26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 520/4931/17
провадження № 51-2683км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5
(у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на вирок Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК), виправданого за обвинуваченням за ч. 4 ст. 358 цього Кодексу.
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2020 року ОСОБА_5 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358 КК і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з недоведеністю в діяннях складу кримінальних правопорушень.
Одеський апеляційний суд 13 травня 2024 року, задовольнивши частково апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК, скасував вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК й ухвалив свій вирок, яким засудив його за вказаним законом і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах і організаціях державної та комунальної форм власності, на строк 1 рік із конфіскацією 1/4 належного на праві власності майна.
За правилами ч. 5 ст. 72 КК засудженому зараховано у строк покарання попереднє ув'язнення з 26 до 27 жовтня 2016 року з розрахунку один день за два дні позбавлення волі. Скасовано запобіжний захід - заставу, її суму повернуто заставодавцю.
Вирішено цивільний позов, питання щодо заходів забезпечення, речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні, при цьому змінено редакцію абзацу 7 резолютивної частини вироку суду першої інстанції, зокрема, зазначено, що пов'язані з проведенням експертиз витрати на загальну суму 22 356,80 грн підлягають відшкодуванню за рахунок держави.
У частині виправдання ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 358 КК вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_5 визнаний винним у кримінальному правопорушенні проти власності, учиненому за обставин, детально викладених у вироку апеляційного суду.
Як установив указаний суд, 24 травня 2016 року на підставі рішення про поновлення на посаду засуджений набув повноважень голови правління Публічного акціонерного товариства «Чорноморгідрозалізобетон» (далі - ПАТ), які передбачали постійне виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у тому числі повноваження вчиняти правочини від імені цього товариства, окрім як на суму від 10 до 25 % вартості активів, що належало до виключної компетенції наглядової ради. Станом на 31 грудня 2015 року вартість активів ПАТ становила 11 668 000 грн.
З метою незаконного збагачення третіх осіб, зловживаючи своїм службовим становищем, видавши відповідну довіреність ОСОБА_5 25 травня 2016 року уповноважив особу, котра не була обізнана про його злочинні наміри, вчиняти від імені ПАТ правочини з правом укладати й підписувати договори, зокрема придбавати і розпоряджатися майном. Згадана особа 26 травня 2016 року на виконання незаконної вказівки засудженого уклала з іншою особою договір купівлі-продажу належного ПАТ нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_2 , загальною площею 3291,3 м2 за визначеною ОСОБА_5 ціною 1 164 000 грн. На підставі зазначеного договору право власності на таке майно було зареєстровано за покупцем, однак кошти за продане майно не надійшли на банківський рахунок товариства, унаслідок чого ПАТ було завдано збитків на суму 15 021 907,4 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Суть доводів скаржника зводиться до того, що оспорюване рішення незаконне, винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого за ч. 5 ст. 191 КК діяння не доведено і той не є суб'єктом цього злочину. Аргументуючи позицію, зазначає, що внаслідок скасування рішення суду про поновлення засудженого на посаді голови правління ПАТ той не може вважатися службовою особою на момент подій. Як ідеться в скарзі, за практикою Верховного Суду скасування судового акта анулює породжені ним юридичні наслідки з моменту його ухвалення. За міркуваннями захисника, на користь наведеної тези вказує і те, що згідно з обвинувальним актом учинення злочину, за який засуджено ОСОБА_5 , було розпочато до поновлення останнього на посаді. На думку автора скарги, виключення апеляційним судом з обсягу обвинувачення кваліфікуючої ознаки «вчинення розтрати за попередньою змовою групою осіб» підтверджує непричетність засудженого до будь-якого кримінального правопорушення. Посилаючись на невиконання умов договору купівлі-продажу майна щодо сплати коштів, скаржник також заперечує наявність корисливого мотиву та мети розтрати. Уважає, що в юридичній ситуації в цій справі суд мав відхилити апеляційні вимоги прокурора та представника потерпілого, чого не зробив.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати вирок суду апеляційної інстанції в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженнями скаржника, упродовж апеляційного перегляду не додержано приписів статей 349, 352, 405 КПК, що призвело до порушення засади змагальності та права ОСОБА_5 на захист. Як наголошує автор скарги, апеляційний суд не допитав обвинуваченого, викривив зміст показань останнього в суді першої інстанції, водночас відобразив у вироку пояснення захисника, указавши, що їх нібито надав ОСОБА_5 . Також зазначає, що сторона захисту була позбавлена можливості висловити всі свої заперечення стосовно доводів у поданих апеляційних скаргах, натомість суд необґрунтовано задовольнив непідписане клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, не з'ясував у свідків, чи отримали вони пам'ятку про права та обов'язки, чи зрозумілі вони їм, чи не відмовляються ці особи від дачі показань, а свідка ОСОБА_11 не привів до присяги. Уважає, що апеляційне провадження здійснено неповно, формально без належної перевірки й оцінки зібраних фактичних даних і ухвалено обвинувальний вирок, який не відповідає ст. 370 КПК.
Від ОСОБА_5 надійшли доповнення до касаційних скарг. Однак ці звернення засудженого не можуть бути предметом розгляду в силу ч. 3 ст. 403, ст. 432 КПК, оскільки внесені іншою особою, ні ж ті, що подали касаційні скарги (див., наприклад, постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд) від 12 квітня 2018 року, 19 березня 2019 року в справах № 520/9223/15-к, 760/25710/13-к відповідно).
Учасникам кримінального провадження належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та захисник підтримали касаційні скарги; прокурор та представник потерпілого заперечили обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам статей 374, 420 цього Кодексу.
Забезпечення презумпції невинуватості як однієї з основних засад судочинства та загальних засад кримінального провадження потребує справедливого судового розгляду й ефективного судового захисту.
Як наголошував Конституційний Суд України (див. рішення від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024, від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022),право бути заслуханим (почутим) як складова права на судовий захист випливає з основоположних засад судочинства, закріплених у ч. 2 ст. 129 Основного Закону (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист); тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою в суді може бути виконано конституційний обов'язок суду - незалежно й неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти в справі й на підставі цього ухвалити обґрунтоване (умотивоване) судове рішення; презумпція невинуватості обумовлює потребу в забезпеченні особі можливості висловлювати позицію стосовно своєї невинуватості, доводити цю позицію в судовому порядку.
Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення конвенційному праву на справедливий суд у розрізі принципів змагальності та рівності сторін, акцентує, що коли суд апеляційної інстанції повинен розглянути справу щодо фактів та права і провести повну оцінку питання вини чи невинуватості, він не може вирішити це питання без безпосередньої оцінки доказів, наданих особисто обвинуваченим з метою доведення того, що він не вчиняв діяння, яке нібито є кримінальним правопорушенням (наприклад, див. рішення у справах «SUKHANOV v. UKRAINE», заява № 32598/07, «HERMI v. ITALY», заява № 18114/02).
Верховний Суд теж неодноразово зазначав, що апеляційний суд виступає останньою інстанцією, яка надає сторонам можливість перевірити правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, і це покладає на нього обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів. У ситуації, коли ставиться питання про скасування виправдувального вироку й ухвалення обвинувального, про винуватість чи невинуватість особи виснує суд, котрий здійснює перегляд, тож він зобов'язаний створити всі умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав під час обстоювання своїх правових позицій.
За усталеною судовою практикою, у разі проведення судового слідства суд апеляційної інстанції повинен навести у своєму рішенні, серед іншого, аналіз досліджених доказів та пояснення осіб, які брали участь у засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1).
У контексті викладеного недодержання права особи бути почутим як фундаментальної складової права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), що гарантує обвинуваченому можливість викласти свою позицію та прокоментувати аргументи протилежної сторони, є істотним порушенням вимог КПК і зумовлює скасування судового рішення.
Переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_5 , апеляційний суд залишив окреслене поза увагою і належно не виконав законодавчих приписів.
За матеріалами справи, ухвалений виправдувальний вирок оскаржили в апеляційному порядку прокурор та представник потерпілого. У поданих скаргах їх автори просили скасувати оспорюване рішення і постановити обвинувальний вирок.
За наслідками апеляційного перегляду, суд задовольнив частково подані скарги й засудив ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК.
Разом із тим, виснуючи про винуватість ОСОБА_5 указаний суд попри покладений на нього обов'язок не створив усіх умов для реалізації обвинуваченим гарантованих законом прав.
Як убачається з наявних у справі даних, зафіксованих на технічних носіях інформації щодо перебігу судових засідань, апеляційний розгляд неодноразово відкладався, упродовж його здійснення всупереч статтям 42, 404, 405 КПК ОСОБА_5 не був допитаний, йому не дали змоги висловити свою позицію стосовно всіх обставин інкримінованого злочину, які належать до предмета доказування за ст. 91 вказаного Кодексу, і змістовно прокоментувати аргументи сторони обвинувачення й представника потерпілого. Суд фактично обмежився отриманням лише стислих відповідей засудженого про незгоду з показаннями свідків і вислухав коротку промову в дебатах й останньому слові, що вочевидь недостатньо для забезпечення реалізації гарантованого законом права на захист.
Не зважаючи на це, у мотивувальній частині оскарженого вироку відображено показання ОСОБА_5 як такі, що були ним надані в суді апеляційної інстанції. Однак, за відсутності в матеріалах справи підтвердження цьому, викладення згаданих свідчень у судовому рішенні йде врозріз із ст. 420 КПК.
З огляду на викладене вирок апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК не можна залишити в силі, він підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Допущені процесуальні порушення перешкоджають колегії суддів дійти безспірного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим доводи скаржників із цього питання належить перевірити в ході нового апеляційного розгляду.
Отже, подані касаційні скарги слід задовольнити частково.
Під час нового розгляду апеляційний суд має врахувати зазначене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи в апеляційних скаргах, аргументи й заперечення сторони захисту, дати на все вичерпні відповіді і з додержанням загальних засад кримінального провадження прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме приписам ст. 370 КПК.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 433 КПК Суд уважає необхідним обрати ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Касаційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 року стосовно ОСОБА_5 в частині засудження його за ч. 5 ст. 191 КК скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У решті цей вирок залишити без зміни.
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3