8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26 лютого 2026 року м. ХарківСправа № 922/1831/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Кісь В.В.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вх. № 2434 від 29.01.2026) про залишення без розгляду
позовної заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова (вул. Сумська, буд. 76, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ/Умовний код: 0291010822) в інтересах держави,в особі Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 38621185),
до 1) Державного біотехнологічного університету, (вул. Алчевських, буд. 44, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ 44234755) , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вул. Чорноглазівська (Маршала Бажанова), 21/23, м.Харків, 61002; код ЄДРПОУ 40464528),
про за участю представників: визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 335 515,88 грн
прокуратури - Комісара О.О.,
відповідача (2) - Чорнобай Р.Л., Білан В.В. (режимі відеоконференції),
В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/1831/25 за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України, до Харківської державної зооветеринарної академії та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" про визнання недійсними додаткових угод до Договору № 23 від 19.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу, а саме: Додаткової угоди № 1 від 23.04.2021; Додаткової угоди № 2 від 30.07.2021; Додаткової угоди № 3 від 28.08.2021; Додаткової угоди № 4 від 30.08.2021; Додаткової угоди № 5 від 13.10.2021; Додаткової угоди № 6 від 18.10.2021; Додаткової угоди № 7 від 23.10.2021; Додаткової угоди № 8 від 28.10.2021; Додаткової угоди № 9 від 10.11.2021; Додаткової угоди № 10 від 29.11.2021; Додаткової угоди № 11 від 03.12.2021. Прокурор також просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" на користь Міністерства освіти і науки України грошові кошти у розмірі 335 515,88 грн.
Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.
29.01.2026, в межах підготовчого провадження у справі, представником ТОВ "Мегаенерго Постач" було подано до суду заяву (клопотання) (вх. № 2434) про залишення без розгляду позовної заяви у справі № 922/1831/25 (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025), у зв'язку з відсутністю підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.
18.02.2026 Київською окружною прокуратурою міста Харкова були надані до суду письмові заперечення на клопотання представника ТОВ "Мегаенерго Постач" про залишення позову без розгляду, в яких прокурор наголосив на правомірності звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України, та просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача-2.
Протокольною ухвалою господарського суду від 19.02.2026 підготовче засідання у справі відкладено на 26.02.2026 о 13:45.
У підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2026, представники відповідача-2 підтримали клопотання про залишення без розгляду позовної заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України.
Представник прокуратури проти вищевказаного клопотання заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вх. № 2434 від 29.01.2026) та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури та відповідача-2, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру".
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Тлумачення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
б) у разі відсутності такого органу.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв'язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 Суд, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а оспорювані додаткові угоди до Договору, на підставі яких публічні (державні) кошти надмірно витрачені, такому суспільному інтересу не відповідає.
У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладення і виконання оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного використання публічних коштів (коштів Державного бюджету).
Як вказує прокурор, його звернення до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час витрачання бюджетних коштів.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
У даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Захист інтересів держави у бюджетній сфері є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у захисті майнових інтересів держави, з метою поновлення порушеного права щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування навчальних закладів, виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ.
Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - це орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у п. 36 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах №923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 постанови).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, провадження № 12-194гс19).
Міністерство освіти України, як центральний орган виконавчої влади, згідно ст.1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Як зазначено вище, у розумінні частини 1 статті 22 БК України, МОН України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до ХДЗВА, а також є її засновником та органом управління.
Отже, МОН України є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Як свідчать матеріали справи, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі окружною прокуратурою на адресу МОН України направлено лист від 13.01.2025 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З відповіді МОН України від 19.02.2025 вбачається, що згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (із змінами), Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Харківська державна зооветеринарна академія (код 00493758) є самостійною юридичною особою, що зареєстрована 30.10.2001 року. Договір про закупівлю від 19.02.2021 укладено самостійними суб'єктами господарської діяльності. Водночас, у разі залучення судом Міністерства освіти і науки України до участі у справі, представництво інтересів буде забезпечено у встановленому порядку.
З урахуванням вказаної відповіді, нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є підставою для подання позову безпосередньо прокурором.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", окружною прокуратурою письмово повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Також слід зазначити, що рішенням Конституційного суду України від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024 (59/24), на яке, крім іншого, посилається відповідач-2 як на підставу залишення без розгляду позову у справі №922/1831/25, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
В п. 4.2 вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
В п. 4.3 вказаного рішення Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це, словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов'язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об'єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
Визначення таких випадків є дискрецією законодавця. Однак, на думку Конституційного Суду України, ними можуть бути, зокрема: невизначеність (відсутність) у законодавстві України суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на захист відповідних інтересів держави; колізії повноважень кількох органів публічної влади, якщо це унеможливлює захист ними інтересів держави в межах спірної компетенції; заподіяння шкоди інтересам держави правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, якщо цивільний позов у кримінальному провадженні не був чи не міг бути поданий або залишений без розгляду; звернення до прокуратури уповноваженого на захист інтересів держави суб'єкта з клопотанням про подання позову до суду; виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням фактів порушення або загрози порушення важливих інтересів держави, що потребують належного судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 по справі №344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер.
Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період.
Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.
Як свідчать матеріали справи, що розглядається, спірні правовідносини виникли у сфері публічних закупівель, яка за своєю природою не може розглядатися виключно як договірна чи комерційна, оскільки передбачає використання коштів бюджету, сформованого за рахунок податків та обов'язкових платежів, а отже - стосується невизначеного кола осіб, інтересів територіальної громади та держави в цілому.
Порушення законодавчо встановлених правил зміни істотних умов договору про закупівлю, багаторазове коригування ціни за одиницю товару, а також фактичне нівелювання принципів передбачуваності та визначеності бюджетних зобов'язань створюють системну загрозу публічному інтересу, а не лише окремому бюджету чи конкретному замовнику.
Водночас, виявлені порушення у сфері публічних закупівель та використання бюджетних коштів фактично не стали предметом реального правового реагування з боку жодного з органів, уповноважених діяти у відповідній сфері, а також відсутні об'єктивні підстави очікувати такого реагування у майбутньому.
Відтак, звернення прокурора у цій справі зумовлене не формальним дублюванням повноважень інших органів, а фактичним станом речей, за якого порушений суспільний інтерес у сфері використання бюджетних коштів.
Отже, з огляду на викладене, прокурор дійшов правомірного висновку, що зволікання з судовим захистом ускладнить поновлення інтересів держави (у тому числі звернення до суду в межах строку позовної давності), оскільки невідповідність вимогам закону укладених додаткових угод до Договору № 23 від 19.02.2021 напряму шкодить державному бюджету.
В умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період. Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.
Отже, в такій ситуації звернення прокурора до суду є єдиним реальним процесуальним механізмом, здатним трансформувати суспільний інтерес у судовий захист, забезпечити правову оцінку спірних правовідносин та відновити баланс публічних інтересів, що і становить сутність виключного випадку представництва інтересів держави.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви (клопотання) відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. 42, 177, 182, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вх. № 2434 від 29.01.2026) про залишення позову без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на дану ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала підписана 03.03.2026.
СуддяН.М. Кухар