ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2126/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
за участю представників сторін:
від Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області - Кіптик В.О.;
від Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА»- не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА»
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 (повний текст рішення складено 01.12.2025)
у справі №916/2126/25
за позовом Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області
до Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА»
про стягнення 307 632,44 грн,
(суддя першої інстанції Деркач Т.Г., дата та місце ухвалення рішення: 28.11.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У травні 2025 року Ширяївська селищна рада Березівського району Одеської області (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 205 838, 08 грн, штрафу у сумі 72 467,25 грн, пені 29327,11 грн, всього - 307 632,44 грн за користування земельною, ділянкою кадастровий номер 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га за Договором оренди землі №344 від 15.11.2018 (далі - Договір), а також понесених судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за яким Ширяївська селищна рада, як власник земельної ділянки (кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га), відповідно до закону набула всі права та обов'язки Орендодавця.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у даній справі позов задоволено; стягнуто з Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» на користь Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області заборгованість з орендної плати у сумі 205838,08 грн, штрафу у сумі 72 467,25 грн, пені - 29 327,11 грн, всього - 307632,44 грн за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га по Договору оренди землі №344 від 15.11.2018, а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 614,49 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн.
У своєму рішенні суд зазначив, що Відповідач факт несплати заборгованості з орендної плати за заявлений період з 12.05.2022 по 12.05.2025 в сумі 205 838,08 грн не спростував, матеріалами справи підтверджується заборгованість з орендної плати за вказаний період в сумі 205 838,08 грн, а тому, беручи до уваги поданий розрахунок заборгованості з орендної плати, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, перевіривши розрахунок Позивача, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок здійснено правильно, а тому на користь Позивача з Відповідача належить стягнути 72 467,25 грн штрафу та 29 327,11 грн пені.
Не погоджуючись з таким рішенням, Селянське (фермерське) господарство “УКРАЇНА» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі № 916/2126/25 повністю і ухвалити нове рішення, яким застосувати у справі №916/2126/25 строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області до Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 205 838,08 грн, штрафу в сумі 72 467,25 грн, пені - 29 327,11 грн, всього 307632,44 грн за Договором оренди землі у зв'язку з пропуском строку звернення до суду; скасувати заходи забезпечення позову у справі №916/2126/25, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2025 стосовно Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА»; вирішити питання про відшкодування відповідачеві витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6921,74 грн.
Апелянт вважає, що мотивація суду є суто теоретичною і виключає оцінку будь-яких доказів Відповідача, а отже суд прийняв рішення на підставі упередженого, необ'єктивного та несправедливого судового розгляду, позбавленого духу рівності сторін.
На переконання Апелянта, суд необґрунтовано відмовив Відповідачу в заяві про застосування строків позовної давності, безпідставно вказуючи на те, що викладені в ній доводи стосуються підстав для поновлення процесуальних строків, що не може бути застосовані до перебігу строків позовної давності.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги такі обставини справи, як то істотні недоліки земельної ділянки, що не передбачені Договором оренди і які унеможливлювали використання земельної ділянки, а також вжиті Відповідачем заходи щодо приведення Договору оренди у відповідність до фактичних обставин і надані Відповідачем докази з цього приводу залишились поза увагою суду.
Як стверджує Апелянт, в своїх відзивах та запереченнях Відповідач наполягав на тому, що Позивач не дотримався умов Договору оренди землі і, всупереч передбачених статтею 24 Закону України «Про оренду землі» обов'язків, передав у користування земельну ділянку у стані, що не відповідає умовам Договору оренди.
Апелянт зазначає, що суд проігнорував статтю 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Ключовими словами в цьому формулюванні, на переконання апелянта, є платіж за користування, а не платіж у зв'язку з наявністю договору.
Суд першої інстанції зобов'язав Відповідача сплатити оренду плату за непідтверджене користування земельною ділянкою, в тому числі й тією її частиною, яка взагалі непридатна для використання.
Апелянт вважає, що суд не врахував положення п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої право користування земельною ділянкою припиняється з підстав систематичної несплати земельного податку або орендної плати. Саме ця норма позбавляла Відповідача права користування земельною ділянкою через систематичну несплату орендної плати і надавала право Позивачу звернутись до суду із заявою про розірвання договору оренди землі і стягнення несплаченої орендної плати за період безоплатного використання Відповідачем земельної ділянки. Без зайвих спроб тлумачення законодавства, вказана норма містить причинно-наслідковий зв'язок у вигляді логічного ланцюга: немає оплати - немає користування. У спірній ситуації з Позивачем цей ланцюг виглядає наступним чином: немає користування - немає оплати.
Відповідач вважає, що ним надано набагато більше доказів, які спростовують підстави пред'явлення Позивачем вимог про стягнення боргу, і всі вони стосуються площі та стану земельної ділянки, а також підтверджують недостовірність Договору оренди землі і прямо впливають на розмір орендної плати, що є предметом судового розгляду. Такими доказами є погоджена колишнім власником земельної ділянки технічна документація щодо її поділу на придатну для використання розміром 7,5 га і непридатну - 3,5 га, копія експлікації земельних угідь у вигляді графічного зображення земельної ділянки і її площі розміром 9,45 га, що виготовлена спеціалістами ТОВ «Центр приватизації» на замовлення позивача в травні 2019 року, Акт обстеження на місцевості земельної ділянки кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 від 19.12.2020 за підписом представників територіальної громади у статусі депутатів Ширяївської селищної ради Юцикова С.А., Манжоса В.О. та Фіщука В.І., за результатами якого депутати констатували, що вказана земельна ділянка не обробляється і має істотні недоліки у вигляді нерівномірних котлованів глибиною до 3 метрів на площі приблизними розмірами 200х150 метрів, а також геолокаційні знімки земельної ділянки, які свідчать, про те, що земельна ділянка не використовувалась через те, що має суттєві недоліки у вигляді котлованів на площі понад 3 га, які унеможливлюють використання землі за її цільовим призначенням. Жодний з цих доказів суд не дослідив, не надав їм належну оцінку і не використав в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім того, як зазначає Апелянт, з урахуванням того, що Відповідач з об'єктивних причин не вносив орендну плату з листопада 2019 року, про що тричі письмово повідомляв Позивача, через два місяці, тобто в лютому 2020 року, невиконання орендарем обов'язку що внесення орендної плати вже можна було розцінювати як систематичну. Позивач не міг не бачити відсутність оплат, а тому саме цей час, тобто 28.02.2020, і є початком перебігу строку позовної давності, тобто строку, коли позивач довідався про порушення свого права на отримання орендної плати за Договором оренди земельної ділянки та мав право захистити своє право на отримання орендної плати у суді. З урахуванням місячного терміну на претензійний порядок досудового врегулювання спору, Позивач мав заявити позов до Відповідача про розірвання договору оренди землі та відшкодування завданої шкоди в квітні-травні 2020 року, але не пізніше трирічного терміну, тобто травня 2023 року.
Отже, до спірних правовідносин, на переконання Апелянта, підлягають застосуванню строки позовної давності.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз'яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто апелянту.
26.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» надійшла заява про усунення недоліків, допущених при зверненні з апеляційною скаргою, до якої апелянтом додано докази сплати судового збору у розмірі 5537,39 грн. У
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі №916/2126/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи на 23.02.2026 року об 11-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2126/25.
14.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2126/25.
19.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Позивач вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі № 916/2126/25 таким, що ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим.
У своєму відзиві Позивач зазначає, що уклавши Договір, Апелянт погодив всі істотні умови Договору, такі як об'єкт оренди - площу земельної ділянки та орендну плату. Апелянт підтвердив своє волевиявлення в користуванні об'єктом оренди за Договором, здійснивши 04.12.2018 державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га в Державному реєстрі прав. Вказані документи є в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції з наданням їм належної правової оцінки відповідно до вимог земельного законодавства.
Положення Договору оренди чітко передбачають заборону на односторонню відмову від Договору оренди земельної ділянки, встановивши відтак обов'язковість додержання погодженого сторонами порядку припинення договірних відносин.
Як зазначає Позивач, Апелянт належним чином користувався земельною ділянкою, однак з листопада 2019 року припинив сплату орендної плати, чим порушив істотні умови Договору та вимоги законодавства України. Факт існування заборгованості, її розмір та період нарахування підтверджуються розрахунками Позивача та письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.
На переконання Позивача, Апелянт не довів у суді першої інстанції наявність правових підстав щодо невиконання ним умов Договору, не надав жодного належного доказу для звільнення від сплати орендної плати по Договору, а отже у Відповідача, як орендаря за Договором оренди, зберігається обов'язок щодо оплати орендних платежів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11, 0000 га, яка існує, як об'єкт цивільних прав.
З огляду на наведене, Позивач просить залишити апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
23.02.2026 у судове засідання з'явився представник Позивача, який підтримав викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу доводи. Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
При цьому, 23.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, проти якого заперечував представник Позивача та у задоволенні якого було відмовлено протокольною ухвалою з огляду на наступне.
В обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи Апелянт зазначає про відсутність у представника можливості з'явитись у судове засідання через зайнятість в інших судових провадженнях. Будь-яких доказів на підтвердження означеного Відповідачем не надано.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Судова колегія зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а саме неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, оскільки неявка в судове засідання однієї зі сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи в судовому засіданні.
Вирішуючи питання про відкладення розгляду справи за клопотанням Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА», апеляційний суд враховує, що явка сторін у судове засідання у цій справі обов'язковою судом не визнавалась, у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду справи, а наведені на його обґрунтування мотиви не є перешкодою для здійснення апеляційного провадження.
Судова колегія також зауважує, що відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Оскільки суд створив усі необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків, вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких доказів на підтвердження участі у інших судових засіданнях Відповідачем не надано, а затягування строку розгляду справи в цьому випадку може призвести до порушення прав сторін, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» про відкладення розгляду справи, з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу проведення земельних торгів за лотом №1038 від 15.11.2018 №1/1038 (лот: земельна ділянка з кадастровим номером 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га) переможцем торгів обрано С(Ф)Г “Україна».
На момент проведення торгів земельна ділянка перебувала у державній власності.
Земельна ділянка має сільськогосподарське призначення з кодом використання (КВЦПЗ) А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
Відповідно до Договору оренди №344 земельну ділянку, кадастровий номер 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га, сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Осинівської сільської ради (нині Ширяївської селищної ради) Ширяївського району (нині Березівського району) Одеської області (за межами населеного пункту) передано у користування Селянському (фермерському) господарству “УКРАЇНА» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Договір оренди був укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області (Орендодавець) та С(Ф)Г“УКРАЇНА» (Орендар).
Відповідно до п. 2.4. Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 01.01.2018 становить 92478,54 грн.
Згідно з п. 2.5. Договору земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що Договір оренди укладено на 7 років.
Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі на рахунок в УДКСУ отг смт Ширяєве Ширяївського району, Одеської області у розмірі 71,39 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018, а саме: 66 025,00 грн за 1 рік, що зазначено у протоколі проведення земельних торгів за лотом №1038 від 15.11.2018 № 1/1038 та становить 5502,08 грн за один місяць.
Згідно з п. 4.2. Договору орендна плата за перший рік користування земельною ділянкою Орендар сплачує протягом 3 банківських днів з дня підписання цього договору, за виключенням сплаченого гарантійного внеску у розмірі 370 грн.
Пунктом 4.3. Договору визначено, що орендна плата вноситься Орендарем не пізніше 28-го числа місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1. договору за місяць.
Відповідно до п. 4.4. Договору річна орендна плата протягом дії договору без внесення до нього змін, визначається із діючої нормативної грошової оцінки, яка кумулятивно індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації Кі.
Згідно з п.п. 4.7., 12.3., 12.4. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором, який зараховується до інших надходжень місцевого бюджету на рахунок в УДКСУ отг смт. Ширяєве Ширяївського району Одеської області;
- стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.
Згідно з пп. 8.1.1. Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати.
Відповідно до пп. 8.4.6 Договору обов'язком орендаря є своєчасне та в повному обсязі внесення орендної плати.
Пунктом 11.1. Договору визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.
Згідно з п. 11.3. Договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за:
- взаємною згодою Сторін;
- рішенням суду на вимогу однієї із Сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, у тому числі вимог пунктів 5.5., 8.4.5., 8.4.13., а також внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати.
Пунктом 11.4. Договору визначено, що розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.
Невід'ємною частиною Договору є: кадастровий план земельної ділянки, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та агротехнічний паспорт земельної ділянки.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.12.2018 за №15-7960/13-18-СГ на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 11094,2971 га передані із державної власності у комунальну власність Ширяївської селищної ради, у тому числі і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га.
Ширяївська селищна рада зареєструвала на вказану земельну ділянку право власності в Державному реєстрі речових прав (запис номер 29861890 від 09.01.2019, рішення індексний номер 45060331 від 15.01.2019) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.12.2018 №15-7960/13-18-СГ та Акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018, підписаного Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та Ширяївською селищною радою Ширяївського (нині Березівського) району Одеської області.
12.12.2018 наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-7656/13-18-СГ надано С(Ф)Г“УКРАЇНА» згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га.
21.12.2018 у листі за № 97-15-0.3-623/60-18, адресованому ДП “Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Головного управління Держгеокадастру в Одеській області зазначило про погодження документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки на дві: 7,8385 га та 3,1615 га.
До матеріалів справи долучено копію технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, площею 11,0000 га, кадастровий номер 5125484700:01:001:0554, розробленої ДП “Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2018 році. Вказана технічна документація розроблена на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.12.2018 № 15-7656/13-18-СГ.
11.01.2019 Відповідач звернувся до Позивача з проханням про завершення поділу спірної земельної ділянки. Відповідний лист повернувся з відміткою “за закінченням терміну зберігання».
19.09.2019 С(Ф)Г“УКРАЇНА» звернулося до Позивача з пропозиціями: 1) розірвати чинний договір оренди та 2) укласти новий договір з об'єктом оренди, площею, що є фактичною до використання. Зазначений лист Позивач не отримав, відправлення повернулося з відміткою “за закінченням терміну зберігання».
До матеріалів справи додано Акт обстеження земельної ділянки від 19.12.2020, підписаний депутатами Ширяївської селищної ради та головою С(Ф)Г“УКРАЇНА».
19.04.2021 Відповідач направив на адресу Позивача лист, у якому вказав, що С(Ф)Г“УКРАЇНА» добровільно відмовляється від права користування земельною ділянкою на підставі ст. 141 Земельного кодексу України. Вказаний лист Позивач отримав 22.04.2021, що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення.
12.02.2025 Позивач направив Відповідачу претензію №1 про сплату заборгованості з орендної плати в сумі 299 298,50 грн.
07.03.2025 Відповідач у відповіді на претензію визнав її необґрунтованою і відмовився від оплати, мотивуючи наступними обставинами:
- після обстеження земельної ділянки з'ясувалося, що придатними для використання є лише 7,5 га з 11 га ріллі;
- оскільки межові знаки не були передані, то недоліки земельної ділянки Відповідач не зміг оцінити станом на момент передачі останньої;
- проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки містить неточності в частині цільового використання, фактичних розмірів;
- перед проведенням аукціону викладена на сайті інформація не була достатньою для вивчення та оцінки спірної земельної ділянки;
- після видачі наказу від 12.12.2018 про надання згоди на поділ земельної ділянки було встановлено непридатність до використання частини земельної ділянки площею 3 га. За результатами обстеження земельну ділянку поділено на дві: 7,8385 га та 3,1615 га;
- 21.12.2018 ГУ ДГК в Одеській області погодило технічну документацію, проте процес поділу земельної ділянки не завершений з причин, що не залежать від орендаря;
- після отримання даних щодо інвентаризації земель на замовлення позивача у травні 2019 року виявилося, що розмір земельної ділянки з кадастровим номером 5125484700:01:001:0554 становить 9,4543 га.
До матеріалів справи долучено інформацію про направлення відповідно до вимог податкового законодавства контролюючому органу переліку договорів оренди землі, укладених з орендарями.
Неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за яким Ширяївська селищна рада, як власник земельної ділянки (кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га), відповідно до закону набула всі права та обов'язки орендодавця, стало підставою звернення Позивача до суду з відповідним позовом.
Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у даній справі позов задоволено; стягнуто з Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» на користь Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області заборгованість з орендної плати у сумі 205838,08 грн, штрафу у сумі 72 467,25 грн, пені - 29 327,11 грн, всього - 307632,44 грн за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га по Договору оренди землі №344 від 15.11.2018, а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 614,49 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (стаття 615 цього ж Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
За приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Положеннями частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Пунктом 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України “Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.
Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель (п. 289.3 ст. 289 Податкового кодексу України).
Як зазначалось раніше, згідно з п. 4.1. Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі на рахунок в УДКС отг Ширяєве Ширяївського району, Одеської області у розмірі 71,39 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018, а саме: 66 025,00 грн за 1 рік, що зазначено у протоколі проведення земельних торгів за лотом № 1038 від 15.11.2018 № 1/1038 та становить 5 502,08 грн за один місяць.
Відповідно до п.п. 4.3., 4.4. Договору орендна плата вноситься Орендарем не пізніше 28-го числа місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1. договору за місяць, з урахуванням діючої нормативної грошової оцінки, яка кумулятивно індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації Кі.
Апелянтом факт несплати орендної плати за заявлений період з 12.05.2022 по 12.05.2025 в сумі 205 838,08 грн не заперечується, водночас Апелянт вважає, що він відмовився від Договору оренди, а тому у нього і немає обов'язку сплачувати орендну плату за означений період.
Разом з тим, таке твердження Апелянта суперечить наявним в матеріалах справи доказам та встановленим судом обставин, ґрунтується суто на невірному тлумаченні норм права та не містить жодного правового підґрунтя.
Судова колегія звертає увагу заявника, що направлення Селянським (фермерським) господарством “УКРАЇНА» листів (від 11.01.2019, від 19.09.2019 та від 19.04.2021) про добровільну відмову від права оренди (користування) не породжує автоматичного припинення орендних правовідносин, оскільки не відповідає встановленому сторонами механізму припинення Договору та не має юридичних наслідків щодо зміни чи припинення обов'язків сторін без відповідного оформлення у передбачений законом або Договором спосіб. Сам факт надсилання листів, (факт отримання яких Позивач заперечує, а належних доказів про їх отримання матеріали справи не містять) без дотримання погодженого сторонами порядку припинення Договору не створює для орендодавця обов'язку визнавати орендні правовідносини припиненими. Вказані листи не є доказом в розумінні норм права земельного та цивільного законодавства щодо правомірної підстави прийняття рішення Відповідачем в односторонньому порядку відмовитись від права користування земельною ділянкою, яка є предметом договірних правовідносин та відносно якої за Відповідачем зареєстроване право оренди в Державному реєстрі речових прав.
При цьому, рішення ради про внесення змін до Договору оренди стосовно площі спірної земельної ділянки по Договору, чи щодо припинення орендних правовідносин за Договором з боку селищної ради не приймалося. Крім того, Селянським (фермерським) господарством “УКРАЇНА» не ініційовано та не реалізовано право розірвати Договір оренди у порядку, визначеному чинним законодавством; як-то шляхом подання відповідного позову.
Колегія суддів дійшла висновку, що Апелянтом не доведено наявності правових підстав щодо невиконання ним умов Договору, як і не надано жодного належного доказу для звільнення від сплати орендної плати за Договором, а отже у Відповідача, як орендаря за Договором оренди, зберігається обов'язок щодо оплати орендних платежів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11, 0000 га.
Як було вірно зазначено судом першої інстанції, на день подачі позову згідно даних Державного реєстру речових прав значиться запис з 04.12.2018 про державну реєстрацію права оренди Селянським (фермерським) господарством “УКРАЇНА» на земельну ділянку кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 площею 11,0000 га. Право оренди (користування) по Договору на спірну земельну ділянку Апелянтом не припинено в порядку визначеному законодавством. Даний факт підтверджує користування земельною ділянкою Апелянтом.
А тому судова колегія відхиляє доводи Апелянта стосовно відсутності об'єкта оренди на місцевості, як необґрунтовані та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Посилання Апелянта на невикористання ним земельної ділянки у зв'язку з наявністю її істотних недоліків судова колегія також відхиляє, оскільки відповідно до Державного реєстру речових прав станом на момент розгляду справи за С(Ф)Г“УКРАЇНА» досі обліковується право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5125484700:01:001:0554, площею 11,0000 га, а невикористання такої земельної ділянки Відповідачем не свідчить про розірвання Договору чи наявності підстав несплати орендної плати, правові підстави для зменшення орендної плати чи врахування використання площі спірної земельної ділянки лише в частині.
Натомість жодних доказів звернення до Позивача для врегулювання питання поділу земельної ділянки (для можливості використання лише землі, придатної для ведення с/г), Відповідач не надав, так само як і не надав доказів неправомірної поведінки Позивача, що свідчила б про відмову у врегулюванні спірного питання.
Судова колегія звертає увагу, що ГУ ДГК в Одеській області, про що видано наказ №15-7656/13-18-сг “Про надання згоди на поділ земельної ділянки», 21.12.2018 погодило технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5125484700:01:001:0554 на дві окремі земельні ділянки. Разом з тим, як встановлено судом раніше, процедуру поділу земельної ділянки завершено не було.
Крім того, судова колегія звертає увагу Апелянта, що Відповідно до пункту “а» статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно із частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №912/1592/20 з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №816/1331/17 та від 12.06.2020 у справі №480/303/19, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
Отже, визначена в пункті “а» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України відмова від права користування земельною ділянкою має застосовуватись лише разом з передбаченими в статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України “Про оренду землі» підставами розірвання договору оренди.
Судова колегія звертає увагу, що умовами Договору оренди не передбачено добровільної відмови (односторонньої відмови) сторони від Договору.
У постанові від 04.09.2024 у справі № 916/3470/23 Верховний Суд, з урахуванням наведених правових позицій, дійшов висновку, що висновки судів про можливість розірвання договору оренди з підстави односторонньої відмови орендаря від договору оренди, без доведення ним наявності визначених договором або законом підстав для такої відмови, є помилковими.
Як зазначалось раніше, Відповідач не звертався до суду з вимогою про розірвання Договору оренди, а тому доводи Апелянта в цій частині є також необґрунтованими.
З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості за Відповідачем зі сплати орендної плати за період з 12.05.2022 по 12.05.2025 в сумі 205 838,08 грн, беручи до уваги наданий Позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 615 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
У п.п. 4.7., 12.3., 12.4. Договору оренди сторони узгодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором, який зараховується до інших надходжень місцевого бюджету на рахунок в УДКСУ отг смт. Ширяєве Ширяївського району Одеської області;
- стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.
Так, Позивачем відповідно до умов Договору, у зв'язку з несплатою орендної плати за період з 12.05.2022 по 12.05.2025 в сумі 205 838,08 грн було заявлено до стягнення штраф у сумі 72 467,25 грн та пеню в розмірі 29 327,11 грн.
Перевіривши розрахунок Позивача, судова колегія вважає, що такий розрахунок здійснено вірно, а тому на користь Позивача з Відповідача належить стягнути 72467,25 грн штрафу та 29327,11 грн пені.
Щодо доводів Апелянта стосовно необхідності застосування у даній справі строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Відповідними нормативними актами карантин продовжувався.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено відповідними нормативними актами.
Таким чином, законодавець вніс зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України щодо зупинення перебігу позовної давності.
04.09.2025 набув чинності Закон № 4434-ІХ “Про внесення зміни до розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Перебіг позовної давності поновлено.
Як встановлено судовою колегією, позов заявлено про стягнення основного боргу за період з 12.05.2022 по 12.05.2025, штрафу - з 12.05.2024 по 12.05.2025, пені - з 12.11.2024 по 12.05.2025.
Судова колегія доходить висновку про те, що Позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом. Про що цілком обґрунтовано було виснувано судом першої інстанції.
Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм права та є такими, що не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи; обставини, які мають значення по справі, судом установлені правильно. Порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним господарським судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2025 по справі № 916/2613/25 за наведених Апелянтом доводів та мотивів апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі №916/2126/25 залишається без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» задоволенню не підлягає, судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “УКРАЇНА» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі №916/2126/25 - залишити без задоволення,
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2025 у справі №916/2126/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Повний текст постанови складено на підписано 03.03.2026 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький