25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 204/6918/24
провадження № 61-11565 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
представник позивача
-адвокат Токарєва Інна Віталіївна,
відповідач-Волноваська міська військово-цивільна адміністрація Волноваського району Донецької області,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Токарєвою Інною Віталіївною, на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 березня 2025 року, ухвалене суддею Токар Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання свого права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
2. Позов мотивований тим, що позивачка є власницею спірної квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 червня 1994 року Ясиноватським відділенням Донецької залізниці згідно із розпорядження від 20 червня 1994 року № 220 (реєстраційний напис № 6823 кн.32 зроблений 25 червня 1994 року Комунальним підприємтсвом Донецької облради Бюро технічної інвентаризації міста Волноваха) (далі - свідоцтво про право власності від 20 червня 1994 року).
3. У спірній квартирі позивачка проживала до 2022 року. Але у зв'язку із збройною агресією російської федерації вимушена була переміститись до міста Дніпра. В подальшому їй стало відомо, що спірна квартира була пошкоджена/знищена. Після чого, будучи потенційним отримувачем компенсації для відновлення квартири, пошкодженої внаслідок бойових дій, вона звернулась до державного реєстратора задля реєстрації спірної квартири. Але рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року № 73825831 їй було відмовлено у здійсненні реєстрації права власності на спірну квартиру у зв'язку з тим, що не були отримані необхідні відомості з відповідного бюро технічної інвентаризації (далі - рішення державного реєстратора від 26 червня 2024 року).
4. Отже позивачка змушена звернутись до суду для визнання права власності на спірну квартиру та подальшого оформлення й подачі заявки на отримання гарантованої державою компенсації з використанням електронної послуги «єВідновлення», яка передбачена Порядком надання компенсації для відновлення окремих категорій об'єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 року № 381 (далі - Порядок № 381).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
5. Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська (у подальшому перейменований у Чечелівський районний суд міста Дніпра відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») рішенням від 10 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.
6. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, звертаючись із зазначеним позовом, не зазначила яким саме чином відповідач порушив її права. Суду не надані докази оскарження рішення державного реєстратора від 26 червня 2024 року, на яке позивачка має законне право.
7. Наявність у позивачки свідоцтва про право власності від 20 червня 1994 року не є підставою для визнання за нею права власності відповідно до вимог статті 392 (форма і зміст касаційної скарги) Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України). А докази того, що відповідач оспорює чи не визнає право власності позивачки на спірну квартиру суду не надані, оскільки сам факт відсутності у реєстратора доступу до реєстраційних книг та реєстраційних справ на спірну квартиру не свідчить про невизнання відповідачем право власності позивача на це спірне майно.
8. Суду не надані докази того, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про отримання компенсації за пошкоджену/знищену спірну квартиру та їй було відмовлено у такій компенсації, а Порядок № 381 не є підставою для визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру.
9. Апеляційний суд повністю погодився із судом першої інстанції.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. Згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 20 червня 1994 року Ясиноватським відділенням Донецької залізниці згідно із розпорядженням від 20 червня 1994 року № 220 (реєстраційний напис № 6823 кн.32, від зроблений 25 червня 1994 року Комунальним підприємством Донецької облради Бюро технічної інвентаризації міста Волноваха) ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 .
11. 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку з чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введений військовий стан.
12. Відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Калініченко Т. В. від 15 травня 2024 року № 73145384 зупинений розгляд заяви від 10 травня 2024 до отримання відповідних відомостей з бюро технічної інвентаризації.
13. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Калініченко Т. В. від 26 червня 2024 року № 73825831 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 10 травня 2024 року (реєстраційний номер: 60940784) у зв'язку з тим, що державний реєстратор не отримав відомості з відповідного бюро технічної інвентаризації.
14. З відповіді відділу «Центр надання адміністративних послуг» Волноваської міської військово[1]-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області від 16 травня 2024 року № 01-12/243 вбачається, що державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року щодо об'єктів нерухомого майна у межах міста Волноваха Волноваського району Донецької області проводило Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації». За наявною інформацією доступ до реєстраційних книг та реєстраційних справ, відсутній; документація не евакуйована та знаходиться на тимчасово окупованій території.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У вересні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яку представляє адвокат Токарєва І. В., на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, у якій позивачка просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року, крім іншого, після усунення її недоліків, відкрите касаційне провадження у справі.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2026 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
18. 24 лютого 2026 рокусправа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається виключно на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду з питання, яке впливає на вирішення судової справи за її позовом, а висновок судів попередніх інстанцій з цього питання є результатом неправильного застосування норм матеріального права.
20. Позивачка вважає, що її справа, яка формально підпадає під категорію малозначних, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо визнання у судовому порядку права власності на житлову нерухомість, яке виникло до 01 січня 2013 року та підтверджується правовстановлюючими документами, однак його реєстрація в законодавчо встановленому порядку не може бути здійснена на їх підставі через відсутність / знищення/ псування архівів органів бюро технічної інвентаризації, що знаходяться в зоні бойових дій або на окупованих територіях. Зокрема, цей правовий висновок має стосуватися застосування у контексті зазначеної проблеми статті 41 Конституції України, статті 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини 1950 року (далі - Конвенція), статей 321 та 392 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України), пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у актуальній редакції далі - Закон про держреєстрацію).
21. Водночас в Україні формується суперечлива судова практика щодо розгляду відповідних спорів судами та подібних обставин й підстав позовів. Позивачка зазначає, що існує позитивна для позивачів судова практика розгляду таких позовів - суди захищають відповідне право у зазначений спосіб (до прикладу справи № №: 183/2352/25, 220/1827/24, 211/2245/25, 188/2167/24, 202/1294/25, 235/3846/24, 183/12961/24, 204/8970/24, 204/4493/25, 185/1479/25, 202/2831/25, 217/138/24, 183/7313/24, 172/66/24, 188/3274/24, 191/5685/24, 185/4922/25, 646/13662/24, 204/5084/24, 186/74/25, 211/970/25). Однак паралельно формується й протилежна судова практика, яка ґрунтується на аргументах недоведеності порушення права та неналежному способі захисту порушеного права, наприклад, рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року у справі № 204/10835/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 204/9069/24, від 01 жовтня 2024 року у справі № 204/5592/24, рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 січня 2025 року у справі № 335/9159/24, які до того ж були підтримані в апеляційній інстанції. У певних випадках суд першої інстанції має один погляд на цю проблему, відмовляючи у такому позові, а апеляція має інший погляд (дивитись, наприклад, справу № 646/13433/24).
22. Оскільки ці справи підпадають під категорію малозначних, то реалізація механізму формування єдності судової практики Верховним Судом відповідно до його статусу, визначеного Законом, зокрема ЦПК України, потребує прийняття ним до розгляду цієї малозначної саме з відповідною метою.
23. Також позивачка, аргументуючи суспільну значимість цієї справи, звертає увагу на масштаби воєнних дій в України та руйнувань, публічно доступні відомості про кількість незареєстрованих у відповідному державному реєстрі прав власності за дійсними власниками житлової нерухомості, факт існування на сайті Верховної Ради України публічно доступного зареєстрованого законопроєкту № 11440, покликаного зміцнити захищеність прав у зазначеному випадку.
24. Оскільки позивачка є внутрішньо переміщеною особою, не має іншого житла, окрім спірної квартири, то вирішення цієї справи судом на її користь має виняткове значення для неї у контексті статті 47 Конституції України, статті 1 Конвенції та тих гарантій, які Україна забезпечує іншим особам, чиє житло постраждало внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, але права на яке відображаються у відповідному державному реєстрі. Зокрема, наразі вона не має можливості отримати від держави передбачену Законом компенсацію за пошкоджену / зруйновану спірну квартиру без внесення інформації про її право власності на спірну квартиру у відповідний державний реєстр, а іншої процедури здійснення цього, окрім як через зазначене звернення до суду, з урахуванням обставин цієї справи, вона не має. Але позивачка вважає, що предметом спору за її позовом є не захист прав при отриманні зазначеної державної компенсації, а визнання її права власності на спірну квартиру.
25. Позивачка вважає обраний нею спосіб захисту своїх прав ефективним, а висновки судів попередніх інстанцій про необхідність оскарження в суді рішення державного реєстратора від 26 червня 2024 року такими, що стосуються неефективного способу захисту її прав, оскільки формально державний реєстратор виконував вимоги пункту 3 частини третьої статті 10 Закону про держреєстрацію і не є винним у тому, що ці вимоги не враховують реалій воєнного стану в Україні. Також вона вважає, що ці висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, пункт 63, про те, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій державного реєстратора та визнання недійсним його рішення не відповідають ефективним способам захисту прав та інтересів позивача, оскільки судове рішення про задоволення таких вимог не є підставою для внесення запису про право власності позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
26. Також позивачка вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій з приводу того, що вона не зверталась за відповідною компенсацією до відповідача, оскільки вона надавала судам відповідь відповідача щодо можливості отримання відповідної компенсації у її випадку лише за наявності інформації про її право власності на спірну квартиру у відповідному державному реєстрі, у зв'язку з чим вона може звернутися до суду.
27. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
28. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
29. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
30. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
31. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України).
32. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).
33. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
34. Згідно із частинами першою та другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання, чи іншими ознаками.
35. Частини перша, друга та четверта статті 41 Конституції України передбачають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
36. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України).
37. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції).
38. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
39. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
40. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята статті 10 ЦПК України).
41. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування, зокрема суті доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оцінці їх судом та умовам їх розгляду судом.
42. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).
43. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Водночас частина третя статті 389 ЦПК України передбачає категорію судових рішень, які не підлягають касаційному перегляду. Але вона ж містить й виключення з цього правила, зокрема підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачають, що можуть оскаржуватися у касаційному порядку судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
44. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
45. Частини перша та друга статті 16 ЦК України передбачають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема одним з таких способів може бути визнання права.
46. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
47. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду (частина третя статті 182 ЦК України).
48. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 ЦК України).
49. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга статті 317 ЦК України). До того ж рівність та непорушність прав приватної власності, визначені у ЦК України, зокрема у частині першій статті 321, відповідають аналогічним за суттю нормам Конституції України.
50. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина перша статті 325 ЦК України).
51. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
52. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (частина перша статті 379 ЦК України).
53. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).
54. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону про держреєстрацію).
55. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 2 частини першої статті 2 Закону про держреєстрацію).
56. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру (пункт 9 частини першої статті 2 Закону про держреєстрацію).
57. Частини друга та третя статті 3 Закону про держреєстрацію передбачають, що речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
58. Згідно із частиною першою статті 6 Закону про держреєстрацію Організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
59. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону про держреєстрацію державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії. У цьому випадку Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.
60. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (частина друга статті 12 Закону про держреєстрацію).
61. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (абзац перший частини п'ятої статті 12 Закону про держреєстрацію).
62. Абзац третій частини п'ятої статті 12 Закону про держреєстрацію передбачає, що відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав. Водночас абзац четвертий частини п'ятої цієї статті Закону уточнює, що зазначена умова не поширюється на випадки використання таких відомостей у судових спорах, пов'язаних з визнанням чи поновленням речових прав.
63. Пункт 1 частини першої статті 14 Закону про держреєстрацію визначає факт знищення об'єкта нерухомого майна як одну з підстав для закриття відповідного розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи.
64. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону про держреєстрацію).
65. Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 23 лютого 2023 року № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України» (у актуальній редакції далі - Закон про компенсацію) фізичні особи - громадяни України, які є власниками пошкоджених / знищених об'єктів нерухомого майна, є отримувачами компенсації за ці об'єкти нерухомого майна.
66. Для розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, військова адміністрація населеного пункту або військово-цивільна адміністрація населеного пункту утворює Комісію з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України (далі - Комісія з розгляду питань щодо надання компенсації), як консультативно-дорадчий орган та затверджує положення про роботу такої Комісії.
67. Комісія з розгляду питань щодо надання компенсації має доступ та право на отримання документів та/або інформації з інформаційно-комунікаційних систем державної та комунальної форм власності, необхідних для прийняття рішення про надання компенсації або про відмову в її наданні, перевірки відомостей, зазначених у заявах про надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна. Державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, які володіють документами та/або інформацією, необхідними для прийняття рішення про надання компенсації (у тому числі з метою поновлення втрачених документів, необхідних для надання компенсації), зобов'язані безкоштовно надати такі документи та/або інформацію Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту (частини п'ята та шоста статті 3 Закону про компенсацію).
68. Пункт 1 частини сьомої статті 4 Закону про компенсацію передбачає, що до заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна додаються щодо знищених квартири, іншого житлового приміщення в будівлі, будинку садибного типу, садових та дачних будинків, у разі якщо отримувачем компенсації є власник об'єкта нерухомого майна, - копія документа, що підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об'єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).
69. Заява про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна може бути подана за відсутності документів, визначених частиною сьомою цієї статті, внаслідок їх втрати або у зв'язку з необхідністю встановлення фактів, що мають юридичне значення. У такому разі отримувач компенсації подає такі документи додатково або звертається до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації з проханням сприяти в отриманні відповідних документів (частина дев'ята статті 4 Закону про компенсацію).
70. У разі якщо документи та/або інформація, визначені частиною сьомою цієї статті, містяться в інформаційно-комунікаційних системах державної та комунальної форм власності, такі документи та/або інформація не подаються, а в заяві про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна зазначаються відомості з таких документів та/або інформації, необхідні для надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна. У такому разі документи та/або інформація, необхідні для надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, отримуються Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації самостійно, без участі отримувача компенсації, на підставі відомостей, зазначених у заяві про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, шляхом направлення запитів до осіб, уповноважених на надання відповідних документів та/або інформації, або доступу Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації до відповідних інформаційно?комунікаційних систем, або в автоматичному режимі шляхом електронної інформаційної взаємодії інформаційно-комунікаційних систем у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вимагання отримання заявником самостійно таких документів та/або інформації від державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, інших осіб забороняється (частина чотирнадцята статті 4 Закону про компенсацію).
71. Частина п'ятнадцята статті 4 Закону про компенсацію передбачає, що адміністратор центру надання адміністративних послуг, посадова особа органу соціального захисту населення або нотаріус у день звернення особи з метою подання заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна у паперовій формі: 1) встановлює особу заявника та перевіряє повноваження представника такої особи (у разі подання заяви представником); 2) заповнює заяву (з переліком документів, які додаються до заяви) з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг; 3) роздруковує заяву та забезпечує її підписання отримувачем компенсації; 4) видає заявнику примірник заяви, зареєстрованої у Реєстрі пошкодженого та знищеного майна, із зазначенням реєстраційного номера заяви в цьому Реєстрі та цифрового коду; 5) засвідчує вірність копій документів, що додаються до заяви, - у разі пред'явлення оригіналів відповідних документів. У разі відсутності у заявника оригіналів документів, які додаються до заяви, робить про це відмітку в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна; 6) виготовляє електронні копії поданих документів (у тому числі документа, що засвідчує повноваження представника), завантажує їх до Реєстру пошкодженого та знищеного майна та підтверджує їх відповідність поданим документам електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
72. Підставами для відмови у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна є: 1) подання заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна особою, яка не може бути отримувачем компенсації відповідно до цього Закону або не має повноважень для подання заяви; 2) виявлення недостовірних даних, зазначених у заяві про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна; 3) подання заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна після спливу строку, визначеного частиною першою статті 4 цього Закону (частина шоста статті 6 Закону про компенсацію).
73. Порядок надання компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 10 Закону про компенсацію).
74. Рішення, дії, бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів надання публічних послуг, пов'язаних з виконанням цього Закону, можуть бути оскаржені до суду (частина перша статті 11 Закону про компенсацію).
75. Порядок № 381 визначає механізм надання компенсації для відновлення окремих категорій об'єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення».
76. Пошкоджені об'єкти - об'єкти нерухомого майна, які розташовані на території України та пошкоджені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, та можуть бути відновлені шляхом проведення поточного або капітального ремонту (абзац шостий пункту 2 Порядку № 381).
77. Відповідно до пункту 6 Порядку № 381 компенсація надається у разі, коли зокрема, відомості про право власності на пошкоджений об'єкт внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
78. Пункт 7 Порядку № 381 передбачає, що для розгляду питання надання компенсації виконавчими органами сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, військовими адміністраціями населеного пункту або військово-цивільними адміністраціями населеного пункту утворюється комісія з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України.
79. Згідно із підпунктом 3 пункту 13 Порядку № 381 для отримання відповідної компенсації також передбачається необхідність переконатися, що пошкоджений об'єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію.
80. Водночас однією з підстав відмови в наданні компенсації пункт 14 Порядку № 381 визначає відсутність інформації про пошкоджений об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (абзац 15).
81. Порядок надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2023 року № 600 (у актуальній редакції далі - Порядок № 600), визначає механізм надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна та її використання відповідно до Закону про компенсацію.
82. Подання особою, яка є власником знищеного об'єкта нерухомого майна, заяви про надання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, визначеного згідно з підпунктом «а» пункту 4 частини першої статті 1 Закону про компенсацію, в електронній формі здійснюється з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема мобільного додатка Порталу Дія (Дія), за умови, що право власності такої особи на зазначений знищений об'єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та підтверджено відповідними відомостями з нього (відповідно до пункту 2-1 Порядку № 600).
83. Абзац другий пункту 13 Порядку № 600 передбачає випадки, коли отримувач компенсації здійснює відповідно до Закону про держреєстрацію дії щодо державної реєстрації припинення права власності на знищений об'єкт нерухомого майна. Водночас абзац п'ятий цього пункту Порядку № 600 уточнює, що перевірка відомостей щодо державної реєстрації припинення права власності на знищений об'єкт нерухомого майна здійснюється автоматично програмними засобами Реєстру пошкодженого та знищеного майна (в порядку електронної інформаційної взаємодії Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру пошкодженого та знищеного майна).
84. Порядок оскарження дій чи бездіяльності Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна передбачений у пункті 17-1 Порядку № 600. Зокрема, визначено, що рішення уповноваженого органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.
85. Відповідно до пункту 24 Порядку № 600 Проведення виплат компенсації здійснюється, зокрема за умови наявності відомостей щодо державної реєстрації припинення права власності на знищений об'єкт нерухомого майна, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
86. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 70) вже вказувала, що за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції поряд із негативним обов'язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов'язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов'язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.
87. Також Верховний Суд вже зазначав, що необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене / зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ, а засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (дивитись, наприклад, постанову від 20 січня 2023 року у справі № 265/6582/16-ц).
88. Верховний Суд дійшов висновку, що в Україні дійсно відбувається формування суперечливої судової практики у цій категорії малозначних справ.
89. Наприклад, у справах № № 204/10835/24, 204/9069/24, 204/5592/24, 335/9159/24 з подібними правовідносинами суд першої інстанції також відмовив у задоволенні аналогічного позову та був підтриманий апеляційним судом. Водночас Верховний Суд своїми ухвалами у справах № № 204/10835/24, 204/5592/24, 335/9159/24 відмовив у відкритті касаційного провадження у малозначних справах.
90. У справі № 646/13433/24 (судові рішення у касаційній інстанції на момент розгляду цієї справи не переглядались) апеляційний суд не підтримав висновки суду першої інстанції та дійшов висновку, що за втрати доступу до архівних документів бюро технічної інвентаризації, які б могли підтверджувати право власності, звернення особи до суду на підставі статті 392 ЦК України є єдиним можливим способом захисту права власності позивачки. Фактично аналогічних висновків (серед яких є й суд першої інстанції, який прийняв оскаржуване рішення у цій справі) доходили суди першої інстанції у справах № № 183/2352/25, 220/1827/24, 211/2245/25, 188/2167/24, 202/1294/25, 235/3846/24, 183/12961/24, 204/8970/24, 204/4493/25, 185/1479/25, 202/2831/25, 217/138/24 тощо.
91. Водночас на рівні апеляційного перегляду практика також розходиться. У певних справах з подібними правовідносинами апеляційний суд визначає можливість реалізації статті 392 ЦК України, скасовуючи протилежні рішення судів першої інстанції: № № 185/16062/23, 188/370/24, 205/13870/23, 646/13433/24 тощо. А у інших, як вже було зазначено, дотримується точки зору, аналогічної тій, яку висловив апеляційний суд в оскаржуваній постанові.
92. Окремої уваги заслуговує те, що не у всіх зазначених судових справах звернення позивачів до суду з відповідними позовами було аргументоване виключно бажанням реалізації Порядків № 381 та № 600, реалізація статті 392 ЦК України не обмежується виключно умовами реалізації цих Порядків.
93. До того ж у адміністративній юрисдикції наявні судові рішення на користь позивачів у спорах з реєстраторами щодо реєстрації їх прав власності за наявності в них чинних документів, які підтверджують це право, що виникло до 01 січня 2013 року, навіть за відсутності доступу до архівів БТІ, які розташовані на окупованих територіях України (дивитись, наприклад, справи № № 280/1439/25 та 280/1786/25). Це, в свою чергу, визначає наявність додаткових неузгоджених питань, зокрема належного та можливого способу захисту відповідного права, практична реалізація якого стикається із зазначеними організаційними проблемами у контексті вимог законодавства, випливаючих з цього питань щодо юрисдикції та складу учасників відповідних спорів.
94. Оскільки наслідки існування неузгодженої та суперечливої відповідної судової практики у контексті позитивних зобов'язань держави Україна перед своїми громадянами у світлі Конвенції та частини першої статті 24 Конституції України можуть потенційно створювати передумови для побічних судових спорів у інших процесуальних юрисдикціях, Верховний Суд вважає за доцільне передати цю справу на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
(2) Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
95. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
96. Елементами верховенства права є, зокрема, принципи правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) (дивитись, наприклад, рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини), 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 (абзац другий підпункту 4.1. пункту 4 мотивувальної частини), 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини), 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 (абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини), 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (абзац дев'ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)).
97. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях довіри до судової системи загалом та дієвості верховенства права (правовладдя) (дивитись, наприклад, абзац перший підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020).
98. Європейський суд з прав людини також зауважує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).
99. Також ЄСПЛ неодноразово зазначав, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства» («S.W. v. The United Kingdom», заява № 20166/92, п. 36).
100. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя. Отже, однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону та його суперечливого застосування.
101. Завжди існуватиме потреба у роз'ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).
102. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
103. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п'ята статті 403 ЦПК України).
104. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
105. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
106. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).
107. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (дивитись, наприклад, ухвали від 21 січня 2020 року у справі № 161/2238/18, від 24 червня 2020 року у справі № 910/30/19 тощо). Отже, очевидні наявність або перспектива системної неоднорідної судової практики з певного питання у подібних правовідносинах сама по собі може становити виключну правову проблему, навіть попри формальну наявність правових норм, які присвячені його регулюванню, розв'язання якої апріорі є забезпеченням розвитку права з метою забезпечення його верховенства.
108. Керуючись зазначеним, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою розв'язання відповідної виключної правової проблеми шляхом формування єдиної правозастосовчої практики щодо зазначеного питання, яка забезпечить розвиток права у контексті принципу його верховенства, зокрема щодо можливості відповідного судового захисту права власності, його ефективності, визначення належного складу учасників подібного судового процесу та його юрисдикції.
109. Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду врегульований статтею 404 ЦПК України, зокрема відповідно до її частини четвертої Верховний Суд постановляє ухвалу з цього питання.
Керуючись статтями 260, 403, 404, частиною другою статті 415 ЦПК України,
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Токарєвою Інною Віталіївною, на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров