Справа № 165/2870/25 Провадження №33/802/27/26 Головуючий у 1 інстанції:Ференс-Піжук О. Р.
Доповідач: Подолюк В. А.
02 березня 2026 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., з участю ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Тратнікова Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Нововолинського міського суду Волинської області від 07 жовтня 2025 року,
Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
В дохід держави із ОСОБА_1 стягнуто 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. судового збору.
Так, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 01 серпня 2025 року о 19 год. 58 хв. по вул.Героїв АТО в м.Нововолинську Володимирського району Волинської області керував електроскутером марки «FADA», в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п.2.9 (а) ПДР та відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вищевказану постанову судді вважає необґрунтованою та незаконною.
Зазначає про те, що його зупинка працівниками поліції була безпідставною, тобто без підстав, передбачених ст.35 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому, він працівнику поліції вказував, що керує транспортом, на який не передбачено наявності відповідної категорії «А» або «А1», а відтак не є водієм у розумінні ПДР. Також пояснював працівнику поліції й про те, що під час керування він не використовував електродвигун, а велосипед він приводив в рух за допомогою фізичної сили (крутив педалі). Вважає, що безпідставність зупинки є самостійною підставою для визнання процедури оформлення адміністративних матеріалів з істотним порушенням, а тому отримані в її результаті докази є неналежними. Однак, місцевий суд на такі обставини уваги не звернув.
Також зазначає про те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів керування ним електроскутером. При цьому, з уривків відеозаписів, наявних у справі, вбачається, що це велосипед, який приводить в рух за допомогою фізичної сили людини.
Окрім того, ОСОБА_1 вказує, що він не був водієм в розумінні ПДР. Так, відповідно до п.1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному. При цьому, механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном понад 3 кВт. А тому, апелянт вважає, що особа, яка керує транспортним засобом, на керування яким не передбачено відповідної категорії, не набуває статусу водія в розумінні п.1.10 ПДР, а є іншим учасником дорожнього руху. У зв'язку з цим, він не будучи водієм не мав дотримуватись п.2.9 (а) ПДР, так як цей пункт стосується виключно водіїв.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі щодо нього, - закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Тратнікова Я.В., які скаргу підтримали з підстав, викладених у ній і поданих доповненнях до неї у формі клопотання, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
За положеннями ст.245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в абз.3, 5 п.24 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Апеляційний суд вважає, що місцевим судом вжито всіх заходів, передбачених КУпАП для з'ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а тому вищевказаний висновок суду першої інстанції є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КУпАП.
ОСОБА_1 інкримінується порушення п.2.9 (а) ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП, об'єктивна сторона якого, відповідно до диспозиції цієї норми закону, окрім іншого полягає у керуванні особою транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, за положеннями ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення, за обставин зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №409414 від 01.08.2025; актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, та чеком до газоаналізатора «Алкофор 507», а також відеозаписами з боді-камери працівників поліції.
З приводу апеляційних доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_1 керував не електроскутером, як про це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваному судовому рішенні, а велосипедом з педалями марки «FADA (FADA BRAND ELECTRIK BICYCLES), модель FDEB 04LA-48, який в тому числі обладнаний електродвигуном 48 Volt, 400 Watt, а тому він не повинен нести відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд зазначає наступне.
Диспозиція ст.130 КУпАП, окрім іншого, передбачає відповідальність за керування водіями транспортних засобів в стані алкогольного сп'яніння.
Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
Пунктом 1.10. ПДР передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Однак, при цьому норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіброскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі №127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 керував велосипедом марки «FADA (FADA BRAND ELECTRIK BICYCLES), модель FDEB 04LA-48, який в тому числі обладнаний електродвигуном 48 Volt, 400 Watt, який має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людини.
З огляду на вищевикладене, такий велосипед, на якому встановлено електродвигун і, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким в стані алкогольного сп'яніння, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
Також безпідставними є апеляційні доводи про те, що ОСОБА_1 не перебував в статусі водія в розумінні п.1.10 ПДР, а іншим учасником дорожнього руху, із посиланням на те, що для особи, яка керує електровелосипедом не передбачено наявності будь-якої категорії посвідчення водія, оскільки ОСОБА_1 , як встановлено вище керував транспортним засобом, а відтак перебував в статусі водія.
Окрім того, апеляційний суд не вважає істотним порушенням вимог процесуального законодавства, яке б потягло недопустимість доказів у справі те, що у протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 керував «елкетроскутером», а не «електровелосипедом», оскільки останній, як встановлено фактично являється транспортним засобом.
Неспроможними є апеляційні доводи про те, що ОСОБА_1 керував велосипедом за допомогою мускульної сили використовуючи педалі, а не електродвигун, оскільки з дослідженого відеозапису вбачається, що він з цього приводу взагалі нічого не вказував працівникам поліції, а лише звертав увагу про його необізнаність щодо неможливості керування.
Крім того, як вбачається із оскаржуваної постанови судді, ОСОБА_1 в суді першої інстанції не заперечував той факт, що керував електричним транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. При цьому, вважав, що такий засіб не відноситься до механічних транспортних засобів.
Також безпідставними є апеляційні доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не мав ознак алкогольного сп'яніння і, при цьому на такі не було вказано працівником поліції, у зв'язку з чим й не було підстав для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки як вбачається з відеозапису із боді-камери, працівник поліції вказував на наявність у ОСОБА_1 такої ознаки алкогольного сп'яніння як запах алкоголю з ротової подорожними, що відповідно давало підстави працівнику поліції для проведення його огляду.
Аналіз досліджених доказів у їх сукупності та вищевказаних норм законодавства, дає підстави зробити висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.9 (а) ПДР, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а викладені апелянтом в апеляційній скарзі доводи жодним чином не спростовують їх.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскаржувана постанова судді є законною та мотивованою, а накладене на нього безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, відповідає повністю вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Окрім того, той факт, що ОСОБА_2 являється волонтером та допомагає у ремонті автомобільної техніки, тощо для ЗСУ, про що неодноразово нагороджувався відповідними подяками, в даному випадку жодним чином не може свідчити про незаконність судового рішення, а судом фактично може бути враховано як пом'якшуюча обставина при накладенні адміністративного стягнення, яке як вбачається призначено місцевим судом у відповідності до положень ст.23, 33 КУпАП.
Таким чином, вищенаведені та усі інші доводи сторони захисту, які викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності судового рішення жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП шляхом закриття провадження на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Будь-яких порушень судом першої інстанції під час розгляду справи, які б стали підставою для скасування по суті правильного судового рішення, під час перевірки його в апеляційному порядку, не встановлено.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову судді, - без змін.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.294 КУпАП,
Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Нововолинського міського суду Волинської області від 07 жовтня 2025 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського
апеляційного суду В.А. Подолюк