ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 лютого 2026 року Справа № 906/683/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Козлова Л.Б., Струкова Л.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 (повний текст складено 30 грудня 2025 року, суддя Давидюк В.К.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора"
про стягнення 416240,00 грн
Фізична особа-підприємець Козлова Лариса Борисівна звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" про стягнення вартості безпідставно отриманих робіт (послуг) в розмірі 416240,00 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" про стягнення 416240,00 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що акти виконаних робіт за період 2019- 2021 років на загальну суму 628 047,00 грн, на які позивачка посилається як на підставу позову, вже були предметом дослідження у справах №906/854/21 та №906/1002/23, при цьому рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у справі №906/854/21 встановлено, що загальна вартість робіт за договором №22 від 04 червня 2019 року, фактично виконаних ФОП Козловою Л.Б. та прийнятих ОСББ "Замкова гора", становить 211807,00 грн, а зазначена обставина відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України має преюдиціальний характер і не підлягає повторному доказуванню, тоді як у справі №906/1002/23 апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову щодо решти актів на суму 418900,00 грн, прямо вказав, що обсяг наданих послуг уже встановлено рішенням від 22 листопада 2022 року, а ініціювання нового спору з тих самих підстав фактично спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин та досягнення іншого результату, що суперечить принципу правової визначеності.
Не погодившись з ухваленим рішенням, фізична особа-підприємець Козлова Лариса Борисівна звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що у 2019 році ОСББ "Замкова гора" отримало від ФОП Козлової Л.Б. послуги за договором №22 від 04 червня 2019 року на суму 169205,00 грн, у 2020 році - на суму 314240,00 грн, у 2021 році - на суму 144602,00 грн, тобто загалом за 2019 - 2021 роки на суму 628047,00 грн, з яких сплачено 518425,00 грн, у зв'язку з чим, на його думку, утворилась заборгованість у розмірі 109622,00 грн. Водночас після відмови сплатити вказану суму ОСББ звернулося до суду з позовом про визнання договору недійсним.
Апелянт вказує, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у справі №906/854/21 договір №22 від 04 червня 2019 року визнано недійсним у зв'язку з перевищенням повноважень головою правління ОСББ та застосовано наслідки односторонньої реституції зі стягненням з ФОП 293998,00 грн, однак під час розгляду цієї справи, за твердженням скаржника, досліджувалася лише частина актів виконаних робіт на суму 211807,00 грн, оскільки інші акти не були подані новообраним керівником ОСББ, а тому суд встановив обставини лише в межах заявлених позовних вимог.
Скаржник також зазначає, що у справі №906/1003/23 предметом розгляду були акти виконаних робіт лише на суму 418900,00 грн, тоді як у справі №906/683/25 досліджувалися акти на суму 628047,00 грн, у тому числі акти від 28 лютого 2021 року, 31 березня 2021 року, 30 квітня 2021 року, 31 травня 2021 року, 30 червня 2021 року, 31 липня 2021 року та 13 серпня 2021 року, які, на його переконання, відповідач фактично отримав, проте відмовився підписати та не повідомив суд про їх наявність.
На думку апелянта, з огляду на правові позиції судів у справах №906/854/21 та №906/1003/23 про встановлення обсягу послуг лише на суму 211807,00 грн, решта послуг на суму 416240,00 грн була отримана ОСББ поза межами договору №22 від 04 червня 2019 року, без достатньої правової підстави, а тому їх вартість є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню.
Крім того, апелянт наголошує, що, попри висновок суду касаційної інстанції про право позивачки доводити фактичні обставини спірних правовідносин в іншій справі, рішенням від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 її фактично обмежено у доступі до правосуддя шляхом безпідставного посилання на преюдиціальність обставин, встановлених у попередніх справах.
Скаржник також зазначає, що виконання ФОП Козловою Л.Б. рішення у справі №906/854/21 та відсутність обов'язку ОСББ повернути вартість фактично отриманих послуг на суму 416240,00 грн призвели до необґрунтованого покладення на неї додаткових витрат у розмірі 293998,00 грн та формування, на її переконання, непропорційного фінансового навантаження у межах спірних правовідносин.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2026 року у справі №906/683/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на "25" лютого 2026 р. об 10:40 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
20 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни - адвоката Струкової Людмили Володимирівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №906/683/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 лютого 2026 року у справі №906/683/25 вказану заяву задоволено.
Відповідач - ОСББ "Замкова гора" своїм правом, передбаченим статтею 263 ГПК України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не надало.
Безпосередньо в судовому засіданні 25 лютого 2026 року представник позивача та особисто позивач повністю підтримали вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача та його представника, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 червня 2019 року між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" (замовник, відповідач) в особі голови правління Ємельянова І.Ю. та фізичною особою-підприємцем Козловою Ларисою Борисівною (виконавець, позивач) укладено договір №22 про надання послуг /т.1, а.с. 104-106/.
Згідно із пунктами 1.1 - 1.3 предметом договору є надання бухгалтерських послуг, у т.ч. ведення податкового обліку та паспортного столу, організаційних робіт, необхідних для діяльності ОСББ; виконання сантехнічних робіт в місцях загального користування будинку; обслуговування електромереж в будинку.
Відповідно до пункту 2.4 договору ціна за виконання інших додаткових робіт, які не обговорені в даному договорі, погоджується сторонами у відповідному додатку до договору, і сплачується на підставі виставленого рахунку і відповідного акту виконаних робіт.
Так, додатками №1-3 до договору №22 сторони визначили перелік додаткових робіт не обумовлених договором, а саме:
- виконання робіт з технічного обслуговування мереж водопостачання, водовідведення та теплопостачання будинку в місцях загального користування;
- виконання електромонтажних робіт будинку в місцях загального користування;
- прибирання сходових клітин та прибудинкової території.
Фізична особа-підприємець Козлова Л.Б. стверджує, що в період з червня 2019 року по серпень 2021 вона надала, а ОСББ "Замкова гора" прийняло послуги на загальну суму 628047,00 грн, що підтверджується відповідними актами наданих послуг. Водночас, як вказує позивачка, відповідач частково провів розрахунки у розмірі 518425,00 грн, внаслідок чого заборгованість склала 109622,00грн, в т.ч. за 2019 рік - 41990,00 грн, за 2020 рік - 4435,00 грн, за 2021 рік - 63197,00 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у справі №906/854/21 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" до фізичної особи - підприємця Козлової Лариси Борисівни визнано недійсним договір про надання послуг №22 від 04 червня 2019 року, який укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" та фізичною особою - підприємцем Козловою Ларисою Борисівною та застосовано наслідки недійсного правочину у вигляді реституції шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" 293998,00 грн грошових коштів у порядку застосування реституції та 6679,97грн судового збору.
Судом було встановлено: "…Матеріалами справи підтверджено, що послуги по договору №22 від 04 червня 2019 року фактично надані відповідачем, позивачем прийняті без скарг, заперечень та оплачені на суму 211807,00 грн, про що свідчать підписані між сторонами акти виконаних робіт (наданих послуг) від 04.01.2021 на суму 17602,00грн, від 29.01.2021 на суму 17000,00грн, від 29.01.2021 на суму 8000,00грн, від 03.12.2019 на суму 480,00грн, від 29.10.2019 на суму 225,00грн, від 25.09.2019 на суму 433,00грн, від 22.10.2019 на суму 1180,00грн, від 28.10.2019 на суму 535,00грн, від 15.07.2019 на суму 1380,00грн, від 30.06.2019 на суму 15095,00грн, від 30.06.2019 на суму 7205,00грн, від 31.07.2019 на суму 15095,00грн, від 31.07.2019 на суму 7205,00грн, від 31.08.2019 на суму 15095,00грн, від 31.08.2019 на суму 7205,00грн, від 31.08.2019 на суму 7205,00грн, від 25.09.2019 на суму 430,00грн, від 30.09.2019 на суму 7205,00грн, від 30.09.2019 на суму 15095,00грн, від 28.10.2019 на суму535,00грн, від 29.10.2019 на суму 225,00грн, від 31.10.2019 на суму 15095,00грн, від 31.10.2019 на суму 7205,00грн, від 30.11.2019 на суму 7205,00грн, від 30.11.2019 на суму 15095,00грн, від 03.12.2019 на суму 480,00грн, від 31.12.2019 на суму 7205,00грн, від 31.12.2019 на суму 15095,00грн (т.1, а.с.158-185).
Підстави для визнання наданих послуг неякісними у суду відсутні, а тому застосування реституції в частині повернення 211807,00 грн є неможливим з огляду на фактичну реальність настання та неможливість повернення таких послуг відповідачу з огляду на їх прийняття замовником, у зв'язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості отриманих послуг в розмірі 211807,00грн є безпідставною…
Суд ухвалами неодноразово зобов'язував відповідача надати докази на підтвердження надання послуг на виконання договору №22 від 04 червня 2019 року (оригінали для огляду в засіданні, копії - для залучення до матеріалів справи) на загальну суму, заявлену до стягнення, у розмірі 505805,00 грн, однак відповідачка надала такі докази лише на загальну суму 211807,00 грн. Надання послуг на суму 293998,00 грн відповідачем не доведено. Натомість, подані на підтвердження факту надання послуг ФОП Козловою Л.Б. видаткові накладні (т.1, а.с.203-217) свідчать про господарські операції з купівлі-продажу товарів, та здійснені безпосередньо між ОСББ "Замкова гора" та іншими контрагентами, а тому не можуть бути доказами виконання між позивачем та відповідачем договору №22 від 04 червня 2019 року…
З огляду на встановлені обставини, враховуючи, що відповідачем не підтверджено факту надання послуг на суму 293998,00 грн (отриманих від позивача на виконання умов договору №22 від 04 червня 2019 року, який визнано судом недійсним), вимоги про стягнення 293998,00грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню."
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №906/854/21 рішення Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у цій частині залишено без змін.
Фізична особа-підприємець Козлова Л.Б. вважає, що зважаючи на те, що відповідач заперечує отримання ним послуг від позивачки саме в межах договору про надання послуг №22 від 04 червня 2019 року в сумі 416 240,00 грн, що вже встановлено у рішенні Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у справі №906/854/21, фактично вартість отриманих ОСББ від ФОП Козлової Л.Б. послуг на суму 416 240,00 грн є безпідставно набутим майном відповідача, тому підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року у справі №906/1002/23 частково задоволено позов фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" про стягнення 418900,00 грн заборгованості за надані послуги.
Присуджено до стягнення з ОСББ на користь підприємця 316900,00 грн заборгованості за надані послуги та 4753,50 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у справі №906/1002/23 задоволено апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" на рішення господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року. Скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року у справі №906/1002/23 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Північно-західним апеляційним господарським судом було вказано: "…З огляду на зазначені обставини в сукупності, оскільки Акти виконаних робіт з 31 січня 2020 року до 31 липня 2021 року складені на підставі Договору №22 від 04 червня 2019 року, який разом з доказами його виконання був предметом дослідження у справі №906/854/21, то Підприємець Козлова Л.Б. була вправі звернутись до господарського суду Житомирської області з даними документами із заявою про перегляд рішення у справі №906/854/21 за нововиявленими обставинами, позаяк ініціювання Підприємцем Козловою Л.Б. нового спору щодо обставин, яким вже надано судом оцінку, на переконання колегії суддів, є лише спробою переоцінити висновки суду у справі №906/854/21 та домогтися ухвалення рішення на свою користь."
Вказані обставини стали підставою для звернення фізичної особи-підприємця Козлової Л.Б. з даним позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" про стягнення вартості безпідставно отриманих робіт (послуг) в розмірі 416240,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, однак водночас вимагає, щоб порушення, на яке посилається позивач, було належно обґрунтованим, реальним і стосувалося індивідуально визначених прав або інтересів особи, яка заявляє про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України закріплює право особи звернутися до суду за захистом її майнового чи немайнового права та інтересу.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (аналогічний висновок міститься у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/ інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 42).
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець Козлова Л.Б. обрала спосіб захисту у формі стягнення вартості "безпідставно набутих" коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи позов наявністю актів виконаних робіт/наданих послуг за 2019 - 2021 роки та стверджуючи, що за цими актами відповідач отримав послуги на загальну суму 628047,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Застосовуючи статтю 1212 Цивільного кодексу України суд має перевірити наявність саме тих юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення кондиційного зобов'язання (набуття/збереження майна; набуття/збереження за рахунок іншої особи; відсутність достатньої правової підстави для такого набуття/збереження або відпадіння такої підстави), причому за наявності чинної правової підстави для набуття (збереження) майна норми статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися лише після того, як відповідна підстава в установленому порядку скасована/визнана недійсною/змінена/припинена або була відсутня від початку.
Водночас місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, правильно виходив із того, що надані позивачкою в обґрунтування позовних вимог акти виконаних робіт/наданих послуг за 2019 - 2021 роки (зокрема: від 04 січня 2021 року на суму 17 602,00 грн, від 29 січня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 29 січня 2021 року на суму 8 000,00 грн, від 03 грудня 2019 року на суму 480,00 грн, від 29 жовтня 2019 року на суму 225,00 грн, від 25 вересня 2019 року на суму 433,00 грн, від 22 жовтня 2019 року на суму 1 180,00 грн, від 28 жовтня 2019 року на суму 535,00 грн, від 15 липня 2019 року на суму 1 380,00 грн, від 30 червня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 30 червня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 31 липня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 липня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 31 серпня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 серпня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 25 вересня 2019 року на суму 430,00 грн, від 30 вересня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 30 вересня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 жовтня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 жовтня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 30 листопада 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 30 листопада 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 грудня 2019 року на суму 7 205,00 грн, від 31 грудня 2019 року на суму 15 095,00 грн, від 31 січня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 31 січня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 29 лютого 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 29 лютого 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 31 березня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 31 березня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 30 квітня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 30 квітня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 31 травня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 31 травня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 30 червня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 30 червня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 31 липня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 31 липня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 31 серпня 2020 року на суму 16 680,00 грн, від 31 серпня 2020 року на суму 7 500,00 грн, від 30 вересня 2020 року на суму 17 430,00 грн, від 30 вересня 2020 року на суму 7 600,00 грн, від 31 жовтня 2020 року на суму 17 430,00 грн, від 31 жовтня 2020 року на суму 7 600,00 грн, від 30 листопада 2020 року на суму 17 430,00 грн, від 30 листопада 2020 року на суму 7 600,00 грн, від 31 грудня 2020 року на суму 17 430,00 грн, від 31 грудня 2020 року на суму 7 600,00 грн, від 28 лютого 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 31 березня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 30 квітня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 31 травня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 30 червня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 31 липня 2021 року на суму 17 000,00 грн, від 13 серпня 2021 року на суму 2 660,00 грн) вже були предметом дослідження у попередніх справах за участю тих самих сторін, а саме у справі №906/854/21 та у справі №906/1002/23, в межах яких досліджувалися взаємовідносини сторін, що виникли з договору №22 від 04 червня 2019 року, на підставі якого складалися наведені акти.
У справі №906/854/21 за позовом ОСББ "Замкова гора" до ФОП Козлової Л.Б. суди досліджували правовідносини сторін, що виникли з договору на надання послуг №22 від 04 червня 2019 року, зокрема питання дійсності цього правочину та наслідків його недійсності. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року, залишеним у відповідній частині без змін постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року, договір №22 від 04 червня 2019 року визнано недійсним, а також встановлено обсяг послуг, які фактично надані ФОП Козловою Л.Б. та прийняті ОСББ "Замкова гора" за цим договором, у сумі 211807,00 грн, що набуло преюдиційного значення для наступних спорів між цими ж сторонами.
Місцевий господарський суд у справі №906/854/21 неодноразово вчиняв процесуальні дії, спрямовані на з'ясування повного обсягу фактично наданих послуг, зобов'язуючи відповідачку надати належні та допустимі докази на підтвердження їх надання, у тому числі оригінали актів виконаних робіт для огляду в судовому засіданні та копії для долучення до матеріалів справи, однак ФОП Козлова Л.Б. надала докази лише на суму 211 807,00 грн
У справі №906/1002/23 за позовом ФОП Козлової Л.Б. до ОСББ "Замкова гора" про стягнення 418900,00 грн заборгованості за надані послуги за договором №22 від 04 червня 2019 року суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, виходив із того, що відповідні акти виконаних робіт складені саме на підставі договору №22 від 04 червня 2019 року, а обсяг наданих (і прийнятих) за цим договором послуг уже встановлений рішенням у справі №906/854/21, у зв'язку з чим зазначені обставини мають преюдиційний характер і не підлягають повторному доведенню. При цьому суд зазначив, що ініціювання нового спору з метою повторної оцінки обставин, яким уже надано судову оцінку, фактично зводиться до спроби переоцінити висновки, сформульовані у справі №906/854/21, та досягти іншого результату судового розгляду.
За приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи (або особа, стосовно якої встановлено ці обставини), якщо інше не встановлено законом.
Відтак судові рішення у справах №906/854/21 та №906/1002/23 мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а преюдиціальність полягає в обов'язковості встановлених судовим рішенням фактів та неприпустимості повторного розгляду одного й того ж питання між тими ж сторонами, що слугує також завданню процесуальної економії та принципу юридичної визначеності.
Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у справі №906/854/21, яке в подальшому в цій частині залишено в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року, визнано недійсним договір на надання послуг №22 від 04 червня 2019 року, укладений між ОСББ "Замкова гора" та ФОП Козловою Л.Б., та застосовано наслідки недійсності правочину. Присуджено до стягнення з ФОП Козлової Л.Б. на користь ОСББ "Замкова гора" 293998,00 грн грошових коштів, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 211 807,00 грн відмовлено.
Надаючи оцінку вимогам про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді реституції на загальну суму 505805,00 грн, місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджено фактичне надання ФОП Козловою Л.Б. послуг за договором №22 від 04 червня 2019 року та їх прийняття ОСББ "Замкова гора" без скарг і заперечень на суму 211807,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт/наданих послуг. З огляду на реальність надання і споживання таких послуг та неможливість їх повернення у натурі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування реституції в цій частині та відмовив у стягненні 211807,00 грн. Водночас щодо 293998,00 грн суд встановив, що відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами факту надання послуг на відповідну суму, незважаючи на те, що суд своїми ухвалами неодноразово зобов'язував її надати оригінали документів для огляду та копії для долучення до матеріалів справи, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення 293 998,00 грн.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 березня 2023 року рішення місцевого суду в частині стягнення 293998,00 грн було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині з мотивів того, що договір у відповідній частині є виконаним і задоволення вимоги про реституцію не поновить прав позивача, а також з посиланням на те, що позивачем заявлено вимогу лише про односторонню реституцію.
Однак за результатами касаційного перегляду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 293998,00 грн та залишив у силі рішення Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року в цій частині, зазначивши, що апеляційний суд не спростував установлених місцевим судом обставин щодо відсутності належних доказів надання послуг на суму 293998,00 грн, тоді як відповідачкою було підтверджено лише надання послуг на суму 211 807,00 грн.
Надалі, у липні 2023 року ФОП Козлова Л.Б. звернулася з новим позовом у справі №906/1002/23 про стягнення 418900,00 грн за невиконання умов договору №22 від 04 червня 2019 року в частині оплати вартості послуг. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року позов було частково задоволено, однак постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року це рішення скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд виходив із того, що акти виконаних робіт за період з 31 січня 2020 року по 31 липня 2021 року складені саме на підставі договору №22 від 04 червня 2019 року, який уже був предметом дослідження у справі №906/854/21, а тому відповідні обставини мають преюдиційний характер; при цьому суд зазначив, що ініціювання нового спору щодо обставин, яким уже надано судову оцінку, є спробою їх переоцінки та досягнення іншого результату.
29 травня 2024 року ФОП Козлова Л.Б. подала заяву про перегляд рішення у справі №906/854/21 за нововиявленими обставинами. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року в задоволенні цієї заяви відмовлено. Обґрунтовуючи відмову, суд зазначив, що у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність відповідачки про факт надання послуг, адже саме ФОП Козлова Л.Б. була виконавцем за договором №22 від 04 червня 2019 року та підписувала відповідні акти. Суд також урахував пояснення самої ФОП Козлової Л.Б., надані під час розгляду справи №906/1002/23 у судовому засіданні 26 жовтня 2023 року, де вона прямо зазначила: "Моя помилка в тому, що у справі (906/854/21) я подала лише акти звірки, до акту звірки були прикладені документи лише за 2019 рік, за 2020 та 2021 роки я акти не подавала, це була дійсно моя помилка. Я вирішила, що акт звірки на 510 тис. перекриє всю суму".
Крім того, у межах розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами допитаний як свідок колишній голова ОСББ "Замкова гора" Ємельянов Ігор Юрійович підтвердив, що лише після ухвалення рішення про визнання договору недійсним ФОП Козлова Л.Б. звернулася до нього з проханням надати документи для подання їх до апеляційного суду, і саме тоді він передав їй папки з бухгалтерськими документами, де були вшиті й акти виконаних робіт.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що ФОП Козлова Л.Б. не могла не знати про існування актів виконаних робіт за 2020- 2021 роки, оскільки саме вона була виконавцем за договором і підписантом відповідних документів. При цьому під час первісного розгляду справи №906/854/21 вона не була позбавлена права надати такі акти, у тому числі підписані в односторонньому порядку, або заявити клопотання про їх витребування відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України, однак таких процесуальних дій не вчинила. Суд обґрунтовано зазначив, що доводи заявниці фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та встановити нові фактичні обставини, що відповідно до частини четвертої статті 320 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.
Отже, у межах справи №906/854/21 судами трьох інстанцій остаточно встановлено фактичний обсяг послуг, надання яких підтверджено належними доказами, а також відсутність доказів надання послуг на суму 293998,00 грн. Зазначені обставини набули преюдиційного значення та не можуть бути предметом повторного доведення або переоцінки в іншому провадженні між тими самими сторонами.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Водночас, за змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №916/495/21, від 03 листопада 2020 року у справі №909/948/18.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
В силу приписів статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Таким чином, за встановлених і преюдиційно підтверджених обставин (зокрема, щодо фактичного обсягу послуг, наданих і прийнятих за договором №22 від 04 червня 2019 року, у сумі 211807,00 грн) у цій справі відсутні правові підстави для повторного встановлення того самого фактичного складу та, відповідно, для задоволення вимоги про стягнення 416240,00 грн як "безпідставно набутого" майна в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України лише шляхом зміни правової кваліфікації чи посилання на ті самі акти, які вже були досліджені та оцінені судами у попередніх процесах.
За таких умов висновок місцевого господарського суду про відмову в позові є правильним і відповідає як приписам частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційності встановлених фактів, так і змісту статті 1212 Цивільного кодексу України, яка не може бути використана як інструмент повторного вирішення спору щодо вже оцінених судом обставин.
Доводи апелянта про те, що під час розгляду справи №906/854/21 судом було досліджено лише частину актів виконаних робіт на суму 211807,00 грн у зв'язку з їх неподанням новообраним керівником ОСББ, є необґрунтованими та спростовуються встановленими у цій справі обставинами. Як убачається з матеріалів справи та змісту судових рішень, місцевий господарський суд неодноразово зобов'язував ФОП Козлову Л.Б. надати належні та допустимі докази на підтвердження надання послуг за договором №22 від 04 червня 2019 року на повну суму, заявлену до стягнення, зокрема оригінали актів для огляду та копії для долучення до матеріалів справи. Незважаючи на це, відповідачкою було подано докази лише на суму 211807,00 грн, тоді як надання послуг на суму 293998,00 грн належними доказами не підтверджено.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, неподання відповідачкою під час розгляду справи №906/854/21 усіх наявних у неї актів виконаних робіт або невикористання процесуального механізму витребування доказів не може бути помилкою суду чи іншою сторони та не створює підстав для повторного встановлення вже досліджених обставин.
Твердження позивача про те, що акти, які надані до матеріалів справи №906/683/25 не досліджувалися в межах розгляду справи №906/854/21, а тому преюдицію застосовувати неможливо, грунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом норм процесуального законодавства, оскільки преюдиційно встановленою обставиною є розмір наданих послуг за договором, а не буквальне тлумачення норми та твердження про те, що акти не надавалися суду у справі №906/854/21.
Також безпідставними є посилання апелянта на те, що у справі №906/1002/23 предметом розгляду були акти лише на суму 418 900,00 грн, тоді як у цій справі досліджувалися акти на суму 628 047,00 грн, у тому числі акти від 28 лютого 2021 року, 31 березня 2021 року, 30 квітня 2021 року, 31 травня 2021 року, 30 червня 2021 року, 31 липня 2021 року та 13 серпня 2021 року. Апеляційний суд у справі №906/1002/23 обґрунтовано виходив із того, що зазначені акти складені на виконання того самого договору №22 від 04 червня 2019 року, який уже був предметом дослідження у справі №906/854/21, а обсяг фактично наданих і прийнятих послуг установлений судовим рішенням, що набрало законної сили.
З огляду на приписи частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб. Отже, встановлений у справі №906/854/21 обсяг послуг у сумі 211807,00 грн має преюдиційне значення та не може бути поставлений під сумнів шляхом подання тих самих або додаткових документів, які сторона не подала своєчасно.
Твердження апелянта про те, що послуги на суму 416240,00 грн були отримані ОСББ поза межами договору №22 від 04 червня 2019 року та без достатньої правової підстави, є взаємосуперечливими, оскільки сам апелянт послідовно зазначає, що відповідні акти складені саме на виконання цього договору. Після визнання договору недійсним правові наслідки взаємовідносин сторін були врегульовані у межах застосування реституції у справі №906/854/21, де судам трьох інстанцій надано остаточну оцінку фактичному обсягу наданих послуг і доведеності інших сум. Використання положень статті 1212 Цивільного кодексу України для повторного заявлення вимог щодо тих самих правовідносин фактично спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин та обхід принципу преюдиційності і правової визначеності.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з установленими раніше фактичними обставинами та правовими висновками судів у справах №906/854/21 та №906/1002/23.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року у справі №906/683/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/683/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "02" березня 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.