вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" березня 2026 р. Справа№ 910/12861/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Ходаківської І.П.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2025
у справі №910/12861/25 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
про стягнення заборгованості.
Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» про стягнення 141091,43 грн пені за договором №153/1249Р від 20.12.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №153/1249Р про придбання майнових прав на об'єкт нерухомості в об'єкті будівництва, щодо введення в експлуатацію об'єкта будівництва та як наслідок, передачі третім особам об'єкта нерухомості, у зв'язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у вищенаведеному розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 відкрито провадження у справі №910/12861/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) та залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №910/12861/25 позов Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийняте за неправильного застосування норм матеріального права, не відповідає вимогам норм процесуального законодавства, оскільки судом першої інстанції не були повно і всебічно з'ясовані та враховані обставини справи.
За твердженнями відповідача, сторони договору не встановили чіткий строк введення об'єкта в експлуатацію, п. 2.4 договору визначено орієнтовний термін введення об'єкта в експлуатацію - 4-й квартал 2022 року, а не чіткий строк. Окрім того, відповідач стверджує, що цей термін було перенесено на 2025 рік у відповідності до додаткової угоди до інвестиційного договору №050-13/і/164, тому позов про стягнення неустойки за недотримання конкретно невизначеного строку не може бути задоволений.
Скаржник вказує, що зобов'язання щодо прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію не належить до цивільних відносин, тобто, склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній. В обґрунтування наведеного покликається на постанову Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №369/6303/19. При цьому, відповідач стверджує, що на виконання робіт на об'єкті будівництва вплинули обставини, настання яких відповідач не міг передбачити.
Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про долучення до матеріалів справи висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин №3229/1.5-7.1 від 29.12.2025.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/12861/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №910/12861/25, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
В межах встановлених судом процесуальних строків іншими учасниками справи не було надано відзиву на апеляційну скаргу відповідача, що в свою чергу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Як було зазначено, у апеляційній скарзі відповідач порушив клопотання про долучення до матеріалів справи висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин №3229/1.5-7.1 від 29.12.2025.
Розглянувши порушене відповідачем клопотання про долучення до матеріалів справи доказів колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
При цьому, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).
З матеріалів справи слідує, що висновок Торгово-промислової палати України не було подано відповідачем до суду першої інстанції, водночас порушуючи клопотання про долучення вказаного доказу до матеріалів справи судом апеляційної інстанції, відповідач не наводить об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.
Окрім того колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення у даній справі прийнято Господарським судом міста Києва 23.12.2025, тоді як наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України №3229/1.5-7.1 датований 29.12.2025.
Разом з тим така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції (постановлення ухвали), взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21, постанові Об'єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відмову в долученні поданого відповідачем доказу, оскільки він поданий з порушенням процедури подачі доказів у справі, відповідного доказу не існувало на момент прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, 20.12.2022 між Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 3, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю "Сов-Інвест" (сторона 2, відповідач), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сторона 1, треті особи) укладено договір №153/1249Р, предметом якого є об'єкт нерухомості, майнові права на який придбаваються для сторони 1 у спільну часткову власність, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на умовах співфінансування у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно з п. 2.2 договору сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються стороною 2 за даним договором стороні 1, є квартира у об'єкті будівництва з наступними характеристиками: номер квартири - 127/1; поверх розташування - 4; кількість кімнат - 1; загальна площа - 49,10 кв.м; житлова площа - 18,90 кв.м.
Пунктом 2.4 договору визначено, що сторона 2 підтверджує, що на момент укладення цього договору об'єкт будівництва має ступінь готовності 80%. Запланований термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва IV квартал 2022 року.
За змістом п. 3.1 договору об'єкт нерухомості за цим договором передається стороною 2 стороні 1 після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію шляхом підписання акта прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, протягом 20 (двадцяти) робочих днів після проведення остаточних розрахунків, визначених пунктом 4.8 договору.
У відповідності до п. п. 4.1 та 4.2 договору ціна договору складає 1824065 грн. Вартість 1 кв.м об'єкта нерухомості на день укладення цього договору становить 37150 грн та є незмінною. Частина вартості 1 кв.м об'єкта нерухомості, що сплачується стороною 3 за рахунок коштів спеціального фонду бюджету міста Києва не перевищує 50% опосередкованої вартості, що визначається Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого наказом Державного комітету України з питань будівництва та архітектури від 27.09.2005 року за №174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.10.2005 року за №1185/11465, збільшеної в 1,75 рази, яка на день укладення цього договору становить 39866,75 грн.
Пунктом 5.2.3 договору погоджено, що сторона 1 зобов'язана після проведення остаточних розрахунків прийняти об'єкт нерухомості у сторони 2 у порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до п. 5.4 договору сторона 3 зобов'язана, зокрема, передати стороні 1 майнові права на об'єкт нерухомості та за актом прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості в порядку та на умовах, визначених цим договором. Після проведення остаточних розрахунків та надання стороні 1 відповідної довідки, підписання акта прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, надати стороні 1 всі необхідні документи для оформлення права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законодавством порядку.
Згідно з п. 7.1 договору у випадках невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у порядку передбаченому законодавством України.
Пунктом 8.1 договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Листом №68 від 22.12.2022 відповідач повідомив позивача про те, що третіми особами сплачено відповідно до умов договору грошові кошти в сумі 912032,50 грн, у зв'язку з чим просив позивача також сплатити 912032,50 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №698 від 22.12.2022 позивачем перераховано на рахунок відповідача 912032,50 грн на виконання умов договору.
У зв'язку з тим, що у встановлений в договорі строк відповідач не виконав свої зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості третім особам, з метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензію за вих. №056-5438 від 06.08.2025, у якій просив сплатити пеню в розмірі 141091,43 грн, проте вказана претензія залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості третім особам, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 141091,43 грн пені.
Відповідач заперечував проти позову вказуючи, що в договорі визначено лише орієнтовну дату прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, яку перенесено не з його вини, а через особливості будівництва та настання обставин непереборної сили. Крім того відповідач зазначив, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правих відносин, відтак склад цивільно-правового порушення у діях відповідача відсутній, що виключає можливість стягнення з відповідача пені внаслідок затримки введення будинку в експлуатацію.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та передачу третім особам у власність зазначеного в договорі об'єкта нерухомості, що свідчить про порушення відповідачем умов договору.
За висновками суду, відповідач не виконав умови договору №153/1249Р від 20.12.2022 в повному обсязі, оскільки не прийняв в експлуатацію об'єкт будівництва у строк, визначений умовами цього договору, - 31.12.2022. ІV квартал 2022 року закінчується 31.12.2022, тому строк прострочення відповідачем своїх зобов'язань починає відлік із 01.01.2023, й відповідно до п. 7.1 договору відповідач повинен сплатити пеню у визначеному законом розмірі.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статей 626 - 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як було зазначено вище, 20.12.2022 між позивачем, відповідачем та третіми особами укладено договір №153/1249Р, предметом якого є об'єкт нерухомості, майнові права на який придбаваються для сторони 1 у спільну часткову власність на умовах співфінансування у порядку, передбаченому договором. За умовами цього договору сторони погодили запланований термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва IV квартал 2022 року, тобто 31.12.2022 (п. 2.4).
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме: 1) строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; 2) термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об'єкта будівництва до експлуатації (відповідні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №369/6303/19 на яку в тому числі покликається скаржник).
У той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірному договорі сторонами чітко визначено термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва IV квартал 2022 року. Тобто сторони передбачили конкретну календарну дату, яка має неминуче настати - не пізніше 31.12.2022 як останнього дня відповідного кварталу.
Водночас у п. 3.1 договору сторони погодили, що об'єкт нерухомості за цим договором передається стороною 2 стороні 1 після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію шляхом підписання акта прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, протягом 20 (двадцяти) робочих днів після проведення остаточних розрахунків, визначених п. 4.8 договору.
З огляду на викладене посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду наведені в постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №369/6303/19 є помилковим, позаяк вони не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки викладені за інших фактичних обставин справи. Зокрема, у наведеній справі судами було встановлено, що зобов'язання сторін за договором були виконані на момент звернення до суду (будинок зданий в експлуатацію), а в самому договорі був визначений орієнтовний строк, а не конкретні терміни. Тому відповідні посилання відповідача відхиляються судом апеляційної інстанції.
Суд зауважує, що якщо дата прийняття будинку в експлуатацію була запланованою, то вона має настати саме в той день, який був визначений договором (у даному випаду - 31.12.2022), тоді як орієнтована дата може змінитися у силу різних обставин, тому й Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 у справі №369/6303/19 указує на невизначеність умов такого правочину.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №757/25889/21-ц, у якій досліджувалося питання різниці між «запланованим» та «орієнтовним» строком та викладено висновок про те, що указані поняття не є тотожними.
Беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що в установлений договором термін (до 31.12.2022) відповідач забезпечив прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва та передачу третім особам у власність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач порушив умови договору.
Поряд з цим не знайшли свого підтвердження доводи скаржника стосовно перенесення терміну прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, оскільки відповідні докази не було надано відповідачем до суду. До того ж, вказуючи на перенесення терміну прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва відповідач посилається на додаткову угоду до інвестиційного договору №050-13/і/164, тоді як в даному випадку між сторонами укладено договір №153/1249Р від 20.12.2022.
При цьому слід зауважити, що відносини між позивачем та відповідачем засновані на договорі, відтак є цивільно-правовими, а отже, до них застосовуються норми ЦК України, в тому числі про цивільно-правову відповідальність за вину, як її складову.
Стосовно тверджень відповідача про відсутність його вини в несвоєчасному виконанні зобов'язань, через особливості будівництва та настання обставин непереборної сили, колегія суддів відмічає наступне.
Так, п. 5.4.7 договору визначено обов'язок відповідача повідомляти позивача та третіх осіб про всі зміни та обставини, що мають істотне значення для цього договору та/або роблять неможливим його виконання. Водночас, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача та третіх осіб про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення наведеного пункту договору.
Також слід відмітити, що спірний договір був укладений після введення в Україні воєнного стану, а відтак відповідач мав усвідомлювати умови, в яких буле здійснюватися будівництво й розумно оцінювати можливість виконання зобов'язань в узгоджені сторонами терміни.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд також зазначає, що в силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таким чином, відповідач уклавши з позивачем договір на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Зважаючи на викладене колегія суддів не вбачає підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором. Отже, порушення відповідачем строку прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва за договором є підставою для сплати штрафних санкцій.
Пунктом 7.1 договору сторони дійшли згоди, що у випадках невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у порядку передбаченому законодавством України.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом апеляційної інстанції встановлено, що останній здійснено арифметично вірно та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 141091,43 грн пені відповідно до п. 7.1 договору є обґрунтованими та правомірно задоволено судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №910/12861/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №910/12861/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
І.П. Ходаківська