Житомирський апеляційний суд
Справа №279/7925/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/331/26
Категорія ч.2 ст.190 КК Доповідач ОСОБА_2
19 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №279/7925/23 в межах кримінального провадження №12023060490000608 від 25.07.202 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04.12.2025 стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
Покарання за сукупністю вироків призначено за правилами ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Обухівського районного суду Київської області від 20.10.2022 та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 7 місяців.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 обчислювати з дня ухвалення вироку з 04.12.2025.
Судові витрати на проведення судової експертизи №СЕ-19- 23/4780-ВЗ у сумі 7170 грн. стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.09.2023 - скасувано.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_8 , будучи раніше неодноразово судимим за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний злочин при наступних обставинах.
Повторно, 14.07.2023 потерпілий ОСОБА_9 , бажаючи придбати бетонозмішувач віднайшов у інтернет-додатку «Facebook» об'яву про продаж бетонозмішувача, який був у користуванні, помаранчевого кольору та зателефонував на зазначений в оголошенні номер телефону НОМЕР_1 та повідомив ОСОБА_8 про свій намір придбати бетонозмішувач. Уводячи в оману ОСОБА_9 ОСОБА_8 підтвердив наявність у нього вказаного в оголошенні бетонозмішувача, окрім цього зазначив, що також має для продажу транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Caddy», білого кольору, вартістю 3100 доларів США (згідно курсу НБУ - 113 тисяч 336 гривні) та повідомив, що обов'язковою умовою для отримання транспортного засобу є оплата за перегін в сумі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень на картковий банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ КБ «Конкорд Банк». ОСОБА_9 , будучи введеним в оману ОСОБА_8 та впевнений в наявності у останнього вказаного транспортного засобу, 14.07.2023 о 17:56 зі своєї банківської картки № НОМЕР_3 на банківську картку надану ОСОБА_8 - № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Конкорд Банк», переказав 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень, як оплату за перегін транспортного засобу до адреси свого проживання. Отримавши від ОСОБА_9 вказані грошові кошти, ОСОБА_8 будь-яких обов'язків по доставці замовленого транспортного засобу не виконав та розпорядився отриманими грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 збитків на суму 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
Повторно, 19.07.2023 потерпілий ОСОБА_10 , бажаючи придбати автомобіль, віднайшов у інтернет-додатку «Facebook» об'яву про продаж транспортного засобу марки «Volkswagen», модель «Caddy», білого кольору, вартістю 3100 доларів США (згідно курсу НБУ - 113 тисяч 336 гривні) та зателефонував на зазначений в оголошенні номер телефону НОМЕР_4 та повідомив ОСОБА_8 про свій намір придбати вказаний транспортний засіб. Уводячи в оману ОСОБА_10 , ОСОБА_8 підтвердив наявність у нього вказаного в оголошенні транспортного засобу та повідомив, що обов'язковою умовою для його отримання є оплата за перегін в сумі 2600 (дві тисячі шістсот) гривень та за переоформлення в сумі 2300 (дві тисячі триста) гривень на картковий банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ КБ «Конкорд Банк». ОСОБА_10 , будучи введеним в оману та впевнений про наявність у ОСОБА_8 транспортного засобу 20.07.2023 о 12:48 та 14:34 зі своєї банківської картки № НОМЕР_5 на банківську картку надану ОСОБА_8 , а саме № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Конкорд Банк» переказав як оплату за перегін транспортного засобу до адреси свого проживання в сумі 2600 та за переоформлення в сумі 2300. Отримавши від ОСОБА_10 вказані кошти, ОСОБА_8 будь-яких обов'язків по доставці замовленого транспортного засобу не виконав та розпорядився отриманими грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_10 збитків на суму 4900 (чотири тисячі дев'ятсот) гривень. Своїми умисними діями, які виразились в умисному заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, ОСОБА_8 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, як невідповідний тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та своїм рішенням призначити в цій частині обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 5 місяців. Покарання за сукупністю вироків призначити за правилами ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Обухівського районного суду Київської області від 20.10.2022 року та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців. При цьому, зазначає, що невідбута частина покарання за вироком Обухівського районного суду Київської області від 20.10.2022 року, на момент ухвалення оскаржуваного вироку становить 1 рік 5 місяців 12 днів. В свою чергу, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців, а остаточне покарання за сукупністю вироків - 1 рік 7 місяців. Разом з цим, під час судового засідання сторона захисту просила призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 5 місяців, остаточне покарання за сукупністю вироків - строком на 1 рік 6 місяців. Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги думку сторони захисту, а у даному вироку не зазначено підстав, з яких обвинуваченому ОСОБА_8 неможливо призначити покарання, про яке просила сторона захисту. Крім цього, зазначає, що обвинувачений ОСОБА_8 є особою молодого віку, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання негативні характеристики відсутні, має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Підсумовуючи наведене, вважає, що призначене останньому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 7 місяців є занадто суворим із урахуванням усіх обставин справи, зокрема пом'якшуючих обставин, встановлених судом: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи адвоката ОСОБА_7 в підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 , правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження та правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.190 КК України, ніким з учасників судового розгляду не оскаржується, визнавались обвинуваченим під час судового розгляду в суді першої інстанції, тому наведені обставини апеляційним судом не перевіряються.
В свою чергу, згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Як передбачено ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вище наведених вимог закону та правильно керувався не лише ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й даними про особу обвинуваченого, наявністю обставин, що обтяжують (рецидив кримінальних правопорушень) та пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину), таким чином, керувався не лише принципами законності, але й принципом індивідуалізації та справедливості покарання.
При цьому, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 прийняв до належної уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - нетяжке, фактичні обставини його вчинення (у тому числі кількість епізодів злочинної діяльності, системність дій, тощо), особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого.
Так, в даному випадку, належно враховано і те, що обвинувачений ОСОБА_8 є неодружений, не має на утриманні осіб, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше неодноразово судимий, що свідчить про стійкість протиправної поведінки обвинуваченого, його небажання виправитись, нормально адаптуватись в суспільстві та притримуватись загальноприйнятих в ньому норм, думку потерпілих щодо призначення покарання.
При цьому, підстави стверджувати, що встановлені обставини, що пом'якшують призначене покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину) не враховано - відсутні.
Таким чином, як вважає апеляційний суд в даному провадженні, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.190 КК України у виді 1-го року 6-и місяців позбавлення волі, та яке, на думку апеляційного суду, буде цілком достатнім для корекції соціальної поведінки останнього та запобігання продовженню злочинної діяльності.
Є правильним та законним і застосування судом першої інстанції норм ст.71 КК України при визначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання останнім за попереднім вироком Обухівського районного суду Київської області від 20.10.2022, у виді 1-го року 7-и місяців позбавлення волі.
При цьому, захисником не наведено в апеляційній скарзі жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Крім того, як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини - суспільна небезпечність вчиненого правопорушення, фактичні обставини його вчинення, дані про особу в своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави, як для пом'якшення обвинуваченому покарання призначеного судом першої інстанції.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, за видом та мірою є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень, що відповідає справедливості і меті покарання.
Вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни з мотивів викладених в апеляційній скарзі не встановлено.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04.12.2025 стосовно ОСОБА_8 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою - протягом того ж часу з моменту отримання копії рішення.
Судді :