03 березня 2026 року
м. Київ
справа № 539/4229/20
провадження № 51-400ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області
від 08 липня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12020170240000875 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Хитці Лубенського району Полтавської області, жителя
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання
у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання (як основного, так і додаткового) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_5
на користь ОСОБА_6 19 054,92 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Цивільний позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі фінансового управління виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування та надання медичної допомоги особі, яка потерпіла від злочину, задоволено. Ухвалено стягнути із ОСОБА_5 на користь фінансового управління виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області витрати на стаціонарне лікування та надання медичної допомоги особі, яка потерпіла
від злочину, у розмірі 2342,40 грн.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено
за те, що він 20 липня 2020 року приблизно о 13:00, керуючи власним
технічно справним транспортним засобом марки «Volkswagen Caddy»,
д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи виїзд із прилеглої території на проїзну частину
просп. Володимирівський в м. Лубни Полтавської області, в районі житлового
буд. № 115, в порушення п.п. 10.1, 10.2 та п. 1.3 розділу 34 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), виконуючи маневр повороту ліворуч в неустановленому для цього місці, перетнув лінію 1.3 ПДР та допустив зіткнення із мотоциклом марки «Spark», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , що рухався головною дорогою прямолінійно, в результаті чого ОСОБА_6 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 28 листопада 2025 року вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року щодо ОСОБА_5 в частині вирішення цивільного позову потерпілого
ОСОБА_6 змінив. Постановив стягнути із обвинуваченого ОСОБА_5
на користь потерпілого ОСОБА_6 149 054,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. На підставі ст. 404 КПК виключив із мотивувальної частини вироку суду посилання на протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 05 серпня
2020 року. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, надаючи доказам свою оцінку, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, посилається
на однобічність та неповноту досудового розслідування, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування вказаних вимог стверджує, що орган досудового слідства, прокурор, суди першої та другої інстанції, проявляючи упередженість та необ'єктивність повністю проігнорували, не досліджували обґрунтовану версію щодо обставин ДТП, що сталася 20 липня 2020 року в м. Лубни Полтавської області за участю водія ОСОБА_5 і мотоцикліста-байкера ОСОБА_6 . Стверджує, що мотоцикліст ОСОБА_6 допустив грубі порушення ПДР, які знаходяться
в причинному зв'язку з виникненням пригоди. Також вказує на те, що суди
не звернули уваги на грубі порушення права на захист ОСОБА_5 , допущені
на етапі досудового слідства, а саме проведення слідчих дій за відсутності захисника. Вказує на те, що клопотання сторони захисту про призначення додаткової судової автотехнічної експертизи було відхилено, чим допущено упередженість. Зазначене стосується і суду апеляційної інстанції, який теж відхилив аналогічне клопотання захисника незаконною ухвалою апеляційного суду
від 26 листопада 2025 року. Більше того, апеляційний суд безпідставно, не навівши достатніх об'єктивних мотивів, збільшив розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_6 , не врахувавши при цьому матеріальний стан пенсіонера
ОСОБА_5 .
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК не підлягають перегляду
в касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, викладених в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Доводи захисника щодо необхідності скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку із допущеними істотними порушеннями процесуального закону Суд вважає безпідставними з таких підстав.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно
з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно
до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку
для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних
у кримінальному провадженні та перевірених у судовому засіданні доказах, оцінених у сукупності, та є обґрунтованим.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, висновки суду
про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробив із додержанням ст. 23 КПК
на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно
до ст. 94 цього Кодексу, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Під час судового провадження ОСОБА_5 , як видно із доданих до касаційної скарги копій судових рішень, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення свою вину не визнав, цивільний позов як прокурора, так і потерпілого, не визнав, пояснив, що 20 липня 2020 року приблизно о 12:30 він із дружиною вирішив поїхати на дачу на власному автомобілі «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_1 ; виїжджаючи
із прилеглої території свого будинку на проспект Володимирівський, він вирішив повернути ліворуч, хоча знав, що туди повертати заборонено, так як наявна подвійна суцільна лінія розмітки 1.3, проте смуга для руху була вільна, горів червоний сигнал світлофора за 150 метрів від місця виїзду і не було перешкод у русі; коли почав рух, ввімкнув лівий поворот, проїхав дві смуги руху, потім перетнув подвійну суцільну лінію розмітки і майже її перетнув, коли в цей час почув удар
у праву бокову частину свого автомобіля; зупинивши автомобіль, побачив мотоцикліста, що відлетів в кювет та був без свідомості; вважає, що мотоцикліст рухався з перевищенням допустимої швидкості; при цьому рухався в правій смузі,
а повинен був рухатися в лівій смузі, також вказав, що чув запах алкоголю з порожнини рота потерпілого; зазначив, що не винний у ДТП, хоча і повернув
у недозволеному місці, але його дії не призвели до ДТП і не перебувають з нею у причинно-наслідковому зв'язку.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов'язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.
Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 286 КК, включає три обов'язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими
для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння,
так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК,
є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність),
є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише
ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними
у причинному зв'язку.
Як установлено судами, ОСОБА_5 , керуючи власним технічно справним транспортним засобом, здійснюючи виїзд із прилеглої території на проїзну частину проспекту, в порушення п.п. 10.1, 10.2 та п. 1.3 розділу 34 ПДР, виконуючи маневр повороту ліворуч в неустановленому для цього місці, перетнув лінію 1.3 ПДР та допустив зіткнення із мотоциклом під керуванням водія ОСОБА_6 , що рухався головною дорогою прямолінійно, в результаті чого останній отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Згідно вироку необережні дії, які виразились в порушенні водієм ОСОБА_5 вимог п.п. 10.1, 10.2 та п. 1.3 розділу 34 ПДР, перебувають у прямому причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням цієї ДТП та її наслідками у вигляді спричинення водію мотоцикла ОСОБА_6 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були
предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , поясненнях експерта-автотехніка ОСОБА_10 , даних, що містяться у: протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20 липня 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього, довідці КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради, копії «Карти виїзду швидкої медичної допомоги № 70000 від 20 липня
2020 року, протоколі слідчого експерименту від 05 серпня 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього за участю потерпілого ОСОБА_6 , протоколі слідчого експерименту від 05 серпня 2020 зі свідком ОСОБА_7 зі схемою та фототаблицею до нього, протоколі слідчого експерименту від 24 листопада 2020 року зі свідком ОСОБА_8 зі схемою та фототаблицею до нього, протоколі огляду від 06 серпня 2020 року з водієм ОСОБА_5 в присутності його захисника
ОСОБА_4 зі схемою до нього, висновку судової автотехнічної експертизи
№ 545 від 25 серпня 2020 року, висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 540 від 18 серпня 2020 року, висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 541 від 20 серпня 2020 року, висновку судово-медичної експертизи № 254 від 26 серпня 2020 року, також даних інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності.
Як убачається із вироку, суд навів висновок судової автотехнічної експертизи № 545 від 25 серпня 2020 року, з якого слідує, що в заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_5 вбачаються невідповідності з вимогами п.п.10.1, 10.2 та 1.3 розділу 34 ПДР, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. В умовах заданої пригоди водій автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом виконання п.п.10.1, 10.2 та 1.3 розділу 34 ПДР. У заданій дорожній обстановці в діях водія мотоцикла «Spark», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 будь-яких невідповідностей з вимогами ПДР, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням обставин даної пригоди, не вбачається. В умовах заданої пригоди водій мотоцикла «Spark», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 .
Водночас суд першої інстанції вказав на безпідставність тверджень захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 , у яких він ставив під сумнів висновки експерта-автотехніка ОСОБА_10 , викладені ним в судовій автотехнічній експертизі, з тих підстав, що останній при проведенні експертизи
не врахував, що потерпілий порушив вимоги п.п. 11.2, 11.5 ПДР, так як перед зіткненням рухався в крайній лівій смузі, а не в крайній правій, як цього вимагають вищевказані норми, з огляду на таке.
Як зазначив суд, експерт-автотехнік був допитаний в судовому засіданні, та повністю підтвердив свої висновки; при цьому пояснив, що дорожня обстановка,
яка передувала ДТП, має ту особливість, що обвинувачений ОСОБА_5 взагалі не мав права перетинати подвійну лінію розмітки 1.3 та виїзджати на смугу руху мотоциклістів; ПДР категорично забороняє перетинати лінію розмітки 1.3 і винятків для цього немає; також вказав про те, що експерт аналізує лише
ті порушення правил дорожнього руху, допущені водіями, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням обставин конкретновизначеної пригоди.
Отже, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, доведена рядом вищезазначених доказів, досліджених під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, які об'єктивно узгоджуються між собою. Дії ОСОБА_5 перебувають
у причинному зв'язку із цією ДТП та наслідками, що настали.
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, є законним та вмотивованим, про що також ствердив суд апеляційної інстанції, переглянувши вказане судове рішення
за поданими апеляційними скаргами.
Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Із долученої копії ухвали убачається, що апеляційний суд під час перегляду
в апеляційному порядку вироку місцевого суду дотримався вказаних вимог закону, дав належну оцінку доводам апеляційних скарг, зокрема апеляційної скарги сторони захисту, та із зазначенням мотивів прийнятого рішення вирок суду першої інстанції змінив лише в частині вирішення цивільного позову.
Суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив, що дії ОСОБА_5 за ч. 1
ст. 286 КК кваліфіковано правильно, викладені у вироку висновки суду
про доведеність його вини у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджені дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами.
Як зауважила колегія суддів апеляційного суду, позиція сторони захисту в суді апеляційної інстанції є аналогічною тій, якої обвинувачений та захисник дотримувалися в суді першої інстанції; місцевим судом ретельно досліджувалося твердження як обвинуваченого ОСОБА_5 , так і його захисника
ОСОБА_4 про відсутність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, та обґрунтовано визнано їх безпідставними; судом спростовано ствердження сторони захисту, у яких поставлено під сумнів висновки експерта-автотехніка ОСОБА_10 , викладені ним в судовій автотехнічній експертизі, з тих підстав, що останній при проведенні експертизи не врахував,
що потерпілий порушив вимоги п.п. 11.2, 11.5 ПДР, так як перед зіткненням рухався
в крайній лівій смузі, а не в крайній правій, як цього вимагають вищевказані норми. Як наголосила колегія суддів в постановленій ухвалі, експерт чітко та ясно пояснив, що саме дії ОСОБА_5 були в причинному зв'язку із настанням ДТП; за цих обставин, відсутні підстави вважати висновок автотехнічної експертизи № 545 від 25 серпня 2020 року неналежним або недопустимим доказом.
Крім того, як убачається із доданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду від 26 листопада 2025 року, суд, розглянувши заявлене захисником клопотання про призначення додаткової судової автотехнічної експертизи у вказаному кримінальному провадженні, із наведенням вичерпних мотивів прийнятого рішення відмовив у його задоволенні.
Що стосується доводів захисника про безпідставне збільшення судом апеляційної інстанції суми в рахунок відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди, слід зазначити таке.
Як убачається з оскарженого вироку, суд першої інстанції, визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягало б стягненню на користь потерпілого, врахував глибину моральних страждань ОСОБА_6 , та, виходячи з вимог розумності і справедливості, дійшов висновку про необхідність задоволення цивільного позову в частині заявленого відшкодування моральної шкоди
на суму 20 000 грн.
Разом із тим, суд, констатувавши, що належними співвідповідачами у цій справі повинні бути обвинувачений ОСОБА_5 та СК «Провідна», однак позивачем не заявлено позовних вимог до СК «Провідна» і вказана страхова компанія
не залучена до справи як співвідповідач, а тому вважав необхідним стягнути
із обвинуваченого ОСОБА_5 різницю сум моральної шкоди, визначеної судом у розмірі 20 000 грн, та суми, що підлягала б стягненню із СК «Провідна» -
945,08 грн, що становитиме 19 054,92 грн.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши вказаний вирок, у тому числі
за апеляційною скаргою потерпілого, дійшов висновку про обґрунтованість доводів останнього щодо неправильного вирішення судом першої інстанції його цивільного позову.
Так, на підставі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли
у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
а також визначити порядок її відшкодування.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вказав суд, потерпілий ОСОБА_6 згідно матеріалів кримінального провадження звернувся з цивільним позовом до ОСОБА_5 з метою відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, у сумі 200 000 грн, вказавши в обґрунтування заявленої суми моральної шкоди про те, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 він не міг користуватися всіма благами та перевагами пошкодженого майна, а отримані в результаті ДТП травми
завдали йому нестерпного фізичного болю та потребують великих витрат
на медикаментозне лікування, тривалої реабілітації.
Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції
про доведеність підстав позову і вини обвинуваченого ОСОБА_5
в спричиненні моральної шкоди потерпілому злочинними діями, а також із порядком її розрахунку. Разом із тим, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, що підлягає до відшкодування ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 , визначений судом першої інстанції, не відповідає вимогам розумності і справедливості.
Як вказала колегія суддів, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо часткового задоволення позову потерпілого, взагалі не врахував характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілим ОСОБА_6 внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 значною мірою вплинули на його звичний спосіб життя, потерпілий був вимушений проходити тривале лікування та реабілітацію,
на теперішній час його ліве плече не функціонує належним чином. На переконання апеляційного суду, наслідки вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_5 значною мірою завдали фізичних та душевних страждань потерпілому та на тривалий час змінили його звичайний спосіб життя.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що протиправними діями обвинуваченого безсумнівно були завдані моральні страждання потерпілому,
при цьому, суд, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь глибини та тривалості душевних страждань потерпілого ОСОБА_6 , характер, обставини скоєного кримінального правопорушення, ствердив про необхідність збільшення суми стягнення з обвинуваченого
ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди до 149 054 грн, а тому змінив вирок в частині вирішення цивільного позову.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370,
374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З наведеними висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Отже, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок допущених, на переконання захисника, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Хорольського районного суду Полтавської області
від 08 липня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3