26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 760/17566/24
провадження № 61-14597св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 рокуу складі колегії суддів: Саліхова В. В., Євграфової Є. П., Левенця Б. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг у розмірі 42 000,00 дол. США та 20 % штрафу, що становить 8 400,00 дол. США.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 09 листопада 2020 року ОСОБА_2 отримав від позивача у позику 42 000,00 дол. США, про що відповідач склав розписку. Умовами розписки передбачено повернення позики не пізніше 09 листопада 2023 року, а у разі несвоєчасного повернення суми позики встановлено штраф у розмірі 20 % розміру заборгованості.
Зі змісту розписки відомо, що метою позики була купівля нерухомості (для спільного проживання відповідача з дружиною і дитиною), а саме квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач зобов'язання перед позивачем не виконав, коштів не повернув.
Оскільки ОСОБА_2 отримав позику для придбання нерухомого майна в інтересах сім'ї в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , неповернення суми позики створює для відповідачів солідарне боргове зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Солом'янський районний суд м. Києва рішенням від 24 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 42 000,00 дол. США. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 уклав договір позики для придбання нерухомого майна в інтересах сім'ї в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення у період дії воєнного стану, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Маркєлова В. В. задовольнив. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року в частині солідарного стягнення боргу скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі немає доказів щодо фактичного витрачання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 751/6940/18, від 01 березня 2023 року у справі № 285/3873/20, від 26 березня 2025 року у справі № 753/17584/21, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 753/9645/21.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права і обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Апеляційний суд поклав обов'язок доводити факт використання позичених коштів в інтересах сім'ї виключно на позивача. Апеляційний суд не врахував, що укладення одним із подружжя правочину за згодою іншого презюмується, а твердження про укладення правочину одним з подружжя не в інтересах сім'ї має бути доведено тією особою, яка спростовує цю презумпцію.
ОСОБА_4 не спростувала презумпцію права спільної власності подружжя на спірне майно, не довела, що договір позики укладено не в інтересах сім'ї.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 мотивований обґрунтованістю касаційної скарги ОСОБА_1 . Твердження ОСОБА_4 про те, що їй було невідомо про позику, не відповідають дійсності.
Отримані від ОСОБА_1 кошти були витрачені на придбання квартири в інтересах сім'ї, в якій зареєстровані ОСОБА_4 і дитина.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 вересня 2015 року ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , 18 вересня 2015 року зареєстрували шлюб, який 17 липня 2024 року розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва.
09 листопада 2020 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_1 42 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути до 09 листопада 2023 року.
Зі змісту розписки відомо, що метою позики була купівля відповідачем нерухомості для спільного проживання з дружиною і дитиною, а саме квартири АДРЕСА_1 .
У разі несвоєчасного повернення коштів встановлено обов'язок сплатити штраф у розмірі 20 % суми боргу.
12 листопада 2020 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_2 . Вартість квартири становить 1 123 085,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що ОСОБА_4 не надавала згоди на укладення договору позики, а доказів того, що отримані в борг кошти за розпискою від 09 листопада 2020 року були витрачені саме в інтересах сім'ї, немає, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо солідарного стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 .
Перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором, обов'язків визначених щодо повернення боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеності укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг коштів в інтересах сім'ї.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до незгоди з недоведеністю заявлених позивачем вимог у цій справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Наведений у касаційній скарзі висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), не суперечить висновку у цій постанові, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду встановлено, що при оформленні договору позики приватний нотаріус отримала заяву дружини, якою вона надала згоду своєму чоловікові на укладення договору позики. У справі, що переглядається таку згоду ОСОБА_4 не надавала.
За встановлених у цій справі обставин, посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, є необґрунтованими, адже фактичні обставини, встановлені у цій справі, відрізняються від обставин у справах, на які посилається заявник.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов