02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 161/10476/24
провадження № 61-2040ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович Віолетти Вікторівни,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович В. В. щодо винесення постанови від 28 серпня 2025 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Скарга обґрунтована тим, що постановою від 28 серпня 2025 року виконавець не вносив змін до реєстраційних даних, а фактично змінив суть постанови про відкриття виконавчого провадження, що не передбачено законодавством.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що в діях головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби
у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович В. В. відсутні порушення, які вказували б на порушення державним виконавцем чинного законодавства та, зокрема, прав боржників як сторін виконавчого провадження щодо виконання рішення суду у справі № 161/10476/24.
13 лютого 2026 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 161/10476/24.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби
у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
Павлович В. В. від 28 серпня 2025 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, державний виконавець змінив зміст постанови та розмір стягнення, що суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 16 жовтня 2020 року у справі № 814/758/17, від 21 травня 2021 року у справі № 487/2623/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень
у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перелік обов'язків і прав виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пункту 7 розділу II Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення), внесення змін, видалення реєстраційних даних вхідної кореспонденції у тому числі виконавчих документів, не допускаються, крім випадків виправлення технічних помилок, описок чи доповнення реєстраційних даних відомостями, отриманими під час проведення виконавчих дій, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець за наявності підтвердних документів (про внесення змін до установчих документів, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, довідки органу державної реєстрації актів цивільного стану, копії паспорта) своєю постановою змінює назву сторони виконавчого провадження. Така постанова виконавця приєднується до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.
Якщо під час проведення виконавчих дій встановлено дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, або виявлено технічну помилку, описку в реєстраційних даних вхідної та вихідної кореспонденції, виконавець своєю постановою змінює або доповнює реєстраційні дані в автоматизованій системі. Така постанова виконавця долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Суди встановили, що виконавчий лист Луцького міськрайонного суду Волинської області виданий 13 червня 2025 року на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2025 року у справі № 161/10476/24, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Луцькводоканал» (далі - КП «Луцькводоканал») заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 9 178 (дев'ять тисяч сто сімдесят вісім) грн 28 коп та судовий збір в розмірі по 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп з кожного.
19 серпня 2025 року КП «Луцькводоканал» звернулося до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з ОСОБА_1 605 грн
60 коп судового збору.
19 серпня 2025 року постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович В. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 161/10476/24 виданим 13 червня 2025 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області.
28 серпня 2025 року постановою головного державного виконавця Павлович В. В. у межах виконавчого № НОМЕР_1 про виправлення помилки у процесуальному документі, постановлено: «1. Внести виправлення до документу «Постанова про відкриття виконавчого провадження від 28 серпня 2025 року: заповнити резолютивну частину наступним змістом «стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 605, 60 грн несплаченого судового збору на користь КП «Луцькводоканал»; змінити суму стягнення боргу з 9 783, 88 грн на 605, 60 грн, змінити суму та стягнення виконавчого збору з 978, 38 грн на 60, 56 грн.
28 серпня 2025 року головним державним виконавцем Павлович В. В. провадження № НОМЕР_1 винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, постановлено: «1. Внести зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість Сума коштів до стягнення за ВД: 9 783, 88 зазначити Сума коштів до стягнення за ВД: 605, 6; замість Сума коштів (еквівалент у гривні): 9783, 88 зазначити Сума коштів (еквіваленту гривні): 605, 6; заповнено Резолютивна частина: стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 605, 60 грн несплаченого судового збору на користь КП «Луцькводоканал».
Зазначена постанова була направлена боржнику листом № 129206
від 28 серпня 2025 року.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що в судовому засіданні державний виконавець пояснила, що при відкритті виконавчого провадження було допущено помилку у частині зазначення суми, що підлягає стягненню та розміру виконавчого збору, зокрема, замість суми стягнення 605, 60 грн зазначено 9 783,88 грн, відповідно є помилки у розмірі виконавчого збору виходячи із стягуваних сум. Виявивши зазначені помилки, головним державним виконавцем Павлович В. В. були внесені зміни до постанови про відкриття виконавчого провадження і до автоматизованої системи виконавчого провадження шляхом винесення постанов.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні скарги виходили з того, що оскаржувана постанова про внесення змін (доповнення) містить характер помилки.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки, суди дійшли правильного висновку, врахувавши те, що розмір стягнутого судового збору за виконавчим листом № 161/10476/24
від 13 червня 2025 року становить 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп, а тому державний виконавець мала всі підстави для виправлення зазначеної помилки.
Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи фактично зводяться до власного тлумачення норми права, на правильність висновків судів не впливають та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження відмовити.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє адвокат Мар'ян Іван Степанович, на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 червня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_6 на дії державного виконавця Глибоцького відділу Державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Букачук Наталії Іллівни, заінтересована особа - ОСОБА_7 .
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак