02 березня 2026 року
м. Київ
справа №240/6808/24
адміністративне провадження № К/990/8238/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 240/6808/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 року № 1911 про відмову в наданні позивачу довідки про вартість неотриманого речового майна, що належало йому до видачі станом на 06 лютого 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна станом на 06 лютого 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 - 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні позивачу інформації щодо індексації грошового забезпечення, що нараховувалось у період з 19 листопада 2019 року по день звільнення, з урахуванням відрахувань, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17 липня 2003 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 19 листопада 2019 року по 06 лютого 2024 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого під час проходження військової служби речового майна та невиплаті грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби;
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби;
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019- 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2024 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019- 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2024 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19 листопада 2019 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 06 лютого 2024 року, з урахуванням Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17 липня 2003 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19 листопада 2019 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 06 лютого 2024 року, з урахуванням Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17 липня 2003 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень слідує, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді, яка не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення, попри його текстуальне виділення, має формальний і декларативний характер. Належних доказів на підтвердження таких обставин не надано, а спірні правовідносини вже були предметом всебічного судового контролю судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, -
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 240/6808/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов