вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2026 р. Справа№ 910/5180/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Дрозд Т.О.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/5180/25 (суддя Балац С.В., повне рішення складено - 27.11.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 у справі №910/5180/25 за позовом Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" про стягнення 2 570 380,66 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Приватне підприємство "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" про стягнення 2 357 188, 44 грн основного боргу, 20 917, 01 грн 3 % річних, 89 216,78 грн інфляційних втрат та 103 058, 43 грн пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором в частині своєчасної оплати товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/5180/25 провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 2.159.326,68 грн. - закрито; решту вимог задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 197.861 (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 76 коп., пеню в сумі 50.000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 20.847 (двадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн. 67 коп., інфляційні втрати в сумі 89.212 (вісімдесят дев'ять тисяч двісті дванадцять) грн. 10 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 30.844 (тридцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 57 коп.; в іншій частині позову - відмовлено.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасності оплати отриманого товару.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 у справі №910/5180/25 заяву приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/5180/25 задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 10.000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Так, враховуючи заперечення відповідача та часткове задоволення позову суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 10.000,00 грн.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить їх змінити, закрити провадження у справі № 910/5180/25 у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 2 241 380,98 грн, розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) визначити у відповідності до норм, викладених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням частково задоволеного розміру позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що сума основного боргу до стягнення за рішенням суду мала б становити 115 807,46 грн., а не як вказано у рішенні 197 861,76 грн, оскільки судом при рахуванні загальної суми сплаченого боргу було допущено арифметичну помилку, а також не були враховані 3 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 82 018,30 грн.
Також, скаржник вказує, що при стягненні з Відповідача судового збору у повному розмірі у сумі 30 844,57 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., судом не був врахований факт закриття провадження на суму основного боргу у розмірі 2 159 326,68 грн., що суперечить принципу розподілу витрат у розумінні приписів пункту 2 частини 1 та пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету вказаної особи.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присуджених до стягнення сум основного боргу та судового збору, а також в частині визначеної суми основного боргу щодо якої закрито провадження.
Між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки від 25.01.2022 № 25/1Е (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти відповідний товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (п. 1.1 Договору).
Пунктом 3.3 Договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідачем від позивача через EDI-провайдера, підписаних КЕП позивача "накладних" в порядку передбаченим Договором, за умови наявності "податкової накладної", зареєстрованої позивачем в єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до чинного законодавства. Сторони погодили, що ціна за товар зазначена в специфікації, підписана сторонами, є остаточною і не підлягає змінам в односторонньому порядку. Сторони можуть погодити інші умови оплати шляхом підписання відповідної додаткової угоди. Якщо позивач прострочив час доставки товару, узгодженого в специфікації або в цьому Договорі більш ніж на добу, відповідач має право відмовити в прийнятті товару відповідно до специфікації без компенсації позивачу будь-яких витрат та збитків за відмову в прийнятті товару.
Положеннями пункту 7.1.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення. У випадках, якщо товар за цим Договором поставляється на умовах передоплати (згідно специфікації на товар), положення цього пункту не застосовується.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 357 188, 44 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 22.07.2024 № СМ-0003352 на суму 41.389,56 грн.; від 22.07.2024 № СМ-0003354 на суму 20.381,76 грн.; від 19.08.2024 № СМ-0003719 на суму 1.698,48 грн.; від 26.08.2024 № СМ-0003799 на суму 20.381,76 грн.; від 26.08.2024 № СМ-0003800 на суму 18.712,80 грн.; від 26.08.2024 № СМ-0003820 на суму 146.478,24 грн.; від 09.09.2024 № СМ-0003997 на суму 20.381,76 грн.; від 09.09.2024 № СМ-0004015 на суму 31.275,36 грн.; від 16.09.2024 № СМ-0004092 на суму 3.396,96 грн.; від 16.09.2024 № СМ-0004100 на суму 6.382,08 грн.; від 16.09.2024 № КФ-0052268 на суму 59.758,56 грн.; від 23.09.2024 № СМ-0004167 на суму 55.540,80 грн.; від 24.09.2024 № СМ-0004192 на суму 670.644,00 грн.; від 30.09.2024 № СМ-0004274 на суму 11.055,60 грн.; від 30.09.2024 № СМ-0004275 на суму 10.190,88 грн.; від 30.09.2024 № СМ-0004276 на суму 60.924,96 грн.; від 14.10.2024 № СМ-0004487 на суму 48.081,60 грн.; від 31.10.2024 № СМ-0004730 на суму 602.547,84 грн.; від 13.11.2024 № СМ-0004828 на суму 279.220,20 грн.; від 02.12.2024 № КФ-0070448 на суму 1.749,60 грн.; від 09.12.2024 № КФ-0072041 на суму 7.842,24 грн.; від 23.12.2024 № СМ-0005344 на суму 1.698,48 грн.; від 23.12.2024 № СМ-0005345 на суму 21.231,00 грн.; від 30.12.2024 № СМ-0005456 на суму 797,76 грн.; від 30.12.2024 № КФ-0077688 на суму 17.564,40 грн.; від 31.10.2024 № СМ-0004744 на суму 153.004,32 грн.; від 06.01.2025 № КФ-0000351 на суму 583.20 грн.; від 17.02.2025 № КФ-0009981 на суму 6.998,40 грн.; від 17.02.2025 № СМ-0000491 на суму 8.562,24 грн.; від 17.02.2025 № СМ-0000514 на суму 21.405,60 грн.; від 17.02.2025 № СМ-0000515 на суму 7.308,00 грн.
Відповідач наведену вартість товару не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 2 357 188, 44 грн основного боргу, 20 917, 01 грн 3 % річних, 89 216,78 грн інфляційних втрат та 103 058, 43 грн пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Після подачі позову до суду відповідачем здійснено часткову оплату заявленої до стягнення суми основної заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями від 12.05.2025 № 3716 на суму 1.495.701,79 грн., від 20.05.2025 № 3973 на суму 200.000,00 грн., від 28.05.2025 № 4246 на суму 101.399,20 грн., від 06.06.2025 № 4655 на суму 50.000,00 грн. та від 12.06.2025 №4985 на суму 312.261,69 грн.
Приймаючи до уваги часткову сплату відповідачем основної заборгованості суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 2 159 326,68 грн. - підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Вимога про стягнення решти суми основного боргу у розмірі 197 861, 76 грн була задоволена місцевим господарським судом.
Крім цього, судом задоволено вимоги про стягнення пені в сумі 50 000 грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 20 847 (грн. 67 коп., інфляційних втрат в сумі 89 212 грн. 10 коп. та покладено на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 30 844 грн. 57 коп.
Вказане рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині визначених судом сум основного боргу та судового збору, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.3 Договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідачем від позивача через EDI-провайдера, підписаних КЕП позивача "накладних" в порядку передбаченим Договором, за умови наявності "податкової накладної", зареєстрованої позивачем в єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до чинного законодавства. Сторони погодили, що ціна за товар зазначена в специфікації, підписана сторонами, є остаточною і не підлягає змінам в односторонньому порядку. Сторони можуть погодити інші умови оплати шляхом підписання відповідної додаткової угоди. Якщо позивач прострочив час доставки товару, узгодженого в специфікації або в цьому Договорі більш ніж на добу, відповідач має право відмовити в прийнятті товару відповідно до специфікації без компенсації позивачу будь-яких витрат та збитків за відмову в прийнятті товару.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 357 188, 44 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними сторонами.
Відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом здійснено часткову оплату заявленої до стягнення суми основної заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями від 12.05.2025 № 3716 на суму 1.495.701,79 грн., від 20.05.2025 № 3973 на суму 200.000,00 грн., від 28.05.2025 № 4246 на суму 101.399,20 грн., від 06.06.2025 № 4655 на суму 50.000,00 грн. та від 12.06.2025 № 4985 на суму 312.261,69 грн.
Отже, загальна сума боргу сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом та стосовно стягнення якої провадження у цій справі підлягає закриттю складає 2 159 362, 68 грн.
В свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості підлягає закриттю на суму 2 159 326,68 грн.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що визначена судом сума основного боргу щодо стягнення якої закрито провадження у даній справі є невірною, знайшли своє підтвердження.
Отже, оскаржуване рішення підлягає зміні в наведеній частині.
Одночасно невірність визначення вказаної суми призвела до стягнення з відповідача основного боргу у більшому, аніж є обґрунтованим, розмірі.
Так, судом присуджено до стягнення основну заборгованість у розмірі 197 861, 76 грн, тоді як вірною є сума 197 825 грн грн. 76 коп. (2 357 188, 44 грн сума основного боргу заявлена до стягнення - 2 159 362, 68 грн сума оплачена відповідачем та щодо стягнення якої провадження у справі підлягає закриттю).
Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні також і в частині присудженої до стягнення суми основного боргу.
Стосовно доводів апелянта про те, що сума боргу підлягає зменшенню на 82 018,30 грн, оскільки між сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі угод від 31.07.2024, від 30.09.2024 та від 30.11.2024, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами (подібні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 29.04.2025 у справі № 908/503/24, від 24.04.2025 у справі № 922/1782/24).
Відповідачем на підтвердження обставин проведення зарахування між сторонами надано угоди від 31.07.2024, від 30.09.2024 та від 30.11.2024.
Так, згідно п. 1 вказаних угод сторона - 1 (відповідач у справі) та сторона - 2 (позивач у справі), маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України провести зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижче вказаних договорів, у яких сторона - 1 і сторона - 2 є сторонами.
Договори, за якими виникли зустрічні однорідні вимоги:
а) Договір поставки №25/1Е від 25.01.22. Сторона - 2 є кредитором, а сторона - 1 є боржником по виконанню грошового зобов'язання за договором поставки в сумі 33 532, 20 грн. (згідно угоди від 30.09.2024); 34 525, 09 грн (згідно угоди від 30.07.2024); 13 961, 01 грн (згідно угоди від 30.11.2024).
б) Договір поставки №25/1Е від 25.01.22. Сторона - 2 є кредитором, а сторона - 1 є боржником по виконанню грошового зобов'язання за договором поставки в сумі 33 532, 20 грн. (згідно угоди від 30.09.2024); 34 525, 09 грн (згідно угоди від 30.07.2024); 13 961, 01 грн (згідно угоди від 30.11.2024).
Враховуючи вищевикладене, сторони шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог зменшують взаємні заборгованості на вказані суми.
Колегія суддів повторно вказує, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
В свою чергу, з наведених угод вбачається, що лише у відповідача перед позивачем наявні грошові зобов'язання, за якими останній виступає кредитором.
Відомостей стосовно яких саме зобов'язань відповідач виступає кредитором, а позивач - боржником в угодах не міститься.
Крім цього, із вказаних угод неможливо встановити чи стосуються вони суми боргу заявленої в межах даної справі та видаткових накладних, по яким здійснена спірна поставка.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність зменшення суми основного боргу на 82 018,30 грн, у зв'язку з проведеним зарахуванням.
Отже, сумою основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 197 825 грн грн. 76 коп.
Стосовно доводів скаржника про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача судового збору нарахованого, виходячи із суми боргу, щодо якої було закрито провадження у справі, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19 викладено таку правову позицію: "лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Верховний Суд підкреслює, що у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях".
Подібний за змістом висновок щодо застосування приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України "Про судовий збір" викладений також у постановах Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20, від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22 та від 28.01.2025 у справі № 910/11845/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
Суд погоджується з доводами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, стосовно безпідставного стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача судового збору, нарахованого, виходячи із суми боргу, щодо якої було закрито провадження у справі.
Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з чим результат вирішення спору відсутній.
Відтак з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" припис пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (про покладення витрат по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог) застосований бути не може до суми боргу щодо якої було закрито провадження у справі.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими твердження скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Суд погоджується з доводами скаржника стосовно безпідставного стягнення з відповідача на користь позивача судового збору нарахованого, виходячи із суми боргу, щодо якої було закрито провадження у справі.
За наведених обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розподілу суми судового збору.
Так, на відповідача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, слід покласти судовий збір в сумі 4 932, 05 грн.
Судовий збір в сумі 25 912,51 грн підлягає поверненню позивачу.
Стосовно оскарження відповідачем додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 у справі №910/5180/25, Суд вказує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 28 000 грн. заявник надав: договір про надання правничої (правової) допомоги від 08.01.2024 № б/н, укладений між позивачем та адвокатом Осадько О.О.; додаткову угоду від 18.04.2025 № 6 до вказаного договору; акт приймання-передачі від 24.04.2025 №б/н на суму 28.000,00 грн.; рахунок-фактуру від 24.04.2025 № 006 на суму 28.000,00 грн.
Згідно п. 3.2 договору порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в Додаткових угодах до даного Договору.
Відповідно до додаткової угоди від 18.04.2025 № 6 до вказаного договору адвокат надає наступну правничу допомогу:
консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку (4 год., 6000 грн.);
складання позову (6 год., 9 000 грн.);
підготовка до подачі позову до канцелярії суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів, відправка пошти (4 год., 6000 грн.);
представництво інтересів в суді в одному судовому засіданні (7000 грн.).
Згідно Акту приймання-передачі від 24.04.2025 адвокатом надано, а клієнтом прийнято наступну правничу допомогу:
консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку (4 год., 6000 грн.);
складання позову (6 год., 9 000 грн.);
підготовка до подачі позову до канцелярії суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів, відправка пошти (4 год., 6000 грн.);
представництво інтересів в суді в одному судовому засіданні (7000 грн.).
Всього на суму 28 000 грн.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Колегія суддів зазначає стосовно такої послуги, як консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, то вона поглинається такою послугою, як складання позову.
Крім цього, обсяг технічної роботи, зазначеної позивачем в акті приймання - передачі (щодо друку документів та їх направлення), не потребує спеціальних знань в галузі права та може бути виконаний не адвокатом, а іншим працівником.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Приватним підприємством "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що приймаючи до уваги приписи статті 126 Господарського процесуального кодексу України, заперечення відповідача на заявлену позивачем до стягнення суму витрат на правову допомогу та часткове задоволення позову, розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 10 000,00 грн.
При цьому, на переконання колегії суддів скаржник не довів, що місцевим господарським судом при визначенні суми правничої допомоги у розмірі 10 000 грн, не врахований факт закриття провадження у справі.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги в наведеній частині відсутні.
З урахуванням часткового задоволення вимог позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за їх подання покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Одночасно, колегія суддів вказує, що скаржником за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у більшому, аніж встановлено законом розмірі (враховуючи, що фактично судове рішення оскаржене лише в частині стягнення 82 054,30 грн).
Отже, скаржник не позбавлений права на повернення судового збору в сумі 42 633, 26 грн, проте враховуючи відсутність наразі відповідного клопотання колегія суддів не вирішує відповідне питання у даній постанові.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/5180/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/5180/25 змінити в частині присуджених до стягнення сум основного боргу та судового збору, а також в частині визначеної суми основного боргу щодо якої закрито провадження.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/5180/25 в наступній редакції:
Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 2 159 362,68 грн. - закрити.
Решту вимог задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (03039, місто КИЇВ, проспект НАУКИ, будинок 8, ідентифікаційний код: 32104254) на користь приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (18006, ЧЕРКАСЬКА область, місто ЧЕРКАСИ, вулиця ЧЕХОВА, будинок 41, ідентифікаційний код: 32268131) основну заборгованість в сумі 197 825 грн (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 76 коп., пеню в сумі 50.000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 20.847 (двадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн. 67 коп., інфляційні втрати в сумі 89.212 (вісімдесят дев'ять тисяч двісті дванадцять) грн. 10 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 932, 05 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити повністю.
Повернути з Державного бюджету України приватному підприємству "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" сплачений ним за платіжними інструкціями від 24.04.2025 №2064 та від 29.04.2025 №2134 судовий збір в сумі 25 912,51 грн.
Підставою для повернення є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою.
4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 у справі №910/5180/25 залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 у справі №910/5180/25 - без змін.
5. Стягнути з Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" 01 грн 45 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 02.03.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук