65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4716/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039)
до відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 9297,46 грн,
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 9297,46 грн, яка нарахована за період з 02.11.2020 по 02.05.2023.
Позиції учасників справи
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем строків повернення орендованого майна після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 30.04.2014 № 13, з урахуванням внесених змін.
Відповідач відзив на позов і жодних доказів суду не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а отже справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішується судом за наявними матеріалами.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було залишено без руху із встановленням позивачу п'ятиденного строку для усунення виявлених судом недоліків.
Приймаючи до уваги усунення позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, ухвалою суду від 08.12.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4716/25; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз'яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Обставини справи
02.07.2009 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди «Одеського зоологічного парку загальнодержавного значення» (а.с. 33, т.1), яким посвідчено, що об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25, в цілому, дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об'єкт в цілому складається з будівель та споруд літ. «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «2Е», «Ж», «З», «И», «К», « 1Л», «Л», «Н», «О», «Р», «С», «Т», «У», «Ф», «Х», «Ц», « 1Ц», « 2Ц», « 3Ц», « 4Ц», «Ч», «Ш», « 1Ш», «Э», « 1Э», «Ю», «Я», « 1Н», «F», «V», «S», загальною площею 3141,8 кв. м, основною площею 2621,1 кв. м, відображених у технічному паспорті від 11.03.2009 (а.с. 11-32, т.1).
Право комунальної власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради на вищевказаний об'єкт зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявним у справі витягом станом на 13.06.2013 (а.с. 34, т.1).
30.04.2014 між Комунальною установою «Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ляховою Наталією Петрівною (орендар) був укладений договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №13 (далі - договір; а.с. 35-40, т.1), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне майно, площею 50,6 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25, для розміщення літнього майданчика для роздрібної торгівлі готовими продуктами.
Відповідно до п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання- передавання майна, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.5., 2.6. договору у разі припинення цього договору орендар повинен повернути орендодавцеві орендоване майно в 15-денний термін з дня отримання повідомлення або з дати закінчення строку договору за актом приймання-передавання майна, включаючи день здачі. У разі затримки повернення об'єкту оренди, орендар повинен сплатити штраф у розмірі подвійної орендної плати за кожний день затримки, враховуючи день передачі, на рахунок орендодавця. Штраф розраховується виходячи з розміру орендної плати за останній, згідно з договором, місяць оренди, згідно з чинним законодавством.
За умовами п. 3.1.-3.3. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна № 786 зі змінами, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеса і становить без ПДВ за перший місяць оренди з 01 травня 1190,50 грн (розрахунок, що є невід'ємною частиною договору - а.с. 41, т.1). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць і нараховується після 10 числа, наступного за звітним.
Пунктом 5.6. договору передбачено, що у разі припинення договору оренди чи довгострокового його розірвання орендар зобов'язаний у п'ятнадцятиденний термін повернути орендодавцеві об'єкт оренди в тому ж технічному стані і тій комплектації, в якому він був переданий згідно з актом приймання-передавання, з урахуванням фізичного зносу, про що складається відповідний акт. Якщо орендар допустив погіршення стану об'єкта оренди або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, розраховані шляхом незалежної оцінки. Проведення незалежної оцінки збитків здійснюється за рахунок орендодавця.
Відповідно до п. 10.1. договору його укладено на строк з 01 травня 2014 року до 30 жовтня 2014 включно.
Згідно з п. 10.9. договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
За актом приймання-передавання орендованого майна до договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 30.04.2014 №13 (а.с. 42, т.1), 01.05.2014 орендарю було передано окреме індивідуально визначене майно - тверде покриття, за адресою: м.Одеса, Новощіпний ряд, 25, площею згідно з умовами договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 30.04.2014 №13.
Додатковим договором №1 від 10.02.2015 (а.с. 43-44, т.1) до договору строк дії останнього продовжено до 01.12.2017. Крім цього, у пунктах 1.2., 1.3. вказаного додаткового договору сторонами узгоджено, що площа орендованого майна складає 30,0 кв.м. і орендна плата, яка розраховується з цієї площі, з 10.02.2015 становить 64,75 грн без урахування індексу інфляції та податку на додану вартість.
Додатковим договором №2 від 01.12.2017 до договору (а.с. 45-46, т.1) термін його дії продовжено до 01.11.2020, а також визначено, що з 01.12.2017 базовий розмір орендної плати на місяць становить 179,21 грн.
Додатковим договором № 3 від 03.12.2018 (а.с. 47-48, т.1) сторони внесли зміни до договору, зокрема, замінили орендодавця з Комунальної установи “Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення» на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, а саме неповерненням орендованого майна після закінчення строку дії договору, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, заявивши вимогу про виселення відповідача з орендованого майна. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 916/2469/21 (а.с. 51-55, т.1), яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.03.2023 (а.с. 56-59, т.1), позовні вимоги позивача були задоволені повністю, виселено відповідача з орендованого майна. Так, апеляційним судом було встановлено, зокрема, що орендарем не дотримано встановленого законодавством порядку продовження строку дії договору оренди, а саме: не подано у встановлені строки відповідної заяви про продовження договору оренди разом із звітом про оцінку майна, який підлягає рецензуванню відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», що відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 унеможливлює продовження строку його дії на той самий термін і на тих самих умовах, а, отже, договір оренди №13 від 30.04.2014 припинився на підставі частини першої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 49, т.1), за актом приймання-передачі від 02.05.2023 відповідач повернув позивачу орендоване за договором приміщення за згодою сторін.
У зв'язку з тим, що відповідач прострочив повернення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору, позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається судом в межах цієї справи. Так, у цій справі позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 9297,46 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди. Розрахунок неустойки позивачем здійснено за період з 02.11.2020 та по день повернення орендованого приміщення - 02.05.2023 (а.с. 50, т.1). Розрахунок неустойки позивач здійснив у розмірі подвійної орендної плати, яка погоджена у додатковому договорі 2 від 01.12.2017 у розмірі 179,21 грн (станом на 01.12.2017) з додаванням до базової орендної плати індексу інфляції та ПДВ. Також позивачем в рахунок погашення неустойки були зараховані проведені відповідачем оплати на загальну суму 9264,92 грн.
Законодавство, застосоване судом до спірних відносин
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Згідно з ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суду
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього неустойки в розмірі 9297,46 грн, нарахованої відповідно до ч.2 ст.785 ГПК України, яка передбачає санкцію за невиконання орендарем обов'язку з негайного повернення об'єкту з оренди.
Так, під час розгляду справи судом була встановлена обставина щодо укладення між сторонами договору оренди окремо індивідуально визначеного майна № 13, який припинив свою дію з 02.11.2020, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, що встановлено у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 916/2469/21 та не заперечується сторонами.
Так, не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 638/18026/19).
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини у справі № 916/2469/21 щодо припинення строку дії договору після закінчення строку, на який його було укладено, а саме після 01.11.2020, ці обставини відповідно до ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлені ці обставини.
Отже, оскільки укладений між сторонами договір оренди з 02.11.2020 є припиненим, відповідно, у відповідача виник обов'язок повернути позивачеві з орендного користування індивідуально визначене майно. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач цього обов'язку у визначеному договором порядку не виконав, а саме не повернув позивачу орендоване майно за актом у п'ятнадцятиденний термін, що не спростовано відповідачем. Матеріалами справи підтверджується, що орендоване майно відповідач повернув позивачу за актом лише 02.05.2023, відповідно, у спірних правовідносинах відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання, а тому позивач має право на нарахування неустойки за таке прострочення.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем вживались належні заходи щодо повернення позивачу об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин та щодо вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від відповідача та оформити повернення наймачем орендованого майна. За цих обставин, суд виснує, що відповідачем не доведена обставина відсутності його вини у порушенні строків повернення орендованого майна.
Далі, як зазначалось судом, договір припинив свою дію з 02.11.2020. Загальними нормами, які визначені у ч. 2 ст. 785 ЦК України, передбачено, що орендар зобов'язаний повернути орендоване майно після припинення договору негайно, а спеціальний закон, який регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, визначає для орендаря три робочих дня для виконання цього обов'язку (ст. 25 Закону). В цей же час, судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору передбачений обов'язок орендаря повернути орендоване майно після припинення договору у п'ятнадцятиденний термін, відповідно, відповідач мав легітимні очікування щодо можливості повернення майна саме у строк, визначений договором. За цих обставин суд виснує, що відповідач був зобов'язаний повернути орендоване майно до 16.11.2020 включно, а з 17.11.2020 позивач має право нараховувати неустойку в порядку ч. 2 чт. 785 ЦК України. Разом з цим, як встановлено судом, позивач помилково нарахував неустойку з 02.11.2020, що є підставою для здійснення судом перерахунку цієї суми.
Водночас, відповідно умов договору, в редакції додаткового договору № 2 від 01.12.2017, відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату з 01.12.2017 у розмірі 179,21 грн, що є базовою ставкою орендної плати за місяць без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 215,05 грн, ПДВ 35,84 грн. При цьому договором передбачено коригування розміру орендної плати за кожний місяць шляхом індексації.
Суд зазначає, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм, зокрема, статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Враховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).
Отже, суд виснує, що позивач невірно здійснив розрахунок неустойки, оскільки безпідставно до бази орендної плати, яка існувала станом на день припинення договору, додавав кожного місяця індекс інфляції.
Крім цього, суд зазначає, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду були викладені висновки про те, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
У зв'язку з вищевикладеним, судом здійснено власний розрахунок неустойки за період з 16.11.2020 по 02.05.2023, виходячи з наступного. Так, судом встановлено, що орендна ставка без ПДВ у спірних правовідносинах за жовтень 2020 року становить 212,17 грн. Таким чином, оскільки розмір неустойки становить подвійну орендну плату, у спірних правовідносинах остання за період з 16.11.2020 по 02.05.2023 складає 12545,38 грн. Водночас, як вбачається з розрахунку позивача, у спірному періоді відповідачем були проведені оплати за користування майном на загальну суму 9264,92 грн, яку позивач вираховує від суми неустойки.
Отже, здійснивши власний розрахунок виходячи з вищевказаних даних, суд виснує, що вірною сумою неустойки за період з 16.11.2020 по 02.05.2023, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 3280,46 грн.
Між цим, суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, з аналізу змісту ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. 202-208 ГК України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" зробила висновок, що у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи Ляхової Наталії Петрівни слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 3280,46 грн.
Розподіл судових витрат
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1068,38 грн.
Керуючись ст. 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи Ляхової Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 3280 грн 46 коп та судовий збір в сумі 1068 грн 38 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02 березня 2026 р.
Суддя Д.О. Бездоля