02 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 757/2327/26-к
Провадження № 51-695 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 січня
2026 року задоволено скаргу адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , та скасовано постанову слідчого Печерського УП ГУНП у
м. Києві за погодженням з прокурором Печерської окружної прокуратури про зупинення досудового розслідування від 27 квітня 2022 року у кримінальному провадженні № 12022100060000462 від 27 квітня 2022 року.
На вказану ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої Київський апеляційний суд ухвалою від 06 лютого 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі положень ст. 399 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На його думку, слідчий суддя місцевого суду, задовольняючи скаргу сторони захисту, дійшов помилкового висновку про незаконність оголошення підозрюваного ОСОБА_5 у розшук та відсутність звернення сторони обвинувачення із запитами про міжнародну правову допомогу, тоді як, за твердженнями скаржника, підозрюваний тривалий час перебуває у міжнародному розшуку з належним інформуванням НЦБ Інтерполу, а відповідні обставини не були належним чином перевірені судом.
Крім того, прокурор стверджує, що під час розгляду скарги адвоката слідчим суддею не було забезпечено належного виклику сторони обвинувачення, у зв'язку з чим слідчий та прокурор були позбавлені можливості надати заперечення, що, на його думку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Також у скарзі вказується на недотримання слідчим суддею вимог ч. 1 ст. 304 КПК України щодо перевірки строків подання скарги на постанову про зупинення досудового розслідування, оскільки адвокат здійснює захист підозрюваного тривалий час, що підтверджується, зокрема, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року у справі № 757/17310/24-к, а тому висновок про своєчасність подання скарги є необґрунтованим.
Окремо прокурор звертає увагу на те, що слідчий суддя раніше ухвалою від 12 лютого 2025 року у справі 757/58468/24-к вже відмовляв у задоволенні аналогічної скарги захисника в інтересах того ж підозрюваного, однак у подальшому за відсутності інших обставин ухвалив протилежне рішення, що, на думку скаржника, свідчить про неоднакове застосування норм кримінального процесуального закону.
Крім цього, прокурор зазначає, що при розгляді скарги слідчий суддя не врахував наявності у кримінальному провадженні іншого підозрюваного ОСОБА_6 , права та законні інтереси якого, за твердженням скаржника, також були порушені.
Стверджує, що рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження порушує право на доступ до правосуддя й на апеляційний перегляд судового рішення, суперечить загальним засадам кримінального провадження, а також практиці Верховного Суду та ЄСПЛ щодо забезпечення ефективного засобу юридичного захисту.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Однак право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом щодо умов прийнятності скарги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 № 13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Таким чином, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18).
Також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Вказана норма застосовується також з урахуванням того, що її положення стосовно заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року.
Положення частин 1 та 2 ст. 309 КПК України містять вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді.
Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю за дотриманням прав і законних інтересів осіб.
Таким чином, ухвала слідчого судді, якою було скасовано постанову слідчого Печерського УП ГУНП у м. Києві про зупинення досудового розслідування не входить до визначеного законом переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскарженні в апеляційному порядку.
Суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала слідчого судді до переліку тих, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, не входить.
Крім цього колегією суддів враховуються висновки про застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2022 року у справі № 757/27041/21-к та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 243/6674/17 щодо можливості оскарження в апеляційному порядку рішень слідчого судді, постановлення яких не передбачене законом.
Однак можливість оскарження постанови слідчого про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні та постановлення слідчим суддею за результатами цього провадження ухвали про скасування такої постанови недвозначно врегульоване кримінальними процесуальними нормами, викладеними в ч. 4 ст. 280, ч. 2 ст. 282 та п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України у їх взаємозв'язку з тими, про які йдеться у п. 1 ч. 2 ст. 307 КПК України.
Отже, слідчий суддя постановив рішення прямо передбачене законом і неможливість оскарження в апеляційному порядку такого рішення безпосередньо виходить із приписів ст. 309 вказаного Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі положень ст. 399 КПК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
З огляду на це, керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3