26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 296/10807/16-ц
провадження № 61-1078св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Житомирська міська рада, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року у складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила: поновити позовну давність та вважати початком перебігу строку 25 жовтня 2016 року, коли вона вперше дізналася про наявність розбіжностей у планах суміжних будинковолодінь;
визнати незаконними та скасувати рішення органу місцевого самоврядування в частині висновку Комісії з питань вирішення земельних спорів Житомирської міської ради від 30 вересня 2010 року про узгодження меж земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 про закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га і передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га та в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га;
визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 228190 з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177, та його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за реєстраційним номером 1116213518101 і скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013;
визнати недійсним і скасувати договір оренди від 07 серпня 2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений із ОСОБА_2 , на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177, його реєстрацію і скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014;
усунути перешкоди у користуванні майном власникам будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення бетонних споруд, зведених на місці знищеного в 2016 році сараю (на інвентарному плані БТІ ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , позначений літерою «б» (1,7)) та збудованих в 2016 році впритул до сараю «Б» та гаража «Г», звільнити самовільно зайняту ділянку городу шириною вгорі 2,5 м, внизу 2 м, довжиною 57 м від складування будівельних матеріалів, вигрібної ями та іншого, яка була надана в постійне користування для обслуговування будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 02 липня 1949 року № 21 її прабабусі ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 . Це рішення було оформлене 06 вересня 1950 року договором на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, а в грудні 1952 року після завершення будівництва будинковолодіння було зареєстроване, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану міста. У 1988 році позивачка успадкувала за заповітом та набула у власність 53/300 ідеальних частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_4 . За договорами купівлі-продажу від 19 травня 2000 року та від 29 грудня 2015 року вона набула у власність ще 106/300 ідеальних частин будинковолодіння за вказаною адресою. Отже, тепер вона є власником 53/100 ідеальних частин АДРЕСА_4 має спільні межі із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , якою приблизно з 2010 року став користуватися ОСОБА_2 , який набув права власності на сусіднє будинковолодіння. Її будинковолодіння та ОСОБА_2 мають спільний двір. У день, коли нікого із мешканців її будинковолодіння не було вдома, ОСОБА_2 збудував дерев'яний паркан, чим перекрив шлях до її сараю розмірами 2 х 2,7 м (під літерою «Б»). Добровільно усунути перешкоди ОСОБА_2 не бажав, а її звернення до правоохоронних органів та міської ради позитивних наслідків не надали. Згодом у її відсутність та без її згоди ОСОБА_2 демонтував дерев'яний стовп-опору електричних мереж, який був межовим знаком між городами будинковолодінь, та викорчував її яблуню і горіх, зайняв більше 100 кв. м городу на її земельній ділянці. Влітку 2016 року ОСОБА_2 самовільно зніс її сарай під літерою «Б» та на його місці збудував бетонну споруду, яка утруднює виїзд з її гаража під літерою «В». Із приводу цього спору вона 21 липня 2016 року звернулася з листом до Житомирського міського голови. Із відповіді органу місцевого самоврядування на її звернення їй стало відомо, що рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0502 га та в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0346 га. Приймаючи таке рішення, ніхто не повідомив її про вилучення у неї земельної ділянки, не звертався до неї з пропозицією узгодження меж та не ознайомлював її з межовими знаками і конфігурацією наданої ОСОБА_2 земельної ділянки. На її письмові звернення Житомирська міська рада у жовтні 2016 року надала їй ксерокопії деяких листків із технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0848 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Із вказаних документів вона дізналася, що для надання дозволу на землевідведення та виготовлення технічної документації ОСОБА_2 пред'явив технічний паспорт будинковолодіння, в якому зазначено, що за будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 рахується 1 434,00 кв. м земельної ділянки. Водночас в угоді про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що загальна площа земельної ділянки закріплена за цим будинковолодінням, становить 1 704,00 кв. м. Тобто за час приватизації розміри земельної ділянки збільшилися на 270,00 кв. м. При цьому, як зазначалося вище, із позивачкою межі земельної ділянки не погоджувалися, а також не встановлювалося, чи існують між нею іа ОСОБА_2 спірні питання.
Позивачка наполягає на тому, що за фактичним землекористуванням частина її земельної ділянки з надвірними приміщеннями передана в користування ОСОБА_2 , і державний акт, виготовлений на його ім'я, в частині конфігурації земельної ділянки суперечить її правам.
У зв'язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 14 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними. При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи немає належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджували б, що позивачка чи попередні власники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оформляли відповідно до законодавства речові права на земельну ділянку чи отримували рішення щодо передання у власність чи користування земельної ділянки, що підтверджується листами Житомирської міської ради від 07 грудня 2016 року, від 04 травня 2017 року та листом Управління регулювання земельних відносин від 21 липня 2010 року.
Водночас реконструкція частини житлового будинку з добудовою на 3-му АДРЕСА_5 проводилася ОСОБА_2 згідно з поданим до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомленням про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.
У зв'язку з тим що ОСОБА_1 не довела, що передання у власність та в оренду ОСОБА_2 земельних ділянок відбулося за рахунок включення до їх складу частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивачки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд урахував, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
Та обставина, що Житомирська міська рада визнала позовні вимоги, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відсутність погодження меж не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв'язку з відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Житомирський апеляційний суд постановою від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ткачук Т. А., залишив без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року і направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16-ц;
вказувала про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц та № 514/1471/14-ц та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні;
суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що межі земельної ділянки відповідача були погодженні рішенням комісії з питань вирішення земельних спорів Житомирської міської ради від 30 вересня 2010 року про узгодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас позивачка ніколи не отримувала запрошення на засідання комісій з вирішення земельних спорів Житомирської міської ради (доказів про отримання нею запрошення на засідання цих комісій немає в матеріалах справи), не ознайомлювалася з матеріалами щодо цього спору, не брала участі у розгляді цього спору, не могла подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, не одержувала копію рішення щодо узгодження меж земельної ділянки за адресою відповідача і, звісно, не могла його оскаржувати.
Оскільки рішення про узгодження меж комісією з питань земельних спорів Житомирської міської ради є невід'ємною частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки відповідача в натурі, затвердження якої рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 привело до надання прав на земельну ділянку відповідачу, то визнання незаконним висновку земельної комісії було б підставою для скасування і власне рішення від 14 липня 2011 року № 177 в частині надання прав на земельну ділянку відповідачу.
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Маркович А. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними й обґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником 53/100 ідеальних частин будинковолодіння АДРЕСА_2 .
Із матеріалів інвентаризаційної справи відомо, що 29 квітня 1949 року за ОСОБА_6 було зареєстровано будинковолодіння на АДРЕСА_1 (у подальшому перейменовано на АДРЕСА_1 ), розміщене на земельній ділянці площею 2 896,25 кв. м на підставі висновку про реєстрацію будинковолодіння.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті єдиними спадкоємцями вказаного будинковолодіння стали її доньки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 09 лютого 1951 року.
Між Житловим управлінням виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих та ОСОБА_5 (третя донька ОСОБА_6 ) 06 вересня 1950 року був укладений договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою площею 600,00 кв. мза адресою: АДРЕСА_1 (у подальшому перейменовано на АДРЕСА_1 ).
Виконавчий комітет Житомирської міської ради депутатів трудящих 23 вересня 1954 року прийняв рішення зареєструвати за землекористувачами за адресою: АДРЕСА_1 ділянку площею 910,00 кв. м та залишити в тимчасовому користуванні 831,73 кв. м (в цілому - 1 741,73 кв. м). Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 домоволодінню ОСОБА_2 та ОСОБА_9 виділено 0,1704 га.
За заявами ОСОБА_8 і ОСОБА_7 рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 23 жовтня 1967 року № 746 було дозволено, як виняток, знести старий аварійний будинок та збудувати новий двоквартирний на садибі на АДРЕСА_1 .
На підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 05 березня 1970 року № 171 за ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було зареєстровано право особистої власності по 1/2 ідеальної частки за кожною на житловий будинок на АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були видані свідоцтва № 3-134, № 3-136 про право особистої власності на житловий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 по 1/2 ідеальної частки кожній. Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок видані взамін свідоцтв про право на спадщину. При цьому 01 серпня 1973 року видана довідка щодо фактичного користування ОСОБА_8 та ОСОБА_7 житловим будинком АДРЕСА_2 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті 21 грудня 1994 року свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину від 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що на АДРЕСА_1 , отримав ОСОБА_10 (батько відповідача ОСОБА_2 ).
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 ідеальної частки житлового будинку на АДРЕСА_1 отримав 28 грудня 1992 року син померлої - ОСОБА_9 .
24 жовтня 1997 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину від 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 отримав ОСОБА_11 .
12 січня 1998 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину від 1/2 ідеальної частки житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , отримала ОСОБА_12 (донька померлої).
02 лютого 1998 року ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_2 1/6 частину житлового будинку, що на АДРЕСА_1 .
Батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_13 (мати відповідача ОСОБА_2 ) 29 січня 1998 року отримала у спадок після свого чоловіка ОСОБА_10 1/6 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Отже, власниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 станом на 16 квітня 2002 року були: ОСОБА_13 - 1/6 ідеальної частки; ОСОБА_2 (відповідач) - 1/6 ідеальної частки; ОСОБА_11 - 1/6 ідеальної частки, ОСОБА_9 - 1/2 ідеальної частки, що підтверджується інформацією БТІ.
У подальшому відповідач ОСОБА_2 отримав у власність на підставі рішення суду від 23 квітня 2002 року 1/6 частку будинку, що належала ОСОБА_11 , та 03 червня 2002 року - 1/6 частку будинку в дар від матері ОСОБА_13 . Отже, на сьогодні ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Із відповіді виконавчого комітету Житомирської міської ради від 04 травня 2017 року № 25/Г-4618 відомо, що рішення про передання у власність та користування або вилучення присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Житомирська міська рада не приймала.
В матеріалах справи немає доказів того, що позивачка чи попередні власники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оформляли належним чином згідно із законодавством речові права на земельну ділянку чи отримували рішення щодо передання у власність чи користування земельної ділянки, що підтверджується листами Житомирської міської ради від 07 грудня 2016 року, від 04 травня 2017 року та листом Управління регулювання земельних відносин від 21 липня 2010 року.
Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 відповідачу ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку 0,0502 га та в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0346 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (0,0848 га - в межах прибережної захисної смуги річки Тетерів - без права нового будівництва). ОСОБА_2 і ОСОБА_9 - площа земельної ділянки за матеріалами інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 - 0,1704 га.
На підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 ОСОБА_2 29 грудня 2012 року видано державний акт серії ЯМ № 228190 про право власності на земельну ділянку площею 0,0502 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136600:08:020:0013.
Між Житомирською міською радою і ОСОБА_2 орендар 07 серпня 2013 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0346 га з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 строком на десять років з правом пролонгації.
Інформацію про земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 внесено до Державного земельного кадастру, а речові права зареєстровані відповідно до законодавства.
Після реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 та права на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 розпочав реконструкцію частини житлового будинку.
Відповідно до акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 серпня 2016 року порушень не встановлено. Реконструкція частини житлового будинку з добудовою на АДРЕСА_1 проводиться ОСОБА_2 згідно з поданим до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомленням про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.
Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради листом від 02 лютого 2018 року № 448/13 повідомив, що питання погодження меж земельної ділянки за вказаною адресою розглядалося 26 березня 2009 року на засіданні міської комісії з вирішення земельних спорів. У протоколі № 7 зазначено, що у зв'язку з неявкою однієї із сторін розгляд питання перенесено на наступне засідання. Наступне засідання відбулося 19 серпня 2010 року. Комісія вирішила затвердити межу між будинковолодінням АДРЕСА_7 та АДРЕСА_2 в існуючих межах, з наданням обмеження для обслуговування стіни будівлі гаража на АДРЕСА_8 . У зв'язку з неявкою власника садиби АДРЕСА_2 розгляд питання встановлення меж між садибами № 7 та № 7-А перенесено на наступне засідання (протокол № 10). У протоколі засідання комісії № 12, яке відбулося 30 вересня 2010 року, зазначено встановити межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за фактичним користуванням. Під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , встановити обмеження площею 0,0113 га для проходу та проїзду до садиби: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 про засідання комісій з врегулювання земельних спорів повідомлялася, що підтверджується копіями квитанцій, які додані до матеріалів справи.
У висновку за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 18 лютого 2020 року № 49-Е/20 на перше питання експерт зазначила, що коли проводилася технічна інвентаризація, житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалася методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припустила, що спеціаліст бюро технічної інвентаризації допустив неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі, а тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та генерального плану садибної ділянки на АДРЕСА_1 , 1954 року можливості немає (це дослідження не буде об'єктивним). Межі фактичного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 не відповідають межі земельної ділянки, що зазначена на плані відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, який є частиною договору про забудову будинковолодіння та безстрокового користування земельною ділянкою від 06 вересня 1950 року. На друге питання експерт зазначила, що коли проводилася технічна інвентаризація, житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалася методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припустила, що спеціаліст бюро технічної інвентаризації допустив неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі, а тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та плану земельної ділянки згідно з планом М 1:500, 2008 року можливості немає (це дослідження не буде об'єктивним).
Надаючи усні пояснення, експерт зазначила, що суміжна межа земельних ділянок, що перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , не змінила своєї конфігурації.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У статтях 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні норми містяться й у статті 321 ЦК України.
Згідно зі статтею 152 ЗК України (тут - і далі в редакції, чинній на час звернення до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.
Зміст наведених норм права свідчить, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше чинним законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , зокрема, вказувала на те, що набуваючи право власності на земельну ділянку шляхом приватизації та шляхом передання в оренду земельної ділянки і подальшого будівництва на них, відповідачі порушили її права, а саме позбавили її права користування частиною ділянки, яка перебувала в попередніх землекористувачів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в матеріалах справи немає належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджували б, що позивачка чи попередні власники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 оформляли належним чином, згідно із законодавством речові права на земельну ділянку чи отримували рішення щодо передання у власність чи користування земельної ділянки, що підтверджується листами Житомирської міської ради від 07 грудня 2016 року, від 04 травня 2017 року та листом Управління регулювання земельних відносин від 21 липня 2010 року.
Водночас рішенням 5-ї сесії 6-го скликання Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 прийнято рішення, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та безоплатно передано у власність земельні ділянки і надано в оренду земельні ділянки згідно з додатком 1 та додатком 2.
Згідно із вказаним рішенням за ОСОБА_2 і ОСОБА_9 закріплено ділянку площею 0,1704 га та передано ОСОБА_2 у власність земельна ділянка площею 0,0502 га і в довгострокову оренду на 10 років - площею 0,0346 га.
Інформація про земельні ділянки була внесена до Державного земельного кадастру, а речові права зареєстровані відповідно до законодавства,
Тобто набуття ОСОБА_2 права власності та права довгострокового користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1810136600:08:020:0013 і 1810136600:08:020:0014 доведено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довела того, що передання у власність та в оренду ОСОБА_2 земельних ділянок відбулося за рахунок включення до їх складу частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивачки, що підтверджується, зокрема висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 18 лютого 2020 року № 49-Е/20, суди дійшли правильного висновку, що позовні вимоги про скасування рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року № 177 в частині закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га та передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га і в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га; визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю з реєстраційним номером 1116213518101 та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013; визнання недійсним і скасування договору оренди від 07 серпня 2013 року, його реєстрації та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 задоволенню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні майном, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 серпня 2016 року, складеним Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, порушень не встановлено. Реконструкція частини житлового будинку з добудовою на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 проводив згідно з поданим до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.
Встановивши недоведеність того, що передання у власність та в оренду ОСОБА_2 земельних ділянок відбулося за рахунок включення до їх складу частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивачки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном.
У цій справі суди встановили, що питання погодження меж спірної земельної ділянки неодноразово розглядала комісія із вирішення земельних спорів, про що свідчить відповідь Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 02 лютого 2018 року № 448/13. Повідомлення про призначення засідань комісій з вирішення земельних спорів надсилались позивачці рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується копією листа, копіями квитанцій.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), зазначено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Практика застосування зазначених висновків є сталою, вони правильно застосовані апеляційним судом, і, відповідно, підстав для відступу від них немає.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявник не надав жодних доказів на спростування цих обставин або на підтвердження інших.
З огляду на це місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовому висновку, який зазначений в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов