майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
19 лютого 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1347/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Андрощук О.М.
за участю представників сторін:
від позивача1: Денисенко І.В. - виписка з ЄДРПОУ;
від позивача2: не прибув;
від відповідача: не прибув;
від третьої особи: не прибув;
прокурор Кока С.Л. - службове посвідчення №077491 від 19.04.2023,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі:
1) Міністерства оборони України
2) 643 Управління начальника робіт
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути державне майно
Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 643 Управління начальника робіт звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд", у якому просить:
- визнати недійсним договір оренди №1/23 від 02.01.2023, що укладений між 643 Управління начальника робіт та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд";
- застосувати наслідки недійсності правочину, а саме договору оренди №1/23 від 02.01.2023, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" повернути 643 Управління начальника робіт передане в оренду майно, а саме: приміщення профілакторію будівельних машин, площею 595,82 кв.м, що у м. Житомирі, проспект Незалежності, 61, а також прилеглу ділянку площею 1500 кв.м.
Ухвалою від 14.10.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 13.11.2025 об 11:00.
10.11.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача1 надійшла заява від 09.11.2025 про участь у судовому засіданні, яке призначено на 13.11.2025 об 11:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яку було задоволено ухвалою суду від 10.11.2025.
Протокольною ухвалою від 13.11.2025 суд відклав підготовче засідання на 25.11.2025 о 10:00.
Ухвалою від 25.11.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.12.2025.
29.12.2025 до суду від Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку перебування прокурора Коки С.Л. у щорічній відпустці, а також зайнятістю інших прокурорів у судових засіданнях у судах Житомирської області.
Протокольною ухвалою від 29.12.2025 суд відклав розгляд справи по суті на 20.01.2026.
Судове засідання, яке було призначено на 20.01.2026 о 10:00 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для його проведення (у період з 09:10 по 10:35) на території м. Житомира та Житомирської області тривала повітряна тривога, тому суд ухвалою від 20.01.2026 призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 19.02.2026.
Прокурор у засіданні суду підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
З представником позивача1 сеанс відеозв'язку перервався у зв'язку з технічними збоями в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ), тому, за погодженням із цим представником у телефонному режимі, судове засідання продовжувалося без його участі зі здійсненням технічної фіксації на комплексі "Акорд".
Представник позивача2 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.86-88).
Враховуючи те, що подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком відповідача, та те, що явка представника відповідача у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та неявка його представника в засідання суду не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача2, суд
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди №1/23 від 02.01.2023 між 643 Управління начальника робіт та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" укладено без дотримання норм законодавства, а саме: без погодження Міністерством оборони України; не уповноваженим орендодавцем (не Фондом державного майна України чи його регіональними відділеннями та представництвами); без визначення/погодження вартості об'єкта оренди та орендної плати у визначеному порядку, без дотримання конкурсного порядку, у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним та у разі визнання договору недійсним мають бути застосовані наслідки недійсності правочину, а саме: зобов'язання відповідача передати за актом передачі об'єкт оренди.
Матеріали справи не містять відзиву чи будь-якої іншої заяви відповідача, в яких було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі визначених ним позивачів.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні від 08.04.1999 N З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18).
Як зазначає прокурор, інтереси держави у сфері майнових правовідносин є економічними інтересами держави та полягають у забезпеченні з боку держави ефективного та правомірного використання майна всіма суб'єктами права власності, недопущення порушень у цій сфері.
У статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно - це державне майно, передане військовим частинам, органам військового управління, підрозділам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права), майнові права інтелектуальної власності тощо.
З огляду на функції держави, а також воєнний стан, ефективне використання державного військового майна беззаперечно становить суспільний інтерес.
Водночас внаслідок укладання оспорюваного правочину Державний бюджет не отримує кошти, що є вкрай негативним явищем у період воєнного стану.
Так, згідно з п.132 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" у разі, коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств, установ спрямовується: - 70 відсотків до державного бюджету, 30 відсотків балансоутримувачу майна.
Оскільки орендодавцем за договором оренди №1/23 від 02.01.2023 є 643 Управління начальника робіт, а не Фонд державного майна України чи його структурний підрозділ, всі кошти від орендної плати залишаються балансоутримувачу, яким є 643 Управління начальника робіт, що суперечить інтересам держави.
Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державою здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Згідно з пп.13 п.5 вказаного Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності забезпечує представництво, самопредставництво інтересів Міноборони в судових та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Відповідно до п.1.2 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 №744, з метою забезпечення належної організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів у судах та інших державних органах, виконання рішень судів керівники структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, командири (начальники, керівники) військових частин (установ, організацій), підприємств зобов'язані, зокрема: постійно здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які стали підставами для звернення з позовами (скаргами) до суду; забезпечувати належний захист інтересів структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, військових частин (установ, організацій), підприємств під час розгляду судових справ, оскарження в апеляційному та касаційному порядку всіх рішень (за винятком випадків, передбачених цією Інструкцією), прийнятих не на користь Міністерства оборони України та Збройних Сил України, за необхідності вживати належних заходів щодо поновлення строків на апеляційне та касаційне оскарження.
Статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
При цьому пунктом 4.3 Положення про 643 управління начальника робіт (додаток до наказу Міністра оборони України від 25.12.2008 №651) визначено, що майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання.
Згідно з п.6.1 вказаного Положення, функції щодо управління майном, що є державною власністю, здійснює орган управління майном. Орган управління майном відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням закріпленого за установою державного майна.
Отже, Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади у сфері оборони наділене повноваженнями щодо управління, розпорядження та використання державного нерухомого майна, яке закріплене за ним на праві оперативного управління та призначене для забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, розміщення військових формувань та об'єктів військової інфраструктури, а також управління бюджетними коштами, наданими на утримання цього майна, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.
Крім цього, відповідно до п.1.1 Положення про 643 Управління начальника робіт, затвердженого наказом Міністра оборони України №651 від 25.12.2008 (а.с.15-21), 643 Управління начальника робіт - це державна госпрозрахункова установа, заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно з п.4.2, 4.3 Положення про 643 Управління начальника робіт, майно установи становлять основні фонди, оборотні активи та інші цінності, вартість яких відображається в її самостійному балансі. Майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання.
Пунктами 4,6 4.7 Положення про 643 Управління начальника робіт визначено, що відчужувати, віддавати в заставу, здавати в оренду майнові об'єкти, що належать до основних фондів, у тому числі цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, установа має право лише за попередньою згодою органу управління майном, до сфери управління якого вона входить, на конкурентних засадах.
Установа має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства України устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності, нерухоме майно та цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів установи, які їй належать на праві господарського відання, іншим підприємствам, організаціям та установам, а також фізичним особам у порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, 643 Управління начальника робіт, яке є стороною вказаного вище договору, є також органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.
Як зазначає прокурор, Міністерство оборони України, попри те, що мало б контролювати ефективне використання підпорядкованими йому структурними підрозділами майна, вживати заходів до усунення порушень при використанні такого майна, такі заходи не вживає. Водночас, 643 Управління начальника робіт також не вживає заходів для поновлення інтересів держави, хоча останньому достеменно відомо про порушення вимог закону при укладанні оспорюваного правочину.
За приписами ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону направила, зокрема на адресу Міністерства оборони України повідомлення від 25.07.2025 №62-4015вих25 (а.с.24-26) в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", яким поінформовано Міністерства оборони України про встановлені порушення інтересів держави. Також роз'яснено, що у разі невжиття чи зволікання із вжиттям відповідних заходів, прокурором заходи представницького характеру на захист інтересів держави будуть вжиті самостійно.
Аналогічне повідомлення від 01.09.2025 №62-4846вих-25 (а.с.26-28) Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону направила 643 Управлінню начальника робіт з метою вжиття невідкладних заходів для усунення виявлених порушень при укладанні оспорюваного правочину.
Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України листом від 19.08.2025 №220/74/290 (а.с.29-32) повідомило Житомирську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, що листом від 29.07.2025 №220/73/1940 було доведено до 643 Управління начальника робіт вимоги законодавства України щодо порядку передачі в оренду державного майна та доручено невідкладно вжити заходів, направлених на приведення договірних відносин з питань оренди державного майна у відповідність до вимог законодавства України. Також, на виконання доручення заступника Міністра оборони України від 09.07.2025 №35750/з, представника Головного управління було долучено до здійснення перевірки, проведеної 01.08.2025, робочою групою, створеною на виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській області від 21.07.2025 №294 "Про створення робочої групи та здійснення перевірки майна, що перебуває на балансі 643 Управління начальника робіт".
Вказано, що у ході перевірки представниками Регіонального відділення було проведено особисте спілкування з керівником організації та орендарями, присутніми за місцем розташування об'єктів нерухомого майна 643 Управління начальника робіт, яким були доведені до відома вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 та інших нормативно-правових актів щодо оренди державного майна. Крім того, Головне управління листом від 07.08.2025 №220/73/2008 доручило 643 Управління начальника робіт вжити дієвих заходів, направлених на припинення договорів, які не відповідають вимогам законодавства, та вивільнення орендованих приміщень. У відповідь 643 Управління начальника робіт поінформувала Головне управління про цілу низку укладених додаткових угод та направлених односторонніх повідомлень про припинення спірних договорів оренди.
643 Управлінню начальника робіт листом від 04.09.2025 №135 (а.с.33) повідомило Житомирську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, що у зв'язку з приведенням договірних відносин до чинного законодавства, орендарів письмово повідомлено, що укладені договори не будуть продовжені, а при наявності наміру на укладання договірних відносин оренди нерухомого майна, подати заявки до Регіонального відділення Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській області. Вказано, що відповідна заявка подана, зокрема ТОВ "Вайтвуд".
При цьому суд враховує, що Міністерство оборони України та 643 Управлінню начальника робіт, з дня отримання інформації щодо вчиненого порушення, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, позов на захист інтересів держави у спірних правовідносинах до суду не подали. Не вбачається наміру подати такий позов до суду і з доданих до матеріалів листів.
Таким чином, органи, уповноважені на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявили пасивність та не вжили протягом розумного строку жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на них функцій.
Відповідно до п.37-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З наведеного вбачається, що самого факту не звернення до суду з позовом в інтересах держави уповноваженого органу, що був завчасно повідомлений про наявність порушень інтересів держави незалежно від причин не звернення та їх поважності, достатньо для висновку про його бездіяльність, а отже і неналежне здійснення захисту порушених інтересів держави, тому у даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.
Як вбачається з матеріалів справи, Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону повідомила Міністерство оборони України та 643 Управління начальника робіт у порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про прийняття рішення щодо пред'явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 643 Управління начальника робіт про визнання недійсним договору оренди №1/23 від 02.01.2023 та зобов'язання повернути державне майно.
Суд встановив, що прокурором дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та враховуючи не вчинення визначеними прокурором в якості позивачів органами заходів щодо захисту порушених інтересів держави та те, що право на судовий захист в силу ст. 64 Конституції України, ст. 4 ГПК України не може бути обмежене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 643 Управління начальника робіт.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2023 між 643 Управління начальника робіт (орендодавець, позивач2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" (орендар, відповідач) був укладений договір оренди №1/23 (а.с.12-13), відповідно до розділу 1 якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове користування:
1.1. Приміщення профілакторію будівельних машин
1.1.1. Площа, що орендується: 595,82 кв.м.
1.1.2. Адреса території, на якій знаходиться приміщення, що орендується: м. Житомир, проспект Незалежності, 61.
1.2. Прилегла ділянка площею 1500 кв.м.
Згідно з п.2.1 договору, об'єкт оренди передається орендареві для здійснення останнім своєї господарської діяльності, що не суперечить чинному законодавству України.
За умовами п.3.1, 3.2 договору, об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 1 (одного) дня з моменту укладення даного договору. Передача об'єкта оренди здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу такого в оренду.
Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що термін оренди складає 1 (один) рік з моменту прийняття об'єкта оренди за актом приймання. Якщо жодна сторона в термін 30 (тридцяти) днів до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на термін 1 (один) рік.
Відповідно до п.5.1 договору, розмір орендної плати за місяць складає (з урахуванням ПДВ):
за оренду приміщення профілакторію - 19000,00 грн на місяць, в т.ч. ПДВ - 3166,67 грн.
за оренду прилеглої ділянки - 9400,00 грн на місяць, в т.ч. ПДВ - 1560,00 грн.
Загальний розмір орендної плати становить 28400,00 грн на місяць, в т.чс. ПДВ - 4733,33 грн.
Розмір орендної плати переглядається орендодавцем щомісячно шляхом коригування на індекс інфляції (п.5.3 договору).
Згідно з п.9.1 договору, після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт оренди протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі.
За умовами п.11.1 даний договір підлягає розірванню в односторонньому порядку у разі несплати грошових коштів за користування протягом 1 (одного) місяця.
Згідно з актом приймання-передачі об'єкта оренди від 02.01.2023 (додаток №1 до договору оренди №1/23 від 02.01.2023) (а.с.14), 643 Управління начальника робіт передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" прийняло у платне тимчасове користування приміщення профілакторію будівельних машин площею 595,82 кв.м та прилеглу ділянку площею 1500 кв.м за адресою: м. Житомир, проспект Незалежності, 61.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Так, відповідно до п.1.1 Положення про 643 Управління начальника робіт, затвердженого наказом Міністра оборони України №651 від 25.12.2008 (а.с.15-21), 643 Управління начальника робіт - це державна госпрозрахункова установа, заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Установа здійснює свою діяльність на підставі чинного законодавства України та цього Положення. Установа має право укладати правочини, набувати майнових та особистих немайнових прав, мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції України (п.3.2, 3.7 Положення).
Згідно з п.4.2, 4.3 Положення про 643 Управління начальника робіт, майно установи становлять основні фонди, оборотні активи та інші цінності, вартість яких відображається в її самостійному балансі. Майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання.
Пунктами 4.6, 4.7 Положення про 643 Управління начальника робіт визначено, що відчужувати, віддавати в заставу, здавати в оренду майнові об'єкти, що належать до основних фондів, у тому числі цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, установа має право лише за попередньою згодою органу управління майном, до сфери управління якого вона входить, на конкурентних засадах.
Установа має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства України устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності, нерухоме майно та цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів установи, які їй належать на праві господарського відання, іншим підприємствам, організаціям та установам, а також фізичним особам у порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та іншими нормативно-правовими актами.
З аналізу наведеного вище вбачається, що майно 643 Управління начальника робіт є державною власністю та перебуває та закріплено за позивачем2 на праві господарського відання, відтак відчужувати, віддавати під заставу, здавати в оренду майнові об'єкти, що належать до основних фондів, у тому числі цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів 643 Управління начальника робіт має право лише за попередньою згодою органу управління майном, до сфери управління якого вона входить - Міністерства оборони України, на конкурентних засадах. Крім того, з огляду на п.4.7 Положення 643 Управління начальника робіт при укладанні договору оренди №1/23 від 02.01.2023 зобов'язане було керуватися Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Так, відповідно до п. "а" ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції станом на дату укладення договору), орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна) є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Згідно з п. "г" ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" балансоутримувачі можуть бути орендодавцями лише щодо:
- нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;
- нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
- нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок;
- іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:
- прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
- внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС;
- прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків;
- опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
- розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
- проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Частинами 1 та 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що стартова орендна плата за об'єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі майна в оренду. Строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Так, відповідно до п.52 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна стартова орендна плата на першому аукціоні, зокрема для аукціонів з оренди майна, строк оренди якого перевищує один місяць, зазначається в розрахунку за місяць оренди та становить 1 відсоток вартості об'єкта оренди, визначеної відповідно до статті 8 Закону.
Згідно зі ст.8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вартістю об'єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати.
Балансоутримувач потенційного об'єкта оренди обов'язково здійснює переоцінку такого об'єкта у разі, якщо: у об'єкта оренди відсутня балансова вартість; залишкова балансова вартість об'єкта оренди дорівнює нулю; залишкова балансова вартість об'єкта оренди становить менше 10 відсотків його первісної балансової вартості (балансової вартості за результатами останньої переоцінки).
Переоцінка здійснюється після внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 6 цього Закону, і до розміщення оголошення про передачу майна в оренду, передбаченого статтею 12 цього Закону. Після переоцінки потенційного об'єкта оренди балансоутримувачі зобов'язані збільшити балансову вартість відповідного майна згідно з результатами оцінки відповідно до правил бухгалтерського обліку.
Вартість об'єкта оренди встановлюється на рівні його ринкової (оціночної) вартості, за умови наявності однієї з таких підстав:
- об'єктом оренди є єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства;
- об'єкт оренди пропонується для передачі в оренду без проведення аукціону;
- об'єкт оренди використовується на підставі договору оренди, укладеного без проведення аукціону або конкурсу, і орендар бажає продовжити договір оренди на новий строк.
Ринкова (оціночна) вартість об'єкта оренди для цілей оренди визначається на замовлення балансоутримувача, крім випадку, передбаченого частиною шостою цієї статті. Орендар, визначений за результатами аукціону, або орендар, якому було передано в оренду об'єкт без аукціону, зобов'язаний відшкодувати балансоутримувачу вартість проведення оцінки об'єкта оренди.
Ринкова (оціночна) вартість об'єкта оренди визначається відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до абз.1 ч.5 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду.
Так, відповідно до п.132 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, орендна плата спрямовується:
- за єдині майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету;
- за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління МКІП , - на період до 31 грудня 2021 р., та державних підприємств, організацій, установ та закладів, яким указом Президента України надано статус національних та які провадять діяльність з організації конгресів і торговельних виставок) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків балансоутримувачу майна;
- за майно, що не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), - до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об'єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного капіталу, - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків господарському товариству.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №820 від 12.08.2020 затверджено примірний договір оренди єдиного майнового комплексу державного підприємства, його відокремленого структурного підрозділу та примірний договір оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.
Водночас, суд встановив, що договір оренди №1/23 від 02.01.2023 укладено без дотримання норм вищенаведеного законодавства та Положення про 643 Управління начальника робіт, зокрема без погодження з Міністерством оборони України, як це передбачено п.4.2 вказаного Положення.
Зважаючи на положення п."г" ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та те, що відповідно до розділу 1 договору оренди №1/23 від 02.01.2023 предметом договору є приміщення профілакторію будівельних машин площею 595,82 кв.м та прилегла ділянка площею 1500 кв.м, виключно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва могли виступати орендодавцем вказаного майна.
Також вказаний договір всупереч п.4.2 Положення укладено не на конкурентних засадах, без дотримання визначеного ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядку та без дотримання форми примірного договору оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №820 від 12.08.2020.
Водночас умови п.5.1 договору оренди щодо розміру орендної плати та її розподілу не відповідають вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.
Враховуючи викладене, суд вважає, що договір оренди №1/23 від 02.01.2023 укладено всупереч імперативним приписам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та без дотримання вимог наведених вище актів цивільного законодавства, що, у свою чергу, свідчить про порушення вимог законодавства під час передачі в оренду державного військового майна та в силу ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України вказаний договір визнається судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За таких обставин, з огляду на задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди №1/23 від 02.01.2023, передане в оренду на підставі цього договору майно, а саме: приміщення профілакторію будівельних машин, площею 595,82 кв.м, що у м. Житомирі, проспект Незалежності, 61, прилегла ділянка площею 1500 кв.м підлягають поверненню відповідачем позивачу2.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.3 вказаної статті, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до платіжної інструкції №1675 від 07.10.2025 (а.с.9) Спеціалізованою прокуратурою у Сфері оборони Центрального регіону при зверненні до суду з цим позовом з двома позовними вимогами немайнового характеру сплачено 6056,00 грн судового збору.
З огляду на задоволення позовних вимог, відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір у розмірі 4844,80 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8) покладається на відповідача та підлягає стягненню на користь Спеціалізованої прокуратури у Сфері оборони Центрального регіону.
Водночас відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Зважаючи на відсутність відповідного клопотання, питання стосовно повернення судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у сумі 1211,20 грн не вирішується.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір оренди №1/23 від 02.01.2023, що укладений між 643 Управління начальника робіт та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд".
3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" (12452, Житомирська область, Житомирський район, село Кодня, вул. Гонти, будинок 1, ід. код 41011218) повернути 643 Управлінню начальника робіт (10029, Житомирська область, місто Житомир, проспект Незалежності, будинок 61, ід. код 08382113) передане в оренду майно, а саме: приміщення профілакторію будівельних машин площею 595,82 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, проспект Незалежності, 61, та прилеглу ділянку площею 1500 кв.м.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" (12452, Житомирська область, Житомирський район, село Кодня, вул. Гонти, будинок 1, ід. код 41011218) на користь Спеціалізованої прокуратури у Сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вул. Болбочана Петра, будинок 8, ід. код 38347014) 4844,80 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 02.03.26
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - до справи;
- прокуратурі, позивачам та третій особі - через систему "Електронний суд";
2 - відповідачу - рек. з пов.