65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3528/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: Миронюк В.О.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3528/25
за позовом: Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003)
до відповідача: Корнутяк Світлани Іванівни ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору та стягнення 17 981,73 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Корнутяк Світлани Іванівни, в якій просить суд:
- розірвати договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2168 від 20.04.2020, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Корнутяк Світланою Іванівною щодо об'єкту оренди: нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 85,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 21;
- стягнути з Корнутяк Світлани Іванівни на користь Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради заборгованість з орендної плати в сумі 17981,73 грн, а також понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 218 від 20.04.2020, а саме систематичну несплату орендної плати, невиконання обов'язку щодо страхування орендованого майна та використання об'єкту оренди, оскільки приміщення не використовуються, що підтверджується актом обстеження від 31.01.2024.
Так, позивач зазначає, що між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Корнутяк Світланою Іванівною 20.04.2020 укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2168. Строк дії договору №2168 був визначений до 19.03.2023, проте строк його дії вважається продовженим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». Таке продовження договору здійснюється автоматично і не потребує заяви орендаря та окремого рішення орендодавця. Відтак, наразі договір № 2168 є чинним.
При цьому позивач зазначає, що на підставі акту прийняття-передачі об'єкта від 20.04.2020 та відповідно до вказаного договору № 2168 орендарю передано у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 85,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 21, а відтак, орендар вступив у користування майном.
Також позивач вказує, що згідно з розділом 5 договору № 2168 передбачені обов'язки орендаря, серед яких, зокрема, є: використання орендованого майна за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату, застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством, та постійно поновлювати договір страхування таким чином, що увесь строк оренди майно було застраховане.
Проте, за ствердженнями позивача, всупереч вказаним обов'язкам орендарем порушено істотні умови договору № 2168, а саме: за період з 01.08.2021 по 31.12.2023 орендна плата до бюджету (на рахунки орендодавця) не надходила. При цьому, позивачем не здійснювалсь нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, з огляду на що у відповідача існує заборгованість перед позивачем щодо сплати орендної плати в розмірі 17981,73 грн., що підтверджується розрахунком орендної плати. Крім того, позивач звертає увагу суду, що відповідач не виконав зобов'язання щодо страхування об'єкту оренди.
Між тим позивач зауважує, що 31.01.2024 посадовими особами Департаменту здійснювався вихід за місцезнаходженням об'єкту оренди з метою його обстеження, за результатом якого встановлено, що загальний стан об'єкта оренди задовільний, слідів використання приміщення орендарем не виявлено, приміщення потребує поточного ремонту та збереження комунального майна користувачем не забезпечено.
Отже, за висновком позивача, відповідачем порушено істотні умови договору, а саме не виконано зобов'язання щодо внесення орендної плати, не забезпечено страхування та належне утримання орендованого комунального майна.
При цьому позивач зазначає, що на адресу відповідача позивачем направлено претензію щодо виконання зобов'язання за договором оренди комунального майна, проте лист повернувся позивачу без вручення, а тому врегулювати спір у досудовому порядку не виявилося можливим та заборгованість залишилася не сплаченою.
Разом з тим позивач зазначає, що орендодавцем у договорі № 2168 зазначено Управління комунальної власності Херсонської міської ради. При цьому позивач додає, що 18.06.2021 Херсонською міською радою прийнято рішення № 346 «Про внесення змін до рішень міської ради від 26.02.2021 № 73, від 16.03.2021 № 144 та визнання такими, що втратили чинність, рішень міської ради», яким вирішено припинити юридичну особу, виконавчий орган Херсонської міської ради - Управління комунальної власності Херсонської міської ради, реорганізувавши шляхом приєднання до Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, який є правонаступником його прав та обов'язків, викладено Положення про департамент в новій редакції.
Таким чином, у зв'язку із суттєвими порушеннями істотних умов договору, позивач вважає доцільним звернутися до суду із позовом про розірвання договору та стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна міської територіальної громади №2168 від 20.04.2020, оскільки порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором фактично позбавило орендодавця того, на що останній розраховував при його укладенні та як наслідок, завдало майнової шкоди територіальній громаді Херсонської міської ради.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2025 позовну заяву (вх. № 3620/25) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 позовну заяву Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (вх. № 3620/25 від 29.08.2025) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду.
04.09.2025 до суду від Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради надійшла заява (вх.№ 27512/25), із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 03.09.2025 та додані відповідні документи.
10.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3620/25 від 29.08.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3528/25. Постановлено справу № 916/3528/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "16" жовтня 2025 року о 14:20 год.
Даною ухвалою суду також витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо Корнутяк Світлани Іванівни.
12.09.2025 за вх.№ 28409/25 до суду від представника Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд», про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою суду від 19.09.2025.
16.10.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/3528/28 судом була постановлена протокольна ухвала про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольна ухвала про перерву до "20" листопада 2025 року об 11:40 год., про що Корнутяк Світлану Іванівну було повідомлено відповідною ухвалою суду від 17.10.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
20.11.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/3528/25, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3528/25 до судового розгляду по суті на "09" грудня 2025 року об 11:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/3528/25 по суті на 23 грудня 2025 року об 11:00 год.
Ухвалою суду від 20.11.2025, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України, Корнутяк Світлана Іванівна повідомлена про дату, місце та час судового розгляду по суті у справі № 916/3528/25.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2025 у справі № 916/3528/25 на 09.12.2025 об 11:20 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.
09.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3528/25 призначено на "23" грудня 2025 року об 11:00 год.
Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2025 у справі № 916/3528/25 на 23.12.2025 об 11:00 год., знову не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.
24.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3528/25 призначено на "15" січня 2026 року об 11:00 год.
13.01.2026 позивачем подано до суду заяву (вх. № 1117/26), якою просив приєднати до матеріалів справи довіреність на підтвердження повноважень представника у зв'язку зі спливом строку попередньої довіреності. Вказану довіреність разом із доданими доказами судом долучено до матеріалів справи.
15.01.2026 у судовому засіданні по справі № 916/3528/25, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву "12" лютого 2026 року об 11:00 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 15.01.2026 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
05.02.2026 до суду надійшов лист Міністерства соціальної політики України (вх. № 4423/26), з якого вбачається, що згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 22.01.2026, Корнутяк С.І. не перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб.
В судовому засіданні 12.02.2026, після судових дебатів, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви та проголошення судового рішення, яке відбудеться 23.02.2026 о 14:30 год.
Під час розгляду справи по суті позивач виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача (Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради) у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у позовній заяві та усних поясненнях, та наданими суду доказами.
Відповідач - ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу її місцезнаходження, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, проте особисто участі у судових засідання не брала та свого представника в судові засідання не направила, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтувала, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалася, жодних заперечень проти позову не надала, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Так, про розгляд справи відповідачка повідомлялася належним чином шляхом надсилання ухвал суду на адресу Корнутяк Світлани Іванівни - АДРЕСА_1 , відомості щодо якою зазначені як у Єдиному державному демографічному реєстрі, так у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідачки про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 22.09.2025, 22.10.2025, 03.12.2025, 11.12.2025, 29.12.2025 та від 19.01.2026.
Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачкою, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачкою, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання нею судових повісток (ухвал суду).
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/3528/25 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідачка також не була позбавлена права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/3528/25 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідачка є належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідачки при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У той же час чергове безпідставне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням відповідачки у судові засідання, неподанням нею відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи всі подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 23.02.2026 господарським судом, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представника позивача було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
20.04.2020 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавець) (правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Корнутяк Світланою Іванівною (орендар, відповідачка) був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2168, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 85,9 кв.м, за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 21. вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ФОП Добрянським О.В., станом на 31.07.2019, які необхідні йому для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Для розміщення майстерні, згідно з протоколом постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади 10.02.2020 №156, затвердженого наказом начальника управління від 10.02.2020 №56.
Вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та акта прийняття-передачі вказаного майна з орендодавцем (пункт 2.1 договору).
Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішеннями міської ради від 28.12.2011 №499, і становить 6956,86 грн без врахування ПДВ за рік.
Пунктом 3.2. договору визначено, що орендна плата становить 579,74 грн (базовий - квітень 2020 року) згідно з рішенням міської ради від 28.12.2011 №499, перераховується орендарем управлінню комунальної власності на р/р UA238201720355149001001078147 Держказначейська служба України м. Київ, код 820172, ЄДРПОУ 37465469, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.5., 5.8. договору орендар зобов'язується використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату, протягом місяця застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством, постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застраховане, а також надавати доступ до об'єкта оренди представникам орендодавця.
Окрім того, пунктом 5.10 договору передбачено, що орендар зобов'язується у разі зміни назви, телефону, юридичної адреси та платіжних реквізитів повідомляти про це орендодавця у тижневий строк.
В свою чергу, згідно з п.п. 7.1., 7.2. договору орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду, а також виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що орендар має право відмовитись від цього договору у разі, якщо заборгованість орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 20 квітня 2020 року до 19 березня 2023 року включно (п.10.1. договору).
Згідно з п.10.4. договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав:
- орендар використовує об'єкт оренди не за призначенням;
- передачі орендованого майна в суборенду;
- орендар не приступив до проведення капітального ремонту в строки, встановлені договором оренди;
- орендар порушив умови передбачені підпунктом 5.5 пункту 5 цього договору;
- не внесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль.
За умовами п. 10.5. договору орендодавець має право відмовитися від договору в разі порушення істотних умов договору орендарем. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.
Додатком до договору є розрахунок орендної плати за базовий місяць оренди. Матеріали справи містять висновок про вартість майна станом на 31.07.2019. Також, 20.04.2020 орендодавець передав об'єкт оренди відповідачу за актом прийняття-передачі.
Договір, розрахунок розміру орендної плати та акт прийняття передачі підписано сторонами та скріплено печаткою орендодавця.
В матеріалах справи наявний акт обстеження №7/24 від 31.01.2024 об'єктів нерухомості - нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 85,9 кв.м, розташовані за адресою: місто Херсон, вул. Залаегерсег, 21, які передані за договором оренди від 20.04.2020 № 2168, в якому зафіксовано, що на момент обстеження виявлено наступне: загальний стан о'єкта задовільний, слідів використання орендарем приміщення не виявлено, пошкоджено внутрішні стіни (оздоблення), стеля, підлога і санвузол в задовільному стані; внаслідок обстрілів вибуховою хвилею пошкоджено скло у трьох віконних отворах; приміщення потребує поточного ремонту; збереження комунального майна користувачем не забезпечено; фактів пошкодження будівлі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (обстрілів) не виявлено.
В подальшому Департаментом розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради направлено ФОП Корнутяк С.І. за її адресою претензію від 27.01.2025 за № 01-20-142-вих. щодо виконання зобов'язання за договором оренди, в якій позивач з огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати, зазначив, що у разі не сплати заборгованості з орендної плати за договором № 2168 у сумі 17981,73 грн, після закінчення строку для розгляду претензії, позивач буде змушений звернутися до суду із позовом про розірвання вищевказаного договору у зв'язку з порушенням орендарем його істостних умов та стягнення заборгованості. Направлення вказаної претензії підтверджується копіями опису вкладення у лист від 28.01.2024, накладної № 7300300804780 та фіскального чеку від 28.01.2024. Але, доказів отримання відповідачем вказаної претензії у матеріалах справи не міститься.
Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням спірного договору оренди не виконує належним чином зобов'язання за ним щодо належного використання об'єкта оренди, своєчасного внесення орендної плати та страхування орендованого майна, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі в розмірі 17981,73 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду із відповідними позовними вимогами.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання спірного договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 2168 від 20.04.2020.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Як встановлено судом, Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради є виконавчим органом Херсонської міської ради з правами юридичної особи, утворений рішенням Херсонської міської ради від 26.02.2021 №73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів» (зі змінами), є уповноваженим органом управління майном, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, здійснює повноваження орендодавця щодо нерухомого майна та контролює надходження до бюджету Херсонської міської територіальної громади від оренди та продажу майна комунальної власності.
Положення про Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 18.06.2021 № 346, Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради є правонаступником прав і обов'язків Управління комунальної власності Херсонської міської ради.
Відповідно до підпункту 4.2 пункту 4 рішення Херсонської міської ради «Про внесення змін до рішень міської ради від 26.02.2021 №73, від 16.03.2021 №144 та визнання такими, що втратили чинність, рішень міської ради» від 18.06.2021 №346 припинено юридичну особу Управління комунальної власності Херсонської міської ради внаслідок організації шляхом приєднання до Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, який є правонаступником його прав та обов'язків.
З огляду на викладене суд зазначає, що Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради є належним позивачем у даній справі.
Між тим, судом також встановлено, що відповідачкою була припинена підприємницька діяльність, про що 09.02.2022 був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з ч.ч. 8, 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Таким чином, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 214/4137/17).
Так, кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, де зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 916/2437/17, від 03.02.2021 у справі № 902/655/19, від 01.06.2021 у справі № 910/15940/20, від 07.09.2021 у справі № 918/139/21).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) визначено, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05.06.2019 у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Припинення підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності.
Отже, суд дійшов висновку про те, що якщо стороною у правовідносинах виступала фізична особа-підприємець, то припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у цих правовідносинах, а отже спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства незважаючи на припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Корнутяк Світлани Іванівни.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно із частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом, 20.04.2020 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Корнутяк Світланою Іванівною був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2168, відповідно до умов якого позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 85,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 21, для розміщення майстерні.
Цей договір діє з 20.04.2020 до 19.03.2023 включно.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором оренди щодо нерухомого майна, яке є комунальною власністю.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Херсон, на правовідносини, що склалися між сторонами за договором оренди №2168, також розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Судом приймається до уваги, що Законом України «Про оренду державного та комунального майна» не передбачено автоматичне продовження строку дії договору оренди або його продовження за мовчазною згодою сторін.
Частинами 1-5 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено порядок продовження договору оренди та встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим ч. 2 ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого ч. 7 цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого ч. 2 цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого ч. 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених ч. 4 цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
Суд вважає за необхідне зауважити, що слід розрізняти правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями ст. 764 Цивільного кодексу України, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (ст. 777 Цивільного кодексу України), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення. Вказані правові інститути є взаємовиключними.
Разом з тим, відповідно до п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану; припинення орендарем договору оренди.
Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, за змістом наведених положень Постанови Кабінету Міністрів України № 634, нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов: строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Таким чином, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, господарський суд доходить висновку, що договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2168 від 20.04.2020 є продовженим на строк, визначений у вказаній Постанові, а саме: на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, вказаними нормами встановлено можливість розірвання договору за рішенням суду за наявності такої загальної підстави, як істотність його порушення, а також з інших підстав, передбачених договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
При цьому, п.7.2 договору визначено, що орендар має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору.
Так, позивачем в якості підстав позову у частині розірвання договору визначено порушення відповідачем істотних умов договору оренди комунального майна міської територіальної громади №2168 від 20.02.2020, а саме п.п. 5.1, 5.2, 5.5 договору.
При цьому, позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 17981,73 грн за періоди з 01.01.2022 до 23.02.2022 та з 01.01.2023 до 31.12.2023. При цьому, згідно розрахунку позивача, станом на 01.01.2022 вже існувала заборгованість з орендної плати в сумі 4047,24 грн.
Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення орендної плати у системному взаємозв'язку з вимогами про розірвання правочину внаслідок порушення відповідачкою зобов'язань з внесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, у спірному договорі сторонами узгоджено, зокрема, що орендна плата вноситься відповідачкою не пізніше 25 числа поточного місяця, а також орендар зобов'язаний використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату.
Так, позивачем надано суду розрахунок орендної плати, у якому зазначено про наявність заборгованості у відповідача у сумі 17981,73 грн. При цьому, вказана заборгованість складається з існуючої станом на 01.01.2022 заборгованості в сумі 4047,24 грн, заборгованості за період з 01.02.2022 до 23.02.2022 в сумі 1462, грн та заборгованості за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 в сумі 12472,49 грн. Матеріали справи не містять доказів оплати орендної плати у вказані періоди.
Водночас, вирішуючи питання стосовно нарахування відповідачці орендної плати у спірні періоди, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022 у редакції до 07.05.2024 (тобто у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
- фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).
Отже, згідно з наведеною нормою, обов'язковою умовою для звільнення орендарів від орендної плати за користування державним і комунальним майном є його розташування в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану.
При цьому текстуальний вираз норми - на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, означає встановлення присічного строку її дії саме до 31.12.2022 незалежно від інших наведених раніше подій або дій (припинення чи скасування воєнного стану).
Стосовно того, що починаючи з 01.01.2023 орендарям, визначеним підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634, орендна плата нараховується у розмірі 100% без урахування знижки, також роз'яснено у листі Міністерства економіки України від 14.03.2023 № 3211-07/11185-09.
Тобто, підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 встановлено норму про звільнення від орендної плати, яка діє: 1) за колом осіб для орендарів державного та комунального майна; 2) у просторі на території адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану; 3) у часі з присічним строком до 31.12.2022.
Перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, був затверджений наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5.
З 18.11.2022 територію Херсонської міської територіальної громади виключено з Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, затвердженого наказом Мін'юсту від 01.04.2022 №1307/5 відповідно до наказу Мін'юсту від 17.11.2022 №5152/5 (набрав чинності з 18.11.2022).
Отже, з 18.11.2022 на територію Херсонської міської територіальної громади припинила розповсюджуватись дія норми підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 про звільнення від орендної плати орендарів державного та комунального майна.
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2022 №5840/5, що набрав чинності 13.01.2023, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за №386/37722.
До того ж, як вбачається із преамбули наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2022 №5840/5, його прийнято відповідно до підпункту 1 пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №209 «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану».
Згідно з підпунктом 1 пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» від 06.03.2022 №209, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364, яка набрала чинності 25.12.2022, установлено, що протягом дії воєнного стану припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2023 № 469, яка набрала чинності 23.05.2023, до вказаної норми внесено зміни, згідно із якими визначено, що протягом дії воєнного стану припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Таким чином, починаючи з грудня 2022 року, змінилося правове регулювання порядку визначення територій, на яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції. По-перше, такі адміністративно-територіальні одиниці визначаються на підставі переліку, що затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. По-друге, самі території повинні мати статус таких, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих. А з 23.05.2023 для територій активних бойових дій зроблено виключення щодо таких територій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територію Херсонської міської територіальної громади віднесено до наступних територій: 1) з 01.03.2022 до 11.11.2022 - територія тимчасово окупованих російською федерацією (підпункт 1.9 пункту 1 розділу І); 2) з 11.11.2022 до 01.05.2023 - територія можливих бойових дій (пункт 11 розділу ІІ); 3) з 01.05.2023 - територія активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (підпункт 3.6. пункту 3 розділу І в редакції наказу від 13.07.2023 №199).
Отже, у період з 18.11.2022 до 01.05.2023 територія Херсонської міської територіальної громади не відносилася до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, а з 01.05.2023 вона є територією активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси, тобто наявний доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, яка набрала чинності 08.05.2024, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».
Зокрема, доповнено пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 підпунктом 1-1, згідно із яким орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку.
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 № 634» від 07.05.2024 №512 установлено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує позицію, викладену у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, щодо незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Зокрема, викладено у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 висновок, за яким перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
У даному випадку, доповнення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 підпунктом 1-1, яким звільнено від нарахування орендної плати орендарів державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, є переходом від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої із застосуванням зворотної дії у часі (ретроактивної форми).
Однак, зворотна дія норм підпункту 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512 поширена на вказані правовідносини, починаючи з 01.01.2024. Тобто, дія цих норм ретроспективно не поширюється на правовідносини, що існували у 2023 році.
Враховуючи викладене, оскільки з 18.11.2022 на територію Херсонської міської територіальної громади припинила розповсюджуватись дія норми підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, дія якої в подальшому припинилася 31.12.2022, а норми про звільнення від орендної плати орендарів державного та комунального майна були знову введені лише з 01.01.2024 постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, нарахування позивачем відповідачці орендної плати за 2023 рік є правомірним.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17981,73 грн у період з січня 2022 року по грудень 2023 року, з урахуванням вже існуючої заборгованості в сумі 4047,24 грн станом на 01.01.2022.
Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (частини 1, 2 ст. 782 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність
Водночас, згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Пунктом 10.4. договору передбачено, що його може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, зокрема, використання орендарем об'єкту оренди не за призначенням, порушення ним умов, передбачених підпунктом 5.5 пункту 5 цього договору та невнесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль.
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов'язань, в тому числі несплата інших обов'язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) (постанови Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 925/421/21 та від 01.12.2021 у справі № 916/1668/20).
Також у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 924/120/21 зазначено, що право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.
Таким чином, як вірно зазначає позивач, враховуючи те, що відповідачка не сплачує за орендоване комунальне майно оренду плату більше 3-х місяців підряд, наявні правові підстави для розірвання договору.
Окрім того, як встановлено судом та не спростовано відповідачкою, актом обстеження №7/24 від 31.01.2024 об'єктів нерухомості - нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 85,9 кв.м, розташованих за адресою: місто Херсон, вулиця Залаегерсег, №21, виявлено, зокрема, що слідів використання орендарем приміщення не виявлено, приміщення потребує поточного ремонту та збереження комунального майна користувачем не забезпечено.
Крім того, як вже було зазначено судом, вимога про розірвання договору також містить відомості щодо відсутності договору страхування орендованого майна та не забезпечення збереження комунального майна.
За результатами оцінки акту обстеження № 7/24 від 31.01.2024, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що після введення воєнного стану та окупації м. Херсон переданий відповідачці у користування об'єкт оренди навряд чи міг використовуватися нею за цільовим призначенням, проте, після деокупації м. Херсон відповідачка могла вжити доступних для неї заходів для забезпечення збереження об'єкта оренди з метою недопущення перебування приміщення у занедбаному стані або відповідачка, не бажаючи більше використовувати орендоване майно, могла зв'язатись з позивачем для розірвання договору в добровільному порядку.
Разом з тим, будь-які докази на підтвердження вжиття відповідачкою заходів для забезпечення збереження об'єкта оренди в матеріалах справи відсутні, окрім того, відповідачка, будучи обізнаною про наявність діючого договору оренди та зобов'язань за вказаним договором, не здійснила заходів щодо забезпечення задовільного стану об'єкта оренди, а також не повідомила позивачу про своє місцезнаходження, зміну реквізитів, як то вимагає п.5.10 договору, а також на претензію позивача про розірвання договору не відреагувала.
Таким чином, суд приймає до уваги наданий позивачем акт обстеження, дані якого відповідачкою в загальному порядку не спростовано. При цьому, як вказує позивач, орендоване відповідачкою майно не було застраховано, що також є самостійною підставою для розірвання договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Вищенаведені приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.
Так, розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
При цьому істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі №910/5027/19.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що відповідачка допустила істотні порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором оренди, а саме, остання не вносить орендну плату у повному обсязі щонайменше протягом 3-х місяців поспіль, не використовує об'єкт оренди задля збереження його в належному стані, що підтверджується наданим актом обстеження та відповідачем не спростовано, що також позбавляє орендодавця (позивача) права самостійно користуватися вказаним майном або передати його у користування іншому орендарю, а також, відповідачем не було застраховане орендоване майно, докази протилежного у суду відсутні.
Відтак, враховуючи, що допущені відповідачкою порушення зобов'язання фактично позбавили орендодавця за спірним договором того, на що останній розраховував при його укладенні, а також те, що такі порушення відповідачки свідчать про наявність обставини істотного порушення нею умов спірного договору, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради про розірвання договору оренди №2168 від 20.04.2020 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, відповідачкою не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням зроблених судом висновків.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що рішення відбулося на користь позивача, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Розірвати договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2168 від 20.04.2020, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 44279728), та Фізичною особою-підприємцем Корнутяк Світланою Іванівною ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо об'єкту оренди: нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 85,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 21.
3. Стягнути з Корнутяк Світлани Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 44279728) заборгованість з орендної плати в розмірі 17 981 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) грн 73 коп та судовий збір в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 27 лютого 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський