02 березня 2026 року Справа № 480/6218/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6218/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява була розподілена автоматизованою системою комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судді ОСОБА_2 .
Враховуючи рішення Вищої ради правосуддя №3578/0/15-24 від 10.12.2024 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку" та наказ голови Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 №55-ОС "Про відрахування зі штату суду у зв'язку зі звільненням з посади у відставку судді ОСОБА_3 ", на підставі розпорядження керівника апарату №112 від 11.12.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ №480/6218/24.
Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Кунець О.М.
Ухвалою суду від 18.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем у встановлений судом строк усунуто недоліки позовної заяви шляхом направлення до суду уточненої позовної заяви, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.07.2024 №183450032059 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №203 від 12.06.2024 за Списком №1 з 11.10.1999 по 02.04.2003 та згідно довідки №202 від 12.06.2024 з 08.09.2006 по 06.09.2011;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 03.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що 03.07.2024 році вона звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. На день звернення з заявою до Відповідача 1 досягла віку 46 років га 7 місяців. За результатами розгляду заяви Позивачки 11.07.2024 рішенням Відділу призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №183450032059 від 11.07.2024р. відмовлено в призначенні пенсії Позивачці - у зв'язку з недосягненням ОСОБА_4 необхідного віку (50 років). Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 27.06.2028 після досягнення віку 50 років.
Позивачка вважає прийняте рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №183450032059 від 11.07.2024р. протиправним, оскільки на переконання позивачки, вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія даної ухвали була направлена відповідачу через систему "Електронний суд" та отримана ним 25.07.2024 (а.с.87, 88), про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, відповідачем до суду не надало.
Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розгляду справи по суті , виходячи з наступного:
Як свідчить з матеріалів справи, 03.07.2024 році ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Позивачка на день звернення з заявою до Відповідача 1 досягла віку 46 років та 7 місяців.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вбачається з трудової книжки Позивачки НОМЕР_1 а також, довідок №202, 203 від 12.06.2024, виданих Позивачці підприємством - ПАТ «СУМИХІМПРОМ», у останньої наявний стаж роботи для призначення пенсії за Списком №1.
Зокрема, як вбачається з довідки №203 від 12.06.2024 Позивачка з 11.10.1999 по 02.04.2003 виконувала ведення технологічного процесу виробництва емалей; обслуговування устаткування при наявності їдкого натру; пилу сировини за професією машиніст розфасувально-пакувальних машин; апаратник змішування цеха по виробництву емалей, що передбачено Списком 1 розділ 8 підрозділ 1080А010 код КП8290.2;8151.1 постанови КМУ №162 від 11.03.1994 за період з 1999 по 2000 (З роки 5 місяців 23 дні).
Крім цього, як вбачається з довідки №202 від 12.06.2024 Позивачка з 02.04.2003 по 13.12.2016 (на простоях не перебувала) виконувала ведення технологічного процесу виробництва мінеральних добрив, а саме амофосу; обслуговування устаткування при наявності рідкого натру, пису сировини, парів сірчаної та соляної кислоти за професією, посадою апаратника нейтралізації цеха по виробництву складних мінеральних добрив (відділення амофосу) (цех по виробництву складних мінеральних добрив атестовано в 2006 році) що передбачено Списком 1 розділ 8 пункт 1 код КП 8154 постанови КМУ №461 від 24.06.2016 за період з 2003 по 2016 (13 років 8 місяців 12 днів).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:
Відповідно до частини 1 статті 44 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 1.1 розділу І постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2002 року №22-1 (далі Порядок №22-1), серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 4.2 цього Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Положенням пункту 4.10. Порядку №22-1 визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду, за принципом екстериторіальності, а вже після прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні пенсії, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.
За результатами розгляду заяви Позивачки 11.07.2024 рішенням Відділу призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №183450032059 відмовлено в призначенні пенсії Позивачці.
Зокрема в рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено: «Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) становить 50років.
Вік заявника 46 років 7 днів.
Необхідний страховий стаж визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) становить 20 років.
Страховий стаж особи становить 21 рік 9 місяців 8 днів (з урахуванням додаткових років за Список №1 (8 років) - 29 років 9 місяців 8 днів).
Необхідний пільговий стаж визначений на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 7 років 6 місяців.
Пільговий стаж особи становить 8 років 8 місяців 14 днів.
Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 10 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
До пільгового стажу не зараховано періоди: - з 11.10.1999 по 02.04.2003, оскільки в довідці від 12.06.2024 №203 відсутнє посилання на Постанову КМУ від 16.01.2003 №36, чинну з 16.01.2003, не долучено перелік посад до наказу про атестацію від 21.12.1995 №303/3;
- з 08.09.2006 по 06.09.2011 згідно довідки від 12.06.2024 №202, оскільки в ЕПС не долучено наказ про проведення атестації робочих місць та посад від 08.09.2006 №247/16 (в наявності лише перелік професій).
Додатковий коментар. Прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії на гільгових умовах відповідно до п.1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням ОСОБА_4 необхідного віку (50 років).
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 27.06.2028 після досягнення віку 50 років.
Дослідивши обставини у справі суд дійшов висновку , що оскаржуване рішення від 11.07.2024 є протиправним з наступних причин:
По-перше: що стосується незарахування до пільгового стажу періоди роботи за Списком №1 згідно довідки №203 від 12.06.2024 з 11.10.1999 по 02.04.2003 оскільки в довідці від 12.06.2024 №203 відсутнє посилання на Постанову КМУ від 16.01.2003 №36, чинну з 16.01.2003, не долучено перелік посад до наказу про атестацію від 21.12.1995 №303/3, та довідки №202 від 12.06.2024 з 08.09.2006 по 06.09.2011 оскільки в ЕПС не долучено наказ про проведення атестації робочих місць та посад від 08.09.2006 №247/16 (в наявності лише перелік професій).
Суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих архівними установами виникає лише у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи про періоди роботи.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Як вбачається з трудової книжки Позивача, остання дійсно в період з 11.10.1999 по 02.04.2003 працювала на ВАТ «Сумихімпром» на посадах які дають право на пільгову пенсію за Списком №1:
З 11.10.1999 по 01.07.2001 в цеху по виробництву емалей машиністом розфасовочно-угхаковочної машини по 4 розряду ввиробництва списка №1;
- З 02.07.2001 по 02.04.2003 в цеху по виробництву емалей апаратником змішування 5 розряду.
Крім того, Позивачка вказує, що надавала Відповідачу-1, разом з пакетом документів і наказ про атестацію від 21.12.1995 №303/3 і перелік посад до нього (відповідачем дана обставина не спростована, копії додані позивачкою до матеріалів справи). Те, що працівниця не відсканувала вказаний документ для розгляду Відповідачем-2 не може нести негативні наслідки для Позивачки.
Як знову ж таки вбачається з трудової книжки Позивача, остання дійсно в період з 08.09.2006 по 06.09.2011 працювала на ВАТ «Сумихімпром» (13.04.2011 перейменовано на ПАТ «Сумихімпром») на посаді яка дає право на пільгову пенсію за Списком №1. А саме, як вбачається з трудової книжки:
- з 02.04.2003 по 13.12.2016 Позивачка працювала в цеху по виробництву складних мінеральних добрив апаратником нейтралізації 5 розряду.
Тобто, з вказаного періоду Відповідач-2 частково зарахував Позивачці пільговий стаж який дає право на отримання пенсії за Списком №1, а частково не зарахував посилаючись на не долучення наказу про проведення атестації робочих місць та посад від 08.09.2006 №247/16.
Таким чином, враховуючи, що інформація щодо шкідливого стажу який дає право Позивачці на отримання пенсії за списком №1 міститься безпосередньо в її трудовій книжці, а також підтверджується відповідними довідками, висновки Відповідача-2 щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 11.10.1999 по 02.04.2003 та з 08.09.2006 по 06.09.2011 є протиправними, а оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії від 11.07.2024 підлягає скасуванню.
Що стосується недосягнення позивачкою пенсійного віку - 50 років, суд зазначає наступне:
Як вбачається з матеріалів справи одним із спірних є питань є питання щодо віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІУ).
Згідно із пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-УІІІ (далі - Закон № 213-УІІІ ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У подальшому, Законом № 213-УІІІ, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам, з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-УІІІ ( далі- Закон №2148-УІІІ), що доповнив Закон № 1058-ІУрозділом ХІУ-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7років 6 місяців на зазначених роботах».
Вказана норма застосовується з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-УІП від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2статті 114 Закону № 1058-ІУ від 09.07.2003 року у редакції Закону № 2148-УІІІ від 03.10.2017 року.
При цьому, правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до зазначених законів були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України - рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від02.03.2015 року № 213-УІІІ.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-УІІІ (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788- ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до вищенаведеного, з 23.01.2020 року існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІУ від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-УІІІ від 03.10.2017 року.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058- ІУ - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років, зокрема щодо Позивачки.
Водночас, Закон України від 03.10.2017 року № 2148-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136- VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-УІІІ) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України), Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене. правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі. Що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справ та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1 -р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-УІІІ) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1 -р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213- УІІІ.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас, у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-ІУ, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Зважаючи на викладене, грунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд дійшов висновку, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-УІІІ, теж не підлягає застосуванню.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-УІІІ, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-ІУ у редакції Закону № 2148-УІІІ від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-ХІІ в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте, положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-ІУ в редакції Закону № 2148- УІІІ від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-УІІ.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас, юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСГІЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Отже, відповідно до вищевикладеного на противагу доводам Відповідача 2 про необхідність досягнення Позивачкою 50 років, зазначаю, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мають стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015. та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенси.
Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Так, Позивачка на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 03.07.2024 досягла 46-річного віку, навіть з неповним зарахуванням Відповідачем 2 пільгового стажу за Списком №1, мала загальний страховий стаж роботи 21 рік 9 місяців 8 днів (+ додаткові роки (за Список 1): 29 років 9 місяців 8 днів, навіть з незарахуванням Відповідачем-2, мала пільговий стаж по Списку №1 - 8 років 8 місяців 14 днів, тобто мала необхідний пенсійний вік та достатньо необхідного як страхового, так і пільгового стажу, а отже, відповідала всім умовам, визначених Законом №1788-ХІІ, які необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення Відділу призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 11.07.2024 №183450032059 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
При цьому, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи, що Позивачка із заявою про призначення пенсії звернулась 03.07.2024, суд погоджується з твердженням позивачки, що вона має право на призначення пенсії з 03,07.2024 (з дня звернення за пенсією).
Враховуючи, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та зверталась із заявою про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду за місцем своєї реєстрації, реєстрації - ГУ ГІФУ в Сумській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
При цьому, після прийняття рішення електронна справа передається засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Сумській області.
Тому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 03.07. 2024 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведена правомірність відмови позивачці щодо призначення пенсії, за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 03.07.2024 року.
Крім того, Позивачка, з метою захисту своїх законних прав та інтересів уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною.
Так, відповідно до договору №13/07 віл 13.07.2024 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною, а саме відповідно до п.4,2 та п. 4.3 розмір гонорару становить 5000,00грн.
За надання правничої допомоги згідно цього Договору, Адвокату виплачується гонорар протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього договору.
13.07.2024 Позивачка оплатила адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст. 134 КАС України, враховуючи конкретні обставини справи, беручи до уваги, що права Позивачки порушені внаслідок прийняття Відповідачем-2 спірного рішення, суд вважає за необхідне задовольнити заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. з Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.07.2024 №183450032059 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №203 від 12.06.2024 за Списком №1 з 11.10.1999 по 02.04.2003 та згідно довідки №202 від 12.06.2024 з 08.09.2006 по 06.09.2011.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Лебединським МРВ УМВС України в Сумській області, 15.07.1997, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 03.07.2024.
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЕДРПОУ 21910427) шляхом бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Лебединським МРВ УМВС України в Сумській області, 15.07.1997, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець