вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" лютого 2026 р. Справа № 910/8802/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
представники сторін - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025
у справі № 910/8802/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення"
про стягнення коштів,
Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (далі - позивач; ПАТ "Центренерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (надалі - відповідач; ТОВ "Технорішення"; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення 702 807,42 грн. з яких: пеня 2%, що становить - 675 836,67 грн., штраф 7%, що складає - 26 970,75 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору в частині погоджених строків поставки позивачу товару, в зв'язку із чим останнім нараховано пеню та штраф у відповідних розмірах.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Технорішення" на користь ПАТ "Центренерго" - 337 918 (триста тридцять сім тисяч дев?ятсот вісімнадцять) грн. 34 коп. - пені, 13 485 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят п?ять) грн. 38 коп. - штрафу та 4 216 (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн. 85 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, позивачем доведено факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов?язань, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 675 836,67 грн. пені та 26 970,75 грн. штрафу.
Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх договірних зобов?язань, наслідків порушення зобов?язания, а також з огляду на те, що обов?язок з поставки відповідачем виконаний в повному обсязі, в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем пені та штрафу на 50%, у зв?язку із чим стягненню підлягає пеня в розмірі 337 918,34 грн. та штраф у сумі 13 485,38 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Технорішення" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 в частині задоволення вимог щодо стягнення 337 918 (триста тридцять сім тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 34 коп. - пені, 13 485 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 38 коп. - штрафу та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення від 06.10.2025 залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є таким, що частково винесено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Апелянт зазначає, що питома вага поставленого пізніше товару відносно основної суми поставки по договору становить всього лише 15,06% (613 431,00 грн. - вартість пізніше поставленого товару від 4 072 255,20 грн. загальної вартості товару за договором), що вказує фактично на незначне порушення постачальником умов договору, яке сталось не його з вини, а під впливом обставин, які не залежали від нього. Сума штрафних санкцій перевищує суму частково пізніше поставленого товару, що є неспівмірним, несправедливим розміром штрафних санкцій, що порушує баланс господарських взаємовідносин та вказує на мету покупця отримати необґрунтоване збагачення за рахунок постачальника. Окрім того, жодних збитків покупцю діями постачальника заподіяно не було та його інтереси жодним чином не постраждали від пізніше (частково) поставленого товару. Разом із тим, слід врахувати, що авансу постачальник від покупця не отримував, тож жодних грошових зобов'язань не порушив, чужими коштами не користувався, в той же час всі закупівлі товару для подальшої реалізації на виконання договору постачальник здійснював власним коштом.
Скаржник вказує, що під час війни постачальники мають право обґрунтовано претендувати на звільнення від відповідальності за прострочення поставки товару. Крім того, директор підприємства Бескупський О.Д. перебував на лікуванні з 28.11.2024 по 09.12.2024, фактично на підприємстві керівник був відсутній до 22.01.2024, тому компанія опинялась у ситуації коли відсутність особи, яка має повноваження ухвалювати необхідні рішення щодо організації поставок призвело до часткової затримки реалізації договору через відсутність деяких важливих організаційних дій.
Відповідач акцентує, що в даному випадку штрафні санкції перевищують вартість самого товару, який поставлено з затримкою та є непропорційно великими відносно вини контрагента, що свідчить про неспівмірність санкцій. При цьому згідно з принципами цивільного законодавства, санкції повинні бути справедливими й не призводити до збагачення однієї сторони на рахунок іншої.
Окремо апелянтом зазначається, що він, згідно ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, разом із відзивом заявляв клопотання про зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій на 97% від заявленої позивачем суми, оскільки заявлені у позові штрафні санкції є безпідставними та неспівмірними. У свою чергу, відповідне процентне зменшення є, як вважає скаржник, співмірним та справедливим у даній справі.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025, апеляційна скарга в справі № 910/8802/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25 призначено на 09.02.2026.
Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 18.12.2025 про доставку електронного документа в електронні кабінети сторін.
Представники апелянта в судовому засіданні 09.02.2026 вимоги апеляційної скарги підтримали та просили апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
У судовому засіданні судом апеляційної інстанції оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та проголошення його в судовому засіданні 11.02.2026.
В судове засідання 11.02.2026 представники сторін не з'явились.
Апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Судовою колегією враховується, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши в судовому засіданні 09.02.2026 пояснення представників апелянта щодо суті спору, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 09.10.2024 між ПАТ "Центренерго" Трипільською ТЕС (Покупець) та ТОВ "Технорішення" (Постачальник) було укладено договір № 13/34 про закупівлю / поставку товару (Продукції) за кодом ДК 021:2015:38810000 - 6 - Обладнання для керування виробничими процесами (запасні частини та прилади системи контролю та керування блоком (скорочено - Договір).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Товари згідно умов договору, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (п. 1.2 Договору) .
Відповідно до п. 1.3 Договору - найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (Графік) поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатку № 1 до Договору.
У відповідності до п. 2.2 Договору загальна вартість Продукції складає 4 072 255, 20 грн. та здійснюється за рахунок асигнувань державного бюджету та оплачується в межах 2024 року (по 31.12.2024).
Оплата поставленої продукції згідно п. 2.5 Договору здійснюється протягом 30 банківських днів після підписання акта приймання-передачі Продукції.
Відповідно п. 3.3 Договору фактичний об'єм кожної партії Продукції зазначається у відповідній письмовій заявці Покупця.
Поставка Продукції за умовами п. 5 Додатку 1 до Договору визначена протягом 45 календарних днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Покупця у період з дати укладення Договору по 31.12.2024. Вимоги щодо надання письмових заявок Сторони погодили у п. 12.12 Додатку 1 до Договору.
Так, Сторони погодили, що датою отримання письмової заявки є дата отримання Покупцем електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну адресу Постачальника електронного листа з Заявкою. А її належним та допустимим доказом є зроблений Покупцем, роздрукований на папері скриншот (знімок з екрану), на якому у вікні браузера відкрито сторінку поштової програми.
Датою поставки згідно п. 5.3 Договору є дата підписання Акта приймання-передачі продукції.
Пунктом 9.2 Договору передбачено, що в разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки Продукції з Постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості Продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Крім цього, Постачальник відшкодовує всі понесені Покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором, а у разі здійснення попередньої оплати Постачальник, крім оплати зазначених штрафних санкцій, повертає Покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3% річних.
Додатковою угодою від 31.12.2024 № 1 до Договору внесені зміни до строку дії Договору та визначені по 31.03.2025.
Відповідно до умов Договору Покупець 16.10.2024 направив Постачальнику заявку № 08-5318 на поставку всього обсягу Товару, серед яких: вентилятор RG 125-19/14#2, трансивер SPF 1000-TJ8117C, SPF 100FX J9054C, клема гвинтова зі світлодіодом під запобіжник 5х20 ASK 2LD 220V AC, поставка яких здійснена з перевищенням встановленого терміну, що підтверджується Актами приймання-передачі.
Поряд із цим, за порушення відповідачем умов Договору щодо погоджених строків поставки позивачем нараховано пеню 2%, що становить - 675 836,67 грн., та штраф 7%, що складає - 26 970,75 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Технорішення" подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив зменшити розмір штрафних санкцій на 97%.
З огляду на фактичні обставини справи, судовою колегією зазначається таке.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку з поставки товару в установлений укладеним між сторонами правочином строк та у визначеній кількості, в зв'язку з чим позивач пред'явив до стягнення з відповідача штрафні санкції на підставі п. 9.2 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що заявка на Товар отримана Постачальником 31.10.2024, отже кінцевим строком поставки є 15.12.2024.
На виконання умов Договору Постачальник поставив Покупцю товар, що підтверджується актами приймання-передачі продукції № 4 і № 5 від 11.03.2025, № 7 від 25.03.2025, № 1 від 21.02.2025, № 149 від 19.12.2024.
Вказані обставини сторонами по суті не заперечуються.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За пунктом 9.2 Договору в разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки Продукції з Постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості Продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості і крім цього, Постачальник відшкодовує всі понесені Покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором, а у разі здійснення попередньої оплати Постачальник, крім оплати зазначених штрафних санкцій, повертає Покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3% річних.
Як вже акцентувалось, Постачальник поставив Покупцю товар згідно актів приймання-передачі продукції № 4 і № 5 від 11.03.2025, № 7 від 25.03.2025, № 1 від 21.02.2025, № 149 від 19.12.2024.
Тобто, згідно матеріалів справи відповідачем не виконано в повному обсязі зобов'язання за Договором щодо поставки товару в обумовленій кількості та строк, встановлені умовами Договору, чим допущено прострочення виконання зобов'язання.
На це, за висновками судової колегії, правильно вказав й місцевий господарський суд.
Згідно висновків суду першої інстанції, при перевірці наданими позивачем розрахунками пені та штрафу встановлено, що вони виконані арифметично вірно, відтак сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 675 836,67 грн. та штраф у розмірі 26 970,75 грн.
Водночас, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що становить 675 836,67 грн., колегія суддів зазначає, що розрахунок пені є арифметично не вірним.
Так, здійснивши перерахунок пені в частині поставки Продукції, зокрема: трансиверів SPF 1000-TJ8117C, SPF 100FX J9054C, судова колегія висновується, що правильний розрахунок пені є наступним:
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 16/12/2024 до 10/03/2025 111 485,40 x 2 x 85 : 10085189 525,18 грн.
За вказаного, судовою колегією зазначається про передчасність висновків суду в зазначених межах.
Водночас, в іншій частині розрахунок пені та суми штрафу є, за висновками колегії суддів, арифметично вірними.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 669 147,55 грн. пені (675 836,67 - 196 214,30 + 189 525,18) та 26 970,75 грн. (385 296,60 *7%/100; за прострочення поставки товару понад 20 днів) штрафу.
Поряд з цим, під час розгляду справи в суді 1-ої інстанції відповідач у відзиві заявляв клопотання про зменшення пені та штрафу на 97%.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зробила висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань, що передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 463/13099/21, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, у постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
Керуючись таким критерієм як "добросовісність", який належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), суд не може тлумачити або застосовувати його формально. Добросовісність має оцінюватися з урахуванням усіх обставин справи, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності в цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Застосовані у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року в справі № 914/3203/21, від 22 травня 2024 року в справі № 911/95/20, від 18 грудня 2024 в справі № 921/320/24). При цьому розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема в постановах: від 05 вересня 2023 року в справі № 907/583/22, від 28 листопада 2023 року в справі № 916/1504/22, від 03 грудня 2024 року в справі № 904/872/24, від 03 грудня 2024 року в справі № 909/321/24.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.11.2023 у справі 916/1504/22 - зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22 зазначив, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 ГК України та частини третьої статті ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Тотожні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 15.01.2026 у cправі № 910/9629/23, від 27.01.2026 у cправі № 925/47/25, від 29.01.2026 у cправі № 910/6337/23.
Отже, судова колегія враховує, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач, серед іншого, вказав, що згідно додатку № 1 до Договору було обмовлено поставку 19 позицій товару на загальну суму 4 072 255,20 грн. З вказаного об'єму товару частково (незначна частина) від кількості замовленого товару, всього з шести позицій з всього об'єму на загальну суму поставки 613 431,00 грн. було поставлено на Трипільську ТЕС ПАТ "Центренерго" пізніше строків, визначених у договорі. Основну частину товару було поставлено відповідно до умов Договору та вчасно. На думку відповідача, застосовані позивачем штрафні санкції є непропорційними (неспіврозмірними) до: обсягу відхилення строку поставки; характеру поставки; відсутності порушення суті зобов'язання; відсутності шкоди позивачу. Товариство акцентувало, що в даному випадку: товар відповідає заявленій якості, претензій позивач не заявляв; всі позиції товару, визначені в заявці, були поставлені в повному обсязі; відхилення у строках незначної частини товару не є наслідком недбалості чи порушення зобов'язань постачальником; об'єктивні чинники виключають вину відповідача (з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено режим воєнного стану; відсутність керівника Товариства з 28.11.2024 по 09.12.2024, а фактично до 22.01.2024 через перебування директора на лікуванні та подальшу реабілітацію). Тому, застосування штрафних санкцій у заявленому обсязі є: юридично необґрунтованим; фактично непропорційним; економічно безпідставним; таким, що суперечить чинному законодавству України.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Колегія суддів враховує, що вирішуючи заявлене відповідачем клопотання місцевим господарським судом взято до уваги викладені Товариством мотиви для зменшення розміру пені та штрафу, у зв'язку з чим судом першої інстанції вказано про можливість у даному конкретному випадку зменшення розміру нарахованої позивачем пені та штрафу на 50%.
За наведеного, враховуючи зазначені вище конкретні обставини цієї справи, з огляду на визначену умовами Договору та погоджену обома сторонами відповідальність Постачальника у вигляді сплати пені та штрафу, беручи до уваги принципи справедливості, пропорційності в цивільному праві та збалансованості інтересів сторін, висновки місцевого господарського суду про винятковість випадку для зменшення штрафних санкцій на 50% на підставі ст.ст. 551 ЦК України та 233 ГК України приймаючи до уваги: інтереси обох сторін; причини невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань; наслідків порушення зобов'язання, зокрема відсутність завданої позивачу шкоди; виконання відповідачем обов'язку з поставки в повному обсязі станом на 25.03.2025, - на переконання колегії суддів є вмотивованими.
У свою чергу, зважаючи на зазначені висновки по суті спору та щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про те, що співмірним та справедливим у даній справі буде зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій на 97%.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскільки наслідки апеляційного оскарження мають вплив на розрахунки розміру нарахованої позивачем пені в частині прострочення відповідачем поставки трансиверів SPF 1000-TJ8117C, SPF 100FX J9054C, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в межах стягнення пені та судового збору з викладенням резолютивної його частини у відповідній редакції цієї постанови з урахуванням висновків про зменшення пені на 50%, що становить 334 573,78 грн., з розрахунку: 669 147,55 грн./2, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25 залишається без змін.
Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача - ПАТ "Центренерго".
Керуючись ст.ст. 123, 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25 - змінити в частині стягнення пені та судового збору, виклавши резолютивну його частину в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (адреса: 01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 28; іденифікаційний код - 36782316) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (адреса: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49; ідентифікаційний код - 22927045) - 334 573 (триста тридцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят три) грн 78 коп. - пені та 4 176,71 (чотири тисячі сто сімдесят шість) грн 71 коп. - судового збору».
3. У іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/8802/25 - залишити без змін.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (адреса: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49; ідентифікаційний код - 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технорішення" (адреса: 01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 28; іденифікаційний код - 36782316) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 60,10 грн (шістдесят гривень 10 копійок).
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
6. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.03.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак