Справа №442/6362/25
Провадження №2/442/87/2026
02 березня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:
головуючої судді Павлів З.С.
з участю секретаря судового засідання Федишина Б.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Стислий виклад позиції позивача.
Адвокат Крамар Ю.М., який діє в інтересах позивачки, звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у відшкодування заподіяної останній моральної шкоди внаслідок вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, на суму 20000 грн.; кошти у відшкодування заподіяної останній моральної шкоди внаслідок приниження її честі, гідності та ділової репутації на суму 100000 грн., а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 , яку знайомі називають «Леся», в проміжок часу з серпня 2019 року по квітень 2020 року співмешкала в належному їй на праві власності будинку АДРЕСА_1 із відповідачем ОСОБА_2 . Внаслідок того, що між ними почали виникати сварки на грунті особистих неприязних стосунків, в квітні 2020 року позивачка з власної ініціативи розірвала стосунки із відповідачем та на її вимогу останній покинув вищевказаний будинок.
Відповідач з метою відновлення стосунків та спільного проживання, почав ініціювати з позивачкою безпідставні сварки, чіплявся до неї з будь-якої нагоди, в тому числі робив це публічно за місцем її роботи - на території промислового ринку «Славутич», що по АДРЕСА_2 , де позивачка, як фізична особа- підприємець, здійснює торгівлю промисловими товарами по типу «1000 дрібниць».
За одним із фактів постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 24.11.2023 у справі №457/1690/23 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП. В ході цього відповідач висловлювався в адресу позивачки нецензурною лайкою, ображав та принижував її. А тому, під тиском таких дій відповідача, позивачка прийняла рішення створити видимість відновлення стосунків, проте без спільного проживання. Проте, стосунки знову зайшли в глухий кут через наведену вище агресивну поведінку відповідача. 08 липня 2021 року, о 10.30 год., відповідач, перебуваючи по АДРЕСА_3 , в ході виниклого словесного конфлікту, на ґрунті особистих неприязних відносин схопив за руки позивачку та з метою заподіяння тілесних ушкоджень почав їх стискати, після чого наніс їй удар по обличчю, внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді двох синців на внутрішньо-бічній поверхні середньої третини правого плеча та внутрішньо-бічній поверхні верхньої та середньої третини лівого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 06.09.2021 у справі №457/955/21 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та йому призначено судом покарання у виді громадських робіт строком сто годин.
При цьому, після події злочину потерпіла ОСОБА_1 зверталась за наданням медичної допомоги в поліклінічне відділення КНП «Дрогобицька міська лікарня №l» і знаходилась на амбулаторному лікуванні. Загалом на лікування нею було витрачено приблизно 1000 грн. у вигляді транспортних витрат та придбання медикаментів. Проте, документально потерпіла не може підтвердити зазначені витрати.
В той самий час, відповідачем позивачу в добровільному порядку нічого не відшкодовано. Одночасно, внаслідок вчиненого злочину потерпілій ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв?язку з ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Так, потерпіла ОСОБА_1 зазнала доволі сильного фізичного болю, а саме: внаслідок нанесення їй неодноразових умисних ударів з достатньою для заподіяння доволі сильного фізичного болю силою та у присутності інших осіб. Після цього ОСОБА_1 відчувала страх, розгубленість, неспокій, невпевненість у завтрашньому дні, мала порушення сну, в зв'язку з чим зазнала душевних страждань. При цьому, зазначена фактична обставина, а саме про те, що нанесення умисних ударів з достатньою силою спричиняє доволі сильний фізичний біль, є загальновідомою, а тому відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України не потребує доказування.
Також, моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , полягає ще й порушенні її нормальних життєвих зв'язків та у застосуванні додаткових зусиль для організації свого повсякденного життя. Протягом тривалого часу, у зв'язку з отриманими фізичними та психо-емоційними травмами, неврологічними розладами ОСОБА_1 була позбавлена можливості реалізовувати свої щоденні звички та бажання, по даний час є значно обмеженою у спілкуванні зі своїми друзями, яким вимушена доводити, що вона будь-яким чином не провокувала нападника і являється добропорядною людиною.
Водночас, внаслідок отримання тілесних ушкоджень, потерпіла ОСОБА_1 приблизно тиждень не могла повноцінно працювати. До сьогоднішнього дня відповідач навіть не вибачився перед позивачкою. При цьому, особливих страждань ОСОБА_1 завдала поведінка відповідача, який впродовж всього часу досудового розслідування та судового слідства заявляв, що ніколи не вибачиться і, незважаючи на засудження, в будь-який час повторно завдасть їй тілесних ушкоджень. Викладене також в повній мірі стосується і заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок вчинення відносно неї відповідачем 19.11.2023 дрібного хуліганства на території промислового ринку « ІНФОРМАЦІЯ_1 , що незаперечно підтверджується постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 24.11.2023 у справі №457/1690/23, що набрала законної сили. А тому, враховуючи обставини справи, перенесений фізичний біль, характер й обсяг страждань, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку із вчиненим відносно неї кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.125 КК України, а також адміністративним правопорушенням, передбаченим ст.173 КУпАП, вважаю, що розмір завданої їй моральної шкоди повинен складати 20000 грн.
В подальшому у соціальній мережі Фейсбук відповідач неодноразово поширював публікації, які містили негативну та недостовірну інформацію щодо позивачки. Зокрема, такі він розміщував на сторінці «БОРИСЛАВ ОГОЛОШЕННЯ», «ДРОГОБИЧ СІТУ», «Трускавець ОСОБА_4 ». Розміщувана інформація містила її персональні дані, такі як адресу проживання, марки її автомобіля та реєстраційний номерний знак, на поширення якої вона згоди не надавала, а також містила недостовірну образливу, виражену нецензурною вульгарною лайкою інформацію відносно неї. Про такі публікації їй ставало відомо від її знайомих, зокрема: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Подібного змісту публікації, які містять негативну та недостовірну інформацію щодо позивачки, в соціальній мережі Фейсбук відповідач поширював впродовж 2021-2025 років в значній кількості і систематично.
Крім того, відповідач в місті Трускавці та місті Дрогобичі, в громадських місцях, вивішував оголошення наступного змісту: «ПРО ЛЕСЮ ПЛЕШІВСЬКУ У ФЕЙСБУЦІ ПРОЧИТАЙТЕ ІГОР МАЛИШОВ, ВАНЯ СУХОЙ»; -«Про Лесю Плешівську прочитайте у Facebook ОСОБА_8 »; « АДРЕСА_4 , яка використовує Чоловіків та хлопців легкої поведінки Опель кадет ВС4896BЕ ….», а також на даному оголошенні зображено фотографію позивачки у повний зріст на фоні магазину «ЕЛЬДОРАДО» в м.Дрогобичі. Викладене, а саме як відповідач в місті Трускавці, в громадських місцях, вивішував оголошення вказаного змісту, безпосередньо бачила свідок ОСОБА_9 .
В січні 2025 року в мережі Фейсбук від імені «Ваня Сухий» відповідачем було без дозволу позивачки розміщено її особисту фотографію та поширено наступну публікацію: «Компромат на ОСОБА_10 вона жінка легкої поведінки так кажуть працює в Трускавці на базарі в 1000 дрібниць де є записані факти, ітд ...має власне авто на якому їздить».
Крім того, від багатьох знайомих та покупців позивачка дізналась, що люди почали коментувати дані публікації та залишали свої коментарі, з яких, чітко вбачалося, що мова йде саме про неї. Відповідач у своїх публікаціях (дописах) не просто дозволив собі висловити певні негативні емоції чи власні судження щодо її особи та її діяльності, а вказав на факти, які не відповідають дійсності. Позивачка вважає, що своїми діями, шляхом поширення публікацій у мережі Фейсбук, відповідач порушив її законні права та інтереси, зокрема: без її дозволу слідкував за нею і фотографував належний їй транспортний засіб та її робоче місце на промисловому ринку міста Трускавця Львівської області, а відтак неправомірно поширив у соціальній мережі її фото та фото її власності; -поширив у загальнодоступній соціальній мережі недостовірну та негативну інформацію про неї, яка коментувалась і пересилалась користувачами цієї мережі; завдав шкоди її діловій репутації, оскільки внаслідок зазначених неправомірних дій відповідача, який блокував їй роботу, застосував насильство відносно неї на робочому місці, на промисловому ринку міста Трускавця розвішував наведені вище оголошення з недостовірною та негативною інформацією щодо неї, вона втратила певну кількість покупців та відповідно стабільний дохід; завдав шкоди її здоров?ю і, як наслідок, вона була змушена звертатися за медичною допомогою до лікаря-психіатра, яким їй виставлено діагноз: тривожно депресивний розлад з панічними атаками, інсомнічний синдром (Консультативний висновок спеціаліста від 19.06.2025) та лікаря-ендокринолога, яким їй виставлено діагноз: цукровий діабет 2 типу з не уточненими ускладненнями (Консультативний висновок спеціаліста від 29.07.2025); відповідач завдав їй моральних страждань, оскільки їй, як жінці, важко осягнути та зрозуміти причину такої неправомірної та аморальної поведінки відносно неї з боку чоловіка.
З таких підстав вважає, що загалом позивачка тривалий проміжок часу, а саме впродовж 2021-2025 років переживає постійні душевні страждання, втратила душевний спокій, весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв?язки, відчувала себе морально подавленою, змушена докладати значних зусиль для організації свого життя. Крім того, позивачка вимушена була витрачати свій вільний час на неодноразові звернення в ВП №2 (м.Трускавець) Дрогобицького РВП ГУНІ у Львівській області із заявами «щодо образ нецензурною лайкою та висловлювань неправдивих повідомлень в соціальній мережі ОСОБА_2 , що принижує її честь та гідність, завдаючи їй моральних страждань і переживань».
А тому, враховуючи обставини справи, характер й обсяг страждань, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку із поширенням відносно неї недостовірної та негативної інформації, вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди повинен складати 100 тис. грн.
Стислий виклад позиції (заперечень) відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.08.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 19.09.2025. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суд від 15.10.2025 підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 18.11.2025, задоволено клопотання про виклик свідків.
Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема через неявку відповідача.
Представник позивачки адвокат Крамар Ю.М. в судовому засіданні позов підтримав, покликаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просить позов задоволити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суду про причини неявки, правом на подання відзиву не скористався.
При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, провівши заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом.
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно зі Свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_1 ОСОБА_1 належить транспортний засіб марки Opel Kadett 1.6 D р.н.з. НОМЕР_2 . (а.с.22-23)
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №241400442997 ОСОБА_1 станом на 18.08.2025 зареєстрована як приватний підприємець, види економічної діяльності: роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. (а.с.24-26)
На підтвердження здійснення публікацій ОСОБА_11 оголошень в мережі Фейсбук на сторінці «БОРИСЛАВ ОГОЛОШЕННЯ», «ДРОГОБИЧ CITY) Дошка безкоштовних оголошень (by Дрогобич ON-LINE)», « ОСОБА_12 » непристойного змісту про «Лесю» з фотографією автомобіля позивачки, позивачкою представлено суду фотокопію - роздруківки з телефону. Автор публікацій ОСОБА_13 (а.с.27-29)
Також на підтвердження позовних вимог представлено фотокопії публікацій із зображенням фото позивачки та дописів, які негативно та непристойного змісту характеризують позивачку. Автор публікацій ОСОБА_14 (а.с.37,38)
Крім цього, суду представлено фотокопії оголошень наступного змісту «ПРО ЛЕСЮ ПЛЕШІВСЬКУ У ФЕЙСБУЦІ ПРОЧИТАЙТЕ ІГОР МАЛИШОВ ВАНЯ СУХОЙ», «Про Лесю Плешівську прочитайте у Facebook Ігор Малишев», розклеєні у громадських містах. (а.с.30-36)
Олександра Плешівська неодноразово зверталась до органів поліції з відповідними заявами на реагування протиправної поведінки відповідача щодо поширення ним недостовірної, такої що принижує її честь та гідність інформації. На підтвердження цього суду представлено копії матеріалів за її зверненням до ВнП №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області впродовж 2022-2025 років. (а.с.46-70)
З листа Відділення поліції №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області №1476/54/02-24 від 25.04.2024, адресованого ОСОБА_15 вбачається, що відділенням поліції №2 розглянуто її звернення щодо образ нецензурною лайкою та висловлювань неправдивих повідомлень в соціальних мережах ОСОБА_2 , що принижують її честь та гідність, завдаючи моральних страждань та переживань. З громадянином ОСОБА_2 проведено бесіду профілактичного характеру щодо недопущення вчинення протиправних дій. Перевірку за зверненням припинено. (а.с.39)
У листі Відділення поліції №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області №3767/54/01.2025 від 04.06.2025 ОСОБА_15 повідомлено, що відділенням поліції №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області розглянуто її звернення, щодо образ нецензурною лайкою та висловлювань неправдивих повідомлень в соціальній мережі ОСОБА_2 , що принижує Вашу честь та гідність, завдаючи їйморальних страждань та переживань. Дане звернення зареєстроване у інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за №3767 від 02.06.2025. ОСОБА_2 відсутній за місцем свого проживання, однак з ним проведено телефонну бесіду виховного характеру щодо недопущення вчинення протиправних дій, міжособистісних конфліктів та підвищення моральної культури поведінки в суспільстві. Перевірку за зверненням припинено відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та наказу МВС України №930 від 15.11.2017 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України». Одночасно роз?яснено, що для вирішення порушених питань, котрі мають цивільно-правовий характер, Вам необхідно звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вироку Трускавецького міського суду Львівської області від 06.09.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт строком 100 год. Вирок набрав законної сили 07.10.2021.
Судом визнано доведеним, що 08.07.2021 о 10.30 год. ОСОБА_2 , перебуваючи по АДРЕСА_2 , в ході виниклого словесного конфлікту, на грунті особистих неприязних відносин схопив за руки ОСОБА_1 та з метою заподіяння тілесних ушкоджень почав їх стискати, після чого наніс їй удар по обличчю, внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді двох синців на внутрішньо-бічній поверхні середньої третини правого плеча та внутрішньо-бічній поверхні та середньої третини лівого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 24.11.2023 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, а саме: за те, що він 19.11.2023 о 14.00 год. перебуваючи у громадському місці, на ринку «Славутич» по вул.Стебницькій в м.Трускавці, ображав та нецензурно висловлювався в сторону ОСОБА_1 , чим порушив громадський спокій і порядок громадян. (а.с.56)
Згідно з Консультаційним висновком спеціаліста від 16.06.2025 у ОСОБА_1 встановлено діагноз: тривожно депресивний розлад з панічними атаками, інсомічний синдром. (а.с.42)
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст.81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що у випадку ухвалення рішення по суті спору органом, якому прямо не властива судова функція, ч.1 ст.6 Конвенції підлягатиме застосуванню у разі, якщо таке рішення підлягає подальшому контролю з боку «судового органу, який має повну компетенцію» (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У п.3 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Необхідність зазначення в судових рішення чіткого обґрунтування результатів оцінки доказів передбачена й у ст.263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, суд повинен зазначити мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 При розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законів України від 16 листопада 1992 року №2782-XII "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"(далі - Закон про пресу), від 2 жовтня 1992 року №2657-XII "Про інформацію", від 21 грудня 1993 року №3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції Закону від 12 січня 2006 року №3317-IV), від 23 вересня 1997 року №540/97-ВР "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.
Крім того, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
У п.14 вищевказаної постанови регламентовано, що позовна заяви повинна відповідати вимогам, визначеним ЦПК України. Така заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.
Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.
Водночас, у п.18 зазначеної постанови Пленуму вказано, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно з частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Разом з тим, суд вважає зазначити й наступне:
Зокрема КЦС ВС нагадав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що «з наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.
Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до вимог чинного законодавства, за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, у подібних правовідносинах.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».
Відповідно до ст.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб'єктивним складом учасників судового процесу.
Згідно чинного законодавства України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У випадку розміщення недостовірної інформації, в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази розміщення даної інформації.
Ураховуючи вищенаведене, суд вважає неспростованиим факт поширення недостовірної інформації відносно позивачки, проте стороною позивача суду не представлено доказів на підтвердження того, що публікацію такої інформації в соціальних мережах та по місту робив саме відповідач.
З таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці внаслідок вчинення відносно неї злочину та адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
В силу ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Вищевказаним вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 06.09.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Вирок набрав законної сили 07.10.2021.
Судом визнано доведеним, що 08.07.2021 о 10.30 год. ОСОБА_2 , перебуваючи по АДРЕСА_2 , в ході виниклого словесного конфлікту, на грунті особистих неприязних відносин схопив за руки ОСОБА_1 та з метою заподіяння тілесних ушкоджень почав їх стискати, після чого наніс їй удар по обличчю, внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді двох синців на внутрішньо-бічній поверхні середньої третини правого плеча та внутрішньо-бічній поверхні та середньої третини лівого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Відповідно до ч.7 ст.128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Зі змісту вироку слідує, що при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_2 цивільний позов потерпілою не заявлявся.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, враховуючи визначений принцип обов'язковості обвинувального вироку суду у питанні вини відповідача, позивач у силу того, що цивільний позов у рамках вказаного вище кримінального провадження не заявлявся, обґрунтовано звернулась до суду із даним позовом у порядку цивільного судочинства про відшкодування шкоди, завданої злочинними діями ОСОБА_2 , і саме він має нести відповідальність за завдану позивачці моральну шкоду.
Вироком суду встановлено, що, внаслідок протиправних дій відповідача, позивачці заподіяно тілесні ушкодження і ця обставина є обов'язковою для суду при розгляді цієї справи.
Крім цього, протиправність дій відповідача та завдання внаслідок таких моральної шкоди позивачці, встановлено й у вищевказаній постанові Трускавецького міського суду Львівської області від 24.11.2023, у відповідності до якої ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, а саме за те, що він 19.11.2023 о 14.00 год., перебуваючи у громадському місці, а саме: на ринку «Славутич» по вул.Стебницькій в м.Трускавці, ображав та нецензурно висловлювався в сторону ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав.
Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
Велика палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зробила висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц виснувала про те, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 зазначив, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
У даному випадку з урахуванням всіх обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, враховуючи обставини за яких були вчиненні протиправні дії, а також наслідки цих дій, які виразились душевних стражданнях позивачки, змушених змін у житті та порушенні нормального способу життя, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про підставність та обгрунтованість заявлених вимог, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Доказами у справі встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Крамаром Ю.М. укладено договір про представництво інтересів та надання правової допомоги від 05.06.2025.
Предметом договору визначено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання на надання правової допомоги, захисту та представництво її інтересів в тому числі й суді.
З Додатку №1 до договору про представництво інтересів та надання правової допомоги від 05.06.2025 убачається, що адвокат Крамар Ю.М. та ОСОБА_1 домовились про наступний порядок проведення розрахунків: гонорар адвоката за виконану роботу: надання усних консультацій; вивчення судової практики; зібрання матеріалів, письмових доказів; підготовка необхідних заяв, клопотань, пояснень, інших письмових документів, у яких виникне необхідність; підготовка позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації, представництво інтересів Клієнта у справі за позовом про захист честі, гідності та ділової репутації в Трускавецькому міському суді не залежить від кількості витраченого Адвокатом часу та зусиль і становить 40000 грн. Гонорар в сумі 40000 грн. сплачується Клієнтом на умовах 100% передоплати під час підписання даного Додатку і проставлення на його бланку Адвокатом свого підпису свідчить про отримання Адвокатом коштів в сумі 40 000 грн. в повному обсязі. У випадку задоволення судом позовної заяви Клієнта про захист честі, гідності та ділової репутації, а також фактичного одержання Клієнтом коштів у вигляді судових витрат та стягненої судом моральної шкоди, Клієнт виплачує Адвокату «гонорар успіху» у вигляді 15% від фактично стягнутої суми коштів.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі: Закон за № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону за № 5076-VI встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону за № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які варто застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 3статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналогічну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у судовому рішенні від 19 лютого 2020 року (єдиний унікальний номер справи: 755/9215/15-ц).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Аналогічну правову позицію виклав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року (єдиний унікальний номер справи: №275/150/22).
За таких обставин, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки понесені судові витрати у виді витрати на правову допомогу у розмірі 40000 гривень.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн..
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З врахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 201,93 гривень.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 430 ЦПК України, -
ухвалив:
Позов - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 40000 (сорок тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 201,93 (двісті одну гривню 93 коп) судових витрат.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_6 .
Повний текст рішення складено 03.03.2026.
Суддя Павлів З.С.