Справа № 302/198/26 Провадження № 3/302/82/26
03.03.2026 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі судді Пухальського С. В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця ЗСУ в/ч НОМЕР_1 ,
за частиною 2 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП),
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 05.02.2026 року серії ЗхРУ № 339492, 04 лютого 2026 року близько 19:00 години прикордонним нарядом «Контрольний пост» у межах контрольованого прикордонного району на околиці н. п. Торунь (територія Міжгірської селищної громади Хустського району Закарпатської області) було виявлено та затримано громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, за твердженням органу, що склав протокол, здійснили спробу незаконного перетину державного кордону України в складі групи осіб.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення, в яких зазначив, що наміру перетинати державний кордон України не мав.
Оцінивши зібрані у справі матеріали, суд дійшов такого висновку.
Згідно з вимогами статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до статті 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та підлягає застосуванню судами як джерело права.
Згідно з частинами 1-3 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції та у точній відповідності з законом.
Адміністративна відповідальність за частиною 2 статті 204-1 КУпАП настає за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи документів, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням установленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється у пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску - у випадках, визначених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про Державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів і вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад правопорушення, а провадження підлягає закриттю.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 251 КУпАП). Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення (частина 2 статті 251, стаття 255 КУпАП).
Із протоколу про адміністративне правопорушення від 05.02.2026 року вбачається, що 04 лютого 2026 року близько 19:00 години прикордонним нарядом «Контрольний пост» у межах контрольованого прикордонного району на околиці н. п. Торунь було виявлено та затримано громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, за змістом протоколу, здійснили спробу незаконного перетину державного кордону України в складі групи осіб.
Суд оцінює зазначений протокол критично та вважає, що він не може бути достатнім доказом вини особи, оскільки у порушення вимог статті 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення ОСОБА_1 інкримінованого діяння, не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону, не додано схему із зазначенням координат із прив'язкою до місцевості та не розкрито, куди саме мав намір потрапити притягуваний.
Крім того, із протоколу та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетину державного кордону та у якому напрямку діяв.
Протокол не містить належного опису місця та способу вчинення інкримінованого правопорушення, а саме: де саме поза пунктом пропуску через державний кордон ОСОБА_1 була вчинена спроба його перетину, а також із використанням яких засобів або у який спосіб такі дії вчинялися.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виявлено працівниками Державної прикордонної служби України на околиці с. Торунь, яке розташоване на значній відстані від державного кордону України (понад 100 км - від кордону з Румунією та понад 90 км - від кордонів з Угорщиною і Словаччиною).
На території Міжгірської селищної громади, до якої належить зазначений населений пункт, відсутні пункти пропуску через державний кордон або інші об'єкти прикордонної інфраструктури, безпосередньо пов'язані з перетином державного кордону.
Матеріали справи не містять схеми, на якій мали б бути відображені умовні позначки місця вчинення правопорушення, місця розташування «контрольного посту», маршрут руху особи та лінія державного кордону. Фото- чи відеофіксація події, пояснення очевидців, речові докази або інші об'єктивні дані, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України, суду не надані.
Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним і достатнім доказом доведеності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Оцінюючи рапорт посадової особи Державної прикордонної служби України, суд зазначає, що такий документ не може вважатися належним і достатнім доказом сам по собі, оскільки містить лише службове повідомлення про обставини, викладені посадовою особою, однак не підтверджує об'єктивно факту вчинення особою дій, що утворюють склад адміністративного правопорушення, та не містить відомостей про джерело отримання інформації, яка стала підставою для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 спроби незаконного перетину державного кордону України.
У довідці викладено обставини, які, нібито, встановлені під час опитування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак зазначена довідка не засвідчена їх особистими підписами із застереженням про підтвердження наданих пояснень, як того вимагають положення Інструкції, затвердженої наказом № 898 від 18.09.2013 року. Крім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що особа, яку притягують до адміністративної відповідальності, відмовилася від надання пояснень.
Наведена неузгодженість доказових матеріалів, а також відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження інкримінованого правопорушення свідчать про те, що відомості, викладені у протоколі, фактично ґрунтуються на припущеннях, що з урахуванням положень статті 62 Конституції України не може бути достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі, не підтверджується матеріалами справи та не узгоджується з фактичними даними, які підлягають доказуванню у цій категорії справ.
Відповідно до вимог законодавства про адміністративні правопорушення, зокрема статей 9, 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, що має бути встановлено судом на підставі всебічної, повної та об'єктивної оцінки належних доказів у справі.
Частина 1 статті 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен дійти висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення (стаття 255 КУпАП).
У силу принципу презумпції невинуватості, який діє й у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву; наявність такого сумніву є підставою для висновку про недоведеність вини.
Зазначене узгоджується з практикою ЄСПЛ, сформульованою у пункті 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з посиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)), відповідно до якої доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою; за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість доведено поза розумним сумнівом.
Наведені обставини свідчать про те, що обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення у цій справі, всупереч вимогам статті 62 Конституції України, ґрунтується на припущеннях та не підтверджене належними і допустимими доказами.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відсутні належні докази вчинення ОСОБА_1 правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 204-1 КУпАП.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, встановлюючи відповідно до статті 251 КУпАП наявність чи відсутність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол, та оцінюючи фактичні дані, наявні у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених частиною 2 статті 204-1 КУпАП, і які б відповідали ознакам цього правопорушення.
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених частиною 2 статті 204-1 КУпАП. Надані органом, який склав протокол, відомості не підтверджені об'єктивними даними та не дають можливості встановити наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом. За таких обставин, керуючись принципом презумпції невинуватості та вимогами статей 7, 245, 251 КУпАП, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі.
На підставі статті 62 Конституції України та керуючись статями 7, 9, 204-1, 247, 251, 280, 283, 284, 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною другою статті 204-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанову може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя Пухальський С. В.