79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.02.2026 Справа № 914/3181/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., провівши підготовче засідання у справі
за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі:
позивача: Львівської міської ради
до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «ЛеоКар»
про: витребування земельної ділянки з незаконного володіння,
представники
прокурор: Машталяр Ю.А.,
позивача: Пилип'як Х.І.,
відповідача: Семків В.В.,
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3181/25 позовна заява Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «ЛеоКар» про витребування земельної ділянки з незаконного володіння.
Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
05.11.2025р. від відповідача надійшов відзив на позов, у якому викладено клопотання про залишення позову без руху, котре обгрунтовано, зокрема, тим, що прокурору необхідно, з урахуванням експертно-грошової оцінки земельної ділянки, здійсненої в порядку визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви, здійснити оплату судового збору відповідно до вартості спірного майна та надати суду належні докази такої оплати.
07.11.2025р. прокурор у поданій відповіді на відзив заперечив щодо клопотання про залишення позову без руху, вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху відсутні, так як позов подано із дотриманням вимог чинного законодавства.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про залишення позову без руху, суд зазначає наступне.
09.04.2025р. набрав чинність Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025р., яким, зокрема, внесено зміни до ст.164, 174, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також до ст.388, 390, 391 Цивільного кодексу України, якими передбачено нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі, обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Згаданим законом, зокрема, було доповнено ст.164 Господарського процесуального кодексу України частиною шостою, згідно з якою у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Предметом спору у даній справі, є вимога прокурора про витребування земельної ділянки з незаконного володіння у комунальну власність. Прокурор скористався речово-правовим способом захисту цивільного права, зокрема, правом власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація), що передбачено ст. 387 Цивільного кодексу України.
Водночас, як слідує з матеріалів cправи, прокурором не було долучено експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви, як і не долучено документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Прокурор у позовній заяві вказав, що Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «ЛеоКар», на його думку, є недобросовісним набувачем права власності на земельну ділянку. Таким чином, прокурор звернувся з позовом в порядку, який встановлено ст. 387 ЦК України, тоді як правовий інститут витребування майна у добросовісного набувача врегульовано нормами ст. 388 ЦК України. Отже, це різні правові інститути.
Крім того, у постанові від 28.01.2026р. у справі № 922/2555/21 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду роз'яснив, що при вирішенні позовів про витребування майна суд має встановити добросовісність або недобросовісність останнього набувача за результатами дослідження доказів.
У разі встановлення недобросовісності набувача позов задовольняється на підставі статті 387 ЦК України без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Якщо ж набувач є добросовісним, положення частини п'ятої статті 390 ЦК України підлягають застосуванню, а за відсутності попереднього внесення позивачем вартості майна на депозитний рахунок суду у задоволенні позову слід відмовити.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.11.2025р. у справі № 127/8274/24, від 19.11.2025р. у справі № 523/14914/24, від 01.12.2025р. у справі № 354/419/25, від 10.12.2025р. у справах №354/1754/24 та № 354/417/25, від 14.01.2026р. у справі № 354/160/25, від 15.01.2025р. у справі № 484/1213/25, від 21.01.2026р. у справі № 127/34295/24 та від 28.01.2026р. у справі № 363/4768/25.
Відтак, вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і суд не вправі відхиляти ці твердження прокурора на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі і залишати позов без руху.
Посилання позивача на приписи ч. 5 ст. 12 ЦК України у даному випадку безпідставні. В силу ч. 6 ст. 164 ГПК України та ст. 390 ЦК України внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та компенсація вартості такого майна добросовісному набувачеві пов'язується не з правовим інститутом здійснення права власності, а з обраним стороною способом захисту права власності, який вона просить суд визначити у рішенні. Такі кошти вносяться на депозитний рахунок суду лише у випадку звернення з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.
В силу ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Тому аргументи відповідача про те, що подаючи позов про витребування майна із чужого незаконного володіння прокурор фактично просить витребувати це майно від добросовісного набувача, жодним чином не можуть змінити обраний прокуратурою спосіб захисту права власності. Такі аргументи не спростовують й факту відсутності у прокуратури обов'язку вносити на депозитний рахунок суду кошти у розмірі вартості спірного майна.
Суд зазначає, що застосування експертної грошової оцінки для визначення розміру судового збору у справах за віндикаціними позовами суперечить самій природі таких позовів та робить їх неможливими, оскільки позивач в будь-якому випадку, діючи в рамках чинного законодавства, не має можливості виступати замовником такої оцінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Відтак, з урахуванням наведених положень прокурор і Львівська міська рада позбавлені можливості замовлення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки це суперечило б вимогам законодавства та ст.19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окремо слід зазначити, що долучений до позовної заяви витяг №НВ-9980046322025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформовано за допомогою електронних сервісів порталу https://e.land.gov.ua/ станом на 30.09.2025р. Від цієї грошової оцінки здійснено розрахунок судового збору при поданні даного позову.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви без руху у зв'язку з невнесенням прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Відповідачем були подані також клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№1256/26 від 15.01.2026р., вх.№5582/26 від 25.02.2026р.).
Так, відповідач просить залишити без розгляду позов керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, у зв'язку з відсутністю повноважень прокурора на звернення до суду. Також, залишити без розгляду позов керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України у зв'язку з відсутністю процесуальної дієздатності Львівської міської ради.
Прокурор та представник позивача заперечили ці клопотання як безпідставні та необгрунтовані.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Із змісту позовної заяви слідує те, що прокурор звертається до суду саме в інтересах держави з метою їх захисту, на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України.
З огляду на те, що зазначений позов прокурором подано з метою захисту інтересів держави, виконуючи покладені на нього статтею 131-1 Конституції України функції, в межах наданих йому ч.3 ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повноважень, прокурор у зазначеному спорі діє, як представник інтересів держави, а до спірних відносин належить застосовувати норму ч. 1 ст. 24 Закону, якою передбачено право керівника окружної прокуратури, його першого заступника та заступника на подання позовної заяви.
Факт перебування Сапуцького С.Я. на посаді заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова на час підписання та подання позовної заяви підтверджено долученою до позовної заяви копією наказу керівника Львівської обласної прокуратури.
Відтак, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для залишення позову прокурора на підставі п. 2 ч.1 ст.226 ГПК України, що позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Щодо іншої підстави, то відповідачем не наведено правових підстав відсутності юридичного статусу Львівської міської ради та можливості брати участь в процесі.
Ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Прокурором подано позов в інтересах держави в особі Львівської міської ради, яка, згідно з наведеними вимогами ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виступає від імені та в інтересах територіальної громади та представляє інтереси територіальної громади у даній сфері правовідносин.
Чинне законодавство не передбачає створення та функціонування інших органів, уповноважених на реалізацію в інтересах територіальної громади повноважень власника земельних ділянок права комунальної власності.
Керуючись статтями 42, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити у задоволенні клопотання (викладеного у відзиві) про залишення позовної заяви без руху.
2.Відмовити у задоволенні клопотань про залишення позову без розгляду (вх.№1256/26 від 15.01.2026р., вх.№5582/26 від 25.02.2026р.).
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.
Ухвала не підлягає оскарженню.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Повну ухвалу складено 02.03.2026р.
Суддя Король М.Р.