Постанова від 18.02.2026 по справі 902/560/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 902/560/20(755/12989/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 18.02.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2025

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025

у справі № 902/560/20(755/12989/24)

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) Фермерського господарства "Ланецького",

за участю третьої особи, яка не заявляє грошових вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Браїлівське"

про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договорів позики та поруки,-

ВСТАНОВИВ:

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства "Ланецького", за участю третьої особи ТОВ "Браїлівське" про визнання недійсною додаткової угоди від 30.01.2017 про внесення змін до договору позики від 01.11.2015 та договору поруки № 2 від 01.11.2015.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 1996 по грудень 2016 року позивач перебувала в шлюбі з відповідачем 2 - ОСОБА_3 . Протягом вказаного періоду (у 2010 році) ОСОБА_3 було створено Фермерське господарство "Ланецького" (у тому числі за рахунок спільного сумісного майна подружжя). За договором позики від 01.11.2015 ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 290000 доларів США, що станом на день укладення договору становило 7076000 грн.

-У 2017 році ОСОБА_3 звернувся до позивачки з тим, щоб остання сплатила йому грошові кошти в сумі 3538000 грн, оскільки позика ним була взята під час перебування в шлюбі.

-Відповідно до рішення Погребищенського районного суду Вінницької області у справі № 143/1269/17 від 30.03.2018 присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ФГ "Ланецького І.Є. на користь ОСОБА_2 17916489,42 грн боргу за договором позики.

-Позивачка зазначає, що відповідач ОСОБА_3 без згоди та відома дружини - ОСОБА_1 взяв у відповідача ОСОБА_2 в позику велику суму грошових коштів та вважає (напевно), що половина від отриманої ним в позику суми повинна бути сплачена позивачем, або вона в подальшому може бути стягнута на користь відповідача ( ОСОБА_2 ) за рахунок спільного сумісного майна подружжя.

-Про існування оспорюваної додаткової угоди позивачці стало відомо під час розгляду її позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики від 01.11.2015 недійсним. Вказаною додатковою угодою внесені зміни до договору позики, зокрема, в частині строків повернення позики та пені за прострочення повернення позики (що призвело до збільшення суми стягнення), а також внесені зміни до договору поруки.

-В якості підстав для визнання недійсною додаткової угоди зазначається, що остання не підписувалась ОСОБА_3 (з його слів та тверджень), а тому відсутнє волевиявлення особи на її укладення (ч. 3 ст. 203 ЦК України); позивачка - ОСОБА_1 не надавала згоди на укладення додаткової угоди (оскільки відповідно до ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України цей договір виходить за межі дрібного побутового), що є окремою незалежною підставою для визнання її недійсною (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

2. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2025 відкрито провадження в цивільній справі № 755/12989/24 та призначено підготовче засідання на 25.11.2024 року.

3. Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2025 цивільну справу № 755/12989/24 направлено для подальшого розгляду зі справою № 902/560/20 про банкрутство Фермерського господарства "Ланецького" до Господарського суду Вінницької області.

4. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.03.2025 на підставі ст. 7 КУзПБ справу прийнято до провадження з присвоєнням номера 902/560/20(755/12989/24) та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи

5. 01 листопада 2015 року між Позикодавцем: фізичною особою ОСОБА_2 (Відповідач1) та Позичальником: ОСОБА_3 (Відповідач2) було укладено договір позики (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язався надати Позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов'язався прийняти позику та повернути її Позикодавцеві у визначений Договором строк. Сторони у Договорі зазначили, що у зв'язку з тим, що між сторонами за Договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові відносини, позика визначена у Договорі, надається Позичальникові на безпроцентній основі.

6. Відповідно до п. 2.1. Договору, сума позики становить 290 000 доларів США. 01.11.2015 року позичальник ОСОБА_3 отримав позику в сумі 290 000 доларів США, що підтверджується його розпискою.

7. Відповідно до п. 3.1. Договору, позичальник зобов'язався повернути позику до 01 листопада 2016 року.

8. 01 листопада 2015 року між гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 2, відповідно до умов якого ФГ "Ланецького" (Відповідач3) поручилося за виконання гр. ОСОБА_3 договору позики від 01.11.2015 р. і взяло на себе зобов'язання повернути суму позики, якщо її не поверне позичальник гр. ОСОБА_3 .

9. Відповідно до п. 2 договору поруки № 2 від 01.11.2015 року, ФГ "Ланецького" взяло на себе зобов'язання уразі невиконання гр. ОСОБА_3 договору позики від 01.11.2015 року, відшкодувати гр. ОСОБА_2 шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов'язання, а також сплатити неустойку та пеню за порушення основного зобов'язання гр. ОСОБА_3 .

10. 22 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (Позивач) та відповідачем2 було розірвано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданим Погребищенським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 22.12.2016.

11. 30 січня 2017 року між відповідачами було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки № 2 від 01 листопада 2015 року, зокрема сторони домовились:

-п. 3.1. договору позики викласти в наступній редакції: "Позичальник повинен повернути зазначену у п. 2.1. цього договору позику Позикодавцю до 01.08.2017 року";

-п. 5.2. договору позики викласти в наступній редакції: "У разі неповернення Позичальником у строк суми позики передбаченої цим договором Позичальник сплачує Позикодавцю пеню в розмірі 1 (один) відсоток від неповернутої або невчасно повернутої суми позики за кожен день прострочення і до моменту повного повернення позики";

-п. 6.1. договору позики викласти в наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами, а саме з 1 листопада 2015 року і діє до моменту його повного виконання";

-п. 1.5. договору поруки викласти в наступній редакції: "Термін виконання Основного зобов'язання за договором позики: до 1 серпня 2017 року";

-п. 5.1. договору поруки викласти в наступній редакції: "У разі якщо поручитель не виконає свої зобов'язання за цим договором у повному обсязі, Позикодавець має право стягнути з Поручителя пеню в розмірі 1 (один) відсоток від неповернутої або невчасно повернутої суми позики за кожен день прострочення і до моменту повного повернення позики";

-розділ 6 договору поруки викласти в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань".

12. 02.04.2020 між відповідачем1 (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Браїлівське" (новий кредитор, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача) укладено Договір про відступлення права вимоги №01/04, п. 2 якого встановлено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати солідарно від ОСОБА_3 та ФГ "Ланецького" (код ЄДРПОУ 36244177) (надалі-Боржники) виконання зобов'язань за основним договором, які виникли з моменту укладання основного договору, а саме сплати заборгованості в розмірі 16256670,86 грн, а також оплати всіх штрафних санкцій, які виникли в зв'язку з невиконанням умов основного договору.

13. Пунктом 7 договору встановлено, що первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

14. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.07.2025 у справі №902/560/20(755/12989/24), яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025, в задоволенні позову відмовлено.

14.1. Судові рішення мотивовані тим, що факт укладання між відповідачами договору позики, як і факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 290 000 доларів США встановлено рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2018 року у справі №143/1269/17, яке було залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07.08.2018 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року.

-Крім того, судами взято до уваги, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №755/2699/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 , до ФГ "Ланецького", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "БРАЇЛІВСЬКЕ", про визнання договору позики недійсним. Судом у вказаній справі встановлено, що оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, оскільки не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що така згода не могла надаватися позивачкою як дружиною усно чоловіку, а також, що кошти були витрачені повністю чи частково не на потреби сім'ї, позивачкою не надано.

- Суди дійшли до висновків, що позивачка не тільки не довела в позовній заяві жодної причини для визнання спірної додаткової угоди недійсною, як і не довела, що її права оспорюваним правочином було порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі №902/560/20(755/12989/24) та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

15.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що при винесенні оскаржуваної постанови Північно-західний апеляційний господарський суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, щодо застосування положень процесуального законодавства, які покладають на суд обов'язок здійснювати правовий аналіз заявлених вимог, забезпечувати належну оцінку доказів на підтвердження чи спростування доводів учасників справи.

-Також, скаржниця переконує, що суд не застосував висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1383/2010 щодо надання преюдиційності обставинам, установленим судовими рішеннями.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

17. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №902/560/20(755/12989/24) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025.

18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі №902/560/20(755/12989/24) та призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №902/560/20(755/12989/24) на 18 лютого 2026 року о 12:10 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

20. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21. Предметом спору у цій справі є правомірність укладення колишнім чоловіком позивачки додаткової угоди до договору позики та договору поруки, на підставі якого колишній чоловік позивачки отримав у позику грошові кошті.

22. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

23. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

24. Положення статті 202 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

25. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 627, частина 1 статті 628 ЦК України).

27. Частинами 1, 2, 3, 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

28. Положеннями частин 1, 2, 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

29. Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

30. Статтею 60 Сімейного кодексу України (Далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

31. Положення частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

32. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

33. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

34. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі № 569/7165/19 та інших.

35. При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами другою та третьою статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

36. Суди під час вирішення цього спору дійшли до висновку, що позивачка не довела в позовній заяві жодної причини для визнання спірної додаткової угоди недійсною та не зазначила про те, які саме її права та яким саме чином було порушено.

37. При цьому судами було враховано, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №755/2699/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , до ФГ "Ланецького", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "БРАЇЛІВСЬКЕ", про визнання договору позики недійсним.

38. В межах розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що спір про неналежне виконання договору позики від 01.11.2015 року з врахуванням договору поруки від 01.11.2015 та додаткової угоди від 30.01.2017 остаточно вирішений у справі № 143/1269/17 та присуджено до стягнення з солідарних відповідачів - ОСОБА_3 та ФГ "Ланецького", як поручителя, заборгованість за договором позики. При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 01.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , з підстав порушення норм ст. 65 СК України, судами залишені без задоволення, оскільки оспорюваний договір позики не потребував письмової згоди іншого з подружжя (поскільки не підлягав нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації), а доказів, що така згода не могла даватися позивачкою як дружиною усно чоловіку, а також що кошти були витрачені повністю чи частково на потреби сім'ї, позивачкою не надано.

39. Рішенням суду у справі № 755/2699/22, яке набрало законної сили, встановлено обставини шодо відсутності підстав недійсності договору позики від 01.11.2015, який на думку позивачки - ОСОБА_1 суперечив положенням Сімейного кодексу України та порушував її права.

40. Судом апеляційної інстанції правильно взято до уваги те, що фактичні підстави для оскарження додаткової угоди від 30.01.2017, з точки зору порушення прав позивачки, майже ідентичні, а сама угода є невід'ємною частиною договору позики.

41. Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що на момент укладення додаткової угоди шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано (що підтверджено Свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 22.12.2016), тобто подружжя вже не існувало, що в свою чергу усуває необхідність отримання згоди другого з подружжя на укладення договору.

42. Судами встановлено безпідставність твердження позивачки про звернення до неї ОСОБА_3 з вимогою про повернення половини розміру від суми боргу (за позикою), оскільки позивачкою такі доводи не підтверджено доказами та не доведено, що з моменту розірвання шлюбу (22.12.2016) між бувшим подружжям існують спори щодо поділу спільної сумісної власності, зокрема і боргових зобов'язань.

43. Як встановлено під час розгляду справи, кошти за договором позики від 01.11.2015 отримано ОСОБА_3 в період перебування в шлюбі з позивачкою, а оскаржувана додаткова угода від 30.01.2017 хоча і укладена після розірвання шлюбу, однак є невід'ємною частиною договору позики, позаяк продовжує терміни повернення позики та встановлює відповідальність за її неповернення.

Водночас, судами під час розгляду справи встановлено, що як під час вирішення спору у справі № 755/2699/22, так і в межах справи № 902/560/20(755/12989/24), позивачкою ОСОБА_1 не було доведено, що отримані за договором позики кошти були частково чи повністю використані на потреби сім'ї, що спростовує доводи останньої про можливість бути зобов'язаною особою (боржником) за збільшеним обсягом відповідальності внаслідок укладення додаткової угоди від 30.01.2017.

44. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, висновок про недоведеність позивачкою порушення її прав оспорюваним правочином, є правильним.

45. Підсумовуючи заведене, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

46. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 21.06.2007 у справі "Васильєв проти України" (заява №11370/02) також зазначається, що перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох поглядів на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

47. Ураховуючи обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для касаційного оскарження.

48. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень у цій справі

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим оскаржені у справі рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Розподіл судових витрат

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі №902/560/20(755/12989/24) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік