ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 лютого 2026 року Справа № 918/800/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача - Митрофанова О.С.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 (повний текст складено 15.12.2025)
за позовом Острозької міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод"
про стягнення заборгованості в сумі 2 009 341 грн 89 коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" на користь Острозької міської ради Рівненської області безпідставно збережені кошти у сумі 2 009 341 грн 89 коп. та 30 140 грн 13 коп. судового збору.
Суд першої інстанції виснував, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" зобов'язане відшкодувати Острозькій міській раді, як власнику, безпідставно збережені кошти за користування земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року включно в сумі 2 009 341 грн. 89 коп. на підставі ст. 1212 ЦК України
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25. Прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження з перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25. Скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 в частині задоволення позову Острозької міської ради та постановити у скасованій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Острозької міської ради у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- незважаючи на вчинення всіх необхідних дій з боку ТОВ "Острозький цукровий завод", позивач не вирішує питання передачі у власність відповідної земельної ділянки у встановленому законом порядку (зокрема, не затверджує виготовлену експертну грошову оцінку та не надає дозвіл на викуп спірної земельної ділянки), натомість пред'являє відповідні позовні вимоги, чим зловживає правами у галузі земельних відносин;
- зловживання полягають в тому, що Острозька міська рада Рівненської області створює відповідні інші перешкоди для набуття права власності на спірну земельну ділянку;
- спірна земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що є частиною єдиного майнового комплексу ТОВ "Острозький цукровий завод", було поділено на декілька частин, що порушує права та законні інтереси ТОВ "Острозький цукровий завод";
- незаконність дій та бездіяльності Острозької міської ради Рівненської області у галузі земельних відносин, ігнорування відповідних клопотань ТОВ "Острозький цукровий завод", призвели до виникнення спору у даній справі, та вказують на недобросовісність позивача;
- Острозька міська рада Рівненської області зловживає своїми правами у правовідносинах з ТОВ "Острозький цукровий завод" у галузі земельних відносин та фактично створила умови для пред'явлення позову у даній справі;
- з огляду на те, що основна діяльність з виробництва цукру до дійсного моменту ТОВ "Острозький цукровий завод" не здійснюється, то фактична площа, яка використовується товариством є меншою, ніж площа, яка необхідна для повноцінного здійснення такої господарської діяльності. Враховуючи те, що ТОВ "Острозький цукровий завод" планує відновити основну діяльність з виробництва цукру, ним було здійснено у встановленому порядку викуп земельних ділянок з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034 площею 0,18 га, 5624286400:10:008:0035 площею 3,91 га, 5624286400:10:008:0036 площею 1,76 га, та здійснюються заходи для викупу земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га. Втім, фактична площа спірної земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ "Острозький цукровий завод" за спірний період, зазначений у позовній заяві, є значно меншою, ніж її реальна площа, яка необхідна для відновлення та подальшого здійснення основної діяльності Товариства з виробництва цукру, що на даний час не здійснюється. Користування спірною земельною ділянкою здійснюється лише шляхом перебування на них будівель та споруд;
- обставини фактичного користування ТОВ "Острозький цукровий завод" всією площею спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, площею 53,1479 га, що зазначений у позовній заяві, не підтверджені Острозькою міською радою Рівненської області належними та допустимими доказами.
- представлений Острозькою міською радою Рівненської області розрахунок позовних вимог є необґрунтованим, адже останній передбачає використання ТОВ "Острозький цукровий завод" всієї площі земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, у той час як це не підтверджено допустимими доказами та загалом є неможливим з огляду на технічні характеристики (конкретну площу) будівель та споруд, що належать ТОВ "Острозький цукровий завод";
- позивач ототожнює поняття "площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні" та "площа земельної ділянки, яка зазначена в правовстановлюючому документі на землю". Ці поняття не є тотожними у всіх випадках
19.01.2026 матеріали справи №918/800/25 надійшли до суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази сплати 45 210,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
05.02.2026 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" надійшла заява на виконання ухвали суду, до якої долучено докази сплати судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "24" лютого 2026 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 20.02.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
12.02.2026 на адресу суду від Острозької міської ради надійшов відзив на апеляційну каргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ "Острозький цукровий завод" залишити без задоволення по справі №918/800/25. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача заперечила доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з'явився.
Однак, 23.02.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що представник ТОВ "Острозький цукровий завод", у цю ж дату та час, бере участь як захисник у кримінальній справі №381/4179/25 (кримінальне провадження №12025111310000677 від 05.05.2025). Зазначає, що дата та час вказаного судового засідання у кримінальній справі була визначена раніше, участь у даній справі як захисника є обов'язковою та є гарантією права на захист обвинуваченої. Заміна захисника у кримінальному провадженні на даній стадії є неможливою, оскільки захист здійснюється з моменту початку досудового розслідування, а зміна захисника порушить право обвинуваченої на ефективний захист
Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Щодо участі представника відповідача в іншій справі, колегія суддів враховує, що відповідач як юридична особа не позбавлений можливості скористатися правовою допомогою у цій справі необмеженої кількості представників.
Конституційне право на суд є правом, а його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 "Якименко проти України"; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 "Мороз та інші проти України" та інші).
Також суд при розгляді клопотання судом бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховуючи, що відповідач як юридична особа не позбавлений можливості скористатися правовою допомогою необмеженої кількості представників, а також те, що явка сторін у справі обов'язковою не визнавалась, їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги те, що відкладення є правом суду, а не обов'язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача.
Також 23.02.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить зупинити апеляційне провадження у справі №918/800/25 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/920/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" до Острозької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває справа №918/920/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" до Острозької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити дії, в межах якого позивач просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Острозької міської ради від 14.08.2025 №2572 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності площею 53,1479 га, кадастровий номер 5624286400:10:008:0038 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком та надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок та на розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за межами с. Оженин";
- зобов'язати Острозьку міську раду Рівненської області розглянути на черговому пленарному засіданні питання про затвердження звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 53,1479 га (кадастровий номер 5624286400:10:008:0038) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, що розташована за межами с. Оженин на території Острозької міської територіальної громади (Оженинський старостинський округ) Рівненського району Рівненської області, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива-Експерт" для продажу на неконкурентних засадах у власність землекористувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод", та продаж зазначеної земельної ділянки землекористувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод".
Скаржник зазначає, що у зазначеній справі №918/920/25 судом встановлюється (1) правомірність відмови органу місцевого самоврядування в оформленні прав на спірну земельну ділянку, (2) наявність або відсутність перешкод з боку позивача у набутті відповідачем права на спірну земельну ділянку, (3) наявність або відсутність зловживання правом органом місцевого самоврядування у спірних правовідносинах.
На думку скаржника, вирішення питань про правомірність дій Острозької міської ради, наявність зловживання правом, створення штучних підстав для стягнення коштів, є необхідною передумовою для вирішення спору у даній справі №918/800/25. Без встановлення цих обставин апеляційний суд не може дати об'єктивну правову оцінку наявності складу такого цивільного правопорушення як збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави у спірних правовідносинах.
Щодо вказаного клопотання про зупинення провадження суд зазначає, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України).
Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи в розумінні пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №990/24/23).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 зазначив, що: по-перше, провадження у справі варто зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі №922/2714/23 (752/11425/22) вказав, що умовами застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є:
- об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;
- пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;
- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.
Пов'язаною є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
Тоді як під неможливістю розгляду зазначеної справи необхідно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 920/481/23 вказав: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Водночас, за приписами пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Сама лише взаємопов'язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки розгляд справи №918/920/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" до Острозької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов'язання вчинити дії, об'єктивно не перешкоджає та не унеможливлює перегляд справи №918/800/25 про стягнення 2 009 341 грн 89 коп. за користування земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщено об'єкти нерухомого майна відповідача, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказані земельні ділянки, оскільки наявні матеріали справи та надані сторонами докази дозволяють суду самостійно встановити обставини справи №918/800/25.
Крім того, 23.02.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить призначити у справі №918/800/25 судову земельно-технічну експертизу, на розгляд якої поставити питання:
- Яка площа земельної ділянки із кадастровим номером: 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, необхідна для експлуатації будівель та споруд, які належать на праві власності ТОВ "Острозький цукровий завод"?
- Яка площа земельної ділянки із кадастровим номером: 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, фактично перебувала у користуванні ТОВ "Острозький цукровий завод" шляхом експлуатації будівель та споруд, які належать на праві власності ТОВ "Острозький цукровий завод"?
Доручити проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України або одній з його філій.
Попередити судових експертів про кримінальну відповідальність згідно ст. ст. 384,385 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, та направити йому копію ухвали.
Провадження у справі №918/800/25 зупинити до одержання результатів експертизи.
Щодо вказаного клопотання про призначення судової експертизи, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи (ч. 1 ст. 100 ГПК України).
Згідно з п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках призначення судом експертизи; з питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 229 ГПК України передбачено, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 228 цього Кодексу - на час проведення експертизи.
З урахуванням викладеного, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Позивачем до матеріалів справи долучено докази на підтвердження підстав позову, які в силу вимог ст. 86 ГПК України мають бути оцінені судом, а результат такої оцінки має бути викладений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 238 ГПК України), як і наданим відповідачами, на спростування доводів позивача, доказам.
В даному спорі необхідно встановити наявність або відсутність правових підстав для стягнення 2 009 341 грн. 89 коп. за користування земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщено об'єкти нерухомого майна відповідача, за відсутності правовстановлюючих документів.
Натомість, у разі призначення судом експертизи, остання не зможе надати відповіді на це питання.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі значення мають правові підстави наявності/відсутності користування земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщено об'єкти нерухомого майна відповідача, за відсутності правовстановлюючих документів. Це питання виключно правового характеру, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Дане право кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alime№taria Sa№ders S.A. v. Spai№).
Європейський суд з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У пункті 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2006 у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) Суд нагадав, що "розумний строк" провадження має бути оцінений відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див. серед інших "Фридлендер проти Франції" [GC], № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VI).
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, №o. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012), "Зяя проти Польщі" (заява № 45751/10).
Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Аналіз статті 228 ГПК України засвідчує, що зупинення провадження у справі може бути зумовлене об'єктивною необхідністю дотримання процесуальних строків розгляду справи та у випадках призначення судом експертизи також неможливістю проводити відповідні процесуальні дії, оскільки для проведення експертизи матеріали справи направляються до судово-експертної установи, а тому такий захід є цілком виправданим.
Втім, необхідно враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимогстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, в частині розумного строку розгляду справи.
Тривале безпідставне зупинення провадження у справі за відсутності підстав для призначення експертизи суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, та перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Отже, підстави для призначення судової експертизи у даному випадку відсутні.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що відповідно до листа начальника управління містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, благоустрою та землекористування виконавчого комітету Острозької міської ради № 225/04-10/25 від 29 травня 2025 року місцевий бюджет втрачає доходи в зв'язку з безоплатним користуванням земельною ділянкою комунальної власності Острозької міської ради площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" без правовстановлюючих документів.
Вище вказана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та попередньо перебувала у державній власності, а відповідно до Закону України № 1423- ІХ від 28 квітня 2021 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" її передано до комунальної власності Острозької міської ради.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 серпня 2025 року номер інформаційної довідки:439285393 на земельну ділянку площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 зареєстровано 29 вересня 2021 року право комунальної власності Острозької територіальної громади в особі Острозької міської ради.
Рішення про продаж інших земельних ділянок для Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод", на котрих також знаходиться нерухоме його майно з кадастровими номерами: 5624286400:10:008:0034, 5624286400:10:008:0035, 562428640034:10:008:0036 прийняті Острозькою міською радою 19 липня 2024 року під № 1669, 1670, 1671. Що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га., то ні в оренді ні у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" вона не перебувала, хоча своїми листами від 13 березня 2024 року № вих-1348/01-15-24, 08 серпня 2024 року № 3927/01-17-24, 26 серпня 2024 року № вих-4184/01-15-24, 12 лютого 2025 року №-745/01-15-25, 31 березня 2025 року № 1525/01-15-25 Острозька міська рада зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" з проханням відшкодувати кошти за використання майна без правовстановлюючих документів та звернутися до міської ради з питанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку з дотриманням вимог чинного законодавства.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 серпня 2024 року за номером 390220063 земельна ділянка за кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 перебуває у власності Острозької територіальної громади в особі Острозької міської ради, та відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 серпня 2024 року та від 13 серпня 2025 року на земельній ділянці 5624286400:10:008:0038 розміщено комплекс, майновий, реєстраційний номер майна: 904379, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод".
Однак, всупереч зазначених норм ЗК України, відповідач придбавши у 2011 та 2015 роках нерухоме майно на час перебування земельної ділянки у державній власності згідно відомостей з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровими номерами: 5624286400:10:008:0038 з 02 серпня 2017 року, та з вересня 2021 року тобто з часу набуття їх в комунальну власність в подальшому узаконення вказаної ділянки не відбулося.
Як стверджує позивач правова підстава для набуття (збереження) майна земельної ділянки з кадастровим номером: 5624286400:10:008:0038 з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року, що в с. Оженин, Рівненського району, Рівненської області у Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" відсутня, тому у Острозької міської ради правомірно виникло право на стягнення з останнього коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.
Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить: площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, згідно з витягами № НВ-5600307922024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31 липня 2024 року 104 880 605 грн. 85 коп., від 19 березня 2025 року - 117 466 278 грн. 55 коп.
Згідно розрахунку позивача, плата за користування земельною ділянкою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" без правовстановлюючих документів площею 53,1479 га, кадастровий номер 5624286400:10:008:0038, у період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року становить, а саме: з 06 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року - 104 880 605 грн. 85 коп. *2%*117дн/366дн = 670 548 грн. 14 коп.; з 01 січня 2025 року по 27 липня 2025 року - 117 466 278 грн. 55 коп. *2%*208дн/365дн = 1 338 793 грн. 75 коп. Разом 2 009 341 грн. 89 коп.
Враховуючи наведені обставини справи, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" зобов'язане відшкодувати Острозькій міській раді, як власнику, безпідставно збережені кошти за користування земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави регулює статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин першої та другої цієї норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Законодавець у частині другій статті 3 Земельного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24).
Право оренди земельної ділянки визначає стаття 93 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом пункту "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Отже, у вищенаведених нормах матеріального права законодавець закріпив принцип "платного використання землі".
У статті 288 Податкового кодексу України унормовано, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Здійснюючи аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України, а також статей 120, 125 Земельного кодексу України, підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності. Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна (тотожний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).
- положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанови Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19);
- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (аналогічні правові позиції висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (п. 34), у постановах Верховного суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19);
- фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24);
- новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19);
- із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, а також постанови Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20).
Тобто, у розумінні підходів Верховного Суду, визначених у вищенаведених постановах, обов'язок щодо внесення плати за користування земельною ділянкою комунальної власності пов'язується саме з особою, власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, як з її фактичним користувачем.
Як убачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна установлено, що цілісний майновий комплекс, розташовані по вул. Заводській, с. Оженин, Рівненський район, Рівненська область, належить на праві приватної власності відповідачу з 2015 року.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірних земельних ділянок, на якій розташовані ці об'єкти, тому з відповідної дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельними ділянками (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельними ділянками, на яких розташовано майно.
Відповідач не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і, відповідно, користується земельними ділянками, на яких воно розташоване.
Зокрема, як установлено судом із фактичних обставин справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5624286400:10:008:0034 зареєстрована за відповідачем 31 липня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2024 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 562428640035:10:008:0035, 5624286400:10:008:0036 зареєстровані за відповідачем 31.07.2024 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2024 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, на якій знаходиться майновий комплекс, належний відповідачу на праві власності, до цього часу ні в оренді, ні у власності відповідача не перебуває.
В апеляційній скарзі скаржник відповідач заперечує площу земельних ділянок, стосовно яких позивачем проведено розрахунок безпідставно збережених грошових коштів, обґрунтовуючи це фактичним користуванням, яке склалося у відповідача на цей час, зокрема через консервацію виробництва, а також площею нерухомого майна, яке знаходиться на спірних земельних ділянках.
Водночас, відповідач у листах № 11 від 11 жовтня 2022 року, № 19 від 26 вересня 2022 року, № 21 від 08 жовтня 2024 року, № 21 від 18 червня 2024 року, № 22 від 06 серпня 2024 року, № 23 від 14 серпня 2024 року тощо, просив затвердити виготовлені проєкти землеустрою, експертні грошові оцінки, а також надати дозвіл на викуп земельних ділянок, зазначивши земельні ділянки у тих розмірах, на підставі яких позивач здійснив розрахунок.
У вказаних листах відповідача не йшлося про наміри набуття землі через аукціон, оскільки відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, зокрема знаходження на них нерухомого майна.
З матеріалів справи убачається, що спірні земельні ділянки є сформованими, оскільки мають кадастровий номер та є об'єктами цивільних прав, клопотання щодо їх викупу до міської ради надходили з конкретизацією їх розмірів, які, як зазначалося, відповідають розмірам, зазначеним позивачем у позовній заяві.
Судом установлено, що доказів звернення відповідача до позивача з метою поділу земельних ділянок, відмови від їх частини чи про надання їх в меншому розмірі та прийняття радою відповідних рішень у матеріалах справи немає.
Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, дії відповідача свідчать про те, що останній мав на меті скористатися правом викупу земельних ділянок з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034, 562428640035:10:008:0035, 5624286400:10:008:0036 у визначених розмірах, саме через перебування на них нерухомого майна, що належить йому на праві власності.
Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, то за затвердженням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідач звернувся у серпні 2024 року, у зв'язку з чим рішенням позивача від 30 серпня 2024 року № 1735 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 53,1479 га за межами с. Оженин.
Судом також встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходяться, зокрема кагатні поля, об'єкти нерухомого майна, резервні поля для дефіката. Окрім того, відповідач зазначив, що усі об'єкти, які знаходиться на вказаній земельній ділянці, є необхідними для провадження господарської діяльності.
Отже, дійсно відповідач не використовує спірні земельні ділянки у повному обсязі, однак визнає їх розмір необхідним для провадження господарської діяльності, заразом тимчасове невикористання земельних ділянок не є підставою для зміни розміру плати за землю.
Судом установлено, що на земельних ділянках, щодо яких виник спір, знаходяться об'єкти нерухомого майна, належні відповідачу на праві власності; відповідач, звертаючись до позивача із заявами, спрямованими на оформлення правовстановлюючих документів, визначав саме ті розміри земельних ділянок, про які йдеться в позовній заяві; три з чотирьох земельних ділянок перебувають у власності відповідача, а отже, вказані обставини суперечать позиції (поведінці) відповідача щодо необґрунтованості розрахунку з огляду на розмір земельних ділянок.
Таким чином, відповідач, маючи право на отримання у власність земельних ділянок, щодо яких виник спір, безпосередньо висловив своє бажання щодо їх розміру (який співпадає із тим, що зазначений у позовній заяві), відтак він є пов'язаним своїм рішенням і не вправі його змінити.
Спроба відповідача поставити під сумнів зазначений ним розмір суперечить його попередній поведінці і може призвести до припинення права викупу земельної ділянки поза конкурсом у тому розмірі, про який йшлося в його заявах (вказане стосується лише земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, площею 53,1479 га, оскільки решта земельних ділянок уже перебуває у власності відповідача, їх розмір відповідає тому, про який він просив).
Враховуючи викладене, спір виник щодо земельних ділянок земельних ділянках з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034 площею 0,18 га, 5624286400:10:008:0035 площею 3,91 га, 5624286400:10:008:0036 площею 1,76 га, 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га.
Частиною 1 ст. 3 ЗК України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
27 травня 2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".
Названим Законом України розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено п. 24 такого змісту: "24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Також підп. 20 п. 4 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до ст. 83 ЗК України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом "в" такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Судом встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за державою з моменту їх формування як об'єктів цивільно-правових прав, у 2016 році, відтак право власності у позивача на земельні ділянки з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0036 площею 1,76 га, 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га виникло з 29 вересня 2021 року, а на земельні ділянки з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034 площею 0,18 га, 5624286400:10:008:0035 площею 3,91 га виникло з 30 вересня 2021 року.
Суд зазначає, що твердження скаржника про зловживання Острозької міської ради Рівненської області своїми правами у правовідносинах з ТОВ "Острозький цукровий завод" спростовуються доказами наявними у справі, зокрема, відповідями на листи відповідача та роз'ясненнями щодо порядку докуметального оформлення земельної ділянки.
Водночас згідно зі ст. 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".
Згідно з п. 288.5 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Відповідно до п. 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".
За ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
За змістом ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений ст. 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Ви тяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до п. 271.2 ст. 271 ПК України.
Пунктом 271.2 ст. 271 ПК України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 914/2848/22).
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 646/4738/19 сформовано висновок, що за відсутності витягу з нормативно грошової оцінки у певний період щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативно грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення у справі з урахуванням цих документів. У такому випадку рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, є належним доказом у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов'язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/8770/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 904/4933/15, від 01 березня 2023 року у справі № 751/1543/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Судом установлено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, згідно з витягами № НВ-5600307922024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31 липня 2024 року становить 104 880 605 грн. 85 коп., від 19 березня 2025 року становить 117 466 278 грн. 55 коп.
Розрахунок плати за користування земельною ділянкою площею 53,1479 га, кадастровий номер 5624286400:10:008:0038, з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року становить, а саме: з 06 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року 104 880 605 грн. 85 коп. *2%*117дн/366дн = 670 548 грн. 14 коп.; з 01 січня 2025 року по 27 липня 2025 року 117 466 278 грн. 55 коп. *2%*208дн/365дн = 1 338 793 грн. 75 коп.
Судом доцільно враховано, що розрахунок позивачем зроблено за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року, оскільки включно по 05 вересня 2024 року суму боргу за користування даною земельною ділянкою стягнуто на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2025 року у справі № 918/821/24. Розрахунок здійснено по 27 липня 2025 року, оскільки на підставі рішення Острозької міської ради № 774 від 30 вересня 2022 року, яким надано дозвіл на поділ даної земельної ділянки 28 липня 2025 року в наслідок її поділу зареєстровано в Державному земельному кадастрі наступні земельні ділянки 5624286400:10:008:0049, 56242864400:10:008:0050, 5624286400:10:008:0051, 5624286400:10:008:0052, 5624286400:10:008:0053, 5624286400:10:008:0054 з цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Отже, позивачем обгрунтовано та арифметично правильно здійснено розрахунок доходів від безпідставно набутого майна Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" та встановлено, що загальна сума доходів за використання земельних ділянок за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року включно становить 2 009 341 грн. 89 коп.
Крім того, судом першої інстанції доцільно при розгляді спору, враховано справу №918/821/24, в якій розглядався аналогічний даному спору предмет та між тими ж учасниками, однак за інший період.
На підставі викладеного, беручи до уваги всі обставини у сукупності, Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" зобов'язане відшкодувати Острозькій міській раді, як власнику, безпідставно збережені кошти за користування земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року включно в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/800/25 - без змін.
2. Справу №918/800/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "02" березня 2026 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Розізнана І.В.