02 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/25165/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", врахувавши періоди навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989 та проживання з липня 1989 року по березень 1990 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Досягнувши віку 54 роки, звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На свою заяву про призначення пенсії отримала повідомлення ГУ ПФУ в Житомирській області про те, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 24.07.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків. На виконання ухвали про залишення без руху позовної заяви позивач усунула недоліки.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
02.12.2025 до суду від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив та клопотання про залучення співвідповідача. У відзиві відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення від 24.07.2025 № 064250011084 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796, оскільки документально не підтверджено постійного проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років. Зазначає, що позивачем надано посвідчення потерпілої 3 категорії, що підтверджує її особливий статус, та довідку № 12930 від 14.07.2025, що підтверджує факт реєстрації позивача з 29.03.1990 по 30.08.1995 та з 01.06.1995 по теперішній час в м. Коростень. Відповідач вважає, що згадана довідка містить суперечливу інформацію оскільки м. Коростень віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Однак у довідці не вказано постійне проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення, як це передбачено нормами Закону № 796, у зв'язку з цим періоди з 29.03.1990 по 30.08.1995 та 01.06.1995 по теперішній час не взято до розрахунку періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Також до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1989, оскільки дата вступу містить виправлення.
Суд ухвалою від 03.12.2025 залучив Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до участі у справі як другого відповідача.
30.12.2025 до суду надійшов відзив від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якому відповідач вказує, що за наданими документами та згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 27 років 2 місяці 4 дні. На підставі вищевикладеного вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим та підлягає залишенню без задоволення.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.10.1993, є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
16.07.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зниженням пенсійного віку. До заяви додано, зокрема, копію посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.10.1993 потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, копію трудової книжки, копії довідок про роботу, навчання та проживання.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким 24.07.2025 прийнято рішення № 064250011084 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні зазначено, що довідка від 14.07.2025 № 12930 містить суперечливу інформацію оскільки м. Коростень віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Однак у довідці не вказано постійне проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення, як це передбачено нормами Закону № 796, у зв'язку з цим періоди з 29.03.1990 по 30.08.1995 та 01.06.1995 по теперішній час не взято до розрахунку періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Також до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989, згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1989, оскільки дата вступу містить виправлення. Страховий стаж позивача становить 27 років 2 місяці 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.08.2025 № 0600-0211-8/66494.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05. 2019 року в справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 в справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 в справі № 446/656/17, від 21.05.2020 в справі № 550/927/17, від 10.12.2020 в справі № 195/840/17.
Встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зарахувало до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1989, оскільки дата вступу містить виправлення.
Дослідивши копію вищевказаного диплому позивача, суд встановив, що дійсно дата прийняття на навчання, а саме рік вступу, має виправлення. Разом із тим, до диплому надана довідка Міністерства освіти і науки Калузької області від 11.01.2021 № 2 про підтвердження справжності диплому, відповідно до якої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчалась в професійно-технічному училищі № 6 і отримала середню освіту за спеціальністю "машиніст крану"; по закінченню навчання виданий диплом від 30.06.1989 № 269421.
Тому суд бере до уваги, що довідка про підтвердження законності диплому є спеціальним уточнюючим документом, виданим уповноваженим органом. Її мета полягає у верифікації даних, зазначених у самому дипломі, та усуненні будь-яких сумнівів щодо правомірності записів в ньому.
Наявність сумнівів у пенсійного органу щодо достовірності відомостей у документах не є безумовною підставою для відмови у зарахуванні стажу. Самі по собі технічні помилки чи виправлення у документах про освіту або трудовій книжці за умови підтвердження факту навчання чи роботи іншими доказами (архівними довідками, уточнюючими листами) не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.
Отже, позовні вимоги в частині врахування до трудового стажу періодів навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989 рік підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про зарахування проживання з липня 1989 року по березень 1990 року на підставі акту про підтвердження факту проживання з підтвердженням (підписами) від сусідів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в цій частині, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законом.
У частині 3 статті 3 Закону України “Про органи самоорганізації населення» від 11.07.2001 № 2625-ІІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що основними завданнями органів самоорганізації населення є:
1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;
2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;
3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.
Суд зазначає, що відсутність офіційної реєстрації місця проживання у певний період не може бути безумовною підставою для заперечення факту реального проживання особи на територіях радіоактивного забруднення. Реєстрація місця проживання є лише одним із доказів проживання, проте не єдиним.
У даній справі матеріалами встановлено, що позивач закінчила навчання у червні 1989 року, а вже з березня 1990 року має офіційну реєстрацію у зоні гарантованого добровільного відселення. Наданий акт від сусідів логічно підтверджує, що після закінчення навчання позивач повернулася до місця проживання батьків та фактично проживала там без реєстрації до моменту її офіційного оформлення у березні 1990 року.
Оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували факти, зазначені в акті від сусідів, або свідчили про проживання позивача в цей період в іншому місці, суд вважає даний акт належним та достатнім доказом підтвердження факту проживання. Таким чином, період з липня 1989 року по березень 1990 року підлягає зарахуванню до загального терміну проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Суд також зауважує, що відповідачем при розгляді заяви позивача не враховано періоди проживання з 29.03.1990 по 30.08.1995 та з 01.06.1995 по теперішній час.
Правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи.
Встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області посилалось на те, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 недостатньо для призначення пенсії за віком, адже відповідно до довідки від 14.07.2025 № 12930 вона містить суперечливу інформацію оскільки м. Коростень віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Однак у довідці не вказано постійне проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення, як це передбачено нормами Закону № 796, у зв'язку з цим періоди з 29.03.1990 по 30.08.1995 та 01.06.1995 по теперішній час не взято до розрахунку періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що твердження відповідача щодо непідтвердження факту постійного проживання позивача згідно з довідкою від 14.07.2025 № 12930 є необгрунтованим та безпідставним.
Відповідно до чинного законодавства, саме реєстрація місця проживання є офіційним підтвердженням юридичного факту проживання особи за певною адресою. Надана довідка є чинною, не скасованою та не визнаною недійсною у встановленому законом порядку. Відповідачем, не надано суду жодних доказів, які б спростовували відомості, зазначені у довідці, або свідчили про її скасування чи визнання недійсною.
Суд також наголошує, що реєстрація місця проживання є саме тим інструментом, за допомогою якого держава офіційно фіксує факт постійного проживання особи. Тлумачення термінів не може використовуватися як інструмент для штучного обмеження або позбавлення позивача його законних прав.
Крім того, поняття "реєстрація місця проживання" та "постійне проживання" у контексті застосування статті 55 Закону № 796-XII є тотожними, оскільки реєстрація є єдиним передбаченим законом способом фіксації місця проживання особи. Відмова у зарахуванні періоду проживання через відсутність у довідці слів "постійне проживання" є проявом надмірного формалізму, що суперечить принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини.
01.12.2021 набрав чинності Закон України від 05.11.2021 № 1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
З метою реалізації положень Закону № 1871-IX, 07.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" (набрання чинності 14.03.2022), якою затверджено:
- порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування);
- порядок створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад;
- порядок електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який також встановлює форми необхідних для цього документів.
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи, видача витягу з реєстру територіальної громади, здійснюється органом реєстрації на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідного виконавчого органу сільської, селищної або міської ради.
Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Отже, у суду відсутні правові підстави ставити під сумнів достовірність відомостей, зазначених у довідці від 14.07.2025 № 12930, яка видана відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, тобто законним і уповноваженим на ці дії органом, тому періоди проживання, зазначені в довідці, підлягають до зарахування в зоні гарантованого добровільно відселення.
Крім того, суд вважає за належне зазначити, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 501, передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), а саме визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.10.1993, підтверджується, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи. Пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення.
Пунктом 6 Порядку № 501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі Порядок № 51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Разом із цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Тобто видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Житомирської облдержадміністрації визнала, що вона станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17, від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17, від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ, Порядками № 51 та № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) також підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Зазначене посвідчення не анульовувалося та недійсним не визнавалося, наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місці відповідач як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.
З положень статті 55 Закону № 796-XII вбачається, що умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.
Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Виходячи з викладеного, рішення від 24.07.2025 № 064250011084 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону № 796-XII є протиправним та підлягає скасуванню, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Як уже зазначалося, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування "затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України (далі - Постанова правління № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише повідомило про результат розгляду заяви, тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області заявлені безпідставно, а тому суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач 31.08.2024 досягла пенсійного віку, із заявою про призначення пенсії звернулася 16.07.2025, тому призначення пенсії має бути здійснене з 16.07.2025.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 24.07.2025 № 064250011084, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років з 16.07.2025.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке прийняло протиправне рішення.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ 20551088) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.07.2025 № 064250011084 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 16.07.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням періодів навчання з 01.09.1985 по 30.06.1989 та проживання з липня 1989 року по теперішній час.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 02 березня 2026 р.
02.03.26