про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
03 березня 2026 року Справа № 480/1290/26
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту та скасування обтяження,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в якій просить:
1) зняти арешт з квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 ) скасувати обтяження, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером № 8824400,
3) зобов'язати відповідний орган державної виконавчої служби внести відомості про зняття арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вимоги вмотивовані тим, що позивач є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 12199685 від 22.06.2009 року, винесеної Зарічним відділом державної виконавчої служби Сумського МУЮ. Реєстраційний номер обтяження - № 8824400.
Листом Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлено, що матеріали відповідного виконавчого провадження знищені у зв'язку із закінченням строку їх зберігання, а надати інформацію щодо підстав накладення арешту неможливо. Водночас зазначено, що у зв'язку з відсутністю виконавчого провадження зняття арешту можливе лише за рішенням суду.
Тому, керуючись статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» та статтями 4, 5,19, 175-177 Цивільного процесуального кодексу України, звернувся до суду з цим позовом.
Поряд з цим, перевіривши матеріали позовної заяви, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі, приймаючи до уваги наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За приписами частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не оскаржується правомірність накладення арешту на нерухоме майно позивача. У позові позивач вказує на те, що наявність арешту на належне майно перешкоджає йому вільно розпоряджатися своїм правом власності.
Із змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Свідоцтва про право на житло судом встановлено, що у приватній спільній сумісній власності позивача перебуває 1/4 частки об'єкту нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому у позові позивач просить зняти арешт з усієї квартири, яка належить також і іншим співвласникам.
Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Водночас, частиною першою 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18, звертала увагу, що згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Із тексту позовної заяви убачається, що позивач не просить суд визнати протиправними рішення відповідача (у даному випадку - скасувати постанову про накладення арешту), а лише просить скасувати арешт, накладений на його нерухоме майно, та скасувати таке обтяження в реєстрі.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц (провадження № 11-1037апп18) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №820/5502/17.
Так, частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Водночас стаття 447 ЦПК України передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із майна, то цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вищевказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладені у постанові від 15.02.2024 по справі №140/26445/23.
При цьому суд відмічає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі не обмежує позивача у реалізації її права на судовий захист у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту та скасування обтяження.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такого спору віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко