справа № 752/8908/24
провадження № 22-ц/824/10573/2025
21 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому справу цивільну справу за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Юлії Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року в складі судді Слободянюк А. В.,
встановив:
У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», площа якого становить 1 794,6 га.
Етапи створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» як об'єкту природно-заповідного фонду описані в постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №910/3724/14.
В програмі розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, вказано про те, що заплавна частина Канівського водосховища від гирла р. Віта до південної межі міста Києва є землями «Острів Жуків» загальною площею 1 794,6 га (пункт 28 таблиці 23).
Отже, з моменту створення 02.12.1999 заказника місцевого значення «Острів Жуків» ця територія набула статусу природно-заповідного фонду та її використання не передбачає будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.
В той же час, на підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 840/2909 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування та видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку ЯЖ №406720 від 27.04.2010.
У подальшому ОСОБА_2 вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2010 № 5851.
27.04.2010 вказану земельну ділянку площею зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) в державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0031 з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 серпня 2013 року, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.11.2009 №840/2909.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.02.2022 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2022, індексний номер 63530910, здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 за ОСОБА_1 .
Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.11.2023 № ДК/8-А/2023, складеним Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків, а також розташована в межах об'єкту природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Також вказана земельна ділянка частково огороджена парканом, не використовується, вільна від будь-якої забудови, вкрита зеленими насадженнями та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро.
Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 24.01.2024 спірна земельна ділянка розташована в межах об'єкту природно-заповідного фонду, що також підтверджується довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.
За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08.03.2024 спірна земельна ділянка потрапляє в межі території, в межах якої мають бути визначені межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно функціонального призначення за Генеральним планом міста, земельна ділянка знаходяться на території лугів та лугопарків.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 розташована біля урізу води затоки річки Дніпро та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро. Орієнтовна площа земельної ділянки в межах акваторії становить 0,0125 га.
Оскільки відчуження спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2010 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.
Для забезпечення Київській міській раді реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) індексний номер 63530910 від 17.02.2022 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта 2585092880000, номер запису про право власності 46768575), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї.
Державна реєстрація спірної земельної ділянки ( для житлової і громадської забудови) перешкоджає дійсному її власнику - Київській міській раді вжити заходів для встановлення в натурі ( на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» загальною площею 1 794,6 га (категорія земель природно-заповідного фонду).
Для забезпечення позивачу реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.
Зазначив, що з огляду на характер правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використання майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюються, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного та водного фондів.
Київська міська рада обізнана про наявність перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою , зокрема, про вказане порушення Київській міській прокуратурі стало відомо за результатами розгляду матеріалів перевірки структурного підрозділу.
Так, листом від 08.11.2023 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( КМДА) повідомив Київську міську прокуратуру про порушення інтересів територіальної громади столиці, які зафіксовані вказаним Департаментом в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №ДК/8-А/2023 від 07.11.2023.
Будучи обізнаною про вказані порушення, Київська міська рада мала можливість вжити дієвих заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні комунальною земельною ділянкою, однак цього не зробила.
Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного та водного фондів, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка входить до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро.
Просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63530910 від 17.02.2022 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта 2585092880000, номер запису про право власності 46768575), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, розташовану на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 площею 0,0929 га на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63530910 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 (реєстраційний номер об'єкта 2585092880000), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, розташовану на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 площею 0,0929 га на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 084 грн.
Суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та в межах акваторії затоки річки Дніпро та виходить за межу урізу затоки річки Дніпро в її акваторію, отже, є землею природно-заповідного фонду, у зв'язку з чим надання її у приватну власність вимогами законодавства України заборонено.
Належна ОСОБА_1 земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2009 №840/2909 «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », яке судовим рішення визнано протиправним та скасовано, що свідчить про відсутність волі територіальної громади на її вибуття.
Оскільки відчуження спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2010 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно із частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права територіальної громади на реалізацію усіх правомочностей щодо неї, а саме користування і розпорядження, підлягають захисту шляхом повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради.
Враховуючи, що рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 840/2909, яким було передано у приватну власність спірну земельну ділянку ОСОБА_2 у судому порядку було визнано протиправним та скасовано, існують підстави для усунення перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О.І. про державну реєстрацію права власності на неї за відповідачем ОСОБА_1 .
Для забезпечення позивачу реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав на неї є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо її цільового призначення.
Враховуючи правову природу спірних правовідносин, заявлений позов є негаторним, до якого позовна давність не застосовується.
16.04.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Забарна Ю. М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), яким, зокрема, статтю 388 ЦК України викладено в новій редакції, статтю 261 ЦК України після частини сьомої доповнено новою частиною такого змісту: « Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності".
Вказаним Законом встановлено, що належним способом захисту в даній справі є віндикаційний позов.
Відповідачем в суді першої інстанції заявлялося про пропуск строку позовної давності.
Звертає увагу, що спірна земельна ділянка не підпадає під випадки, передбачені ч. 3 ст. 388 ЦК України, за яких Держава, територіальна громада може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь.
Згідно земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, яка містить дані форми 6-ЗЕМ, яка міститься в матеріалах кадастрової справи А-15438, спірній земельній ділянці ніколи не було присвоєно категорію земель природно-заповідного фонду, а також вона не була відведена шляхом зміни категорії земель чи цільового призначення земельної ділянки на землі житлової та громадської забудови.
Статистична інформація, що міститься у формі 6-ЗЕМ є належним, допустимим доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки.
Вважає, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки, що спірна земельна ділянка потрапляє до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків Острів». Київська міська рада на підставі, в межах, повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, своїм рішенням віднесла земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 до категорії земель житлової та громадської забудови.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що згідно інформації з містобудівного кадастру спірна земельна ділянка потрапляє в межі природно-заповідного фонду та не взяв до уваги докази, які підтверджують, що остання потрапляє у межі прибережних захисних смуг.
Судом зроблено помилковий висновок, що проект землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг у Голосіївському районі міста Києва не розроблявся та не затверджувався.
Рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №840/2909 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » приймалося вже після встановлення меж прибережних захисних смуг та враховують рішення Київської міської ради від 21 травня 2009 року №461/1517.
Використання судом доказів, зібраних у кримінальному провадженні №12023100000000823 від 08.08.2023 за ч. 3 ст. 197-1, ч. 2 ст. 367 КК України, за відсутності дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, є недопустимим.
Огляд земельної ділянки здійснено незаконно, протокол огляду місця події від 27 лютого 2024 року, яким було оглянуто земельну ділянку, є недопустимим доказом.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують доводи позивача про накладення спірної земельної ділянки на землі заповідного фонду або на межі прибережної захисної смуги р. Дніпро.
30.05.2025 Київська міська прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилається на те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» відсутні норми, які вказують на те, що зміни у ст. 261, 391 Цивільного кодексу України та пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» мають зворотну дію в часі щодо позовів прокурора, поданих відповідно до статті 391 ЦК України і 152 ЗК України, в яких судами першої інстанції ухвалено рішення на день набрання чинності вказаним законом. Таким чином, норми ЦК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду (23.04.2024), а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка природно-заповідного та водного фондів з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 продовжує бути зареєстрованою як земельна ділянка житлової та громадської забудови на праві власності за відповідачем і порушення прав її законного володільця - територіальної громади міста Києва - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах позовної давності.
Спірна земельна ділянка відповідно до листа Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради ( КМДА) від 08.03.2024, спірна земельна ділянка потрапляє в межі території в межах якої мають бути визначені межі заказника «острів Жуків». Враховуючи положення статей 3, 7, 9, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до встановлення в натурі ( на місцевості» межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» визначаються за матеріалами проєкту створення. У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №910/3724/14 містяться висновки безпосередньо щодо процедури створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
Розташування спірної земельної ділянки в межах об'єкту природно-заповідного фонду підтверджується довідками містобудівного кадастру.
Генеральний план міста Києва містить інформацію щодо місця розташування територій ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і така інформація обґрунтовано врахована судом першої інстанції під час вирішення даної справи.
Рішення Київської міської ради від 22.08.2007 № 162/1996 має організаційний характер врегулювання поточних питань і жодним чином не встановлює та не вирішує питання щодо визначення розміру чи меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
Інформація форми 6-ЗЕМ є статистичною та не є доказом, який беззаперечно підтверджує цільове призначення спірної земельної ділянки.
Інформація з містобудівного кадастру, в якій не враховано рішення Київської міської ради від 21.05.2009 № 461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів міста Києва», рішення Київської міської ради щодо відведення спірної земельної ділянки в приватну власність, її виключення з озеленених територій та змін до Генерального плану міста Києва підтверджує обґрунтованість позовних вимог прокурора та статус спірної земельної ділянки як об'єкту природно-заповідного фонду.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, що ширина прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро відповідно до вимог закону складає 100 метрів, в межах якої розташована спірна земельна ділянка.
Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків, що оскільки відчуження спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2010 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.
Протокол огляду місця події від 27.02.2024 та інші долучені до позову докази, одержані під час досудового розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08.08.2023, не можна вважати такими, що не відповідають критеріям належності та допустимості доказів. Для їх використання як доказів подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Всі ці докази одержані відповідно до закону в межах кримінального провадження та стосуються предмета доказування у даній цивільній справі.
Разом з тим, дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023100000000823 від 08.08.2023 у межах та обсязі, необхідному для розгляду судом справ за позовами прокурора, надано прокурором у кримінальному провадженні 27.02.2024.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Забарна Ю. М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Представник Київської міської прокуратури - Биховцова О. А. та представник Київської міської ради - Плаксивий О. В. просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справі ви судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 02 грудня 1999 року рішенням Київської міської ради №147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (т. 1, а.с. 28-29).
До складу заказника увійшли землі, що перебували в користуванні Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське», а також міські землі, які офіційно не передані у власність чи користування.
Рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 №147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» територія, в межах якої розташована спірна земельна ділянка, оголошена природним об'єктом, пам'яткою природи та заказником місцевого значення, а саме ландшафтним заказником місцевого значення «Острів Жуків».
В результаті обстеження встановлено, що земельні ділянки, в т. ч. з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, частково огороджені парканом, не використовуються, вільні від будь-якої забудови та вкриті зеленими насадженнями, частково розташовані в межах акваторії затоки р. Дніпро ( т.1 а.с. 66-77).
За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08.03.2024 № 077-1003, у Департаменті наявна схема мережі озеленених територій загального користування до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, яка відображає територію, в межах якої мають бути визначені межі заказника «острів Жуків».
27 листопада 2009 року №840/2909 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,009 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і сполруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування ( т.1 а.с. 43, 44).
З урахуванням картографічних матеріалів мережі озеленених територій загального користування Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року №806/3381 (із змінами та доповненнями) спірна земельна ділянка потрапляє в межі території, в межах якої мають бути визначені межі заказника «острів «Жуків» (т. 1, а.с. 79-80).
27.04.2010 ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення видано державний акт про право власності серії ЯЖ № 406720 з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 (т. 1 а.с. 43-48).
19.08.2010 ОСОБА_2 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. ( т.1 а.с. 49,50).
20.04.2011 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва в справі № 2а-1156/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 серпня 2013 року (справа № К/9991/23277/12-С), визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 840/2909 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » ( т.1 а.с. 109-114).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що на час прийняття рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 840/2909 спірна земельна ділянка мала цільове призначення - землі рекреаційного призначення, тоді як оскаржуваним рішенням Київради цільове призначення земельної ділянки було змінене на землі громадської та житлової забудови.
17.02.2022 державний реєстратор прав на нерухоме майно, розглянувши заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.02.2022, прийняв рішення провести державну реєстрацію права приватної власності вказаної особи на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031, відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (т.1 а. с. 52, 53).
Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкта - земельної ділянки№ ДК/8-А/2023 від 07.11.2023, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2022 №370/1804, за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків (існуючі), а також розташована в межах території об'єкту природно-заповідного фонду, прибережної захисної смуги р. Дніпро.
За результатами огляду спірної земельної ділянки, проведеного у ході розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08.08.2023, складено протокол огляду від 27.02.2024 (т. 1, а.с. 81-88), довідку інженера-землевпорядника від 03.03.2024 № 1-03 та план-схеми земельних ділянок (у тому числі спірної) (т. 1, а.с. 89-90) з відображенням меж земельних ділянок, меж об'єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг.
За результатами вказаного огляду встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно функціонального призначення за Генеральним планом міста, земельні ділянки знаходяться на території лугів та лугопарків. Земельні ділянки розташовані біля урізу води затоки р. Дніпро, а земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:402:0030, 8000000000:90:402:0032 частково розташовані в межах акваторії затоки річки Дніпро ( т.1 а.с. 89).
Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.02.2024 № 055-2026 (т. 1, а.с. 91-92) та 19.07.2024 № 055-6915 (т. 2, а.с36-39) відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків ( т.1 а.с. 91,92).
Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, діл. НОМЕР_1 у Голосіївському районі №ТПВ-8628 від 07.10.2009 ТОВ «Епоха-Гео»: земельно-кадастрова інформація: міські землі, не надані у власність чи користування; характеристика земельної ділянки - відповідно до «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування земельних насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.05 №806/3381, зазначена земельна ділянка відноситься до території в межах якої мають бути визначені межі заказника «острів Жуків». Згідно діючої схеми меж ландшафтного заказника, що була затверджена рішенням Київської міської ради від 22.08.2007 №162/1996 зазначена земельна ділянка не входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» (лист Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) від 07.10.09 №03-480/28123).
Згідно інформації сертифікованого інженера-землевпорядника Литвина І. А. , за результатами огляду земельних ділянок 27.02.2024, відстань від лінії урізу води затоки річки Дніпро до межі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, складає від 1,40 м до 7,47 м. , площа земельної ділянки в межах водойми - 0,0065 га ( т. 2 а.с. 40, 41).
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом ( частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України, і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках ( статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» землі природно-заповідного фонду підлягають особливій охороні.
Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Положеннями ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що заказники належать до природно-заповідного фонду України.
Таким чином згідно з наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.
Положенням ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Згідно зі ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення. Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою КМУ № 1094 від 25.08.2004, передбачено, що проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.
Отже, з моменту створення 02 грудня 1999 року заказника місцевого значення «Острів Жуків» ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об'єкта.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19, від 15.02.2023 у справі № 734/1560/20 містяться висновки про те, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення, що узгоджується із частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти згідно зі встановленим чинним законодавством України порядком зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки. Надання земельної ділянки на природно-заповідній території для забудови суперечить законодавчим обмеженням щодо здійснення діяльності на відповідних землях.
При цьому нерозроблення уповноваженим органом проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться ландшафтній заказник місцевого значення «Острів Жуків» та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності (постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20).
Відповідно до постанов Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 незавершення технічної процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду не змінює цільового призначення земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду і не може мати наслідком втрату статусу території такого об'єкта, її знищення та/або можливість передання третім особам її складових, зокрема земельної ділянки.
З огляду на викладене, та враховуючи положення статей 3, 7, 9, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до встановлення в натурі (на місцевості) межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» визначаються за матеріалами проекту створення.
У постанові від 19.04.2018 у справі № 910/3724/14 Верховний Суд виклав висновки щодо процедури створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», вказавши, що відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» розробка проєкту створення об'єкта природно-заповідного фонду мала передувати самому створенню такого об'єкта. У вказаній справі Верховний Суд установив, що: було отримано наукове обґрунтування необхідності оголошення території центральної частини колишнього заповідника «Конча-Заспа» ландшафтним заказником місцевого значення; на його підставі 02.12.1999 створено об'єкт природно-заповідного фонду шляхом оголошення ландшафтним заказником місцевого значення; 20.12.2002 Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві видано відповідне охоронне зобов'язання № 4-2-8; у 2003 році начальником Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві затверджене Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків»; довідкою від 19.05.2004 ДП «Інститут Генерального плану міста Києва» ВАТ «Київпроект» підтверджено, що площа ландшафтного заказника «Острів Жуків» становить 1 794,6 га.
При цьому до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Водночас питання зменшення розміру раніше оголошених територій природно-заповідного фонду має вирішуватись у тому самому порядку, який передбачений для створення чи оголошення таких територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За таких обставин встановлене рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 №839/2908 спірній земельній ділянці цільове призначення - для житлової забудови та внесення вказаним рішенням відповідних змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва та Генерального плану міста Києва - жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об'єкта.
Також, як зазначалось, за інформацією Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 19.07.2024 відповідно до схеми еколого-містобудівного прогнозу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, спірна земельна ділянка потрапляє в межі природно-заповідного фонду, що підтверджується відповідною довідкою (витягом) з містобудівного кадастру.
У постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 460/10232/21 вказано, що межі земель водного фонду, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення можливо визначити, зокрема з графічної частини генерального плану населеного пункту.
При цьому, відсутність землевпорядної документації щодо визначення меж вищезазначених територій не може виводити їх з відповідної категорії особливо цінних земель, нівелювати їх статус, встановлений законом, скасовувати режим їх використання та обмеження господарської й іншої діяльності на них. Колегія вважає, що встановлення цільового призначення земельної ділянки при її формуванні за проєктом землеустрою здійснюється не довільно на розсуд особи, яка виявила бажання отримати таку земельну ділянку у власність чи в користування, а виключно на підставі вимог законодавства у сфері землеустрою та земельних відносин, з обов'язковим урахуванням містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні, у якій визначена відповідна категорія земель, встановлених законом вимог до використання земель цієї категорії.
Розташування спірної земельної ділянки в межах об'єкту природно-заповідного фонду підтверджується у тому числі довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.
Також, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 як на момент відведення, так і на даний час розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро, яка відповідно до вимог закону складає 100 метрів, що підтверджується протоколом огляду від 27.02.2024, проведеного у ході розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08.08.2023, довідкою інженера-землевпорядника від 03.03.2024 та план-схемами земельних ділянок (у тому числі спірної) з відображенням меж земельних ділянок, меж об'єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг.
Дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023100000000823 від 08.08.2023 у межах та обсязі, необхідному для розгляду судом справ за позовами прокурора, надано прокурором у кримінальному провадженні 27.02.2024.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).
Стосовно земель природно-заповідного фонду Верховний Суд також неодноразово вказував на ефективність та правомірність негаторного позову про повернення земельної ділянки як способу захисту.
У постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51-52).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив наданий відповідачем лист Головного управління екології та охорони природних ресурсів від 07.10.2009 №071/04-4-22/5440, яким було погоджено проект відведення спірної земельної ділянки та встановлено, що згідно діючої схеми меж ландшафтного заказника, що була затверджена рішенням Київської міської ради від 22.08.2007 №162/1996, земельна ділянка не входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів».
В постанові Вищого господарського суду України від 19 травня 2010 року у справі №36/131-21/64 викладено висновок про те, що рішення Київської міської ради №162/1996 від 22.08.2007р. "Про питання створення ландшафтного заказника місцевого значення "Жуків острів" має організаційний характер врегулювання поточних питань і містись в собі лише проект створення ландшафтного заказника місцевого значення "Жуків острів" та зобов'язує Управління розробити і надати у відповідності з вимогами законодавства України проект створення вказаного заказника. Київська міська рада схвалила схему ландшафтного заказника місцевого значення "Жуків острів" у складі детального плату території острова Жуків, жодним чином не встановлюючи та не вирішуючи питання щодо визначення його меж та розміру.
Посилання в апеляційній скарзі на інформацію, яка міститься в матеріалах кадастрової справи А-15438 у формі 6-зем, відповідно до якої спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення про передачу її у власність належала до земель, які не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, землі призначені для передання у власність або надання у користування, не є достатнім доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки, враховуючи що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва в справі № 2а-1156/11/2670, яка є чинною, встановлено, що на час прийняття рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 840/2909 спірна земельна ділянка мала цільове призначення - землі рекреаційного призначення.
Як вбачається з матеріалів справи, на звернення ОСОБА_2 . Головне управління земельних ресурсів листом від 22.09.09 №03-480/26146 повідомило, що рішенням Київської міської ради від 21.05.2009 №461/1517 затверджено проект прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Голосіївському районі. Відповідно до цього рішення земельна ділянка, на яку за її замовленням землевпорядною організацією розроблено проект землеустрою щодо її відведення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на вул. АДРЕСА_1, згідно доданої схеми, розташована за межами прибережної захисної смуги р. Дніпро ( т.1 а.с. 213-215 ).
Разом з тим, згідно відповіді Державного архіву міста Києва від 17.07.2024 №068/07-21/1397, у документах фонду №1697 «Київська міська рада» виявлено рішення: від 21.05.2009 №461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва» без додатків; від 29.04.2010 №606/4044 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21.05.2009 №461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва» з додатком до нього - схемою зовнішніх меж прибережних захисних смуг об'єктів водного фонду Голосіївського району на 1 арк. ( т.2 а.с. 42-47).
Вказане свідчить про те, що проект землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг не розроблявся та рішенням Київської міської ради від 21.05.2009 №461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва» не затверджувався.
Водночас, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Протокол огляду від 27.02.2024, проведений в ході розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08.08.2023, довідка інженера-землевпорядника від 03.03.2024 та план-схема земельних ділянок з відображенням меж земельних ділянок, меж об'єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг, є письмовими доказами, стосуються предмета доказування, а отже, підлягали врахуванню та оцінці судом при ухваленні рішення.
Наявні в матеріалах справи докази, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, в їх сукупності свідчать про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро, а її частина площею 0,0125 га виходить за межу урізу затоки річки Дніпро в її акваторію на 10,83 м.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильно обраного позивачем способу захисту.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц.
У пунктах постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц та інших).
Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені керуючись тим, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави р. Дніпро, отже є землями природно-заповідного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.
З урахуванням того, що цей позов є негаторним, останній може бути пред'явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, що виключає застосування наслідків спливу позовної давності.
З урахуванням обставин, встановлених судом: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов'язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоби попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об'єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 752/2330/19, від 30 травня 2024 року в справі № 752/2342/19, від 30 вересня 2025 року в справі №752/15928/22.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», колегія суддів зазначає таке.
Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції:
«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача
1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об'єктів критичної інфраструктури; б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об'єктів та земель оборони; г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».
Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою такого змісту:
«5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (13 лютого 2025 року). Отже, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії.
Аналогічні висновки, щодо застосування Закону № 4292-ІХ у часі містить постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21 (провадження № 61-8028св25).
Критеріями втручання у право на мирне володіння майном на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), пункт 100).
Колегія суддів уважає, що судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.
Витребування належної державі земельної ділянки з володіння відповідача не порушуватиме критерії пропорційності втручання у право останнього, сприятиме забезпеченню справедливого балансу між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У контексті забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін спору, відповідач, з володіння якого витребовується нерухоме майно, не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до особи, в якої було придбано майно, про відшкодування збитків.
Підсумовуючи, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, в свою чергу, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року без змін.
Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Юлії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27.02.2026.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук