03 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4563/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Марочко Лариса Іванівна до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Марочко Лариса Іванівна до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
В обґрунтування поданого позову вказував, що є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 1 десантно- штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 11 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 . Оскільки його батько, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, то враховуючи п.п. "г" п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у нього наявні підстави для звільнення з військової служби. Також вказував, що його сестра ОСОБА_3 є громадянкою США та наданий час проживає за межами України, а тому немає можливості здійснювати догляд за батьком ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 25.09.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 звернувся 27.08.2025 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Проте, актом обстеження сімейно-майнового стану № 7934 від 31.07.2025, проведеним ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено наявність іншої особи першого ступеня споріднення, а саме дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка може здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 (батьком позивача). Враховуючи вищевикладене, на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
27.08.2025 позивачем подано рапорт командиру 11 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч. 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати війькову службу), а саме наявність одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
До рапорту додано наступні документи: акт обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_2 :, копію картки платника податків ОСОБА_2 , витяг з Реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 , копію Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №7748/25/959/B, копію Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №7748/25/959/І, копію Заключення ЛКК №865 від 15.07.2025, копію паспорта громадянина України та РНОКПП на ОСОБА_1 , копію витягу з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 , копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дочки ОСОБА_4 , копію паспорта дочки ОСОБА_4 , яка має статус громадянки Америки, копія рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24.06.2019, копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження сестри батька ОСОБА_5 , копію свідоцтва про смерть сестри батька ОСОБА_6 , копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження брата батька ОСОБА_7 ; копію свідоцтва про смерть сестри батька ОСОБА_7 , копію свідоцтва про смерть брата батька ОСОБА_8 .
Розглянувши вказаний рапорт, відповідач листом від 27.08.2025 №693/55637 повідомив, що актом обстеження сімейно-майнового стану №7934 від 31.07.2025 проведеним ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено наявність іншої особи першого ступеня споріднення, а саме дочка ОСОБА_3 , яка може здійснювати постійний сторонній догляд за батьком ОСОБА_2 . Враховуючи викладене відповідач вважає, що на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту ОСОБА_1 від 27.08.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позивач, вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, звернувся до суду з вказаним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом встановлено, що позивач подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" (через сімейні обставини) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї, першого чи другого ступеня споріднення, до якого додано відповідний пакет документів.
Розглянувши вказаний рапорт, відповідач повідомив , що оскільки у позивача є рідна сестра ОСОБА_3 , яка є дочкою ОСОБА_2 , то у військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для його звільнення з військової служби на підставі та пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Суд враховує, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Однією із таким сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
наявність у члена сім'ї першого ступеня споріднення, статусу особи з інвалідністю I або II групи;
необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи;
відсутність в особи з інвалідністю І чи II групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи II групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи II групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких пов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Як свідчать встановлені у справі обставини, ОСОБА_1 обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому, як зазначено у поданому рапорті про звільнення з військової служби та у позовній заяві, позивач вказує, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення з ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що у даній адміністративній справі не є спірними ті обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є родичами першого ступеня споріднення (батько та син), а також те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, оскільки з 18.06.2025 є інвалідом другої групи довічно (загальне захворювання), що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18.06.2025 №7748/25/959/Р
Спірним питанням у даній справі є доведення (не доведення) позивачем відсутності в його батька, особи з інвалідністю ІІ групи, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за ним, або наявність у інших членів сім'ї особи з інвалідністю І чи II групи першого чи другого ступеня споріднення потреби у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, визначення інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі №2232-XII не міститься.
Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.
Абзацами 1, 3 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Приписами абзацу 2 частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
При цьому, наявність права звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ позивач обґрунтовує тим, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за своїм батьком, оскільки його рідна сестра є громадянкою США, та після виїзду в 2021 році за кордон повністю припинила будь які зв'язки із родичами з України, в тому числі із батьком ОСОБА_2 . Окрім того позивач вказує, що його сестра ОСОБА_3 наразі зайнята виховання чотирьох неповнолітніх дітей.
Щодо вказаних доводів, то суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Згідно зі ст. 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Обов'язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.
Відповідно до ст. 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
Однак, таких доказів як судового рішення позивачем, ані до суду, ані відповідачу не надано. Суд також зазначає, що в долучених до рапорту документах відсутні відомості про те, що сестра позивача, ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд наголошує на тому, що проживання повнолітньої дочки батька позивача за кордоном не звільняє її від обов'язку піклуватися про свого батька, проявляти про нього турботу та надавати йому допомогу.
Отже, з наявних у справі матеріалів суд встановив, що у ОСОБА_2 (батька позивача), крім позивача (сина), є повнолітня дочка, ОСОБА_3 , стосовно якої відсутні відомості, що вона не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об'єктивних причин.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наведені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, згідно із поданим рапортом від 27.08.2025.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з відповідним рапортом про звільнення, надавши відповідні документи.
Решта доводів та заперечень учасників справи не спростовують наведених вище висновків суду.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Марочко Лариса Іванівна до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Представника позивача - Марочко Лариса Іванівна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя В.О. Григораш