58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
02 березня 2026 року Справа № 926/3400/24
За позовом Публічного акціонерного товариства “Укрнафта»
до відповідача Приватного підприємства “ВІКТОР-КОМ ІМПЕКС»
про стягнення заборгованості в сумі 148 507,01 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
від позивача - (в режимі ВКЗ) - адвокат Пучка В.А.;
від відповідача - Буряк О.І.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Приватного підприємства “ВІКТОР-КОМ ІМПЕКС» про стягнення заборгованості в сумі 148 507,01 грн.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2025 року у цій справі позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПП “Віктор-Ком Імпекс» на користь ПАТ “Укрнафта» 148 507,01 грн штрафу та 2 422,40 грн судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2025 року в задоволенні вимог апеляційної скарги ПП “Віктор-Ком Імпекс» відмовлено; рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2025 року у справі № 926/3400/24 залишено без змін.
03 лютого 2026 року на виконання рішення Господарського суду Чернівецької області видано відповідний наказ по справі № 926/3400/24.
09 лютого 2026 року через систему “Електронний суд» від представника відповідача - Приватного підприємства “ВІКТОР-КОМ ІМПЕКС» надійшла письмова заява про розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернівецької області по справі № 926/3400/25 від 12 березня 2025 року строком на 10 місяців.
Вказана заява обґрунтована тим, що значна частина коштів підприємства фактично знаходиться у розрахунках з контрагентами та не може бути оперативно використана для виконання судового рішення. Крім того, у підприємства наявний касовий розрив та залежність платоспроможності від своєчасності розрахунків покупців.
При цьому, заявник вказує на відсутність вільних грошових коштів; значний обсяг поточних зобов'язань (понад 13,8 млн грн); наявність значної дебіторської заборгованості (понад 7,9 млн грн); загальне погіршення фінансового стану, а тому вважає, що за таких умов одноразове виконання рішення суду може призвести до фактичного припинення господарської діяльності підприємства, порушення розрахунків із працівниками, бюджетом та контрагентами.
В той же час, на переконання заявника, фінансові показники свідчать, що підприємство продовжує здійснювати діяльність та має реальну можливість виконати судове рішення у повному обсязі за умови надання розстрочення.
Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року призначено розгляд заяви про розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернівецької області по справі № 926/3400/24 від 12 березня 2025 року у судовому засіданні 02 березня 2026 року.
27 лютого 2026 року через систему “Електронний суд» до суду надійшли письмові заперечення позивача на заяву про розстрочення виконання рішення суду, згідно змісту, останній заперечує проти задоволення означеної заяви.
Письмові заперечення обґрунтовані тим, що із наданого в додатку до заяви фінансового звіту відповідача за 2025 рік, на переконання позивача, не вбачається скрутного становища відповідача, оскільки вартість чистих активів заявника (дорівнює
власному капіталу (код рядка 1495 балансу)) має позитивне значення - 9852,2 тис грн, а чистий прибуток (код рядка 2350) за 2025 рік складає 1700,7 тис. грн., що свідчить про прибутковість діяльності Відповідача.
В судовому засіданні 02 березня 2026 року представник відповідача/заявника просив заяву про розстрочення виконання рішення господарського суду задовольнити, з підстав викладених у заяві.
Представник позивача в судовому засіданні 02 березня 2026 року проти задоволення означеної заяви заперечував, з підстав викладених у запереченнях на заяву про розстрочення виконання рішення суду.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
Статтею 124 Конституції України унормовано, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частин 1-3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Разом з тим, згідно частини 5 статті 331 ГПК України унормовано, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що рішення у вказаній справі ухвалено Господарським судом Чернівецької області 12 березня 2025 року, а заяву про розстрочення виконання рішення подано 09 лютого 2026 року.
Отже, при зверненні до суду із заявою про розстрочення виконання судових рішень відповідач не врахував, що відповідно до частини 5 статті 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення. У свою чергу, відповідач просить розстрочити виконання судових рішень на 10 місяців.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, при цьому, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..». У системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, присудженого до виконання. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки або розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року).
Відтак, з огляду на те, що процесуальним законом імперативно встановлено максимальний період для надання розстрочення виконання рішення суду, що не може становити більше 12 місяців з дати проголошення рішення суду, враховуючи баланс інтересів стягувача та боржника, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Керуючись статтями 74, 76, 239, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви відповідача - Приватного підприємства “ВІКТОР-КОМ ІМПЕКС» про розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2025 року у справі № 926/3400/24.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/
Повний текст ухвали складено та підписано - 02 березня 2026 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України.
Суддя О.Г. Проскурняк