Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8336/25
Номер провадження2/711/205/26
12 лютого 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого - судді Демчика Р.В. секретаря судового засідання Кобилки Є.О., за участі представника позивача Джирми А.В., представника відповідачів Гречаника О.В., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Джирма Алла Володимирівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки з спільного домоволодіння,-
встановив:
ОСОБА_1 , діючи в особі представника адвоката Джирми А.В. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки з спільного домоволодіння.
Позов обгрунтовує тим, що вона є власником 66/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Інші 34/100 часток домоволодіння належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці з кадастровим №7110136400:02:008:0045, що має площу 0,0163 га і належить позивачці в спільній частковій власності (66/100) на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯК № 154399, виданого 21.12.2011 року Міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області та відомостей з ДЗК № 66873085, виданого 27.09.23 року Державним земельним кадастром, що підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав № 348929567 від 03.10.2023 року.
Рішенням Придніпровського районного суду від 16.06.2009 р. по справі № 2- 3/2009 р. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виділ частки майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в частках 34/100 та 66/100 відповідно до 2-го варіанту висновку № 144/145/146-БТ судової будівельно-технічної експертизи від 12 березня 2009 року, що є невід'ємною частиною даного рішення виділивши:
- ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 163,01м2 відповідно до 2-го варіанту експертного висновку (на плані зелений колір - додаток 2), в т.ч. частину земельної ділянки під житловим будинком та частину від земельної ділянки спільного користування, яка обмежена лініями розподілу: від т. Б до т. В - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. В до т. Г - 5,6 м, від т. Г до т. Н - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. Н до т. Б - 5,6 м, від т.Ж до т. З- визначається при з'єднанні точок, від т. З до т. К - 5,6 м, від т. К до т. Д - визначається при з'єднанні точок, від т. Д до т. Ж - 5,6 м;
- ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 316,42 м2 (на плані червоний колір - додаток 2) в т.ч. частину земельної ділянки під житловим будинком та частину від земельної ділянки спільного користування, яка обмежена лініями розподілу що проходять від т. Н до т. М - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. М до т. Л - 15,10 м, від т. Л до т. К - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. К до т. Н - 15,10 м;
- співвласникам ОСОБА_4 та ОСОБА_7 земельну ділянку спільного користування, в т.ч. земельна ділянка під житловим будинком «Б-2», площею 168,48 м2 (на план-схемі жовтий колір), яка обмежена лініями розподілу: від т. А до т. Б - 10,7 м, від т. Б до т. В - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. В до т. Г - 5,6 м, від т. Г до т. Д - 1,0 м, від т. Д до т. Ж - 5,6 м, від т. Ж до т. З- визначається при з'єднанні точок, від т. З до т. И - 10,82 м, від т. И до т. А - 15,10 м.
Згідно додаткового рішення Придніпровського районного суду по справі №2-3/2009 року від 28.09.2009 р. слідує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виділено у власність у порядку розподілу 1/2 частину будинку літ. Б-2, що в ідеальній частці домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 становить:
- 34/100 - ОСОБА_4 , а саме: перший поверх будинку літ. Б-2, приміщення І (тамбур площею 0,7 м2), приміщення 1 (прихожу площею 32,6 м2), приміщення 2 (кухню площею 20,3 м2), приміщення 3 (житлову кімнату площею 15,7 м2), приміщення 4 (санвузол площею 3,4 м2) разом по житловому будинку Б-2 площу 72,7 м2.
- 66/100 - ОСОБА_8 , а саме: другий поверх будинку літ. Б-2, приміщення 5 (прихожу площею 21,4 м2), приміщення 6 (житлову кімнату площею 20,1 м2), приміщення 7 (житлову кімнату площею 15,8 м2), приміщення 8 (коридор площею 4 м2), приміщення 9 (санвузол площею 7,8 м2) разом по житловому будинку Б-2 площу 69,1 м2.
Правонаступниками ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
На виконання рішення Придніпровського районного суду по справі №2-3/2009 від 16.06.2009 року ОСОБА_9 влаштувала з балкону приміщення 5 (кімната площею 21,4 м2) окремий вхід (вихід) по сходах, ззовні згідно проекту, а також реконструювала систему опалення, електропостачання і газопостачання.
В результаті проведення таких робіт з перепланування та реконструкції змінилась фактична площа житлових та допоміжних приміщень та виникли розбіжності між інформацією, зазначеною у рішенні суду та інформацією, щодо визначення частки співвласника домоволодіння БТІ, де зазначено, що розмір частки Позивачки становить 50/100 в загальній власності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані зміни не є самочинними та зареєстровані у відповідному порядку згідно вимог чинного законодавства, що підтверджується витягом з ДРРП від 12.12.2023 р. та інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно РПВ на нерухоме майно від 21.08.2025 р. № 440419504.
Таким чином, на даний момент співвласники фактично користуються відокремленими частинами нерухомого майна, однак право власності у ДРРП оформлене як спільна часткова власність (Витяг з Державного реєстру речових прав № 358136769 від 12.12.2023 року), оскільки під час поділу домоволодіння не припинено спільну часткову власність співвласників.
Вирішення питання виділу частки позивачки шляхом укладення нотаріально посвідченого договору не є можливим в зв'язку з невідомим місцем знаходження інших співвласників.
Саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Згідно Висновку щодо технічної можливості виділу частки з об'єкта нерухомого майна, виконаним ТОВ «ГЕТ ТЕКНОЛОДЖІ», за технічними показниками 66/100 частин об'єкта нерухомого майна є відокремлена, може бути виділена в натурі.
Просить суд виділити у власність в натурі та визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,. ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на приміщення в житловому будинку літ Б за адресою: АДРЕСА_1 : №2-1(24,3 м2), №2-2(20,5 м2), №2-3(16,1 м2), №2-4(4,0 м2), №2-5(7,7 м2); загальною площею 72,6 м2, житловою площею - 36,6 м2, огорожа № 6,8 - (у спільному користуванні); ворота № 7 (у спільному користуванні); вимощення II - (у спільному користуванні). Припинити право спільної часткової власності відносно частин інших співвласників домоволодіння.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.09.2025 року прийнято позовну заяву та відкрите загальне позовне провадження у справі.
16.10.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідачів адвоката Гречаника О.В. у якому він вказує на те, що відповідно до судових рішень, що набрали законної сили, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 виділено частки із майна, що були у спільній частковій власності.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
Враховуючи вищевикладене просить закрити провадження у справі у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Джирма Алла Володимирівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки з спільного домоволодіння.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.12.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів про закриття провадження у справі.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.12.2025 року закрите підготовче провадження у справі. а справа призначена до розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.06.2009 року (справа №2-3/2009 рік) позов ОСОБА_4 до ОСОБА_11 про розподіл спільного майна подружжя та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково.
Розділено будинок літ. Б-2 по АДРЕСА_1 відповідно до часток сторін 50% на 50% на дві ізольовані квартири.
Виділено ОСОБА_4 у порядку розподілу частину будинку літ. Б-2, що в ідеальній частці домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 становить 34/100, а саме: перший поверх будинку літ. Б-2, приміщення I (тамбур площею, 0,7 кв.м., вартістю 477 грн.), приміщення 1 (прихожу, площею 32, 6 кв.м., вартістю 22204 грн.) , приміщення 2 (кухню, площею 20,3 кв.м., вартістю 13826 грн.), приміщення 3 (житлову кімнату, площею 15,7 кв.м., вартістю 10693 грн.), приміщення 4 (санвузол, площею 3,4 кв.м., вартістю 2316 грн.) разом по житловому будинку Б-2 площу 72,7 кв.м., вартістю 49515 грн.
Виділено ОСОБА_11 у порядку розподілу частину будинку літ. Б-2, що в ідеальній частці домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 становить 66/100, а саме: другий поверх будинку літ. Б-2, приміщення 5 (прихожу, площею 21,4 кв.м., вартістю 14575 грн.), приміщення 6 (житлову кімнату, площею 20,1 кв.м., вартістю 13690 грн.), приміщення 7 (житлову кімнату площею 15,8 кв.м., вартістю 10761 грн.), приміщення 8 (коридор, площею 4,0 кв.м., вартістю 2724 грн.), приміщення 9 (санвузол, площею 7,8 кв.м., вартістю 5313 грн.) разом по житловому будинку Б-2 площу 69,1 кв.м., вартістю 47063 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_11 компенсацію за незначну різницю між ідеальними та реальними частками при розподілі житлового будинку літ. Б-2 в сумі 1226 грн.
Зобов'язано ОСОБА_4 власними силами та за власний кошт демонтувати внутрішні сходи з першого на другий поверх в приміщенні 1 (кімната площею 32,6 кв.м.) та закласти отвір виходу на другий поверх.
Зобов'язано ОСОБА_11 з балкону приміщення 5 (кімната площею 21,4 кв.м.) влаштувати окремий вхід (вихід) по сходах, які влаштувати ззовні згідно проекту.
Зобов'язано співвласників ОСОБА_4 та ОСОБА_11 реконструювати систему опалення, електропостачання і газопостачання.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_11 в частинах 34/100 та 66/100 відповідно до 2-ого варіанту висновку № 144/145/146-БТ судової будівельно-технічної експертизи від 12 березня 2009 року, що є невід'ємною частиною даного рішення, виділивши:
- ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 163,01 кв.м. відповідно до 2-ого варіанту експертного висновку (на плані зелений колір - додаток 2), в т.ч. частину земельної ділянки під житловим будинком та частину від земельної ділянки спільного користування, яка обмежена лініями розподілу: від т. Б до т. В - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. В до т. Г - 5,6 м., від т. Г до т. Н - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. Н до т. Б. - 5, 6 м., від т. Ж до т. З - визначається при з'єднанні точок, від т. З до т. К - 5,6 м., від т. К до т. Д - визначається при з'єднанні точок, від т. Д до т. Ж - 5,6 м.,
- ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 316,42 кв.м. (на плані червоний колір - додаток 2), в т.ч. частину земельної ділянки під житловим будинком та частину від земельної ділянки спільного користування, яка обмежена лініями розподілу, що проходять: від т. Н до т. М - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. М до т. Л - 15,10 м., від т. Л до т. К - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. К до т. Н - 15,10 м.
- співвласникам ОСОБА_4 та ОСОБА_11 земельну ділянку спільного користування, в т.ч. земельну ділянка під житловим будинком «Б-2», площею 168,48 кв.м. (на план-схемі жовтий колір), яка обмежена лініями розподілу: від т. А до т. Б - 10,7 м., від т. Б до т. В - визначається в натурі при з'єднанні точок, від т. В до т. Г - 5,60 м., від т. Г до т. Д - 1,0 м., від т. Д до т. Ж - 5,60 м., від т. Ж до т. З - визначається при з'єднанні точок, від т. З до т. И - 10,82 м., від т. И до т. А - 15.10 м.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 24 грн. 50 коп., судовий збір на користь держави в сумі 478 грн. 15 коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 22 грн. 50 коп.
Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.09.2009 року доповнено рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.06.2009 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_11 про виділ частки майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою
Розділено будинок літ. Б-2 по АДРЕСА_1 відповідно до часток сторін 50% на 50% на дві ізольовані квартири.
Виділено ОСОБА_4 у власність у порядку розподілу 1/2 частину будинку, що в ідеальній частці домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 становить 34/100, а саме: перший поверх будинку літ. Б-2, приміщення І (тамбур площею 0,7 м2), приміщення 1 (прихожу площею 32,6 м2), приміщення 2 (кухню площею 20,3 м2), приміщення 3 (житлову кімнату площею 15,7 м2), приміщення 4 (санвузол площею 3,4 м2) разом по житловому будинку Б-2 площу 72,7 м2.
Виділено ОСОБА_11 у власність у порядку розподілу 1/2 частину будинку, що в ідеальній частці домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 становить 66/100, а саме: другий поверх будинку літ. Б-2, приміщення 5 (прихожу площею 21,4 м2), приміщення 6 (житлову кімнату площею 20,1 м2), приміщення 7 (житлову кімнату площею 15,8 м2), приміщення 8 (коридор площею 4 м2), приміщення 9 (санвузол площею 7,8 м2) разом по житловому будинку Б-2 площу 69,1 м2.
Як вбачається з копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 від 19.10.2022 року ОСОБА_11 змінила ім'я, про що 19.10.2022 року складено відповідний актовий запис №47. Прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.04.2016 року роз'яснено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.06.2009 року та додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.09.2009 року ОСОБА_4 в порядку розподілу було виділено частку будинку літ. Б-2, розташованого по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_11 виділено частку будинку літ. Б-2, розташованого по АДРЕСА_1 . Інші об'єкти нерухомості не були предметом судового розгляду.
Так, відповідно до ст. статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб'єктів на один об'єкт.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
В постанові ВП ВС від 23.04.2025 року у справі № 357/3145/20 зазначено, «що поділ спільного майна (ст. 367 ЦК України) відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні (ст. 364 ЦК України) тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.
За наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні надалі не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об'єкти нерухомого майна, що утворилися в результаті його поділу й належать позивачеві та відповідачеві.
За наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. Суд, застосовуючи приписи ст. 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно позивача й залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів».
В постанові КЦС ВС від 12.12.2025 року у справі №760/9152/15 викладено правовий висновок, згідно з яким:
« Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У постанові від 23 квітня 2025 року в справі № 357/3145/20 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала раніше зроблений нею висновок, викладений у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14 який полягає у тому, що:
- у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;
- поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;
- за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об'єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;
- за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;
- винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об'єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється».
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (№ довідки:440419504 від 21.08.2025 року) житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 - 66/100 часток, ОСОБА_3 - 34/200 часток та ОСОБА_2 - 34/200 часток.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, на підтвердження позовних вимог представником позивача, надано висновок щодо технічної можливості виділу частки з об'єкта нерухомого майна, який складений ТОВ «ГЕТ ТЕКНОЛОДЖІ», з якого вбачається, що вказаний висновок видано власнику ОСОБА_1 за технічними показниками 66/100 частин об'єкта нерухомого майна є відокремлена, може бути виділена в натурі. Вказаний висновок не містить дати його складання, не містить відомостей про обізнаність експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Разом з тим, суд не приймає вказаний доказ як належний та допустимий, з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Принцип диспозитивності полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв'язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 №913/317/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18.
Суд звертає увагу на те, що представник позивача, будучи професійним адвокатом не зверталася до суду із клопотанням про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, висновок якої є належним доказом у справі. Також слід зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст.102 та ст.106 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи, шляхом звернення безпосередньо до відповідної експертної установи.
Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові КЦС ВС від 20.12.2023 року у справі № 172/313/21 (61-8574св23), згідно якої: «у пунктах 65-68 постанови Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що «висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.
Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду».
Отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову».
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог
На підставі наведеного, ст.181,358,364 ЦК України, керуючись ст.ст. 12-13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 264-265, 268, 280-282, 354 ЦП України суд, -
ухвалив:
В задоволення позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Джирма Алла Володимирівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки з спільного домоволодіння.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р.В.Демчик.
Повне судове рішення складене 23.02.2026 року.
Головуючий: Р. В. Демчик