Справа № 161/15654/25 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/196/26 Доповідач: Карпук А. К.
02 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 подану його представником Доманською Вікторією Анатоліївною на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року в складі судді Олексюка А. В.,
В серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (надалі - ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 19.01.2024 між ТОВ «ЕКО ФІН» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) за допомогою веб-сайту кредитодавця укладено договір про споживчий кредит № 29731536.
Вказаний договір відповідно до положень статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» укладено в письмовій формі у вигляді електронного документа створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору ТОВ «ЕКО ФІН» зобов'язалося надати відповідачу грошові кошти у сумі 2500 гривень, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
Вказує, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у вказаному розмірі, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.
08 липня 2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08-07/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а кредитор набув у повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі ОСОБА_1 .
Отже, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 29731536.
Відповідач порушив умови кредитного договору, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на дату звернення із цим позовом у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 16075.00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) - 2500.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13425.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 150.00 грн.
Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 16075.00 грн. та судові витрати по справі, а саме: на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року позов задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за Договором № 29731536 від 19.01.2024 у розмірі 16 075.00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 коп та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 гривні 00 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність заявлених позовних вимог, позивачем не надано до суду доказів, що підтверджують дотримання вимог Закону України «Про електронну комерцію» та факт підпису відповідачем кредитного договору. Суд залишив поза увагою, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження як факту наявності кредитної заборгованості та її розміру, так і факту перерахування кредитних коштів відповідачу. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, а процентні ставки завищеними, що в свою чергу є ознаками визнання недійсними умов кредитного договору, адже встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору. Зазначає, що суд не дослідив питання виконання позивачем обов'язку щодо належного повідомлення Відповідача про відступлення права вимоги.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (16075.00 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 02.03.2026, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 19.01.2024 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит/Кредитний договір № 297315368, відповідно до умов якого товариство приймає на себе зобов'язання надати, а позичальник має право отримати та зобов'язаний повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом у вигляді нарахованих на суму кредиту процентів за фактичний строк користування кредитом, у порядку встановленому цим договором.
Пунктом 2.1 договору передбачено, кредит надається в загальному розмірі (сума кредиту) 2500 грн.
Згідно з п. 2.3. договору строк користування кредитними коштами складає 730 днів, який починається з 19.01.2024 та закінчується 17.01.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що дисконтний (пільговий період) складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 01.02.2024 (рекомендована дата платежу).
Згідно з п. 2.5 договору поточний період складає 716 день, що настає з дня наступного за днем завершення дисконтного (пільгового) періоду, і закінчується 17.01.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).
За пунктом 2.6 договору проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду становлять 0,01 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до умов кредитного договору при застосуванні Програми лояльності та/чи акційних умов отримання кредиту відповідно до Правил можуть застосовуватися інші значення дисконтної (пільгової) процентної ставки.
Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 1 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (п. 2.7 договору).
Відповідно до положень п. 9.2. договору, Договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»: Позичальником - за допомогою Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, (даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних Позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти цей Договір, надсилаються Товариству та призначені для ідентифікації підписувача цих даних); Кредитодавцем - за допомогою кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника Кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
Кредитний договір № 29731536 від 19.01.2024 підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «YjY5ZGRm» (таким же одноразовим ідентифікатором підписані:Паспорт споживчого кредиту продукту ТОВ «ЕКО ФІН», додаток № 1 до кредитного договору «Графік розрахунків (платежів)», анкети клієнта - фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення від 19.01.2024).
Відповідно до Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 09.07.2025, 19.01.2024 Кредитний договір було підписано ОСОБА_2 , організація ТОВ «ЕКО ФІН».
Отже, ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору, які є предметом позову. В установленому законом порядку вказаний договір недійсним не визнавався і є чинним.
Згідно з довідкою ТОВ «ПрофітГід» про підтвердження здійснення переказу грошових коштів, 19.01.2024 здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_1 у сумі 2 500,00 грн, згідно Кредитного договору №29731536 на номер картки НОМЕР_1 , яка емітована Акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» та яку ОСОБА_1 власноруч вказав при заповненні форм на сайті Кредитодавця.
Така інформація підтверджена АТ КБ «ПриватБанк», який надав на виконання ухвали суду про витребування доказів відповідь, повідомивши в листі №20.1.0.0.0/7-251001/24254-БТ від 06.10.2025 вказано, що на ім?я ОСОБА_1 в банку емітовано карту N? НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) . Ідентифікаційні дані власника картки: прізвище, ім?я, по батькові ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 серія та номер паспорта НОМЕР_5 адреса місця проживання АДРЕСА_1 контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) НОМЕР_6 Згідно виписки по рахунку N? НОМЕР_2 за період 19-01-2024 - 24-01-2024 - рр., зарахування на суму 2 500,00 UAH відбулося 19.01.2025. Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою N? НОМЕР_2 за період 19-01-2024 - 24-01-2024 - рр.: фінансовий номер телефону: НОМЕР_7 номер телефону який знаходиться в анкетних даних ОСОБА_3
08 липня 2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08-07/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а кредитор набув у повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі ОСОБА_4 .
Відповідно до реєстру боржників від 08 липня 2025 року (додаток № 3 до договору № 08-07/25) ТОВ «ЕКО ФІН» як первісний кредитор відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» як новому кредитору право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 19.01.2024 № 29731536 на зальну суму 15925 гривень.
Станом на 08.07.2025 заборгованість відповідача за договором про споживчий кредит № 29731536 від 19.01.2024 становить 15925 грн., з яких 2500 грн. заборгованість за кредитом (за тілом кредиту), 13425 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги.
Згідно з наданим розрахунком ТОВ «Факторинг Партнерс» у період з 08.07.2025 по 15.07.2025 здійснено нарахування процентів у сумі 150 грн.
15 липня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень за договором № 29731536 від 19.01.2024.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , взяті на себе зобов'язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором № 29731536 від 19.01.2024 належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 16075.00 грн, а тому майнові права позивача підлягають захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 16075.00 грн.
Колегія суддів вважає висновки суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 уклавши кредитний договір № 29731536 від 19.01.2024 в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку колегії суддів, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, не повернув у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Тому зважаючи на умови укладеного договору, у відповідача виник обов'язок повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування коштів за договором відхиляються судом, як безпідставні, і спростовуються таким.
Так, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 було укладено кредитний договір з ТОВ «ЕКО ФІН», що підписаний електронним підписом позичальника та якими передбачено передачу коштів в безготівковій формі шляхом їх зарахування на його картковий рахунок № НОМЕР_8 зазначений відповідачем у кредитному договорі.
На підтвердження указаних обставин ТОВ «Факторинг Партнерс» надало лист ТОВ «ПрофітГід» про переказ грошових коштів ОСОБА_1 у сумі 2 500,00 грн, згідно Кредитного договору №29731536 на номер картки НОМЕР_1 , яка емітована АТ КБ «ПриватБанк».
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надано випискою щодо руху коштів по картці та інформацію, з якої вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ).
З інформації щодо руху коштів по картці № НОМЕР_2 за період з 19.01.2024 по 24.01.2024 вбачається, що 19.01.2024 на картку зараховано 2500 грн.
Ці докази не спростовані відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв.
Оскільки ТОВ «ЕКО ФІН» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, то, відповідно ТОВ «Факторинг Партнерс», не може надати первинні банківські документи, а тому наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів за договором № 29731536 від 19.01.2024, відповідач належних доказів не надав, зокрема проте, що кошти в сумі 2500 грн, які 19.01.2024 надійшли на його рахунок зараховані помилково чи переказані іншою фізичною/юридичною особою відміною від позивача у даній справі.
У позовній заяві ТОВ «Факторинг Партнерс» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17.
Відповідно до умов Кредитного договору Позивач взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: - сума кредиту - 2500.00 грн.; - строк користування кредитними коштами - 730 днів, з 19.01.2024 та закінчується 17.01.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду; - дисконтний (пільговий період) складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 01.02.2024; - поточний період складає 716 день, що настає з дня наступного за днем завершення дисконтного (пільгового) періоду, і закінчується 17.01.2026; - проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду становлять - 0.01 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; - проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 1 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
ОСОБА_1 19.01.2024 підписав електронним підписом кредитний договір, чим погодилася із запропонованими умовами договору.
Досліджуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, а саме порядок нарахування відсотків, апеляційний суд встановив, що у період з 19.01.2024 (дата укладання договору) по 15.04.2024 (дата закінчення дисконтного періоду) відповідачу нараховувалися відсотки відповідно до п.2.6 договору у розмірі 0,01% за кожен день користування кредитом, що з урахуванням розміру боргу за основною сумою кредиту 2500,00 грн становить 0,25 грн за кожен день (2500,00 грн * 0,01%).
Починаючи з першого дня, наступного за днем завершення дисконтного (пільгового) періоду, тобто з 02.02.2024, відсотки нараховувалися відповідно до п.2.7 договору, де обумовлено збільшення процентної ставки до 1%, що становить 25 грн за кожен день (2500,00 грн * 1%).
Відповідно до розрахунку зробленого ТОВ «ЕКО ФІН», заборгованість ОСОБА_1 , по кредитному договору, станом на 08.07.2025 складає 15925 грн, з яких: 2500,00 грн заборгованість за кредитом, 13425 грн заборгованість за відсотками.
Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 15.07.2025, складеного ТОВ «Факторинг Партнерс», окрім заборгованості по основній сумі кредиту у розмірі 2500,00 грн та заборгованості за відсотками на дату відступлення прав вимоги у розмірі 13425 грн, відповідачеві нарахована заборгованість за відсотками з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості у розмірі 150 грн.
Відсотки нараховувалися відповідно до умов договору № 29731536 від 19.01.2024, погодженими з відповідачем.
Сукупна заборгованість за наданим кредитом (за тілом та процентами) складає 16075.00 грн. Підстав не погодитись з таким з висновком суду першої інстанції колегією суддів не встановлено.
Тому суд першої інстанції, враховуючи викладені обставини, норми чинного законодавства про нарахування відсотків в межах строку кредитування, а також відсутність з боку відповідача доказів в спростування заявлених вимог - дійшов правильних висновків про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо несправедливості умов договору та завищення процентної ставки враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) на підставі змістовного аналізу частини першої статті 1054 ЦК України прийшла до висновку, що за правилом наведеної норми позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Отже, «користування кредитом» це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Конституційний суд України у рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України дійшов наступних висновків:
Цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на засадах свободи договору; справедливості, добросовісності та розумності (пункти 3, 6 статті 3 Кодексу).
Унормовуючи питання співіснування актів цивільного законодавства і договору, Кодекс з-поміж іншого визначає, що сторони в договорі можуть відступити від приписів актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від приписів актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6).
Одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов'язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629).
Питання укладання кредитного договору, його істотних умов, форми, процентів за кредитним договором тощо визначено, зокрема, приписами статей 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Кодексу.
За кредитним договором у позичальника виникає зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами. Цьому зобов'язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів.
З огляду на приписи частини другої статті 1056-1 Кодексу в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів.
За умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду нараховуються за дисконтною (пільговою) процентною ставкою в розмірі 365 % відсотків річних (денна процентна ставка 1% за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду (пункт 2.6 договору).
Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 365% відсотків річних (денна процентна ставка 1% за один день) (пункт 2.7 договору).
Колегія суддів надаючи оцінку встановленому в договорі розміру процентної ставки виходить із наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 29731536 укладено 19.01.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
В даному випадку умови договору від 19.01.2024 № 29731536 в частині визначення розміру процентної ставки не порушують вимоги частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Окремо в цій частині колегія суддів звертає увагу, що законодавець із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» у такий спосіб визначив критерій за яким розмір процентної ставки, який перевищує 1% є несправедливим і порушує права споживача.
За таких обставин апеляційний суд вважає помилковим вказівки представника відповідача про те, що розмір процентів за користування кредитом є явно завищеним.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність доказів повідомлення відповідача про перехід права вимоги, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається апелянт, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Інші доводи представника відповідача, викладені у апеляційний скарзі, зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи та норм матеріального права, та не дають підстав для висновку про безпідставність заявленого позову.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Дослідивши матеріали справи апеляційним судом встановлено, що до позовної заяви ТОВ «Факторинг Партнерс» долучено договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, заявка на надання юридичної допомоги №4 від 09.07.2025, витяг з Акту №14 про надання юридичної допомоги від 21.07.2025, згідно яких сума оплати за надані адвокатські послуги становить 9 000 грн 00 коп. (а.с.87).
Згідно заявки на надання юридичної допомоги № 4 від 09.07.2025 сторони за договором № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 погодили надання наступних правових (юридичних) послуг Адвокатським об'єднанням ТОВ «Факторинг Партнерс» по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , зокрема: надання усної консультації з вивчення документів (2 год. по 1500 грн./год. =3000 грн.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (2 год. по 3000 грн./год.=6000 грн.). Всього погоджено послуг на суму 9000 грн.
Згідно з Витягом з Акту № 14 про надання юридичної допомоги від 21.07.2025 сторони погодили надання вказаних вище правових послуг Адвокатським об'єднанням Товариству відповідно до заявок на надання юридичної допомоги.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія судді погоджується з висновком суду першої, що розмір витрат на професійну правничу допомогу які необхідно стягнути з відповідача на коритись позивача складає 4000грн.
Доводи представника відповідача про неспівмірність визначеної судом суми витрат апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставини.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 подану його представником Доманською Вікторією Анатоліївною залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді