ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
(додаткова)
02 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2056/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026) про ухвалення додаткового рішення за наслідками апеляційного перегляду справи за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» та заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 (суддя С.Ф. Гут, м.Одеса, повне рішення складено 20.10.2025)
у справі №916/2056/25
за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР»
про стягнення 3339962,21 грн заборгованості,
26.05.2025 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» до місцевого бюджету 3339962,21 грн заборгованості, з якої: 1972791,23 грн - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 232519,10 грн - 3% річних та 1134650,88 грн інфляційних нарахувань.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/2056/25 позов заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» про стягнення 3339962,21 грн заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» на користь держави в особі Одеської міської ради до місцевого бюджету кошти у сумі 2166284,55 грн, з яких: 1256115,54 грн - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 147946,32 грн - 3% річних та 762222,69 грн - інфляційних нарахувань.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» на користь Одеської обласної прокуратури 25995,41 грн витрат зі сплати судового збору та 1211,20 грн витрат зі сплати судового збору за звернення із заявою про забезпечення позову.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/2056/25 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури також не погодився із рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у даній справі, у зв'язку з чим подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/2056/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» на користь держави в особі Одеської міської ради до місцевого бюджету коштів у сумі 2166284,55 грн, з яких: 1256 115,54 грн - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 147946,32 грн - 3% річних та 762222,69 грн - інфляційні нарахування. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В решті рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/2056/25 залишено без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладено на Одеську обласну прокуратуру. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» 38993,12 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручено Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
18.02.2026 до суду апеляційної інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026), в якій заявник просить ухвалити додаткову постанову про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 39600 грн, які поніс у зв'язку з апеляційним переглядом справи №916/2056/25, разом із доказами таких витрат.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.02.2026 для розгляду заяви сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026) про ухвалення додаткової постанови постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано іншим учасникам справи в строк до 26.02.2026 надати свої міркування або заперечення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026) про ухвалення додаткової постанови.
24.02.2026 заступником керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси через систему «Електронний суд» подано заперечення на заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» про ухвалення додаткової постанови (вх.№4497/25/Д5 від 24.02.2026), відповідно до якого прокуратура просила відмовити в задоволенні відповідної заяви представника відповідача, посилаючись на те, що:
- відзив представника відповідача не містить попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи;
- відсутні докази понесення відповідачем витрат в сумі 39 600 грн щодо надання правової допомоги;
- надані представником відповідача розрахунки щодо вартості наданих послуг є неспівмірними зі складністю справи та документально не підтверджені.
Позивач свої заперечення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026) про ухвалення додаткової постанови до суду апеляційної інстанції не подавав.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» про ухвалення додаткової постанови, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, виходячи з наступного.
Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
З матеріалів справи вбачається, що у своїй апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу складає 39600,00 грн.
18.02.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» адвокат Чукітова Вікторія Віталіївна через систему «Електронний суд» подала заяву (вх.№667/26 від 18.02.2026) в якій просила ухвалити додаткову постанову про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 39600,00 грн, які відповідач поніс у зв'язку з апеляційним переглядом справи №916/2056/25. Також заявником було надано докази таких витрат.
При цьому заява подана заявником в межах п'ятиденного строку з дня ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 17.02.2026.
Отже, відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Щодо обставин надання відповідачу послуг з професійної правничої допомоги
Із наданих позивачем документів вбачається, що 01.10.2024 між адвокатом Чукітовою Вікторією Віталіївною (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (Замовник) було укладено договір про надання правової допомоги (надалі - договір) предметом якого відповідно до пункту 1.1. є надання консультаційних та юридичних послуг щодо захисту інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в органах внутрішніх справ, прокуратури, слідства, судових органах та інших.
Згідно пункту 2.1 договору послуги надаються Замовнику шляхом: усного та письмового консультування з юридичних питань; складення проектів необхідних процесуальних документів, скарг, презентацій та позовних заяв тощо; надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів Замовника в органах судової влади; особи сої участі адвоката шляхом представництва Замовника в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій тощо.
Відповідно до пункту 4.1 договору, Замовник сплачує Виконавцю винагороду у розмірі, що встановлено додатком №1 до договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору, Замовник здійснює оплату за цим Договором багаторазово в готівковому порядку, а також безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний рахунок Виконавця.
Пунктом 5.2 договору визначено, що щомісячно або після закінчення певних етапів надання послуг Виконавець надсилає Замовнику разом із рахунком фактурою акт приймання-передачі послуг у двох примірниках. Замовник підписує, датує, і повертає Виконавцю один примірник такого акту приймання-передачі або надсилає Виконавцю мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п'яти) робочих днів після надсилання акта приймання-передачі. У разі, якщо Виконавець після закінчення зазначених 5 днів не одержить від Замовника підписаний акт приймання-передачі або мотивовану відмову від його підписання, сторони визнають, що акт приймання-передачі вважається підписаним, а послуги наданими Виконавцем і прийнятими Замовником в обсязі і на умовах, зазначених у такому акті приймання-передачі.
Відповідно до пункту 7.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до пункту 7.4 договору, зміни в цей Договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється Додатковою угодою до Договору.
Додатковою угодою №3 від 06.11.2025 до договору про надання правової допомоги від 01.10.2024, сторони погодили, що адвокатський супровід судової справи №916/2056/25 у суді апеляційної інстанції становить 39 600 гривень.
Відповідно до пунктів 3,4 відповідної додаткової угоди вона є невід'ємною частиною договору про надання правової допомоги від 01.10.2024 та набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін.
На виконання договору про надання правової допомоги від 01.10.2024, між його сторонами складено та підписано акт приймання - передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 17.02.2026 про те, що Виконавцем були надані Замовнику послуги професійної правничої допомоги у рамках господарського судочинства у Південно-західному апеляційному господарському суді у справі №916/2056/25 у сумі 39 600 грн: складання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури та додаткових пояснень; аналіз апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури; представництво інтересів Замовника у судових засіданнях (2 засідання).
Інтереси відповідача у межах справи №916/2056/25 в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Чукітова Вікторія Віталіївна.
На підтвердження повноважень адвоката до апеляційної скарги надано копію ордеру серії ВН №1596778, виданого 07.11.2025, який посвідчує повноваження адвоката Чукітової Вікторії Віталіївни на надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» на підставі договору від 01.10.2024 у Південно-західному апеляційному господарському суді.
Щодо розміру понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу
Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
У додатку №3 від 06.11.2025 до договору про надання правової допомоги від 01.10.2024 сторони визначили, що адвокатський супровід справи №916/2056/25 в суді апеляційної інстанції становить 39 600 грн
Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між відповідачем та його адвокатом у договорі про надання правової допомоги від 01.10.2024 означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між відповідачем і адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом відповідача час на надання послуг правничої допомоги та зазначеного кількості витрат такого часу в детальному описі робіт адвоката.
З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між відповідачем та адвокатом у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.
Водночас щодо посилання прокуратури на відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем послуг в сумі 39 600 грн щодо надання правової допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема у додатковій постанові від 09.09.2025 у справі № 8/471-23/1).
Щодо критеріїв оцінки розміру витрат відповідача на надання послуг правничої допомоги
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Як неодноразово вказував Верховний Суд, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що подані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 Господарського процесуального кодексу України, є належними і допустимими.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, прокуратура звернулась до суду апеляційної інстанції з запереченнями щодо заяви представника відповідача про ухвалення додаткової постанови, в якому просила відмовити в задоволенні відповідної заяви.
Колегія суддів вважає, що доводи прокуратури щодо неспівмірності витрат на правову допомогу є лише припущеннями, які ґрунтуються на суб'єктивній оцінці вартості адвокатських витрат, а не на фактичних доказах, що підтверджують невідповідність цих витрат, у зв'язку з чим прокуратурою не доведено наявності підстав для застосування частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката є пов'язаними з даною справою, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що апеляційну скаргу відповідача було задоволено у повному обсязі, з огляду на обсяг наданих послуг та документальне підтвердження відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 39 600,00грн, а також беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», які понесені у суді апеляційної інстанції у зв'язку із переглядом рішення суду, мають бути покладені на Одеську обласну прокуратуру у повному обсязі, а саме, у сумі 39 600,00 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 244, 281, 282, 284
Господарського процесуального кодексу України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (вх.№667/26 від 18.02.2026) про ухвалення додаткової постанови задовольнити.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» 39600 /тридцять дев'ять тисяч шістсот/ гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 02.03.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран