02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 642/7047/23
провадження № 61-7664св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2024 року у складі судді Грінчук О. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19 березня 2014 року до дня його смерті. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2009 року.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації до України 24 лютого 2022 року та активними бойовими діями на території міста Харкова позивачка виїхала закордон в Норвегію. У березні 2023 року, після смерті чоловіка, позивачка зателефонувала до одного із приватних нотаріусів міста Харкова яка їй повідомила, що строки для прийняття спадщини на період дії військового стану зупиняються до його закінчення, але не більше ніж на 4 місяці. Тобто вона зможе звернутися до будь-якого нотаріуса на території України до 10 грудня 2023 року.
На початку вересня 2023 року позивачка приїхала до України і 09 вересня 2023 року звернулася до відділу РАЦС для отримання дублікату свідоцтва про смерть.
Після отримання дублікату свідоцтва про смерть позивачка звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л., яка їй повідомила, що не може прийняти від неї заяву, оскільки позивач пропустила строк для прийняття спадщини. Також нотаріус повідомила, що спадкова справа після смерті чоловіка позивачки вже відрита у Другій Харківській міській державній нотаріальній конторі.
Враховуючи, що позивачці вже потрібно було повертатися в Норвегію, щоб не втратити «тимчасовий захист», вона уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом і надала довіреність для оформлення спадкових прав.
16 листопада 2023 року представник позивачки звернувся до Другої харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Постановою від 16 листопада 2023 року № 1621/02-31 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва у зв'язку з тим, що позивачка не прийняла спадщину. Крім того, повідомлено, що матері спадкодавця ОСОБА_2 , як єдиному спадкоємцю першої черги, яка прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , 17 серпня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частки квартири АДРЕСА_1 .
Позивачка вважала, що строк для прийняття спадщини нею було пропущено з поважних причин, а саме: у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації 24 лютого 2022 року, через що позивачка виїхала закордон; у зв'язку з приховуванням відповідачкою від неї інформації про смерть її чоловіка; у зв'язку з інформацією про зупинення строків прийняття спадщини.
Оскільки пропуск строку для прийняття спадщини відбувся всього на 1 місяць з поважних причин, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачка не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню нею цієї заяви у встановлений законом строк.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку та неможливості звернутися з відповідною заявою у визначений строк, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/24, від 14 серпня 2024 року у справі № 537/3556/22, від 19 грудня 2024 року у справі № 553/6658/22, від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця зазначає про те, що апеляційним судом не взято до уваги те, що вона наразі проживає за кордоном у зв'язку зі збройною агресією рф проти України. У судах попередніх інстанцій вона зазначала, що у березні 2023 року вона отримала усну консультацію від нотаріуса щодо порядку та строку прийняття спадщини після смерті чоловіка. Крім того, враховуючи відкриту інформацію щодо діючого в період військового часу законодавства щодо зупинення строків для прийняття спадщини, мала намір та обґрунтовано розраховувала, що матиме можливість подати заяву про прийняття спадщини у строк до 10 грудня 2023 року, що формально не лише зробила, але й встигла у визначений строк звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Суд не звернув достатньої уваги на посилання позивачки щодо нечіткості норм національного законодавства стосовно строку на прийняття спадщини в період дії воєнного стану та фактично введення її в оману державою.
Крім того, смерть чоловіка була зареєстрована лише 19 квітня 2023 року (актовий запис 4512 від 19 квітня 2023 року), тобто більше ніж через два місяці з дня смерті чоловіка позивача. З моменту як заявниця дізналася про те, що пропустила строк для прийняття спадщини, вона вживала активних дій з метою захисту її прав та звернулася до суду із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Вважає, що незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є підставою для задоволення таких вимог.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від іншої сторони справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 642/7047/23 із Холодногірського районного суду м. Харкова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 642/7047/23.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 березня 2014 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ») зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , про що Ленінським ВДРАЦС РС ХМУЮ повторно видано 16 червня 2023 року свідоцтво про шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що Першим ВДРАЦС у м. Харкові СМУ Міністерства юстиції видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 5).
Спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності належала 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 березня 2009. Інша 1/2 частки належить відповідачу (матері ОСОБА_4 - ОСОБА_2 ) (том 1, а.с. 7-9).
Спадкоємцями першої черги за законом, згідно з положеннями статті 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), після смерті ОСОБА_4 є дружина ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 .
17 серпня 2023 року державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 10).
16 вересня 2023 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 , ОСОБА_6 бути її представниками в державній нотаріальній конторі з питань оформлення її спадкових прав на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 (том 1, а. с. 14).
16 листопада 2023 року ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_1 звернувся до Другої ХМДНК із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 .
Постановою державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Радкевич К. В. від 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 відмовлено, у зв'язку з тим, що дружина спадкодавця ОСОБА_1 в шестимісячний строк не звернулася із заявою про прийняття спадщини, як передбачено статтею 1270 ЦК України, разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини (день смерті спадкодавця) не проживала, тобто факт прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 спадкоємцем за законом першої черги - його дружиною ОСОБА_1 відсутній (том 1, а. с. 15-16).
Згідно з даних листа заступника начальника ВП - начальника СВ ВП № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області від 04 січня 2024 року ОСОБА_1 , особисто подала до ВП № 2 ХРУП № 2 ГУ НП в Харківській області заяву від 06 червня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення, 24 серпня 2023 року її було допитано в якості потерпілої (том 1, а. с. 130).
Даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтверджується, що ОСОБА_1 після смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їхала на територію України 03 червня 2023 року та виїхала 25 липня 2023 року, тобто через півтора місяця після в'їзду. Після цього в'їхала 17 серпня 2023 року до 18 вересня 2023 року (том 2, а. с. 96).
Окрім цього, 17 липня 2023 ОСОБА_1 особисто у КП «Ритуал» ХМР отримувала прах батька ОСОБА_7 (а.с. 109 том 2).
Також встановлено, що 15 червня 2023 року ОСОБА_1 особисто звернулася до Першого ВРАЦС у м. Харкові із заявою про повторну видачу свідоцтва про шлюб, укладеного із ОСОБА_4 . За фактом оброблення заяви, 16 червня 2023 року ОСОБА_1 особисто отримала свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 , про що нею також особисто поставлено власноручний підпис в Книзі обліку бланків свідоцтв про шлюб Першого ВДРАЦС у м. Харкові. (том 2, а.с. 113).
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, тимчасові несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 14 лютого 2024 року у справі
№ 357/8183/22.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду
від 11 липня 2022 року у справі № 650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі
№ 750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 754/3327/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом. В такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
Необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що смерть ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована 19 квітня 2023 року. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_1 звернулася через свого представника ОСОБА_6 лише 16 листопада 2023 року, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України строку.
На обґрунтування підстав поважності пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 посилалася на її перебування за кордоном, відкриту інформацію щодо діючого в період військового часу законодавства щодо зупинення строків для прийняття спадщини, незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою причинам пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 , а також поданим доказам на підтвердження поважності таких причин у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивачки щодо її перебування за кордоном та законодавчих змін щодо строків подання заяви про прийняття спадщини при введені в Україні воєнного стану.
Заявницею не надано доказів неможливості з'явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном.
Крім того, в період дії шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 , перебувала на території України півтора місяця, в тому числі, перебувала в м. Харкові значний час.
Посилання в касаційній скарзі про неврахування судами положень пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», колегією суддів відхиляються, з урахуванням наступного.
Верховний Суд неодноразово викладав свій висновок про застосування статей 1270, 1272 ЦК України в умовах воєнного стану, зокрема в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61 -8014 св21), від 21 червня 2023 року в справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), від 16 серпня 2023 року в справі № 520/15620/17 (провадження № 61-8414 св23), від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23), від 08 квітня 2024 року в справі № 334/2358/23 (провадження № 61-434св24) та інших.
У наведених вище постановах Верховний Суд виснував, що строк на прийняття спадщини є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
З огляду на те, що перебування позивачки за кордоном, а також внесені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 зміни щодо строків прийняття спадщини, які були виключені у травні 2023 року, не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій з прийняття спадщини. Водночас позивачкою не надано обґрунтованих, належних та допустимих доказів неможливості подати нею заяву про прийняття спадщини у строк до 10 серпня 2023 року.
Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини може бути визнано порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є нелегітимним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності.
Посилання заявниці на висновки Верховного Суду у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/24, від 14 серпня 2024 року у справі № 537/3556/22, від 19 грудня 2024 року у справі № 553/6658/22, від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник