Справа № 638/17578/25
Провадження № 1-кп/638/1/26
Іменем України
02 березня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року з обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
У провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова перебуває кримінальне провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року з обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотання про продовження щодо ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, яке є тяжким злочином. Щодо ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Прокурор зазначає, що ризики передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не зникли на теперішній час. Як зазначає прокурор, залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_4 може переховуватися від органу досудового розслідування або суду, з огляду на тяжкість можливого покарання з метою уникнення кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки останні ще не допитані. З огляду на викладене, ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на переконання прокурора, продовжують існувати. При цьому, запобігти їх настанню більш м'яким запобіжним заходом неможливо. Враховуючи викладене, з огляду на тяжкість злочину та можливого покарання, з метою подальшого виконання можливого обвинувального вироку суду, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 проти клопотання прокурора заперечувала з тих підстав, що ризики є абстрактними та нічим не підтверджуються. Ризик переховування обґрунтовується лише тяжкістю можливого покарання. Натомість, обвинувачений під час досудового розслідування не вживав жодних заходів, спрямованих на переховування від правоохоронних органів та на вплив свідків. У клопотання не зазначено на яких саме свідків і яким чином може впливати обвинувачений. Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, має неповнолітню дитину та непрацездатну матір. У зв'язку з цим захисник просила змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти клопотання прокурора заперечував та підтримав позицію захисника. Зазначив, що прокурором не надано жодного доказу на підтвердження доводів клопотання. Просив змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
Обвинувачений ОСОБА_5 при розгляді клопотання поклався на розсуд суду.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та оглянувши матеріали кримінального провадження в межах розгляду клопотання, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 17.05.2025 ОСОБА_4 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 14.07.2025. Визначено суму застави у розмірі 999240,00 грн.
В подальшому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 11.07.2025 ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання у межах строку досудового розслідування, а саме до 17.08.2025.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 18.08.2025 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування на 35 днів, а саме до 17.09.2025. Розмір застави залишено на рівні, визначеному ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 17.05.2025.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 16 вересня 2025 року продовжено щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 15 листопада 2025 року, з визначенням застави у розмірі 330 (триста тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 999240,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2025 року продовжено щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 08 січня 2026 року, з правом внесення застави у розмірі у розмірі 330 (триста тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 999240,00 грн (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 05 січня 2026 року продовжено щодо ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 05 березня 2026 року, з правом внесення застави у розмірі 999240,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Згідно з ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 17.05.2025, підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стали наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а також наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При продовженні строку дії запобіжного заходу на час судового провадження судом було встановлено, що ризики, передбачені п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати.
Станом на день проведення судового засідання суду не надано достатніх належних доказів усунення або зменшення ризиків, які були підставою для застосування та продовження строку дії запобіжного заходу. При цьому, прокурором доведено, що ризики, передбачені п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати.
Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Слоев проти України», «Фельдман проти України»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Отже, суворість покарання, передбаченого за злочин, за вчинення якого обвинувачується ОСОБА_4 , в сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.
Зазначені висновки ЄСПЛ корелюються з положенням ст. 178 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він хоча офіційно не працевлаштований, проте має місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, непрацездатну матір (зі слів обвинуваченого). Вказані обставини хоча і свідчать про наявність у обвинуваченого соціальних зв'язків, проте не свідчать про такий ступінь їх стійкості, який би зміг нівелювати ризик переховування від суду та правоохоронних органів.
На переконання суду, наявність на утриманні у обвинуваченого неповнолітнього сина та непрацездатної матері не перешкоджають триманню його під вартою, оскільки з огляду на обставини справи, виконання завдань та досягнення легітимної мети кримінального провадження виправдовує такий ступінь втручання в приватне життя. Наявність матері з інвалідністю не є безумовною підставою для звільнення останнього з-під варти. Доказів того, що матір обвинуваченого за станом здоров'я потребує постійного догляду, як і доказів того, що у неї немає інших осіб, які можуть надати такий догляд, стороною захисту не надано.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що соціальні зв'язки у ОСОБА_4 не були настільки міцними, щоб запобігти настанню подій, за вчинення яких обвинувачується ОСОБА_4 , і не є настільки міцними, щоб запобігти настанню ризику переховування від правоохоронних органів та суду, з огляду на обставини вчинення інкримінованого злочину, його тяжкість.
Таким чином, суд приходить до висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що встановлений під час застосування запобіжного заходу ризик, передбачений п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, оскільки ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, перебуваючи на волі та усвідомлюючи тяжкість можливого покарання, може покинути територію України або переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. При цьому, з огляду на відсутність у ОСОБА_4 саме міцних соціальних зв'язків, відсутні стримуючі фактори, які можуть запобігти настанню цього ризику.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що ОСОБА_4 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на свідків, як умовлянням, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї, за її допомогою погрожувати свідкам, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин. При цьому, згідно зі встановленою Кримінальним процесуальним кодексом України процедурою отримання показань у кримінальному провадженні, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Суд зауважує, що відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Судом враховано, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , посягають на безпеку державного кордону, що в реаліях сьогодення має підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року серед іншого звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Щодо неможливості запобігти настанню зазначених ризиків більш м'яким запобіжним заходом суд зазначає наступне.
На переконання суду, особисте зобов'язання не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на суттєвість та реальне існування ризиків. Так, перебуваючи на свободі, ОСОБА_4 , незважаючи на покладення на нього певних обов'язків, матиме реальну можливість переховуватися від суду та правоохоронних органів та впливати на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Особиста порука, полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ч. 1 ст. 180 КПК України).
До суду не надходили від осіб, які заслуговують на довіру, письмового зобов'язання, передбаченого ч. 1 ст. 180 КПК України.
Застосування домашнього арешту, на переконання суду, також не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки можливість уникнення можливого покарання внаслідок переховування або впливу на свідків превалює над негативними наслідками за порушення обов'язків, які покладаються на обвинуваченого при застосуванні домашнього арешту. Як наслідок, це може створити передумови як для переховування ОСОБА_4 від суду та правоохоронних органів, так і для незаконного впливу на свідків.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому задовольняє клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 на 60 днів.
Підстав для зменшення розміру застави судом не встановлено, оскільки такий розмір застави відповідає характеру та ступеню тяжкості кримінального правопорушення, обставинам його вчинення, особі обвинуваченого, його матеріальному стану, є достатньою і необхідною для забезпечення виконання останнім, в разі звільнення з-під варти, раніше визначених процесуальних обов'язків, та не є завідомо непомірним для обвинуваченого.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 197, 199, 314-315, 369-372, 376 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 62025170020004821 від 09 квітня 2025 року, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 30 квітня 2026 року, з правом внесення застави у розмірі 999240,00 грн (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок).
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали проголошено 03 березня 2026 року о 10 год. 00 хв.
Головуючий суддя ОСОБА_1