18.02.2026 м.Дніпро справа №912/3242/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)
суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А.О.
з секретарем судового засідання Кахикало А.С.
за участю представників сторін:
від апелянта (позивача) Корміч С.В, адвокат, (бере участь у режимі відеоконференції)
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 (суддя Кабакова В.Г.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ», (проспект Українських Героїв, буд. 27А, офіс 3, м. Одеса, 65045)
до відповідача фізичної особи-підприємця Довгаль Ольги Володимирівни, ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 432 870 грн 78 коп.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» від 06.01.2026 про забезпечення позову.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не доведено необхідності застосування заходів забезпечення позову, а саме лише посилання на існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що саме лише посилання в заяві на існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. До заяви про забезпечення позову не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного заходу забезпечення позову. Суд першої інстанції зазначив, що в поданій заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність забезпечення позову. Враховуючи наведене, суд не знайшов підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
09.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 у справі №912/3242/25, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу у справі та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» про забезпечення позову. Накласти арешт на грошові кошти фізичної особи-підприємця Довгаль Ольги Володимирівни у межах суми 432 870 грн 78 коп., накласти арешт на рухоме та нерухоме майно відповідачки у межах суми позову, заборонивши його відчуження до набрання рішенням суду законної сили.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 136 Господарського процесуального Кодексу України, висунувши до позивача завищені вимоги щодо доказування. Скаржник наголошує, що закон не вимагає беззаперечного доведення факту майбутнього невиконання рішення суду, а передбачає лише необхідність обґрунтованого припущення про наявність такого ризику. На думку апелянта, вимога суду надати докази відсутності у боржника іншого майна або активних дій щодо його відчуження фактично підміняє правову природу забезпечення позову та зводить його до превентивного виконавчого провадження.
Позивач вказує на те, що судом не було надано належної оцінки сукупності обставин справи, які свідчать про реальний ризик невиконання рішення. Зокрема, заборгованість у сумі 432 870 грн 78 коп. за договором поставки нафтопродуктів існує понад шість місяців. За цей період відповідачем було сплачено лише 19 000 грн 00 коп., що становить близько 6,85% від основного боргу та не покриває навіть першу партію товару. Крім того, боржник проігнорував письмову претензію від 08.12.2025, яка вручена йому 26.12.2025, та не вчинив жодних дій для врегулювання заборгованості.
Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції помилково витлумачив принцип балансу інтересів сторін. Арешт заявлений виключно в межах суми позову та є тимчасовим заходом, який не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує право на його реалізацію третім особам. Апелянт підкреслює, що такий захід не перешкоджає господарській діяльності відповідача, тоді як відмова у забезпеченні позову покладає весь ризик неможливості виконання майбутнього рішення суду виключно на позивача.
Додатковим доводом скарги є те, що відповідач, здійснюючи діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, отримує доходи, проте свідомо не спрямовує їх на погашення боргу перед позивачем, а використовує на власні потреби. Скаржник вважає, що така поведінка боржника у поєднанні з тривалим простроченням є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача.
Відповідачка відзиву на апеляційну скаргу не надала.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, надати докази доплати судового збору у сумі 166 грн 40 коп.
22.01.2026 апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами їх усунення, надано платіжну інструкцію №78 від 22.01.2026 на суму 166 грн 40 коп.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 у справі №912/3242/25, витребувано матеріали справи №912/3242/25 (матеріали оскарження) з Господарського суду Кіровоградської області для розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» від 06.01.2026 про забезпечення позову. Розгляд справи №912/3242/25 призначено у судовому засіданні на 11.02.2026 на 15:00 год.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ», заслухавши позицію представниці апелянта колегія суддів встановила.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до фізичної особи-підприємця Довгаль Ольги Володимирівни про стягнення 432 870 грн 78 коп., з яких: 277 021 грн 88 коп. основного боргу по сплаті за поставлений товар, 48 432 грн 02 коп. пені, 55 404 грн 38 коп. штрафу, 49 994 грн 34 коп. 32% річних та 2018 грн 16 коп. інфляційних збитків, з покладенням на відповідача судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №13/05/25/В-1 від 13.05.2025 в частині оплати прийнятого (поставленого) товару.
Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить: накласти арешт на грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Довгаль Ользі Володимирівні та знаходяться на її банківських рахунках у всіх банківських та фінансових установах України, у межах суми 432 870 грн 78 коп., накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача в межах суми позовних вимог, заборонивши його відчуження до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 у справі №912/3242/25 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» від 06.01.2026 про забезпечення позову у справі.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 3, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
За приписами частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У такому випадку обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, які надані позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Апелянтом не надано доказів, які б свідчили, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, пославшись на часткове незначне виконання своїх зобов'язань відповідачкою та відсутністю реагування на письмову претензію позивача.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі №913/289/24.
Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (кошти) яке є відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. Саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, про що неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, також у постанові від 01.07.2024 у справі №916/795/24.
У той же час, до заяви про забезпечення позову позивачем не надано жодних документів в підтвердження обставин того, що майно або кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує на те, що відповідач систематично порушує умови договору, тривалий час не виконує грошові зобов'язання, здійснює лише незначні та нерегулярні часткові оплати, що свідчить про ухилення від повного погашення заборгованості.
По суті, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Так, заявляючи вимоги про накладання арешту на грошові кошти та накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, заявником не доведено наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), як і існування, у даному випадку, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у разі невжиття саме визначених заявником заходів забезпечення позову.
Зокрема, позивачем не наведено належних та обґрунтованих доказів, що відповідач вчиняє будь-які дії на відчуження рухомого та нерухомого майна, на які позивач просить накласти арешт і що у відповідачки відсутні кошти для виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог.
Стосовно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, на які посилається скаржник у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата вказала, що для застосування заходів забезпечення позову не вимагається беззаперечне доведення факту майбутнього невиконання рішення суду, а достатнім є обґрунтоване припущення існування такого ризику. Проте, саме лише посилання на «обґрунтоване припущення» не звільняє заявника від обов'язку довести наявність конкретних фактичних обставин, що свідчать про реальну загрозу такого невиконання у даній справі.
Щодо посилання апелянта на постанову КГС ВС від 10.09.2025 у справі №907/523/25 про те, що вимога надання доказів щодо права відповідача розпорядитися майном є надмірною та свідчить про завищений стандарт доказування , апеляційний суд зауважує, що цей висновок не може бути застосований автоматично без урахування характеру спірних правовідносин та поведінки сторін. Суд першої інстанції у даній справі обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було підтверджено жодних дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення вимоги чи подання позову. Наявність лише факту заборгованості не є достатнім підтвердженням наміру приховати активи.
Також колегія суддів відхиляє посилання на постанови КГС ВС від 07.04.2023 у справі №910/15043/21 та від 22.07.2021 у справі №916/585/18 щодо тимчасового характеру арешту як заходу, що не порушує прав власника. Хоча арешт майна дійсно є тимчасовим обмеженням, його застосування за відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення може призвести до безпідставного втручання у господарську діяльність суб'єкта господарювання та порушення балансу інтересів сторін.
Разом із цим та зважаючи на обов'язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі №916/938/24).
Як зазначалося вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
Враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов'язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмету спору, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи скаржника, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при ухваленні якої судом надано оцінку доводам заявника, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, які їх регулюють спірні правовідносини.
Отже, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» слід відмовити, а ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТ ОЙЛ» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо у судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 02.03.2026.
Головуючий суддя О.І. Кучеренко
судді Т.Ю. Демчина
А.О. Кошля