02 березня 2026 року
м. Київ
справа №620/3525/25
адміністративне провадження № К/990/8401/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №620/3525/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2019 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 536681,35 грн з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110912,27 грн (сто десять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень 27 коп), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 73285,90 грн (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п'ять гривень 90 коп), а всього у розмірі 184198,17 грн (сто вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто вісім гривень 17 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року змінено.
Абзац другий резолютивної частини викладено в новій редакції, у якому слова та цифри «за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110 912,27 грн (сто десять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень 27 коп), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 73 285,90 грн (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п'ять гривень 90 коп), а всього у розмірі 184 198,17 грн (сто вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто вісім гривень 17 коп)» замінено словами та цифрами «за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 80 035,85 (вісімдесят тисяч тридцять п'ять) гривень 85 копійок, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 17 816,12 (сімнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 12 копійок, а всього в розмірі 97 851,97 (дев'яносто сім тисяч вісімсот п'ятдесят одна) гривня 97 копійок».
В іншій частині рішення першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України ?Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років? 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, у цій справі, суд першої інстанції, урахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність виключних випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №620/3525/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов