ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/12638/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/12638/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод"
до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
про стягнення 2 714 014,00 грн
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод"
про стягнення 193 020,63 грн
За участю представників сторін:
від позивача за первісним (відповідача за зустрічним позовом): Кінебас О.М.;
від відповідача за первісним (позивача за зустрічним): Кулик С.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 2 714 014,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № ПП 272-313/3-24 від 27.09.2024, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 2 469 000,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у розмірі 59 245,46 грн та інфляційні втрати - 185 768,54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" залишено без руху.
21.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/12638/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.11.2025.
28.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" адвоката Кінебаса Олексія Михайловича про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
07.11.2025 до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується з позовними вимогами в частині нарахування 3% та інфляційних втрат, а також зустрічний позов у справі № 910/12638/25 Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" про стягнення 193020,63 грн штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за Договором поставки № ПП 272-313/3-24 від 27.09.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків зустрічної позовної заяви 5 (п'ять) днів з дня вручення цієї ухвали.
12.11.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
17.11.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та заява про усунення недоліків щодо зустрічного позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" про стягнення 193 020,63 грн до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №910/12638/25. Ухвалено розгляд справи № 910/12638/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.11.2025.
26.11.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву та заява про проведення підготовчого засідання без участі представника ТОВ "Кам'янський ливарно-механічний завод".
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) у судове засідання 27.11.2025 не з'явився.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) просив надати час для ознайомлення з відзивом на зустрічний позов та підготовки відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 11.12.2025.
02.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.
03.12.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов.
У судовому засіданні 11.12.2025 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 22.01.2026, про що позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) було повідомлено ухвалою суду від 11.12.2025.
У судовому засіданні 22.01.2026 представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити повністю та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Представник відповідача за первісним позовом заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити зустрічний позов повністю.
У судовому засіданні 22.01.2026, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кам'янський ливарно-механічний завод» (за договором - Постачальник) та Акціонерним товариством «Об'єднана гiрничо-хiмiчна компанія», від імені якої виступала філія «Іршанський гірничозбагачувальний комбінат» Акціонерного товариства «Об'єднана гiрничо-хiмiчна компанія» (за договором - Покупець), було укладено Договір поставки № ПП 272-313/3-24 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця виливки частин ґрунтових насосів (надалі - Товар) (ДК 021:2015 42120000-6 Насоси та компресори), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Умовами п. 1.2. Договору визначено, що найменування, номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару, що буде поставлятись Покупцю, зазначається у Специфікації, яка є Додатком 1 до цього Договору, та його невід'ємною частиною (надалі за текстом - Специфікація та/або Додаток 1). Креслення, за якими повинен бути виготовлений Товар, наведено у Додатку 2 до цього Договору.
Згідно з п. 1.3. Договору, поставка кожної партії Товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається найменування, номенклатура, асортимент, кількість, строк поставки Товару (надалі за тексом - Заявка). Заявки є невід'ємною частиною цього Договору.
Партією Товару за Договором вважається поставка Товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою покупця (п. 1.4. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, постачальник зобов'язаний поставити покупцю партію Товару у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня отримання постачальником заявки від покупця, за умови сплати покупцем попередньої оплати згідно з п. 8.2. Договору.
У п. 3.1.1. Договору сторони визначили, що заявка подається покупцем шляхом відправлення електронного листа на електронну пошту постачальника tovklmz@gmail.com та/або шляхом надсилання оригіналу Заявки в паперовому вигляді на адресу Постачальника та/або передачі уповноваженому представнику постачальника, що підтверджується власноручним підписом такого представника. Заявка подана шляхом відправлення електронного листа вважається офіційним документом.
Відповідно до п. 6.1. Договору, передача постачальником та приймання покупцем Товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється уповноваженими особами постачальника та покупця на підставі товаросупровідних документів.
Згідно з п. 6.2. Договору, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем:
- за кількістю - на підставі видаткової накладної;
- за якістю - відповідно до розділу 4 цього Договору.
Відповідно до п. 8.2. Договору, оплата Товару здійснюється на умовах попередньої оплати в розмірі 50% від суми заявленої партії Товару на підставі рахунку постачальника, що виставляється останнім протягом 5 робочих днів із дня отримання заявки від покупця, остаточний розрахунок в розмірі 50% протягом 10 робочих днів із дня отримання заявленого Товару у повному обсязі та підписання відповідної видаткової накладної.
Умовами п. 14.1. визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 30.11.2024. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє жодну зі сторін договору від виконання своїх зобов'язань за договором та від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії Договору (п. 14.2. Договору).
Як свідчать матеріали справи, 30.09.2024 відповідач за первісним позовом надіслав позивачу заявку та повідомлення про готовність прийняти товар за вих. № 313/1560. У заявці було вказано найменування, кількість товару, який необхідно поставити, та його ціна.
30.09.2024 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 4, відповідно до отриманої заявки.
02.10.2024 відповідачем на підставі платіжної інструкції № 9162 здійснено попередню оплату товару на суму 2 469 000,00 грн.
Листом за вих. № 394/16-04 від 04.11.2024 позивач за первісним позовом повідомив відповідача про поставку товару.
05.11.2024 позивач за первісним позовом здійснив часткову поставку товару на загальну суму 769266,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №4 від 05.11.2024.
Відповідно до видаткової накладної №5 від 15.11.2024, позивач поставив відповідачу товар на суму 3251286,46 грн, а на підставі видаткової накладної №7 від 28.11.2024 - на суму 917447,04 грн.
Таким чином, з наданих доказів убачається, що остаточно товар було прийнято 28.11.2024, а відтак, виходячи з умов п. 8.2. Договору відповідач зобов'язаний був здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар протягом 10 робочих днів.
17.01.2025 р. на адресу відповідача було направлено претензію за № 17/01-25 з вимогою погасити заборгованість.
Відповідач надав відповідь за вих. № 324/243 від 07.02.2025 на Претензію за № 17/01-25 від 17.01.2025, в якій визнав наявність заборгованості за поставлений товар у сумі 2 469 000,00 грн, проте, вказав про порушення позивачем умов договору щодо строків та якості поставленого товару, у зв'язку з чим заявив виклав вимоги про сплату штрафних санкцій у загальній сумі 174 241,32 грн.
Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не сплатив у встановлений договором строк заборгованість за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 2 469 000,00 грн заборгованості. За невиконання грошового зобов'язання позивач також просить застосувати відповідальність, визначену ч. 2 ст. 625 ЦК України, та стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 185 768,54 грн, нараховані за період грудень 2024 року - серпень 2025 року, та 3% річних - 59 245,46 грн, розраховані за період з 13.12.2024 по 30.09.2024.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує щодо наявності заборгованості за поставлений товар у сумі 2 469 000,00 грн, проте, не погоджується з розрахунками позивача в частині 3% річних та інфляційних втрат.
Так, відповідач за первісним позовом зазначив, що частина товару була поставлена позивачем неналежної якості та остання його заміна відбулася 07.04.2025, що підтверджується актом приймання-передачі на заміну №3, тому остаточний розрахунок за товар припадає на дату 21.04.2025 і відповідно нарахування 3% річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати з наступного дня, а саме з 22.04.2025.
Крім того, відповідач звернувся з зустрічним позовом у справі № 910/12638/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" 193020,63 грн штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за Договором поставки № ПП 272-313/3-24 від 27.09.2024.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач зазначив, наступні обставини.
На виконання укладеного між сторонами Договору поставки № ПП 272-313/3-24 від 27.09.2024, покупцем 30 вересня 2024 року була подана Заявка №313/1560 на поставку партії Товару на загальну суму 4938000,00 грн та номенклатурою, яка відповідає Специфікації.
Згідно з умовами п. 8.2. Договору, 02.10.2024 покупцем на підставі платіжної інструкції № 9162 здійснено попередню оплату товару в розмірі 50% від суми заявленої партії Товару у розмірі 2469000,00 грн.
Листом за вих. №313/1736 від 30.10.2024 відповідач за зустрічним позовом повідомив, що товар буде поставлений 01 листопада 2024 року.
Відповідно до п. 3.1. Договору, постачальник зобов'язаний поставити покупцю партію Товару в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня отримання постачальником Заявки від покупця за умови сплати покупцем попередньої оплати згідно з п. 8.2 Договору.
Оскільки покупцем виконано умови Договору по передплаті 02.10.2024, слід вважати що крайній строк поставки заявленої та передплаченої партії товару настав 01 листопада 2024 року.
Натомість, в порушення умов укладеного сторонами Договору, частини Товару за заявкою від 30.09.2024 за № 313/1560 були поставлені:
05 листопада 2024 року (видаткова накладна №4 від 05.11.2024) на суму 769266,50 грн, крайній термін якої сплив 01.11.2024, що є порушенням строку поставки на 3 календарних дні;
15 листопада 2024 року (видаткова накладна №5 від 15.11.2024) на суму 3 251 286,46 грн, крайній термін якої сплив 01.11.2024, що є порушенням строку поставки на 13 календарних днів;
28 листопада 2024 року (видаткова накладна №7 від 28.11.2024) на суму 917447,04 грн., крайній термін якої сплив 01.11.2024, що є порушенням строку поставки на 26 календарних днів.
Відповідно до умов п. 10.2 Договору, передбачена відповідальність за затримку поставки Товару у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого (несвоєчасного поставленого) Товару за кожен день такого прострочення.
Отже, позивачем за зустрічним позовом нарахована пеня за затримку поставки товару у загальному розмірі 65 996,95 грн.
Крім того, під час використання товару за призначенням позивачем були виявлені скриті недоліки частини товару, поставленого 05.11.2024 та 28.11.2024, про що складено відповідні дефектні акти від 06.12.2024 та від 12.03.2024.
Відповідно до претензій позивача за вих. №324/1879 від 18.11.2024, № 324/2017 від 11.12.2024, № 324/457 від 17.03.2025, відповідач за зустрічним позовом здійснив заміну поставленого неналежної якості товару, що підтверджується актами від 28.11.2024, від 16.12.2024, від 07.04.2025.
Згідно з п. 10.3 Договору, за порушення постачальником умов цього Договору щодо якості або кількості Товару, покупець має право на стягнення с постачальника штрафу у розмірі 20% від вартості з урахуванням ПДВ неякісного чи недопоставленого Товару.
Таким чином, позивачем за зустрічним позовом нарахований штраф за поставку товару неналежної якості у загальному розмірі 127 053,68 грн.
Відповідно до п. 10.10 Договору, при нарахуванні будь-яких штрафних санкцій та/або збитків за цим договором покупець має право направити постачальнику письмову вимогу про нарахування штрафних санкцій та збитків (із відповідним розрахунком). У такому випадку постачальник зобов'язаний перерахувати покупцю суму нарахованих штрафних санкцій/збитків упродовж 5 робочих днів із дати направлення відповідної вимоги.
Позивач за зустрічним позовом звертався до відповідача з претензіями №1 від 11.11.2024, №2 від 12.10.2024, №3 від 11.12.2024, №4 від 08.01.2025, №5 від 17.03.2025про сплату штрафних санкцій, які останній залишив без задоволення.
Відповідач за зустрічним позовом подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо стягнення штрафу за поставку неякісного товару, оскільки заміна товару відбулася в межах гарантійного строку за договором, що виключає застосування відповідальності, визначеної у п. 10.3. Договору. Щодо стягнення пені, відповідачем заявлено клопотання про зменшення її розміру на 75%.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що правочин, який укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1). Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2).
Як убачається з матеріалів справи, учасниками справи визнаються обставини укладення між сторонами Договору поставки № ПП 272-313/3-24 від 27.09.2024, здійснення позивачем за первісним позовом на підставі цього договору поставки відповідачу товару на загальну суму 4 938 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 4 від 05.11.2024, № 5 від 15.11.2024, № 7 від 28.11.2024, здійснення часткової оплати товару за договором на суму 2 469 000,00 грн та відповідно наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 2 469 000,00 грн.
Також сторонами не заперечується обставини щодо строків поставки товару після 01.11.2024 та проведення заміни частини товару, у зв'язку з виявленими дефектами, що підтверджується актами від 28.11.2024, від 16.12.2024, від 07.04.2025.
Приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, установлені вище судом обставини, в силу приписів ч. 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню, оскільки сторонами у наданих суду заявах по суті не оспорюються.
Таким чином, позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 2 469 000,00 грн підлягають задоволенню.
Крім того, звертаючись до суду позивач за первісним позовом вказує, що відповідач є таким, що порушив зобов'язання з оплати товару, починаючи з 13.12.2024, у зв'язку з чим просить стягнути, окрім суми основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 185 768,54 грн, нараховані за період грудень 2024 року - серпень 2025 року, та 3% річних - 59 245,46 грн, розраховані за період з 13.12.2024 по 30.09.2024.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.
Водночас, умовами п. 4.1. Договору визначено, що постачальник повинен поставити покупцю Товар, якість якого та якість матеріалів (сировини) виготовлення якого повинні повністю відповідати чинним в Україні стандартам та технічним умовам. Товар повинен бути: новим, таким, що не був в експлуатації, не містить слідів та ознак встановлення та/або використання та/ або реставрації та/або напрацювання та/або будь-яких механічних пошкоджень та/або не був виставочним та дослідним зразком тощо, не мати ознак порушень умов його виготовлення, зберігання, маркування, перевезення та навантаження/розвантаження. Постачальник гарантує, що Товар відповідає всім необхідним вимогам охорони праці, екології та пожежної безпеки.
Гарантійний строк на товар становить не менше строку, встановленого виробником, але в будь-якому випадку не менше ніж 200 годин напрацювання з моменту введення товару в експлуатацію (п. 4.3. Договору).
Згідно п. 4.4. Договору, постачальник зобов'язаний здійснити заміну Товару, по якому виявлені недоліки під час дії гарантійного строку, виключно власними силами та за свій рахунок.
Постачальник відповідає перед Покупцем за всіма гарантійними випадками, що можуть виникнути у зв'язку з використанням Товару (п. 4.5. Договору).
Відповідно до п. 4.7. Договору, у випадку поставки неякісного Товару Покупець має право невідкладно в односторонньому порядку відмовитись від виконання зобов'язань (у т. ч. приймати Товар) за Договором та/або розірвати Договір без укладання додаткової угоди, шляхом направлення відповідного повідомлення (письмового чи електронного) та вимагати від Постачальника відшкодування збитків, спричинених таким порушенням та повернення всіх сум, отриманих Постачальником від Покупця за цим Договором протягом 3 (трьох) робочих днів із моменту отримання відповідної вимоги від Покупця. Зупинення виконання своїх договірних зобов'язань Покупцем у даних випадках не є порушенням його зобов'язань за Договором та не тягне за собою застосування штрафних санкцій до Покупця.
Відповідно до п. 4.11. Договору, ремонт або заміна Товару в період гарантійного строку підтверджується відповідним Актом, складеним та підписаним уповноваженими представниками Сторін.
Згідно ч. 1 ст. 676 ЦК України, гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 680 ЦК України, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 680 ЦК України, якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.
Позивач за первісним позовом визнав факт заміни ряду позицій дефектного товару згідно Акту №1 від 28.11.2024, Акту №2 від 16.12.2024 та Акту №3 від 07.04.2025, що підтверджує поставку частини товару неналежної якості.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вказаною нормою покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом було здійснено поставку частини товару неналежної якості, що надає відповідачу право зупинити виконання договірних зобов'язань, що не є порушенням зобов'язання з оплати та не тягне за собою застосування відповідальності, виходячи з умов п. 4.7 Договору.
Таким чином, оскільки остання заміна товару неналежної якості відбулася 07.04.2025, що підтверджується Актом № 3 від 07.04.2025, виходячи з умов п.8.2 Договору, відповідач за первісним позовом мав здійснити у строк 21.04.2025.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, три проценти річних від суми заборгованості, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат, судом визнається обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат за період з травня по серпень 2025 року та 3% річних за період з 22.04.2025 по 30.09.2025.
Відтак, позовній вимоги у цій частині за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 42 031 грн 44 коп., 3% річних - 26 786 грн 96 коп.
Щодо зустрічних позовних вимог, суд відзначає таке.
Отже, як убачається з матеріалів справи, відповідачем за зустрічним позовом були порушено взяті на себе зобов'язання в частині недотримання строків поставки товару на суму 4 938 000,00 грн.
За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як убачається з п. 10.2 Договору, передбачена відповідальність за затримку поставки Товару у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого (несвоєчасного поставленого) Товару за кожен день такого прострочення.
Відтак, позивачем за зустрічним позовом нарахована пеня за затримку поставки товару у загальному розмірі 65 996,95 грн, з урахуванням кожної видаткової накладної за якою був поставлений товар.
Здійснивши перевірку наведеного у зустрічному позові розрахунку пені, суд дійшов висновку про те, що тільки розрахунок пені є арифметично вірним, обґрунтованими та виконаним у відповідності до приписів чинного законодавства.
Однак, відповідачем за зустрічним позовом у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру пені з посиланням на норми цивільного законодавства та судову практику з даного питання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, відповідачем до матеріалів справи не надано жодних належних і допустимих доказів, що підтверджують наявність виключних обставин для зменшення розміру пені.
Крім того, судом ураховано, що п. 12.7 Договору визначено, що оскільки Сторони уклали даний Договір під час дії в Україні воєнного стану, введеного з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в результаті військової агресії російської федерації проти України, Сторони усвідомлюють, що дана обставина не є обставиною непереборної сили (форс мажорною обставиною) на дату укладання Договору і жодна із Сторін не може посилатися на ці обставини, як такі, що перешкоджають повному або частковому виконанню зобов'язань за Договором.
Також позивач просить стягнути штраф у розмірі 127 053,68 грн, нарахований за поставку неякісного товару.
Умовами п. 10.3 Договору визначено, що за порушення постачальником умов цього Договору щодо якості або кількості Товару, покупець має право на стягнення з постачальника штрафу у розмірі 20% від вартості з урахуванням ПДВ неякісного чи недопоставленого Товару.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що п. 10.3. Договору не містить будь-яких умов щодо неможливості нарахування штрафу за поставку неякісного товару, якщо відбулась його заміна на якісний товар під час гарантійного строку експлуатації товару.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК). За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Відсутність у законі дозволу передбачити в договорі ту чи іншу умову не є рівнозначною забороні включення такої умови в договір.
Сторони не позбавлені права встановити в договорі на випадок порушення його умов такий платіж, який вони вважатимуть за необхідне (відшкодування збитків, штраф тощо), якщо це не заборонено законом.
Отже, необхідним є встановлення змісту умови договору та справжнього волевиявлення сторін. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), зокрема шляхом встановлення порядку розрахунку, така у мова є обов'язковою для виконання.
Відтак, право на нарахування штрафу виникає у покупця, виходячи з умов саме поставки товару неналежної якості.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Матеріалами справи, зокрема, актами заміни товару №1 від 28.11.2024, №2 від 16.12.2024, №3 від 07.04.2025 підтверджується факт поставки відповідчем частини товару неналежної якості, що відповідно надає позивачу за первісним позовом право на нарахування штрафу за поставку товару неналежної якості.
Здійснивши перевірку наведеного у зустрічному позові розрахунку штрафу, суд дійшов висновку про те, що розрахунок штрафу є арифметично вірним та виконаним у відповідності з наявними у справі доказами.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд первісної позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідача, за розгляд зустрічної позовної заяви - на відповідача.
Приписами частини 11 статті 238 ГПК України встановлено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
У постанові від 13.11.2019 у справі № 910/16135/18 Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частини одинадцятої статті 238 ГПК України, зазначивши про те, що аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов'язковому виконанню, тобто буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов'язання з такої сплати.
При цьому, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.
На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов'язання, проте, за аналогією вищевказаних ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню.
Приймаючи до уваги часткове задоволення первісного позову і повне задоволення зустрічного позову, суд здійснює зустрічне зарахування в порядку частини 11 статті 238 ГПК України, в результаті якого з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 2 372 829 грн 20 коп.
Крім того, у позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн, розмір яких був підтриманий представником позивача за первісним позовом у судовому засіданні.
Відповідач у своїх поясненнях зазначив про відсутність належних доказів понесення позивачем за первісним позовом витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Як установлено, судом між Адвокатом Кінебасом Олексієм Михайловичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" укладено Договір про надання правничої допомоги від 24.09.2025 (далі - Договір), відповідно до п. 1.3. якого адвокат зобов'язується здійснювати представництво інтересів замовника у справах за позовом ТОВ «КЛМЗ» до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" та її структурних підрозділів.
У п. 3.1. Договору сторони визначили розмір винагороди адвоката за певний вид послуг, які будуть надані адвокатом замовнику.
Натомість, як убачається з позовної заяви, позивачем визначено розмір правничої допомоги в сумі 60 000,00 грн, виходячи з Рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 № 142, та без детального опису виконаних адвокатом робіт.
Судом установлено, що на день розгляду справи Кінебас О.М. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 613 від 10.02.2012.
Суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Однак, при цьому, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом ураховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За висновком суду, враховуючи предмет та підстави первісного позову заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Судом ураховано, що даний спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів і регулюються виключно нормами Цивільного кодексу України, а також з даних правовідносин наявна значна кількість судових рішень Верховного Суду, що не потребує дослідження і застосування адвокатом великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, оскільки дана справа є звичайним розрахунковим спором.
Відтак, приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим дійшов висновку стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 25 000,00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 36716128) в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (вул. Шевченка, буд. 1, слище Іршанськ, Житомирської обл., 12110; код ЄДРПОУ 39391950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" (вул. Індустріальна, 5а, с. Єлизаветівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 51831; код ЄДРПОУ 44027786) заборгованість у розмірі 2 469 000, 00 грн, інфляційні втрати - 42 031 грн 44 коп., 3% річних - 26 786 грн 96 коп., витрати по сплаті судового збору - 30453 грн 82 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
3. В іншій частині вимог - в позові відмовити.
4. Зустрічний позов задовольнити повністю.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" (вул. Індустріальна, 5а, с. Єлизаветівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 51831; код ЄДРПОУ 44027786) на користь Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 36716128) пеню в розмірі 65 966 грн 95 коп., штраф - 127 053 грн 68 коп. та 2422 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
6. Відповідно до частини 11 статті 238 Господарського процесуального кодексу України провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів.
7. Стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 36716128) в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (вул. Шевченка, буд. 1, слище Іршанськ, Житомирської обл., 12110; код ЄДРПОУ 39391950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський ливарно-механічний завод" (вул. Індустріальна, 5а, с. Єлизаветівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 51831; код ЄДРПОУ 44027786) заборгованість у розмірі 2 372 829 грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
8. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 02.03.2026.
Суддя А.І. Привалов