ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2026Справа № 910/14693/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Сиси Ірини Вадимівни
до Акціонерного товариства "Банк Альянс"
про стягнення заборгованості в розмірі 2 430 679,17 грн.
Представники сторін:
від позивача: Кобилецький В.В., ордер серія АА № 1513936;
від відповідача: Фурман Р.В., довіреність № 82 від 12.11.2024.
Фізична особа-підприємець Сиса Ірина Вадимівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Банк Альянс» про стягнення заборгованості в розмірі 2 430 679,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг від 01.10.2020, в частині здійснення розрахунків за отримані у червні 2025 року послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.01.2026.
15.12.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
18.12.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
22.12.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 12.01.2026 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 02.02.2026.
У судове засідання 02.02.2026 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та відсутності будь-яких посилань на можливість надання нових доказів, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2026.
16.02.2026 від представника позивача - Кобилецького В'ячеслава Вікторовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 23.02.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 задоволено заяву представника позивача - Кобилецького В'ячеслава Вікторовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 23.02.2026 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.02.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 жовтня 2020 року між Акціонерним товариством «Банк альянс» (далі - банк, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Клименко Іриною Вадимівною (в подальшому згідно Свідоцтва про шлюб змінено прізвище на Сиса), (далі - виконавець, позивач) укладено Договір про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого, виконавець зобов'язується надавати банку послуги щодо пошуку та залучення клієнтів - суб'єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і фізичних осіб на обслуговування до банку, а банк оплачує надані виконавцем послуги згідно із тарифами, зазначеними у Додатку № 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
Послуги, згідно з п. 1.2 Договору, які надаються виконавцем банку, полягають в проведенні пошуку, аналізу та залученню потенційних клієнтів на обслуговування в банк з метою отримання ними банківських послуг.
Відповідно до п. 2.1.7 Договору виконавець зобов'язується надавати банку кожного місяця, до 10 числа місяця, звіт про надані послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору), на підставі якого складається акт прийому-передачі наданих послуг у формі Додатку № 3 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору).
Згідно з п. 3.1.1 Договору банк зобов'язується своєчасну оплату за надані виконавцем послуги відповідно до тарифів, викладених в Додатку № 1 до цього Договору, на підставі Акту прийому-передачі наданих послуг, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
У відповідності до п. 3.1.4 Договору банк зобов'язується включати відомості про отримані послуги клієнтами, що раніше були залучені виконавцем до банку, до Звіту про надані послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору), на підставі якого складається акт прийому-передачі наданих послуг у формі Додаток № 3 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору). Обов'язок банку обчислювати послуги і сплачувати за надані виконавцем послуги розповсюджується й на наступні звернення залучених щонайменше одного разу виконавцем клієнтів до обслуговування банку за оформленням гарантій. Тому при наступних оформленнях гарантій таким клієнтам банк зобов'язаний включати відомості про отримані ними послуги до належним чином оформлених звіту про надані послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору та акту прийому-передачі наданих послуг у формі Додатку № 3 до цього Договору. Даний обов'язок банку підлягає виконанню за умови дії цього Договору під час такого звернення клієнта.
Відповідно до п. 3.1.5 Договору банк зобов'язується на підставі належним чином оформленого звіту про надані послуги скласти акт прийому-передачі наданих послуг щодо фактично наданих виконавцем послуг протягом 5 робочих днів з дати отримання від виконавця звіту про надані послуги.
Згідно з п. 4.1 Договору розмір винагороди, що сплачується банком виконавцю за надані послуги, визначається виходячи із тарифів винагороди виконавця, зазначених в Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, та зазначається в Акті прийому-передачі наданих послуг (Додаток № 3 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною).
У пунктів 4.2 Договору узгоджено, що виконавець щомісячно, до 10 числа поточного місяця, надає банку належним чином оформлений та підписаний виконавцем звіт про надання послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору.
У разі наявності у банку зауважень щодо наданих виконавцем послуг, банк повідомляє про це виконавця письмово протягом 2 робочих днів з дати отримання вищезазначеного звіту виконавця. Сторони усувають зауваження шляхом переговорів.
На підставі звіту виконавця про надання послуги складається акт прийому-передачі наданих послуг (Додаток № 3 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною), який підписується сторонами та є підставою для оплати послуг виконавця.
За умовами п. 4.3 Договору банк сплачує виконавцю винагороду за надані послуги протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.
Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами, та діє протягом року з дати його укладення. Строк дії Договору вважається продовженим на один рік, якщо жодна з сторін письмово не повідомить іншу сторону про своє небажання продовжувати дію цього Договору за 30 календарних днів до встановленої дати припинення дії Договору. При цьому кількість пролонгацій необмежена. Дана процедура пролонгації відбувається в кожному випадку спливу строку дії цього Договору (п. 6.1 Договору).
Додатками до Договору сторонами узгоджено Тарифи винагороди виконавця, Звіт про надані послуги (зразок) та Акт прийому-передачі наданих послуг (зразок).
10 липня 2025 року виконавцем надано банку на погодження Звіт про надані послуги в червні 2025 року, відповідно до якого комісія, отримана банком в звітному місяці, від залучених виконавцем клієнтів складає 5 033 577,39 грн, а витрати банку на залучених виконавців щодо надання інформаційних послуг склали 86 109,53 грн, який погоджено замовником в особі В.о. Голови правління АТ «Банк Альянс» - Щербанем Павлом Павловичем.
За результатами погодженого Звіту, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг за червень 2025 року від 10.07.2025, відповідно до якого виконавець у відповідності з умовами Договору виконав у червні 2025 року послуги по пошуку та залученню клієнтів на обслуговування до банку, та/або послуги по супроводу раніше залучених виконавцем клієнтів. Банк сплачує виконавцю винагороду за надані послуги в розмірі 2 430 679,17 грн на рахунок виконавця. Також сторонами погоджено, що за фактом виконання взаємних зобов'язань, сторони претензій не мають і цей Акт є підставою для здійснення розрахунків між сторонами.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що строк оплати послуг виконавця в розмірі 2 430 679,17 грн за червень 2025 року настав 17.07.2025, однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату послуг не здійснив, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даними позовом.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що детальний аналіз Звіту виконавця за червень 2025 року, наданого відповідно до пункту 4.2. Договору свідчить про те, що позивач включив до розрахунку винагороди суми комісій банку, отримані не лише за видачу нових гарантій (залучення), а й за супровід, пролонгацію, внесення змін до діючих договорів тощо, а отже позивач самовільно, в односторонньому порядку розширив предмет Договору та включив комісії, які не тарифікуються та які не підлягають оплаті згідно з умовами Договору, в зв'язку з чим АТ «Банк Альянс» не погоджується з тим, що підписання Акту прийому-передачі наданих послуг № 1 від 10.07.2025 є підставою для оплати послуг з наступних підстав, оскільки підписання Акту на суму 2 430 679,17 грн відбулося виключно через механічну помилку та прийняття банком хибної бази розрахунку (включення супроводження договору», «продовження дії гарантії», «за внесення змін»), що прямо суперечить суті Договору та принципу превалювання сутності над формою згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до п. 2.1.7 Договору виконавець зобов'язується надавати банку кожного місяця, до 10 числа місяця, звіт про надані послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору), на підставі якого складається акт прийому-передачі наданих послуг у формі Додатку № 3 до цього Договору (який є невід'ємною частиною цього Договору).
У пунктів 4.2 Договору узгоджено, що виконавець щомісячно, до 10 числа поточного місяця, надає банку належним чином оформлений та підписаний виконавцем звіт про надання послуги за попередній місяць у формі Додатку № 2 до цього Договору.
У разі наявності у банку зауважень щодо наданих виконавцем послуг, банк повідомляє про це виконавця письмово протягом 2 робочих днів з дати отримання вищезазначеного звіту виконавця. Сторони усувають зауваження шляхом переговорів.
10 липня 2025 року, у строк визначений п. 2.1.7 та п. 4.2 Договору, виконавцем надано банку на погодження Звіт про надані послуги в червні 2025 року, відповідно до якого комісія, отримана банком в звітному місяці, від залучених виконавцем клієнтів складає 5 033 577,39 грн, а витрати банку на залучених виконавців щодо надання інформаційних послуг склали 86 109,53 грн, який погоджено замовником в особі В.о. Голови правління АТ «Банк Альянс» - Щербанем Павлом Павловичем.
Доказів в підтвердження відсутності у В.о. Голови правління АТ «Банк Альянс» - Щербаня Павла Павловича на погодження та підписання відповідно означеного Звіту, сторонами до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів повідомлення виконавця протягом 2 робочих днів з дати отримання вищезазначеного звіту виконавця про наявність зауважень до нього, а отже такий Звіт погоджений з боку банку без заперечень та зауважень.
Відповідно до п. 3.1.5 Договору банк зобов'язується на підставі належним чином оформленого звіту про надані послуги скласти акт прийому-передачі наданих послуг щодо фактично наданих виконавцем послуг протягом 5 робочих днів з дати отримання від виконавця звіту про надані послуги.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, сторонами у п. 3.1.5 Договору покладено обов'язок зі складення акту прийому-передачі наданих саме на банк, а отже саме банк наділений повноваженням на складення акту та визначення у ньому даних, у тому числі належних до сплати сум, на підставі узгодженого сторонами Звіту виконавця.
За результатами погодженого Звіту, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг за червень 2025 року від 10.07.2025, відповідно до якого виконавець у відповідності з умовами Договору виконав у червні 2025 року послуги по пошуку та залученню клієнтів на обслуговування до банку, та/або послуги по супроводу раніше залучених виконавцем клієнтів. Банк сплачує виконавцю винагороду за надані послуги в розмірі 2 430 679,17 грн на рахунок виконавця. Також сторонами погоджено, що за фактом виконання взаємних зобов'язань, сторони претензій не мають і цей Акт є підставою для здійснення розрахунків між сторонами.
Водночас, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд із дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу, втрачає сенс.
Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки Звіт виконавця погоджений відповідачем та за відсутності будь-яких заперечень або зауважень з боку банку, висловлених у строк, визначений 4.2 Договору, тобто протягом 2 робочих днів з дати отримання вищезазначеного звіту виконавця, та з урахуванням того, що за умовами Договору саме на банк покладено обов'язок зі складення Акту за результатами погодженого Звіту, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг за червень 2025 року від 10.07.2025, відповідно до якого погоджено винагороду виконавця за надані послуги в розмірі 2 430 679,17 грн, такий Акт є належним доказом в підтвердження погодження сторонами розміру винагороди виконавця за надані за Договором у червні 2025 року послуги.
Таким чином, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З огляду на вищевикладене, оскільки сторонами без заперечень та зауважень складено та підписано Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг за червень 2025 року від 10.07.2025, відповідно до якого погоджено винагороду виконавця за надані послуги в розмірі 2 430 679,17 грн, обов'язок зі складення якого, за умовами Договору покладено саме на банк, суд відхиляє доводи відповідача про, що підписання Акту на суму 2 430 679,17 грн відбулося виключно через механічну помилку та прийняття банком хибної бази розрахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 4.3 Договору банк сплачує виконавцю винагороду за надані послуги протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 2 430 679,17 грн.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 2 430 679,17 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 243 068,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 30.09.2025, Звіт про виконання доручення від 12.02.2026 на суму 25 000,00 грн, видатковий касовий ордер на суму 25 000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності, який є складовою процесуальної економії та суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.
Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.
Щодо стягнення з відповідача "гонорар успіху" в розмірі 243 068,00 грн, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху», у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Відповідно до п. 7 Договору про надання правової допомоги від 30.09.2025, у випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на користь адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.
Разом з тим, частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Таким чином, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
При цьому, частиною 6 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору, є позовна заява, у якій позивачем зазначено, що: «Позивачем понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 29 168,15 грн, а також будуть понесені витрати на правничу допомогу адвоката орієнтовно в розмірі 25 000,00 грн з розрахунку згідно з договором про правову допомогу.».
Натомість, у поданій заяві позивач вже просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 268 068,00 грн, що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, викладеному у поданій позовній заяві.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Отже, суд вважає, що заява позивача щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 243 068,00 грн, як «гонорару успіху» не відповідає критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер, у зв'язку з чим, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 129 ГПК України, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача вказаних додаткових витрат.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Альянс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код: 14360506) на користь Фізичної особи-підприємця Сиси Ірини Вадимівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 2 430 679 (два мільйони чотириста тридцять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн 17 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 29 168 (двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят вісім) грн 15 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 03.03.2026
Суддя О.А. Грєхова