03 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/3129/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№2660 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Добрелею Н.С., повне рішення складено 20.11.2025) у справі №922/3129/25
за позовом Харківської міської ради, м.Харків,
до Акціонерного товариства "Укрнафта", м.Київ,
про стягнення коштів,
У вересні 2025 року позивач - Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укрнафта", в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 100432,69 грн за використання земельної ділянки по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 за період з 01.01.2020 до 28.02.2022.
Позов обґрунтований тим, що відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності позивача. У період з 01.01.2020 по 28.02.2022 відповідач фактично користувався земельною ділянкою безоплатно, без договору оренди, в результаті чого, на думку позивача, відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею; ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України він зобов'язаний повернути позивачу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 в позові відмовлено повністю. Витрати зі сплати судового збору залишено за Харківською міською радою.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, ураховуючи умови підпункту «к» пункту 31 договору обов'язок орендаря здійснювати плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором, продовжує діяти та не припинений. Законом України "Про оренду землі", норми якого є спеціальними до даних правовідносин, та умовами договору передбачено права та обов'язки сторін у випадку припинення дії договору оренди землі. За умов існування між сторонами договірних правовідносин, у тому числі у зв'язку з припиненням дії договору/закінченням строку його дії, помилковим є звернення до суду із позовом на підставі статті 1212 ЦК України. За висновками суду, спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України, а отже позивачем обрано неналежний спосіб захисту права відповідно до статей 1212-1214 ЦК України. Також господарський суд зазначив, що, подаючи цей позов, позивач не визначив у якості підстав позову обставини невиконання або неналежного виконання відповідачем умов договору оренди землі. Крім того, під час розрахунку сум, заявлених до стягнення, позивач не урахував положення договору оренди землі щодо порядку та розміру плати за фактичне користування земельною ділянкою у разі її неповернення, а також не здійснив відповідного розрахунку згідно з умовами цього договору. Господарський суд дійшов висновку про те, що розрахунки, здійснені позивачем, всупереч вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору оренди землі, є неправильними, відтак позивач не довів належними доказами розмір заявлених у позові вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх задоволення.
Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 за позовом Харківської міської ради до Акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення коштів та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 100432,69 грн за використання земельної ділянки по просп.Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022; вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що відповідачем не надано доказів поновлення договору оренди на новий строк, зокрема, не надано доказів направлення позивачеві у встановлений строк повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі, як то унормовано пунктом 8 договору; доказів направлення проекту відповідної додаткової угоди; доказів узгодження істотних умов договору оренди, доказів прийняття позивачем рішення про поновлення договору оренди; доказів укладення відповідної додаткової угоди про поновлення договору оренди, доказів оскарження зволікання в укладення додаткової угоди. За твердженням позивача, договірні правовідносини між сторонами у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 відсутні, що у свою чергу, означає, що між сторонами з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 виникли бездоговірні правовідносини, які регулюються, у тому числі ст.1212-1214 ЦК України. Наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосування при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку, як безпідставно збережених грошових коштів, затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки. Також, на думку заявника апеляційної скарги, відсутність в матеріалах справи акту приймання-передачі земельної ділянки не спростовує дані щодо припинення речового права оренди, адже оформлення акту приймання-передачі земельної ділянки є наслідком припинення дії договору оренди, а не підставою його припинення. Крім того, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.11.2021 у справі №922/247/21, щодо користування земельною ділянкою після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, яку Харківській міській раді не було повернуто. Харківська міська рада вважає, що обраний нею спосіб захисту є належним та ефективним, ураховуючи припинення строку дії договору оренди землі. Також під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не надано належних та допустимих доказів для спростування розрахунку розміру безпідставно збережених коштів.
Також апелянт просив поновити строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 доставлено до електронного кабінету апелянта 20.11.2025 19:47. Таким чином, датою вручення Харківській міській раді копії оскаржуваного рішення, відповідно до п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, є 21.11.2025.
Крім того, заявник апеляційної скарги просив справу розглядати за участю представника Харківської міської ради, про час, дату та місце розгляду справи повідомити у встановленому законом порядку.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2026, зокрема, поновлено Харківській міській раді пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради (вх.№2660 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк до 19.01.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 19.01.2026 для подання заяв, клопотань, тощо.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Харківської міської ради про розгляд справи за участю представника Харківської міської ради, оскільки в силу імперативних приписів законодавства зазначена справа відноситься до категорії малозначних (ч.5 ст.12 ГПК України) та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а приписами ч.10 ст.270 ГПК України визначено, що такі справи розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Поряд з цим, Харківською міською радою за текстом апеляційної скарги не обґрунтовано клопотання про розгляд справи за участю представника Харківської міської ради, не наведені конкретні обставини справи задля перевірки яких слід призначати судове засідання.
19.01.2026 до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства "Укрнафта" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №698), в якому відповідач просить апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що Харківська міська рада ігнорує наявність договірних відносин, умови підпункту «к» пункту 31 договору, поведінку сторін та обставини щодо наявності та фактичного виконання договірного зобов'язання, що свідчить про відсутність кондикційних правовідносин. За твердженням відповідача, сторони підпунктом «к» пункту 31 договору визначили розмір плати за землю, яку має вносити АТ "Укрнафта" до моменту повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, тобто визначили порядок дій на майбутнє, врегулювали правовідносини від закінчення строку до моменту повернення земельної ділянки. На думку відповідача, про те, що вказана норма договору продовжила дію, свідчить відсутність доказів повернення земельної ділянки, а також поведінка позивача, яка полягала у довготривалому прийнятті вказаного обов'язку. АТ "Укрнафта" наголошує на тому, що факт закінчення дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, тому положення ст.1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, ураховуючи умови підпункту «к» пункту 31 договору, обов'язок орендаря здійснювати плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором, який продовжує діяти та не припинений. Щодо правових позицій Верховного Суду, на які посилаєтеся позивач, то, на думку відповідача, правові висновки, викладені у справі №922/247/21, ґрунтуються на інших фактичних обставинах, іншій поведінці сторін та іншій правовій природі спірних правовідносин, тому не можуть бути застосовані до даної справи. Також відповідач зазначає, що позивач понад 15 років продовжував приймати від відповідача орендну плату та не висловлював заперечень, правомірність дій відповідача підтверджується матеріалами податкової перевірки. Систематичне декларування та своєчасна оплата орендної плати свідчать про добросовісність та сумлінність поведінки відповідача, що узгоджується з принципом верховенства права та виключає можливість покладення на нього додаткових зобов'язань.
Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною третьою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку предметом апеляційного оскарження є рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В свою чергу, за своїм змістом заявлене відповідачем клопотання не містить належних та достатніх доводів щодо неможливості розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. До того ж, учасники справи не позбавлені права подавати суду свої пояснення, відзиви, викладені в письмовій формі, в яких висловлювати свою позицію по суті порушеного в апеляційній скарзі питання.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання АТ "Укрнафта" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2007 між Харківською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (орендар) укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення 44 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 23.12.2005 № 257/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам для обслуговування будівель і споруд"; рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 №122/06 "Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради" надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту, яка знаходиться м. Харків, пр. П'ятдесятиріччя, СРСР, 2-Г.
Відповідно до пункту 2 цього договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1521 га у тому числі під забудовою 0,0047 га, інших угідь 0,1474 га.
На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - нежитлова будівля літ "А-1", яка належить орендареві на праві колективної власності, інших об'єктів інфраструктури немає (пункт 3 договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 779838 гривень (сімсот сімдесят дев'ять тисяч вісімсот тридцять вісім гривень) (пункт 5 договору).
Згідно з пунктом 8 договір укладено строком до 01.09.2010. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
У пункті 9 договору сторони погодили, що орендна плата на земельну ділянку вноситься орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.
Розмір орендної плати за земельну ділянку на рік, згідно з довідкою № 1082/07 від 16.06.2007 року становить: 10 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і складає 77983,80 гривень; розмір орендної плати в місяць становить: 6498,65 гривень.
Відповідно до пункту 10 договору орендар самостійно здійснює обчислення орендної плати за землю з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки, визначеної законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.
Орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 11 договору).
Платіжне доручення або квитанція мають містити в кодовому рядку обов'язкову інформацію про номер державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, за яку справляється плата, та строк, за який здійснюється платіж (пункт 12 договору).
Відповідно до пункту 13 договору розмір орендної плати переглядається у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 15 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування стаціонарної АЗС.
Цільове призначення земельної ділянки - землі транспорту (пункт 16 договору).
У пункті 20 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом десяти днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору).
Пунктом 30 договору передбачено права орендаря, зокрема, у разі належного виконання своїх обов'язків відповідно до умов договору має за інших рівних умов переважне право на поновлення цього договору після закінчення строку його дії у порядку, визначеному у пункті 8 договору (підпункт «д» пункту 30 договору).
До обов'язків орендодавця у відповідно до пункту 31 договору віднесено приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; сплачувати оренду плату в строки та розмірах, встановленими цим договором (підпункти «а» та «б» пункту 31 договору).
Також орендар зобов'язаний при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту прийому-передачі привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем. Приведення земельної ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідністю, при цьому за орендарем залишається право власності на всі будівлі, які будуть збудовані на ділянці у відповідності до вимог чинного законодавства України (підпункт «з» пункту 31 договору).
За умовами підпункту «к» пункту 31 договору неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 35 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
Відповідно до пункту 36 договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (підпункт «а» пункту 36 договору).
Вказаний договір зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" у Державному реєстрі земель 06.05.2008 за №440867100042.
Факт передачі земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 08.05.2008, складеним сторонами, в якому, зокрема, зазначено, що на підставі договору оренди землі від 06.05.2008 за №440867100042 орендарю передано земельну ділянку строком до 01.09.2010, площею 0,1521 га, для обслуговування стаціонарної АЗС.
Матеріали справи містять копію рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 №481/11, згідно з яким прийняті такі рішення:
- поновити договори оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд юридичним та фізичним особам, зазначеним у додатку до цього рішення;
- особам, зазначеним у додатку до цього рішення, не пізніше ніж у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткових угод до договорів оренди землі;
- управлінню земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради при оформленні додаткових угод до договорів оренди землі визначити розмір орендної плати особам, зазначеним у додатку до цього рішення.
У пункті 10 додатку до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 16.11.2011 № 481/14 зазначено таке: поновити ПАТ "Укрнафта", як правонаступнику ВАТ "Укрнафта", строком до 01.09.2016 договір оренди землі, реєстраційний №440867100042 від 06.05.2008, загальною площею 0,1521 га за рахунок земель транспорту по просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 2-Г у Комінтернівському районі (кадастровий номер 6310136900:06:010:0004) для обслуговування стаціонарної АЗС. Попередити ПАТ "Укрнафта", що частина земельної ділянки розташована в межах «червоних ліній» просп.П'ятдесятиріччя і в разі початку реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат. Управлінню земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин врахувати ці вимоги при оформленні додаткової угоди до договору оренди землі.
Доказів оформлення продовження (поновлення) дії вказаного договору шляхом укладення додаткової угоди матеріали справи не містять.
За твердженням позивача, з дня припинення дії договору оренди землі від 19.12.2007 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, загальною площею 0,1521 га, по просп.Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові - 01.09.2010 та по теперішній час, відповідач використовує її без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.125, 126 Земельного кодексу України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 21.08.2025 № 440341090 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 42,1 кв.м по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові зареєстроване з 16.12.2014 по теперішній час за АТ "Укрнафта" на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2004 №4624, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В., додаткової угоди № 1 до договору купівлі-продажу від 05.07.2004 № 9062, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.
Вищевказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, право користування якою відповідачем не оформлено.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2020 №НВ-0005391982020 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 складає 0,1521 га, сформована земельна ділянка 06.05.2008. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання - для обслуговування стаціонарної АЗС.
Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 19.06.2025 №13391/5/20-40-04-07-12 відповідач обліковується платником податку за земельну ділянку, площею 0,1521 га по просп. Льва Ландау, 2-Г.
За даними податкових декларацій з плати за землю відповідачем задекларовано до сплати та сплачено за земельну ділянку загальною площею 0,1521 га: за 2020 рік - 185549,78 грн, за 2021 рік - 185549,78 грн, за 2022 рік - 204104,76 грн орендної плати.
Позивач вважає, що в період з 01.01.2020 до 28.02.2022 відповідач не сплачував у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові, внаслідок чого останній зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки грошові кошти в розмірі орендної плати в сумі 100432,69 грн.
Позивачем здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м.Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради №41/08 від 27.02.2008, зі змінами (Положення №41/08) та витягу від 09.06.2020 № 4341 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 загальною площею 0,1521 га по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Відтак, посилаючись на те, що відповідач у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 не сплачував за користування даною земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, позивач на підставі статей 1212-1214 ЦК України просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 100432,69 грн.
20.11.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимоги Харківської міської ради про стягнення з АТ "Укрнафта" на підставі приписів статей 1212-1214 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем без оформлення у спірний період правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, що належить до комунальної власності.
З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову між сторонами у цій справі виникли спірні правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, площею 0,1521 га по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові, розташована нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 42,1 кв.м, право власності на яку з 16.12.2014 по теперішній час зареєстровано за відповідачем - АТ "Укрнафта" на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Доказів на підтвердження наявності на вказаній земельній ділянці будь-якого іншого нерухомого майна або ж інших власників частини об'єктів нерухомості, що належать відповідачу, матеріали справи не містять.
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що діючим законодавством України закріплено принцип цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, що означає неможливість користування відповідним нерухомим майном без користування земельною ділянкою, яка знаходиться під таким майном.
Зважаючи на те, що відповідач є власником нежитлової будівлі, що знаходяться на земельній ділянці по просп. Льва Ландау, 2-Г у м. Харкові, зазначена обставина свідчить про безпосереднє використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 під вказаною будівлею.
Позивач стверджує про відсутність належного оформлення власником будівлі (відповідачем) права користування земельною ділянкою, зокрема чинних договорів оренди з Харківською міською радою, як власником відповідного нерухомого майна щодо право власності якого відсутній спір про право, та державної реєстрації права користування (оренди) сформованою земельною ділянкою.
Сутність спору полягає у спонуканні відповідача до повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, яка є комунальною власністю.
Як свідчать матеріали справи, відповідач, як покупець нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, після закінчення дії договору оренди землі від 19.12.2007 (зареєстрований 06.05.2008 за №440867100042), зокрема, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 фактично використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Наведеним підтверджується правомірність звернення позивача про стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, без правових підстав такого використання земельної ділянки, зокрема, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 року №201/9127/21 зробила такий висновок, що кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Тобто, у даному випадку обов'язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.
Колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і у такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов, як фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Оскільки у відповідача відсутня правова підстава для набуття (збереження) спірної земельної ділянки, тому у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів у порядку статті 1212 ЦК України.
Суд першої інстанції виходив з того, що доказів повернення орендарем земельної ділянки, яка є предметом договору, зокрема, відповідного акту приймання-передачі матеріали справи не містять. Натомість, фактичне користування відповідачем спірної земельної ділянки після закінчення строку дії договору та, зокрема, у спірний період (з 01.01.2020 по 28.02.2022) підтверджується матеріалами справи. Господарський суд урахував положення підпункту «к» пункту 31 договору, а також ту обставину, що неповернення земельної ділянки, незважаючи на закінчення строку дії договору, не звільняють орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором. Оскільки відповідач у порушення умов договору не повернув земельну ділянку орендодавцеві та продовжував здійснювати фактичне використання земельної ділянки у спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до підпункту «к» пункту 31 договору орендодавець (позивач) має правові підстави вимагати плату за землю у порядку та розмірах, визначених саме умовами даного договору. З огляду на викладене, господарський суд виснував, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, ураховуючи умови підпункту «к» пункту 31 договору обов'язок орендаря здійснювати плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором, продовжує діяти та не припинений.
Відтак, суд дійшов висновку, що за умов існування між сторонами договірних правовідносин, у тому числі у зв'язку з припиненням дії договору/закінченням строку його дії, помилковим є звернення до суду із позовом на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України. Таким чином, спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок господарського суду помилковим, зважаючи на таке.
Частиною 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" (у реакції, чинній на час укладення договору) договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
За змістом пункту 8 договору оренди від 19.12.2007, договір укладено строком до 01.09.2010.
Умовами вказаного пункту також встановлено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Таким чином, умовами договору сторони визначили алгоритм дій у разі припинення строку дії договору.
Матеріали справи не містять доказів того, що на виконання умов договору, орендар, у встановлений договором строк, здійснив письмове повідомлення орендодавця про намір продовжити дію цього договору.
Оскільки строк, на який укладено договір оренди закінчився 01.09.2010, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для твердження про наявність договірних правовідносин між сторонами у період, визначений позивачем для стягнення безпідставно збережених коштів.
Відсутність у матеріалах справи акту приймання-передачі земельної ділянки не спростовує факту припинення речового права оренди після 01.09.2010.
При цьому, оформлення акту приймання-передачі земельної ділянки є наслідком припинення дії договору оренди, а не підставою для його припинення.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №922/247/21, де зазначено, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відсутністю правової підстави вважається такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. При цьому положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору (див. подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19). Відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності доказів поновлення такого договору в порядку, що визначений статтею 33 цього Закону або ж укладення нового договору оренди, відсутні й підстави для висновку про те, що орендар, який не повернув земельну ділянку за актом прийому-передачі, користується нею на відповідній правовій підставі, а тому стягнення з такого орендаря безпідставно збереженої орендної плати в порядку приписів статті 1212 ЦК України є цілком правомірним.
Доводи відповідача стосовно того, що доданий до позовної заяви витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформований 05.08.2020 за № НВ-0005391982020, містить відомості про зареєстроване право користування земельною ділянкою за відповідачем з 06.05.2008 та не містить інформації про припинення цього речового права чи строку його дії, жодним чином не спростовують аргументи позивача щодо відсутності оформленого права користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2020 по 28.02.2022.
У контексті зазначеного, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2013 діяла норма про обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі та про набрання чинності такими договорами після їх державної реєстрації. Таким чином, відлік строку дії договорів, підписаних до 01.01.2013, розпочинався від дати їх державної реєстрації.
З 01.01.2013 державна реєстрація договорів оренди землі не здійснюється у Державному реєстрі земель. Натомість, проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).
Доказів укладення між сторонами нового договору щодо оренди спірної земельної ділянки чи доказів внесення сторонами змін до договору щодо подовження строку його дії шляхом укладення письмових додаткових угод матеріали справи не містять.
Таким чином, з огляду на положення ст.93, 125 Земельного кодексу України, статті 17 Закону "Про оренду землі", судова колегія зазначає, що відповідач користується спірною земельною ділянкою поза межами строку дії договору, без укладення відповідного договору. Оскільки договір припинив свою дію, то встановлені договором умови не можуть бути застосовані до спірного періоду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 у справі №804/4362/18 зазначила, оскільки договір оренди землі припинився у зв'язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати після закінчення строку дії договору, є безпідставним.
Близькі за змістом висновки щодо відсутності підстав для плати за користування майном після закінчення строку, на який його було укладено, містяться у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а саме: договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин. Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд узяв до уваги доводи відповідача щодо внесення останнім плати за земельну ділянку у спірний період відповідно до підпункту «к» пункту 31 договору, на підтвердження чого відповідач подав податкові декларації, платіжні доручення та акт Державної податкової служби України від 28.06.2023 №1357/Ж5/31-00-07-01-03-20/00135390 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Укрнафта".
Колегія суддів зазначає, що вказаний акт не має для суду заздалегідь встановленої сили, оскільки складання такого акту не підтверджує наявність правових підстав використання земельної ділянки після припинення строку дії договору оренди та у заявлений позивачем спірний період стягнення безпідставно збережених коштів, тому не може бути урахований під час розгляду справи, як документ, яким спростовуються позовні вимоги Харківської міської ради.
Щодо доводів відповідача про необґрунтованість здійснених розрахунків суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності, судова колегія зазначає таке.
Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Частинами першою, третьою статті 23 цього ж Закону визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
При цьому згідно із частиною другою статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років.
За змістом пунктів 87, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, витяг з Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відомості з якого є актуальними на дату та час формування документів.
Отож, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік. За таких умов технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Згідно з Витягом № 4341 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 складає 2014945 грн (дата формування витягу 09.06.2020).
За правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (п. 7.19), постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, постанова Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, постанова Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15, постанова Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 751/1543/19).
Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (постанова Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
Враховуючи встановлені вище обставини щодо фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою за відсутності доказів поновлення договору оренди землі в порядку, що визначений статтею 33 цього Закону або ж укладення нового договору оренди, в даному випадку відсутні підстави для висновку про те, що орендар, який не повернув земельну ділянку за актом прийому-передачі, користується нею на відповідній правовій підставі.
З цих підстав колегія суддів відхиляє заперечення відповідача, що наданий позивачем розрахунок не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, оскільки здійснений із порушенням умов договору оренди землі від 19.12.2007, якими визначено в тому числі розмір орендної плати у відсотковому визначенні від нормативної грошової оцінки землі та суму орендної плати, яка підлягала індексуванню.
Водночас, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин є підставою для застосування при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку, як безпідставно збережених грошових коштів, затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.
Наданий до позовної заяви Витяг № 4341 від 09.06.2020 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зокрема містить кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої надано витяг, а також нормативну грошову оцінку земельної ділянки у гривнях, що є достатнім для обчислення розміру орендної плати.
При цьому законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру. Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Проте, відповідач, у свою чергу, не надав іншого витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки або інші докази на спростування зазначеної у витязі інформації щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки станом на дату його формування або за інший період.
Отже, на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, інформації з ГУ ДПС у Харківській області Департаментом земельних відносин Харківської міської ради здійснено відповідні розрахунки безпідставно збережених коштів за використання вищевказаної земельної ділянки.
Відповідно до розрахунку позивача розмір орендної плати за користання земельної ділянки комунальної власності, з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, загальною площею 0,1521 га, по просп.Льва Ландау, 2-Г у м.Харкові, складає:
- у 2020 році - 20149,45 грн в місяць, а за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020 року) становить 221643,95 грн;
- у 2021 році - 20149,45 грн в місяць, а за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 241793,40 грн;
- у 2022 році - 21056,18 грн в місяць, а за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 становить 43112,36 грн.
З розрахунку убачається, що позивачем ураховано дані, наведені Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області у листі від 19.06.2025 №133991/5/20-40-04-07-12, де зазначено, що АТ "Укрнафта" сплачено: за 2020 рік - 185549,78 грн, за 2021 рік - 185549,78 грн, за 2022 рік - 204104,76 грн (за період: з 01.01.2022 - 28.02.2022 - 34017,46) за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, по просп.Льва Ландау, 2-Г у м.Харкові.
Перевіривши розрахунок позивача, судом апеляційної інстанції встановлено його правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.
Таким чином, розмір безпідставно збережених АТ "Укрнафта" коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004 за загальний період з 01.01.2020 по 28.02.2022 становить 100432,69 грн.
Відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок, який здійснений Департаментом земельних відносин Харківської міської ради на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Заперечень стосовно застосованих під час здійснення вказаного розрахунку коефіцієнтів відзив на апеляційну скаргу не містить, в суді першої інстанції відповідачем також такі доводи не зазначались.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем здійснені розрахунки за фактичне користування земельною ділянкою всупереч вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору оренди.
Колегія суддів зауважує, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою у встановленому розмірі, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною, в тому числі, в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
За допомогою норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідачів у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці комунальної форми власності, та фактичним користувачем такої земельної ділянки за відсутності належним чином оформленого права користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку, а також враховуючи, що внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки у спірний період з 01.01.2020 по 28.02.2022 без укладення договору оренди землі територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у розмірі недоотриманої орендної плати, що має наслідком порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача щодо неодержаного майна у розмірі орендної плати за землю, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Харківської міської ради коштів у розмірі 100432,69 грн.
З огляду на наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі, а висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є безпідставним.
Отже, доводи скаржника знайшли своє підтвердження.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню.
За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.п. 3, 4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2025 у справі №922/3129/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Харківської міської ради задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243, платіжні реквізити: отримувач -ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37874947, рахунок (ІВAN) -UA698999980314090611000020649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 100432,69 грн за використання земельної ділянки по просп.Льва Ландау, 2-Г, у м.Харкові, з кадастровим номером 6310136900:06:010:0004, за період: з 01.01.2020 по 28.02.2022.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243, платіжні реквізити: р/р UA518201720344240012000032986, Банк: ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач - Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) - 04059243) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн за подання позовної заяви.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м.Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243, платіжні реквізити: р/р UA518201720344240012000032986, Банк: ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач - Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) - 04059243) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.03.2026.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна