справа № 489/5276/25 провадження №2/489/264/26
Іменем України
02 березня 2026 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Лупової Є.І.
в присутності:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення
встановив:
У липні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 50000,00 грн. та моральну шкоду - 50000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 25.05.2025 Інгульським районним судом міста Миколаєва відносно ОСОБА_3 розглянуто кримінальне провадження, справа №489/2905/25, та його визнано винним в чиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
Внаслідок ДТП транспортному засобу, що належить позивачу, а саме автомобілю Renauit Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було завдано значних ушкоджень в розмірі 50000,00 грн.
Окрім того, у зв'язку з настанням ДТП, яка сталася з вини відповідача, позивач тривалий час позбавлений можливості користуватися транспортним засобом, змушений витрачати багато часу на щоденне пересування без автомобіля, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків. Крім того, добровільно відповідач шкоду не відшкодовує. Внаслідок таких дій відповідача завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в 50000,00 грн.
Ухвалою Інгульского районного суду міста Миколаєва від 08.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 17.09.2025 здійснено перехід в спрощене позовне провадження з повідомленням учасників справи.
Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач пояснив, що матеріальна шкода, яку він просить стягнути з відповідача, полягає в не покритті страховою виплатою заподіяних йому збитків, що підтвердив висновком незалежної оцінки.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався. В судовому засіданні позовні вимоги визнав частково.
Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що вироком Інгульського районного суду міста Миколаєва від 25.05.2025 у справі № 489/2905/25 ОСОБА_3 затверджено угоду від 22.05.2025 між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 про визнання винуватості. ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, і призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік із звільненням від відбуття покарання на підставі статті 75 КК України з випробуванням на 1 (один) рік.
Із вироку вбачається, що 30.08.2024, приблизно о 15:50 год., у світлий час доби, за відсутності опадів, водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «Mitsubishi Carisma», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по сухій, чистій, асфальтованій проїзній частині вул. Троїцької, яка має по дві смуги руху протилежних напрямків, розділених між собою дорожньою розміткою 1.3, 1.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР), у лівій смузі проїзної частини, зі сторони вул. Електронної в напрямку вул. Першотравневої у м. Миколаєві.
У той же час попереду, у попутному напрямку, в лівій смузі проїзної частини вул. Троїцької у м. Миколаєві рухався автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який маючи намір здійснити маневр повороту ліворуч в районі будинку №210 по вул. Троїцькій у м. Миколаєві, увімкнув лівий вказівник повороту та зупинився в межах лівої смуги руху.
Рухаючись у вказаному напрямку, водій ОСОБА_3 , діючи з кримінальною протиправною самовпевненістю, тобто, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, грубо порушив вимоги пунктів 1.3., 1.5., підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 11.2, 12.3, 13.1 ПДР, а саме: будучи зобов'язаним знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, розуміючи, що його дії не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю громадян, завдавати матеріальних збитків, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміни, здійснюючи рух по дорозі, яка має дві смуги руху в одному напрямку, не рухався якнайближче до правого краю проїзної частини, не дотримався безпечної дистанції з вище вказаним автомобілем, який почав знижувати швидкість руху та зупинився у лівій смузі проїзної частини вул. Троїцької, в районі будинку №210 у м. Миколаєві, створюючи перешкоду для руху вперед, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який від зіткнення розпочав рух та, перебуваючи в некерованому стані, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху де зіткнувся з автомобілем «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався у зустрічному напрямку.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому основної фаланги першого пальця лівої стопи без суттєвого зміщення уламків, множинних саден кінцівок, забою, гематоми лівого колінного суглобу, які ускладнились бурситом, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я.
В межах судового розгляду кримінального провадження, визначених статтею 337 КПК України, судом встановлено, що ОСОБА_3 порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 286 КК України.
Цивільний позов в кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_1 не заявлявся.
Частиною шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вироком підтверджується вчинення відповідачем кримінального правопорушення, внаслідок якого заподіяна шкода позивачу, у зв'язку із чим дані обставини повторному доказуванню не підлягають.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_5 .
Звітом суб'єкта оціночної діяльності ПП ОСОБА_6 № 179-24 від 30.08.2024 позивач підтвердив, що вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату ДТП - 30.08.2024 становить 160317,10 грн.
На дату ДТП - 30.08.2024 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mitsubishi Carisma», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в АТ «СК «КРАЇНА» на підставі Полісу № 24/CA/0151101 від 15.02.2024.
23.06.2025 ОСОБА_5 звернувся до АТ «СК «КРАЇНА» із заявою про виплату страхового відшкодування та 01.07.2025 страховиком було затверджено страховий акт № 24/753313/3.2.29.
Згідно страхового акту, за розрахунком розміру страхового відшкодування ліміт відповідальності за полісом складає 160000,00 грн., вартість відновлювального ремонту - 110013,79 грн., франшиза 3200,00 грн., розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті - 106813,79 грн.
Із страхового акту вбачається, що вартість відновлювального ремонту ТЗ страховиком була визначена з урахуванням експертного дослідження, рахунків наданих потерпілим, вироку суду тощо, а також Заяви щодо погодження розміру страхового відшкодування за вих № 8908/25 від 23.06.2025.
У судовому засіданні позивач пояснив, що він погодився на підписання зави щодо страхового відшкодування від 23.06.2025, разом з тим самостійно замовив в незалежну оцінку, так як не в повній мірі погодився із оцінкою проведеної на замовлення страховика і вартістю заподіяного відновлювального ремонту транспортного засобу, згоду на отримання якого надав страховику..
Із наданого позивачем звіту № 179-24 від 30.08.2024 не вбачається, що при його складанні приймали участь представник АТ «СК «КРАЇНА» та відповідач. Також відсутні докази того, що страховик і відповідач повідомлялися про проведення оцінки.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що визначення АТ «СК «КРАЇНА» страхове відшкодування в розмірі 106813,79 грн. (110013,79 - 3200,00), здійснено з урахуванням заяви потерпілого ( ОСОБА_5 ), який надав свою згоду на такий розмір, з урахуванням інших доказів найдених страховику.
Отримання страхового відшкодування по страховому акту № 24/753313/3.2.29 в сумі 106763,79 грн. та 3402,35 грн. позивач підтвердив скріншотом з банківського застосунку, що відповідає його поясненням щодо отриманих сум страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб та придбання ліків.
Правове обґрунтування та мотиви суду.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).
Частиною першою статті 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Відповідно до абзаців першого, шостого пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від12.05.2024 № 3720-IX, який набрав чинності з 01.01.2025 за винятком окремих положень, договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
Отже на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2024 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV врегульовало, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За положеннями пункту 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами п'ятою - сьомою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в АТ «СК «КРАЇНА» на підставі Полісу № 24/CA/0151101 від15.02.2025, строк дії якого з 16.02.2024 по 15.02.2025, ліміт відповідальності за яким становить 160000,00 грн., франшиза 3200,00 грн.
ДТП, винуватцем якої є відповідач, сталася 30.08.2024 та страхове відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту ТЗ (матеріальний збиток) від АТ «СК «КРАЇНА» в розмірі 110013,79 грн. позивач отримав 01.07.2025.
Розмір відновлювального ремонту транспортного засобу було погоджено з потерпілим ОСОБА_3 , який надав страховику свою письмову згоду на вказаний розмір страхового відшкодування, що підтверджується викладеним в страховому акті № 24/75313/3.2.29 від 01.07.20025.
Також судом встановлено, що страховиком здійснено страхове відшкодування в розмірі 3402,35 грн. на покриття витрат, понесених на придбання ліків, що позивач підтвердив відповідними квитанціями.
За такого, враховуючи отримання позивачем від страховика страхової виплати у розмірі, яка ним була погоджена і відповідала його волі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача на відповідача обов'язку із стягнення матеріальної шкоди, яка на думку позивача, не покритої страховим відшкодуванням, за винятком франшизи в розмірі 3200,00 грн., відшкодування якої страховиком не здійснюється, відповідно до закону. У даному випадку, стягнення франшизи прокладається на винуватця ДТП - відповідача у справі.
Щодо твердження позивача про те, що працівники АТ «СК «КРАЇНА» запевнили його в тому, що в більшому розмірі страхове відшкодування він не зможе отримати, через що заявив вимоги до відповідача, суд до уваги їх не приймає, оскільки обов'язок страховика із здійснення страхового відшкодування визначено Закону № 1961-IV, яким встановлено ліміт розміру страхового відшкодування.
При вирішенні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., яку позивач обґрунтовує душевними стражданнями, який він зазнав пошкодженням його транспортного засобу, внаслідок неправомірних дій відповідача, суд виходить з наступного.
За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи доведеність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу, а також негативні наслідки для позивача, внаслідок вчиненої відповідачем ДТП, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає достатнім розміром компенсації моральної шкоди 10000,00 грн.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, підстави та предмет позову, оцінивши наявні у справі докази та те, що доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3200,00 грн. франшизи та 10000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
Так як позовні вимоги задоволено частково, на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 159,87 грн. (1211,20 х 13,2%)
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 3200,00 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., а також 159,87 грн. судового збору, всього 13359,87 грн. (тринадцять тисяч триста п'ятдесят дев'ять гривень 87 коп.).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 03.03.2026.
Суддя І.В.Коваленко