Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
03.03.2026 р. справа №520/663/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службового квартири АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійним житлом; 2) зобов'язання Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків квартири АДРЕСА_1 .
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб'єктом владних повноважень створюються штучні перешкоди в отриманні громадянином у власність житла як результат проходження публічної військової служби понад 20 років.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що порядок забезпечення військовослужбовців житлом та виключення житлових приміщень із числа службових чітко врегульований Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Житловим кодексом Української РСР, постановою КМУ №1081 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерство оборони України №380, якими передбачено послідовну процедуру розгляду питання житловими комісіями, квартирно-експлуатаційними органами та Комісією з контролю із подальшим прийняттям відповідного рішення. Виключення житла з числа службового можливе лише за наявності встановлених законом підстав та з дотриманням визначеної процедури, зокрема за умови відпадання потреби у використанні такого житла як службового та прийняття відповідних рішень уповноваженими органами, тоді як позивач не довів дотримання передбаченого порядку та наявності правових підстав для обов'язкового направлення клопотання до органу місцевого самоврядування, а відсутність рішення Комісії з контролю свідчить про передчасність вимог.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з послужним списком має вислугу років військової служби у Збройних Силах України більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 27.05.2016 року за №128 та першочерговій з 27.05.2016 за №44; 10.02.2025р. отримав ордер на вселення до службового житла - квартири за адресою - АДРЕСА_2 (далі за текстом - Квартира).
Разом із тим, відповідачем - суб'єктом владних повноважень у тексті відзиву на позов зазначено, що позивач перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 27.05.2016 за № 117, у першочерговій з 27.05.2016 № 43.
Згідно з витягом з протоколу №9 від 30.09.2025р. засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 вирішено надати молодшому сержанту ОСОБА_2 , на склад родини 2(дві) особи: він - 1980 р.н., донька - 2013 р.н., квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (2-х кімнатна житлова площа 29,4 кв.м) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житлового фонду Міністерства оборони України з подальшим зняттям з квартирного обліку. Клопотати перед начальником Чугуївського гарнізону про визначення відсутності потреби у використанні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , як службової у зв'язку з неможливістю використання в подальшому квартири як службової з причин того, що особа, яка проживає, не підлягає виселенню без надання постійного житла.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 07.10.2025р. №4002 було затверджено протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 №9. Молодшому сержанту ОСОБА_1 надати згоду на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з житлового приміщення яке він займає, за адресою: АДРЕСА_2 (2-во кімнатна, житлова площа 29,4 м2), у зв'язку з тим що відпала потреба в такому її використанні, на склад родини 2 (дві) особи: він -1980р,н« донька - ОСОБА_3 2013 р.н. Перебуває на квартирному обліку, як особа яка потребує поліпшення Житлових умов в загальної черзі з 27.05.2016 р. Вищезазначене службове житло (ордер №15495 від 10.02.2025 р.) було розподілене згідно протоколу засідання ЖК в/ч НОМЕР_1 №11 від 29.10.2024р.
19.11.2025р. заявник направив звернення до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо виключення Квартири з числа службового житла.
За цим зверненням суб"єктом владних повноважень листом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 21.11.2025р. №583/9117 повідомлено, що КЕВ м. Харків 20.10.2025 року отримало документи щодо виключення з числа службового житла Міністерства оборони України на ОСОБА_1 від житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , опрацьовує їх та готує Список надання постійного житла для внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.
26.12.2025р. заявник повторно звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо виключення Квартири з числа службового житла.
За цим зверненням суб"єктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 30.12.2025р. №583/10123 та умотивовану посиланням на рішення заступника Міністра оборони України від 17.12.2025р. №7571/з/2 із зазначенням про розгляд питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових виключно виключно стосовно осіб з інвалідністю І чи II групи, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби.
Стверджуючи про невідповідність закону оскарженої відмови суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до ст.118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
Правовідносини з приводу соціального захисту громадян під час проходження особою військової служби або унаслідок проходження особою військової служби унормовані, зокрема, приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.12 якого передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Отже, право військовослужбовця, показник вислуги років якого перевищує 20 років, на отримання жилого приміщення для постійного проживання прямо передбачене спеціальним законом, а практична реалізація цього права є несумісною із збереженням за наданою для постійного проживання квартирою юридичного статусу - "службове житло".
Пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006р.; далі за текстом - Порядок №1081) також визначено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
За змістом норм Порядку №1081 способами забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше є: 1) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби новозбудованого житла; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Отже, приписами Порядку №1081 прямо передбачена можливість забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом, виключеним із числа службового.
При цьому, ані нормами Порядку №1081, ані нормами іншого акту права суб'єкту владних повноважень не надано повноважень на визначення на власний розсуд способу забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом для постійного проживання.
Пунктом 11 Порядку №1081 указано, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.
Таким чином, питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, а не Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків. Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальника гарнізону та командира військової частини.
Згідно з п.3 розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018р., зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за № 1020/32472; далі за текстом - Інструкція №380) військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Відповідно до п.10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Відтак, і ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і нормами п.11 Порядку №1081, і нормами п.10 розділу VII Інструкції №380 прямо передбачено право військовослужбовця зі показником вислуги років понад 20 на забезпечення житлом для постійного проживання у спосіб надання квартири, виключеної із числа службових.
Повноваження квартирно-експлуатаційного органу як органу військового управління системи Міністерства оборони України у даному випадку з приводу висловлення заперечень та вчинення відмов у процедурі виключення конкретної квартири з числа службового житла обмежені виключно випадками відсутності у військовослужбовця права на забезпечення житлом або істотного (суттєвого) порушення процедури розгляду питання про забезпечення житлом.
Існування таких фактів матеріалами справи не підтверджено, такими судженнями оскаржена відмова суб'єкта владних повноважень не умотивована, таких доводів текст позову не містить.
Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 погодився з правовим висновком суду першої і апеляційної інстанції та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов'язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до Витягу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, по теперішній час проходить військову службу на посаді командира ремонтного відділення взводу забезпечення полігону 92 окремої штурмової бригади ОК " ІНФОРМАЦІЯ_3 " Сухопутних військ ЗСУ, має статус ветерана війни - учасника бойових дій.
Стосовно посилань відповідача на рішення Міністра оборони України №7571/з/2 від 17.12.2025р., яким передбачено до набрання чинності Законом України “Про основні засади житлової політики» та прийняття нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації, командирам військових частин (установ, організацій), начальникам квартирно-експлуатаційних підрозділів, житловим комісіям (об'єднаним житловим комісіям), комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями розгляд питань щодо забезпечення постійним житлом шляхом його виключення із числа службового здійснювати виключно стосовно осіб з інвалідністю І чи II групи, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби суд зазначає, що існування у Міністра оборони України (а також будь-яких посадових чи службових осіб Міністерства оборони України) повноважень на звуження категорій військовослужбовців, які за приписами національного закону України та підзаконних нормативно-правових актів (зокрема, і п. 10 Інструкції №380) мають право на виключення житла з числа службового та подальшого забезпечення цим житлом у цілях постійного проживання, у Міністра оборони України у ході розгляду справи достатнім обсягом належних та допустимих доказів не підтверджені.
До того ж, реалізація означеного вище наміру будь-яким суб"єктом владних повноважень усупереч ч.1 ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та без попереднього набуття чинності законодавчими змінами до ч.1 ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є явним та очевидним проявом акту свавілля суб"єкта владних повноважень у розумінні ст.ст.6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, котрий об"єктивно не здатний легітимізувати будь-які управлінські волевиявлення суб'єкта владних повноважень, котрі обгрунтовані посиланням на рішення Міністра оборони України №7571/з/2 від 17.12.2025р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов'язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення саме у формі відмови, втіленої у письмовому листі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з'ясовані неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам надано не було, належна норма закону застосована не була, були залишені поза увагою обставини об'єктивної дійсності, згідно з якими заявник як військовослужбовець із показником вислуги років понад 20 має право на забезпечення житлом у цілях постійного проживання за рахунок виключення Квартири із числа службового житла, унаслідок реально вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови суперечить як змісту нормативного регламентування, так і справжнім обставинам фактичної дійсності.
При цьому, право та охоронюваний законом інтерес заявника повністю та ефективно поновлюються із застосуванням положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України визнанням протиправної спірної відмови, а суб"єкта владних повноважень (у зв'язку із виконанням усіх визначених законом умов та відсутністю свободи адміністративного розсуду) належить обтяжити обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення.
Посилання суб"єкта владних повноважень на приписи п.п.3-7 Розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018р., зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за № 1020/32472; далі за текстом - Інструкція №380) у даному конкретному випадку суд визнає юридично неспроможними, позаяк спір склався не з приводу надання заявнику житла у постійне користування (бо указана подія вже наявна у спірних правовідносинах), а з приводу зміни юридичного статусу раніше вже наданого у постійне користування службового житла.
При цьому, відповідно до п.10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року по справі №640/10473/19, від 03 лютого 2021 року по справі №636/1480/19, від 04 березня 2020 року по справі №636/1514/19, від 16 червня 2021 року по справі №636/5008/19, від 04 листопада 2021 року по справі №636/2897/19, від 23 лютого 2022 року по справі №953/17339/20, від 17.09.2024р. по справі №520/14989/23, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Отже, абсолютно самостійними, окремими і достатніми підставами для вчинення управлінського волевиявлення з приводу виключення раніше наданого військовослужбовцю у постійне користування житла з категорії "службове житло" є як факт наявності у такого військовослужбовця вислуги років військової служби понад 20 років, так і факт загибелі такого військовослужбовця під час проходження військової служби (смерті такого військовослужбовця під час проходження військової служби), кваліфікації такого військовослужбовця як пропалого безвісти під час проходження військової служби.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли неузгодженість між приписами п.10 розділу VII Інструкції №380 та п.п.5-7 розділу VII Інструкції №380 підлягає тлумаченню на користь наявності у заявника права на виключення раніше наданого у постійне користування житла із категорії "службове житло".
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі мехамізми з»ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, оформлену листом від 30.12.2025р. №583/10123.
Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_3 .
Позов в решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко