26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 127/4270/25
провадження № 61-2039 ск 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Когутницький Вячеслав Миколайович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «ПРОВАГРОІНВЕСТ» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
1. У лютому 2025 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: 1) стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (далі - ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ») на свою користь страхове відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) шкоди в розмірі 64 292,60 грн; 2) стягнути з ОСОБА_1 на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди (франшиза) 1 000,00 грн та у відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ДТП в розмірі 200 000,00 грн.
2. Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 04 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2026 року, позов задовольнив частково.Стягнув з ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 64 292,60 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди (франшиза) в розмірі 1 000,00 грн та у відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. У задоволенні решти суми позовних вимог відмовив. Стягнув з відповідачів на користь держави судовий збір.
3. У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами Електронного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Когутницький В. М., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
4. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
7. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
8. Ціна позову в цій справі становить 265 292,60 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн). Тобто судові рішення у справі № 127/4270/25 не підлягають касаційному перегляду в силу вимог закону.
9. Касаційна скарга містить посилання на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, у випадках, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
10. Так заявник, обґрунтовуючи підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України вказує на те, що на думку заявника висновок суду першої та апеляційної інстанції суперечить паровим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд першої інстанції відмовляючи у призначенні комплексної судової авто технічної та транспортно-трасологічної експертизи, мотивували своє рішення тим, що Верховний Суд у справі № 449/1689/19 наголосив, що нереабілітуючими підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Суд вважає, що подія, а також особа, яка була причетна до кримінального провадження, біли встановлені та мали місце, тому закриття кримінального провадження не є реабілітуючою обставиною, а саме не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини відповідача ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
11. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у призначенні комплексної судової авто технічної та транспортно-трасологічної експертизи і погоджуючись із позицією суду першої інстанції, мотивував тим, що висновком експерта від 20 березня 2018 року № 222 у кримінальному провадженні встановлено, що саме дії ОСОБА_1 знаходились в причинному зв'язку з виникненням події ДТП, яка мала місце 17 січня 2018 року. Колегія суддів дійшла висновку про недоцільність призначення у цій справі комплексної судової авто технічної та транспортно-трасологічної експертизи оскільки в матеріалах справи наявний висновок експерта з чіткими відповідями на питання, які входять до предмета доказування у цій справі і відповідач не надав суду будь-яких належних доказів, щодо необґрунтованості, неповноти цього висновку.
12. Однак, заявник вважає, що судами не взято до уваги, що вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), але ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року зазначений вирок було скасовано і зазначеним рішенням не було встановлено, чи мало місце порушення ОСОБА_1 пункту 16,12 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та чи вчинено кримінальне правопорушення передбачене частиною першою статті 286 КК України.
13. Таким чином, на думку заявника, скасований вирок не має преюдиційного значення, оскільки скасування означає, що він не породжує правових наслідків з моменту ухвалення.
14. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені скаржником обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
15. Тобто скаржнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
16. Посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не містить належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтування заявника зводиться до незгоди з встановленими судамипопередніх інстанцій обставинами справи та судовими рішеннями в цілому, а також трактування норм права на свій суб'єктивний розсуд. Таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
17. Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
18. Отже скаржник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
19. Крім цього, відповідно до відомостей Єдиного реєстру судових рішень, Верховний Суд неодноразово викладав свої правові висновки у постановах, за результатами перегляду судових рішень у справах про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, так і про можливість використання при розгляді цивільної справи висновків експерта, складених у кримінальній справі.
20. Також не дає достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в цій справі, наведена скаржником обставина про виняткове значення для нього цієї справи, оскільки підстава зазначена формально, та не містить належного обґрунтування. Незгода скаржника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для нього, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої він є.
21. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
22. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
23. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
24. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
25. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
26. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
27. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
28. Вказане також узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10?р(ІІ)/2023 у справі № 3 ?88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), яким, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Так, у вказаному рішенні серед іншого, зазначено, що внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Конституційний Суд України вважає, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (пункти 7.8-7.10).
29. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
30. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
31. Враховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
32. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
33. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «ПРОВАГРОІНВЕСТ» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Когутницький Вячеслав Миколайович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ А. А. Калараш
/підпис/ Є. В. Петров