Справа № 462/8865/25
03 березня 2026 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого-судді Постигач О. Б.
за участю секретаря судового засідання Глушко С. І.
представниці позивача Шатової Ю. В.
представниці відповідача Коцюбинської Л. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення аліментів,
встановив:
представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шатова Ю. В. через систему «Електронний суд» звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки неустойку у розмірі 139 026, 00 грн., інфляційні збитки у розмірі 513 469, 80 грн. та 3% річних у розмірі - 53 642, 72 грн. за прострочення аліментів.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.06.2013 року у справі № 462/2652/13-ц. У шлюбі у сторін народилась спільна донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19.04.2012 року Залізничним районним судом м. Львова у справі №?1309/1375/12 ухвалено рішення, яким з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 16.02.2012 року. Даний виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. 20.06.2012 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 33088989 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1309/1375/2012 від 04.05.2012 року, виданого Залізничним районним судом м. Львова. Внаслідок систематичної несплати відповідачем аліментів станом на 30.04.2025 року утворилася заборгованість у розмірі 139 026,50 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах від 20.05.2025 року, виданого старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження №?33088989. У зв'язку з наведеним, позивачка просить суд стягнути з відповідача на користь позивачки неустойку у розмірі 139 026, 00 грн. у відповідності до ст. 196 СК України, а також з посиланням на ст. 625 ЦК України просить стягнути також інфляційні збитки у розмірі 513 469, 80 грн. та 3% річних у розмірі - 53 642, 72 грн. за прострочення аліментів.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 23.12.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
13 січня 2026 року від представниці відповідача - адвоката Коцюбинської Л. С. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на вказану позовну заяву. Відзив мотивований тим, що сторона відповідача частково визнає позовні вимоги. Вказує, що відповідач сплачував аліменти готівкою до моменту проходження військової служби, і хоча доказів передавання коштів не надано, відсутність звернення позивачки до суду або до органів державної виконавчої служби аж до 2025 року свідчить про те, що аліменти фактично сплачувалися вчасно. Відповідач не був поінформований про відкриття виконавчого провадження та дізнався про нього фактично у травні 2025 року, коли з його карткового рахунку було примусово стягнуто суму 139 026,50 грн. На момент виникнення заборгованості відповідач перебував на військовій службі на Донеччині і не мав можливості особисто передавати кошти позивачці. Після примусового стягнення у травні 2025 року відповідач звернувся до державної виконавчої служби, отримав роз'яснення щодо підстав стягнення та самостійно ініціював списання аліментів щомісячно із зарплати для уникнення подальших непорозумінь. Станом на дату розгляду справи заборгованість із сплати аліментів відсутня. Крім того, представниця зазначає, що 12.09.2013 року відповідач уклав шлюб з ОСОБА_4 (після шлюбу - ОСОБА_5 ), від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_6 , яка перебуває на утриманні відповідача. Відповідач також зазначає, що позивачка у 2014 році звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом про позбавлення його батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 . Заочним рішенням від 04.02.2015 року його було позбавлено батьківських прав, проте відповідач про існування цієї справи не знав. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у його діях відсутня вина у несвоєчасній сплаті аліментів. Сторона відповідача просить задовольнити позов частково, а саме стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 855,84 грн, інфляційні витрати у розмірі 28 157,15 грн та пеню у розмірі 13 902,60 грн.
02 лютого 2026 року від представниці позивачки - адвоката Шатової Ю. В. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Суд, вивчивши відповідь на відзив, дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 4 ст. 179 ЦПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 127 ЦПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подано відповідь на відзив), щодо якого пропущено строк.
Судом встановлено, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.12.2025 року встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.
Отже, при відкритті провадження судом чітко визначено та вказано процесуальні строки, протягом яких позивач має право подати відповідь на відзив.
З матеріалів справи встановлено, що поданий представницею відповідача відзив на позовну заяву було отримано представницею позивача в електронному кабінеті 14.01.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу /а.с. 71А/. Водночас відповідь на відзив представницею позивача подано до суду лише 02.02.2026 року, тобто поза межами строку, встановленого ухвалою суду про відкриття провадження від 23.12.2025 року.
Клопотань, щодо поновлення строку на подання відповіді на відзив від представниці позивача до суду разом з відповіддю на відзив не надходило, доказів поважності їх пропуску не надано.
Суд наголошує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що подану представницею позивачки - адвокатом Шатовою Ю. В. відповідь на відзив слід залишити без розгляду.
В судовому засіданні представниця позивачки позов підтримала, надала пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві та просила таку задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представниця відповідача позовні вимоги визнала частково, надала пояснення аналогічно наведеним у відзиві на таку та просила позов задовольнити частково.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У ст. 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено судом із матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що 29.04.2011 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зроблено актовий запис № 97.
За період подружнього життя у сторін народилась спільна донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.06.2013 року у справі № 462/2652/13-ц шлюб між сторонами було розірвано /а.с. 15-15 зворот/.
Крім того, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19.04.2012 року у справі № 1309/1375/12 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій сумі в розмірі 500,00 грн. на дитину щомісячно, починаючи з 16.02.2012 року і до досягнення нею повноліття /а.с. 16-16 зворот/.
Також судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.02.2015 року у справі № 465/4208/14-ц ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позбавлено батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 17-18/.
Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження, 20.06.2012 року державним виконавцем Франківського ВДВС Львівського міського управління юстиції Бідою В. Б. на підставі виконавчого листа № 2-1309/1375-2012 від 04.05.2012 року відкрито виконавче провадження № 33088989 /а.с. 19/.
09.04.2015 року державним виконавцем Франківського ВДВС Львівського міського управління юстиції Романюк Т. І. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та оголошення заборони його відчуження /а.с. 20/.
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 20.05.2025 року, виданого старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бляхар Є. П. у межах виконавчого провадження №?33088989 відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів за період з лютого 2012 року по травень 2025 року, сукупний розмір якої станом на 30.04.2025 року склав 139 026,50 грн. /а.с. 8 зворот - 10 зворот/.
Судом встановлено, що 27.05.2025 року, тобто до звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач повністю погасив заборгованість за аліментами у сумі 139 026,50 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 27.05.2025 року /а.с. 49/.
Згідно довідки від 18.11.2025 року № 559, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом з 01.12.2024 року у військовій частині НОМЕР_1 /а.с. 41/.
Крім цього, відповідно до наданої суду копії актового запису про шлюб № 571 ОСОБА_2 з 12.09.2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_8 »), від шлюбу з якою ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась донька ОСОБА_6 , що підтверджується копією актового запису № 2310 від 17.06.2014 року /а.с. 47, 48/.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 18.11.2016 року у справі № 462/1167/16-к ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, призначено покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання із випробуванням з встановленням іспитового строку на 1 (один) рік /а.с. 80-81/.
Згідно із ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Положеннями ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. У разі їх ухилення від його виконання аліменти можуть стягуватись за рішенням суду. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правовідносини в даній справі виникли з підстав, які врегульовані ст. 196 Сімейного Кодексу України, із змісту якої вбачається, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Відтак, стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21 вказано, що при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.
Прострочення розпочинається з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені аліменти.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах від 20.05.2025 року у межах виконавчого провадження №?33088989 заборгованість зі сплати аліментів за період з лютого 2012 року по травень 2025 року станом на 30.04.2025 року складала 139 026,50 грн. та яку відповідач сплатив 27.05.2025 року.
У постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку, а саме приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо (див. постанову ВС від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19).
Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У Сімейному кодексі не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10.01.2024 року у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 року у справі № 761/893/23.
Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватися судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. З аналізу судової практики вбачається, що обставинами, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, вважаються хвороба, несвоєчасна виплата зарплати, затримка або неправильне перерахування аліментів банками, помилка державного виконавця у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (постанова ВС від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19), спільне проживання стягувача та боржника однією сім'єю після ухвалення рішення про стягнення аліментів та непред?явлення його до примусового виконання протягом часу такого проживання (постанову Верховного Суду від 18.05.2023 року у справі № 519/970/21.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
Суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, згідно з яким стягнення пені можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, або заборгованість виникла з незалежних від нього причин, підстави для стягнення неустойки відсутні.
Відповідно до частини 2 статті 196 СК України, розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Застосовуючи цю норму, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23, де зазначено, що визначення справедливого та розумного розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника. Пеня має залишатися «стимулом», а не інструментом знищення майнового стану боржника.
Слід також враховувати, що обставини, які об'єктивно перешкоджали своєчасному виконанню обов'язку зі сплати аліментів, мають існувати саме в період виникнення заборгованості. На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 року у справі № 359/240/21, у якій відповідач, заперечуючи проти стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, посилався, зокрема, на те, що є військовослужбовцем та залучений до заходів із відсічі збройної агресії російської федерації проти України, і з цих підстав просив відмовити у задоволенні позову. Верховний Суд дійшов висновку, що такі обставини самі по собі не є підставою для незастосування положень статті 196 Сімейного кодексу України, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла до запровадження на території України правового режиму воєнного стану.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність його вини у виникненні заборгованості, які обґрунтовуються тим, що відповідач нібито передавав позивачці грошові кошти у готівковій формі та не був обізнаний про відкриття виконавчого провадження, оскільки такі спростовуються дослідженими в ході розгляду справи доказами.
Разом з тим представниця відповідача зазначає, що через відсутність документального підтвердження факту передання готівкових коштів позивачці сторона відповідача не має можливості довести належне виконання зобов'язання. У зв'язку з цим, з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідача, з посиланням на принципи розумності, добросовісності та справедливості, сторона відповідача просить зменшити розмір неустойки (пені) на 90 %, задовольнивши позовну вимогу про стягнення пені у сумі 13 902,60 грн.
Суд також критично оцінює наведені доводи представниці відповідача. Сам по собі факт відсутності документального підтвердження передання готівкових коштів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності або для зменшення розміру неустойки, оскільки обов'язок доведення належного виконання зобов'язання покладається на боржника. Посилання сторони відповідача на матеріальний та сімейний стан, а також на принципи розумності, добросовісності та справедливості, не є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки, оскільки такі обставини мають бути належним чином доведені та свідчити про винятковість випадку.
Обов'язок доведення відсутності вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів покладено на платника аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).
З огляду на встановлені обставини справи та тривалий період прострочення сплати аліментів, суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки, про що клопотала сторона відповідача, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів в межах заборгованості по сплаті аліментів у відповідності до положень ст. 196 СК України, яка складає 139 026, 50 грн.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних за прострочення аліментів у порядку ст. 625 ЦК України суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Спірні правовідносини щодо сплати аліментів регулюються нормами Сімейного кодексу України. Положення ЦК України застосовуються до сімейних відносин субсидіарно, лише якщо ці відносини не врегульовані СК України (ст. 8 СК України).
16.05.2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 686/21962/15-ц щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов'язання, пов'язане із довготривалим невиконанням рішення суду, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15 та від 02.03.2016 року, та погодилась із висновком, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення. Велика Палата Верховного Суду вказала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
За загальним правилом спеціальні норми права мають пріоритет над загальними нормами. Правовідносини сторін по даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, до яких положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються. Питання відповідальності за прострочення сплати аліментів врегульовано спеціальною нормою ст. 196 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У вказаній нормі законодавцем чітко розмежовані наслідки прострочення сплати аліментів від наслідків прострочення оплати додаткових витрат на дитину. Зокрема, у разі прострочення сплати аліментів для боржника встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення. Натомість, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину встановлена відповідальність у вигляді виплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3 % річних із простроченої суми. Таким чином із вказаної норми вбачається, що законодавець чітко розмежував негативні наслідки порушення строків сплати цих двох різних фінансових обов'язків батьків, і для кожного з них встановив відповідні фінансові санкції, при простроченні оплати додаткових витрат на дитину - сплачуються встановлений індекс інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних із простроченої суми, при простроченні сплати аліментів - сплачується пеня у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Таким чином застосування ст. 625 ЦК України і нарахування штрафних фінансових санкцій у виді інфляційних втрат і 3% річних на суму заборгованості з оплати аліментів не відповідають вимогам спеціального законодавства. Крім того, в самій статті 625 ЦК України зазначена можливість її застосування лише у разі, якщо законом чи договором не передбачений інший розмір санкцій.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від18.11.2020 року у справі № 727/10270/18 та у постанові від 19.09.2019 року у справі № 235/4359/16-ц.
Застосування ст. 625 ЦК України до аліментних зобов'язань суперечило б принципам сімейного права, закріпленим у ст. 196 СК України. Сімейне законодавство ставить відповідальність платника аліментів у залежність від вини (постанова Верховного Суду у справі № 661/905/19) та надає суду дискреційне право зменшувати розмір відповідальності з урахуванням матеріального стану (постанова Верховного Суду у справі № 932/541/23).
Натомість, застосування інфляційних втрат (які згідно з висновками ВП ВС у справі № 903/602/24 не підлягають зменшенню та нараховуються незалежно від вини) поклало б на платника аліментів надмірний тягар, який неможливо скоригувати з огляду на його особисті обставини (інвалідність, хвороба тощо). Тому спеціальне регулювання (ст. 196 СК України) має пріоритет над загальним цивільним (ст. 625 ЦК України).
Указана правова позиція з даного питання є сталою та неодноразово підтверджена практикою судів апеляційної інстанції, зокрема Львівським апеляційним судом у постановах від 11.12.2023 року у справі № 465/2756/21 (провадження № 22-ц/811/2397/23), від 18.03.2025 року у справі № 465/3109/24 (провадження № 22-ц/811/207/25), Київським апеляційним судом у постановах від 24.01.2025 року у справі № 752/4866/24 (провадження № 22-ц/824/2946/2025), від 01.07.2025 року у справі № 369/900/23 (провадження № 22-ц/824/7910/2025), Кропивницьким апеляційним судом у постанові від 17.01.2025 року у справі № 404/8803/23 (провадження № 22-ц/4809/97/25), Черкаським апеляційним судом у постанові від 12.08.2025 року у справі № 706/66/25 (провадження 22-ц/821/1194/25), Харківським апеляційним судом у постанові від 25.12.2024 року у справі № 613/2155/23 (провадження № 22-ц/818/4048/24) від 22.01.2026 року у справі № 635/12815/24 (провадження № 22-ц/818/995/26) тощо.
Верховний Суд України у своїй постанові від 06 листопада 2013 року, прийнятій у справі № 6-113цс13, висловив позицію про те, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі ч. 2 ст. 184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно з п. 8 ст. 8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами СК України, а саме ч. 2 ст. 184 СК України, відповідно до якої розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону, а не положеннями ст. 625 ЦК України про відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання.
Водночас відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі змінювати предмет або підставу позову. Оскільки позивачкою не заявлено вимоги про проведення індексації аліментів у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 184 СК України, та не надано відповідного розрахунку, підстав для здійснення судом самостійного перерахунку в іншому правовому порядку немає.
Отже, на спірні правовідносини положення ст. 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов'язання заявлені стороною позивача не поширюються, а тому вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Суд захищає право позивача на отримання компенсації за несвоєчасне виконання обов'язку відповідачем (неустойка), однак враховуючи принципи розумності, справедливості та норму про уникнення подвійної відповідальності суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтується на законі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позов задоволено частково у розмірі 139 026,50 грн., суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 190 (сто дев'яносто) гривень 69 копійок за подання позовної заяви (з урахуванням понижуючого коефіцієнту).
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, керуючись ст. ст. 150, 196 СК України, суд,
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за період прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 139 026 (сто тридцять дев'ять тисяч двадцять шість) гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 190 (сто дев'яносто) гривень 69 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: документований паспортом без реєстрації, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: Постигач О.Б.