вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2026 р. Справа№ 910/5907/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників сторін
від позивача: Смосюк С.М.
від відповідача: Вовк У.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу в режимі відеоконференції Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025
у справі № 910/5907/25 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна»
про стягнення 466 017,55 грн
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» про стягнення заборгованості за договором у загальній сумі 466 017,55 грн, яка складається з 325 000,00 грн - основного боргу, 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 року по березень 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 по 30.04.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено свої зобов'язання із здійснення повної оплати за поставлені (продані) залізничні вагони, внаслідок чого має прострочену заборгованість перед позивачем у розмірі 325 000,00 грн. Також позивач нарахував 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 року по березень 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 по 30.04.2025..
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» (код ЄДРПОУ 38346686, 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 5-Б, оф.11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс» (код ЄДРПОУ 37298527, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8) заборгованість за договором у загальній сумі 466 017,55 грн, яка складається з 325 000,00 грн - основного боргу, 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період серпня 2024 року - березня 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 року по 30.04.2025, судовий збір в сумі 5 582 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн 27 коп.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не спростовано жодними доказами факту поставки товару за договором купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 325 000 грн.
Крім того, суд перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/5907/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що не доведено передавання позивачем та отримання ним рахунків на оплату, як і не долучено до матеріалів справи доказів підписання сторонами акту огляду вагонів на станції передачі, з якої власне у позивача і виникає право вимоги за договором та може виникати право на нарахування штрафних санкцій.
Скаржник зауважує, що до позову позивачем не долучено жодного рахунку на оплату, як і не надано жодного доказу надсилання такого відповідачу, тому вважає позовні вимоги передчасними. Вважає факт часткової ним оплати (дострокове виконання зобов'язання) проявом добросовісної поведінки і не тягне, на його думку, за собою автоматичної зміни погодженого порядку оплати.
Також апелянт вказує,що в оскаржуваному рішенні суд зазначив, що ним не спростовано жодними доказами факт поставки товару за договором купівлі-продажу залізничних вагонів №25/07 від 25.07.2024, проте відповідач не заперечує власне сам факт поставки, проте апелянт вважає, що строк розрахунків за таким договором не наступив.
Крім того, апелянт зазначає, що вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги про стягнення боргу, тому вони є передачними.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
26.11.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/5907/25 відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва 08.10.2025 залишити без змін.
Позивач вважає, що належними і допустимими доказами, що ним надано неповний комплект документів відповідачу для проведення оплати товару мають бути акти приймання-передавання із зазначенням переліку відсутніх документів, а також докази повернення відповідачем рахунку без оплати з підстав неналежного оформлення позивачем документів. Проте, таких доказів відповідач не надав, як і не надав доказів неможливості виконання оплати за товар саме через дії/бездіяльність чи невиконання умов договору позивачем.
Також позивач стверджує, що доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи підписаного акта огляду вагонів не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність акта огляду, враховуючи наявність підписаних відповідачем актів приймання-передачі товару, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар, і те, що в платіжному дорученні на перерахування коштів відповідач зазначив призначення платежу: оплату за вагони згідно договору, а не рахунку, жодним чином на це не впливає.
Крім того, що стосується заперечень відповідача щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, позивач вказує, що в апеляційній скарзі не міститься конкретних фактів неправильності розрахунку позивачем чи суду, так і не надано контррозрахунку заборгованості.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 залишено без руху.
13.11.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» надійшла заява про усунення недоліків з доказами оплати судового збору у розмірі 8 388,32 грн (платіжна інструкція №3925 від 11.11.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 та призначено розгляд справи на 12.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 на 09.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 продовжено строк розгляду справи №910/5907/25 та відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 на 23.02.2026.
Позиції учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції 23.02.2026 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції 23.02.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» був укладений договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити залізничні вагони (товар), що були у використанні.
Сторонами також було підписано Специфікацію №1, в якій зазначені:
1) моделі залізничних вагонів: напіввагон 12-132;
2) кількість - 2 шт.;
3) номери залізничних вагонів: 56299381 та 56367741;
4) дати побудови: 31.01.1996 та 27.02.1996;
5) ціна за одиницю: 400 000,00 грн (з ПДВ) і загальна ціна: 800 000,00 грн (з ПДВ) - відповідно до п.2.1 договору;
6) умови оплати: п.3.1 договору;
7) умови поставки: FCA (згідно Інкотермс 2010) - станція постачальника.
За умовами п.3.1 договору оплата за товар проводиться покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем коштів на розрахунковий рахунок продавця в наступному порядку:
- платіж у розмірі 100 000,00 грн за кожну окрему одиницю, згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури;
- залишкову вартість товару згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту огляду вагонів на станції передачі.
Позивачем відповідачу було виставлено рахунок на оплату товару № 3 від 31.07.2024.
Відповідно до п.4.1 і п.4.2 договору відвантаження товару відбувається протягом 5 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію передачі. Датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов'язань по поставці) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару. Прийом-передача товару здійснюються повноважними представниками сторін на станції продавця шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі товару.
Позивач передав відповідачу залізничні вагони № 56299381 та № 56367741 на станції Жовква Львівської залізниці, що підтверджується актами приймання-передачі № 1 від 03.09.2024 та № 2 від 03.09.2024.
Відповідач здійснив лише часткову оплату товару, зокрема: 100 000,00 грн - 04.10.2024; 100 000,00 грн - 07.10.2024; 120 000,00 грн - 08.10.2024; 100 000,00 грн - 19.12.2024; 30 000,00 грн - 24.01.2025; 25 000,00 грн - 14.02.2025.
За доводами позивача відповідач свої зобов'язання із здійснення оплати за поставлені (продані) залізничні вагони, що передбачені п.3.1 договору, у повному обсязі не виконав, внаслідок чого має прострочену заборгованість перед позивачем у розмірі 325 000,00 грн.
Позивач направив відповідачу претензію № 23/12-1 від 23.12.2024, яка залишена відповідачем без задоволення.
Звертаючись до суду з позовом позивач посилається на те, що відповідачем порушено свої зобов'язання із здійснення повної оплати за поставлені (продані) залізничні вагони, внаслідок чого має прострочену заборгованість перед позивачем у розмірі 325 000,00 грн. Також позивач нарахував 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 року по березень 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 по 30.04.2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом першої інстанції, за умовами пункту 3.1 договору залишкова вартість товару оплачується покупцем згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту огляду вагонів на станції передачі.
Пунктом 4.2 договору визначено, що датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов'язань по поставці) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару. Прийом-передача товару здійснюються повноважними представниками сторін на станції продавця шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі товару.
Так, матеріали справи містять докази отримання відповідачем рахунку на оплату №3 від 31.07.2024 на загальну суму 800 000 грн, в якому зазначені реквізити банківського рахунку позивача, що підтверджується частковими оплатами покупця за проданий товар у жовтні-грудні 2024 року, січні-лютому 2025 року.
Також матеріали справи містять підписані акти приймання-передачі від 03.09.2024 №1 та від 03.09.2024 №2, в яких зазначено про відсутність претензій за кількістю та якістю.
Отже, договором та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966 року № П-7, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965 року № П-6 (згідно з п.5.1 договору), відповідачу передані усі необхідні документи, передбачені п.6.4 договору, зокрема, оригінал рахунку-фактури від 31.07.2024.
Пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні. Аналогічні положення містяться у п.12 Інструкції П-6, якою унормовано питання проведення приймання продукції за кількістю.
Місцем складання і підписання актів приймання-передачі вагонів є станція продавця (постачальника) - станція Жовква Львівської залізниці, як це передбачено п.3 Специфікації.
Враховуючи те, що відповідачем не спростовано жодними доказами факту поставки товару за договором купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024, а також відповідачем не надано доказів неможливості виконання оплати за товар саме через дії/бездіяльність чи невиконання умов договору позивачем, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 325 000,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань з оплати за договором через прострочення кредитора, а саме ненадання рахунку на оплату та не підписання акта огляду вагонів на станції передачі, оскільки наявність або відсутність у матеріалах справи підписаного акта огляду вагонів, враховуючи наявність підписаних відповідачем актів приймання-передачі товару, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар, і те, що у платіжному дорученні на перерахування коштів відповідач зазначив призначення платежу: оплата за згідно з договором, а не рахунком, жодним чином на це не впливає.
Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 325 000,00 грн є правомірною, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань за договором належним чином доведено, а відповідачем не спростовано.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу розмірі 325 000,00 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним є висновок суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 325 000,00 грн підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що позивачем не доведено, що строк розрахунків за спірним договором настав, обґрунтовуючи це неможливістю виконання своїх зобов'язань з оплати за договором через прострочення кредитора, а саме ненадання рахунку на оплату та непідписання акта огляду вагонів на станції передачі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період серпня 2024 року - березня 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 по 30.04.2025.
Стосовно нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунками позивача, які перевірені судом першої інстанції:
- інфляційні втрати за прострочення грошового зобов'язання за договором за період з серпня 2024 року по березнь 2025 року склали суму 50 348,10 грн;
- 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за договором за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 склали суму 8 931,37 грн.
Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 50 348,10 грн та 3% річних у сумі 8 931,37 грн, враховуючи правильно визначений період прострочення, погоджується із судом першої інстанції, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, та в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, колегія суддів зазначає наступне.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, суд вставив наступне.
У разі порушення зобов'язання правові наслідки, передбачені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п.7.1.1. п.7.1 договору визначає, що за прострочення платежів, згідно із пунктом 3.1 виплачується покупцем пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України (яка діяла момент нарахування штрафних санкцій) нарахування штрафних санкцій (в даному випадку пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, п.7.1.1. п.7.1 договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.
Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (за кожний місяць) згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, а відтак колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що заявлений розмір пені у сумі 81 738,08 грн є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/5907/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 03.03.2026.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
Б.О. Ткаченко