ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
(додаткова)
03 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1045/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Принцевської Н.С.,
Ярош А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України»
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області
від 09 липня 2025 року (повний текст складено 09.07.2025)
у справі № 915/1045/25
за заявою Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»
до боржника фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича
про стягнення заборгованості в сумі 20 966,97 грн.
суддя суду першої інстанції: Ільєва Л.М.
місце винесення ухвали: м. Миколаїв, вул. Вадатурського Олексія, буд.14, Господарський суд Миколаївської області, -
У липні 2025 Акціонерне товариство «Державна продовольча-зернова корпорація України» (позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою до фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича (боржник) про видачу судового наказу, відповідно для якої просив видати судовий наказ, яким стягнути з фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованість у сумі 5 490,93 грн. за Договором №28/2021 від 28.07.2021та 15 476,04 грн. - заборгованість за Договором № 29/2021 від 28.07.2021 та витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 у справі №915/1045/25 (суддя Ільєва Л.М.) у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про видачу судового наказу щодо стягнення з фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича заборгованості в сумі 20966,97 грн. - відмовлено. Повідомлено заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 року у справі №915/1045/25 скасувати повністю та прийняти нове рішення про видачу судового наказу, яким стягнути з фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» грошову заборгованість у сумі 5 490,93 грн. за Договором №28/2021 від 28.07.2021 та у сумі 15 476,04 грн. за Договором №29/2021 від 28.07.2021 та витрати по сплаті судового збору.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 по справі №915/1045/25 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 по справі №915/1045/25 - залишено без змін.
Разом з тим, під час апеляційного перегляду даної справи, представником фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №827/25/Д1 від 20.03.2025, документ сформований у системі «Електроний суд» 22.06.2025) було заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. в суді апеляційної інстанції.
До вказаної заяви долучені докази понесення відповідних витрат з боку позивача в суді апеляційної інстанції, а саме надані:
- Договір про надання професійної правничої допомоги від 18.07.2025;
- Акт приймання наданих послуг від 22.09.2025;
- Платіжна інструкція № 29 від 17.09.2025;
- Ордер на надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Розглянувши питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду апеляційні скарги Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України». у справі №915/1045/25, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Заява про розподіл судових витрат надана представником фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича до винесення постанови - у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20.
Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
У розумінні положень ч.5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
У даному контексті судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18, згідно з якою розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (також див. постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №922/1948/19, від 12.08.2020 у справі №916/2598/19, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18).
Також апеляційна колегія звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2019 у справі №922/576/18, де суд касаційної інстанції зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18.
Вказану правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 29.05.2019 у справі №910/10483/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 25.06.2019 №916/1340/18.
Як зазначалось вище, позивач просить стягнути з відповідача 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду копії:
-Договір про надання правової допомоги від 18.07.2025 №б/н (далі - Договір), укладеного між фізичною особою-підприємцем Тютяєв І.Б. (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Гроно Легал» (Адвокат).
Пунктом 1 Договору передбачено, що гонорар є винагородою Виконавця за надання Клієнтові ППД, передбаченої цим договором в цілому і не може бути переглянута в залежності від обсягу наданої ППД, окрім випадків, передбачених п.4 Договору.
Розмір гонорару складає 8 000,00 грн. До гонорару не входить оплата збору, інших адміністративних платежів, зборів , державного мита, тощо.
Відповідно до п.4 Договору, у випадку, передбаченому п.3 Договору, сторони переглядають розмір гонорару, виходячи із погодинної оплати ППД, що складає 2000 грн. за одну годину роботи адвоката.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до його повного виконання, або до вчинення Виконавцем усіх дій, необхідних для його повного виконання (п.17).
Додатком №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 18.07.2025, встановленні Норми часу виконання робіт адвокатами Адвокатським об'єднанням «Гроно Легал» про надання професійної правничої допомоги клієнтові.
Отже, у вказаному Договорі про надання правової допомоги Сторонами визначено види правової допомоги, надання якої конкретизується у відповідній Додатковій угоді до цього Договору, в якій також визначається обсяг правничої допомоги та вартість наданих послуг Адвоката.
- Акт приймання надання послуг від 22.09.2025 за Договором про надання професійної правничої допомоги від 18.07.2025 (далі - Акт). Даний Акт підписаний обома сторонами.
За п. 1 вказаного Акту, сторони підтверджують, що Виконавець у період з 18.07.2025-22.09.2025 надав Клієнту, а Клієнт прийняв та оплатив наступні послуги у загальній вартості 8 000,00 грн.
Адвокатським об'єднанням за період з 18.07.2025-22.09.2025 була надана Клієнту наступна правова допомога:
- аналіз одержаних від клієнта відомостей, документів, інших доказів для визначення предмету та підстав Відзиву-підстав заперечень;
- підбір релевантного законодавства, що регулює спірні правовідносини;
- складання відзиву;
- належне оформлення додатків до позовної заяви/відзиву.
Крім того, з Ордеру від 22.09.2025 серії ВЕ №1169262, вбачається, що адвокат Дідух К.О. на підставі Договору про надання правової допомоги від 18.07.2025 здійснює захист інтересів фізичної особи у Південно-західному апеляційному господарському суді.
Судова колегія зазначає, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, розподіл цих витрат залежить безпосередньо від результату розгляду справи (з урахуванням апеляційного перегляду справи).
Таким чином, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, обов'язок з відшкодування понесених позивачем відповідних судових витрат покладається у даному випадку саме на відповідача.
Водночас, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що у частині 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція зазначена у п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 22/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Суд, керуючись, зокрема, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
У постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Так, у даному випадку, оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи №915/1045/25 зі складністю останньої, судова колегія зазначає, що дана справа не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій.
При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20; у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №917/272/23, від 05.03.2024 у справі №916/2266/22, від 17.04.2024 у справі №910/19865/21.
У цьому випадку з матеріалів справи вбачається, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору.
Судова колегія наголошує, що визначені заявником послуги з підбору релевантного законодавства, що регулює спірні правовідносини, аналізу документів для визначення предмету та підстав відзиву поглинаються послугою зі складання відзиву на апеляційну скаргу.
Крім того, колегія суддів, звертає увагу саме на виконаний на стадії перегляду даної справи адвокатом обсяг робіт (наданих послуг). Так, адвокатом Дідух К.О підготовлено один документ на стадії апеляційного розгляду лише один документ - відзив на апеляційну скаргу, доводи якого є аналогічними оскаржуваним рішенням, що не потребувало значної кількості дій адвоката та не вимагало аналізу нових документів та судової практики.
Судова колегія акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
У пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважено про те, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконаний адвокатом Дідух К.О. в апеляційному провадженні у даній справі обсяг робіт (наданих послуг), виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти справи у сукупності, колегія суддів констатує, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову допомогу у сумі 8000,00 грн не відповідає критерію розумності їх розміру, є неспівмірними з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг, а тому мають надмірний характер.
У зв'язку з цим, з урахуванням наданих позивачем доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу, судова колегія вважає, що останні підлягають зменшенню до 3 000,00 грн. Така сума, на переконання апеляційної колегії, є обґрунтованою, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності її розміру, є співрозмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданими послугами), у зв'язку з чим підлягає відшкодуванню на користь фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича за рахунок Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №915/1045/25 шляхом винесення додаткової постанови у відповідності до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на підставі викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» підлягає стягненню на користь фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи №915/1045/25 у розмірі 3000,00 грн. У стягненні з відповідача 5 000,00 грн. слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 169, 244, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Заяву фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу за апеляційним переглядом справи №915/1045/25 - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь фізичної особи - підприємця Тютяєва Ігоря Борисовича витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.
В іншій частині заяви - відмовити.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів сторін.
Додаткова постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Ярош А.І.