Справа № 600/5128/25-а
Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов Олег Валерійович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
24 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,
позивача ОСОБА_1 , її представника - Шеремета І.С., 3-ї особи - Минзак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, третьої особи, на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,
у жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Третього відділу Державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу від 15.10.2025 року у виконавчому провадженні №77110815 винесеної Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В., яким накладено на боржника ОСОБА_1 штраф в розмірі 1700 гривень за невиконання рішення суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Вказує, що суд зробив хибний висновок про те, що позивач нібито «не забезпечила можливість побачення батька з дітьми», хоча фактичні обставини, підтверджені відеозаписами та матеріалами справи - свідчать протилежне: діти були повністю готові до зустрічі; позивач привела дітей до місця проведення побачення; позивач не вчиняла жодних перешкод батькові; державний виконавець сам визнав, що діти перебували у стані сильного емоційного збудження та плакали; діти висловили категоричне небажання йти з батьком, що зробило передачу фізично неможливою без примусу.
Суд не врахував основний факт: неповнолітні діти (3 і 5 років) висловили чітке небажання йти з батьком, що унеможливило їх передачу без спричинення психічної шкоди.
Суд першої інстанції не встановив: чи є небажання малолітніх дітей поважною причиною (ч.3 ст.64-1 Закону «Про виконавче провадження»); чи мав виконавець право наполягати на передачі дітей під час їх психоемоційного зриву; чи були дотримані вимоги Конвенції ООН про права дитини. Ігнорування цих обставин суперечить ст.90, 94 КАС України щодо повного й об'єктивного дослідження доказів.
Вважає, що суд не дав належної оцінки доказам, порушив ст.90, 94 КАС України щодо всебічності, повноти та об'єктивності дослідження матеріалів справи.
12 січня 2026 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду залучено ОСОБА_2 , до участі у справі №600/5128/25-а, як третю особу на стороні Відповідача. Відкрито апеляційне провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні Сьомого апеляційного адміністративного суду (м.Вінниця, вул.Соборна/Оводова, 48/34).
15 січня 2026 року на адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_2 . У поданому відзиві третя особа посилається на правомірність дій державного виконавця, вказує про систематичний характер правопорушень з боку Позивачки. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року у справі № 600/5128/25-а залишити без змін.
15 січня 2026 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів. У поданому клопотанні третя особа просив долучити до матеріалів справи №600/5128/25-а копію Постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.01.2026 у справі №718/2989/25. Врахувати встановлені цією Постановою обставини при ухваленні судового рішення.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року суд визначився про наявність підстав для апеляційного розгляду справи у судовому засіданні за участі сторін.
09.02.2026 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про долучення доказів, у поданому клопотанні просила долучити до матеріалів справи №600/5328/25-а в якості доказу:
- обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР №12025263020000803 від 28.09.2025 року;
- Характеристику на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- Характеристику на ОСОБА_1 ;
- Постанови Садгірського районного суду від 14.10.2024 року №726/3114/25 та №726/3413/25 на 6 - ти аркушах;
- Відомості про зареєстровані в житловому приміщенні осіб;
- Висновки психолога.
В запереченні на подане клопотання ОСОБА_2 подав клопотання у якому просив відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення додаткових доказів у справі №600/5128/25-а.
У судовому засіданні апелянт та її представник підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги. Просили її задовольнити.
Третя особа - ОСОБА_2 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Дослідивши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. у рамках виконавчого провадження №77110815 винесено постанову від 15.10.2025 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн. за невиконання рішення Садгірського районного суду м. Чернівці у справі №726/3005/23, з урахуванням постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 у цій же справі.
Не погодившись з прийнятою відповідачем постановою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Положенням п.2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
У ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п.1 ч.3, ч.4 ст.18 Закону №1404-VIII).
Згідно з ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Положеннями ч.1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відповідно до ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентовано ст.64-1 Закону №1404-VIII.
Згідно з ч.1 указаної статті Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до положень ч.2 ст.64-1 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Положеннями чч.3 та 4 ст.64-1 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Згідно з чч.1,2 ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу наведених норм права суд дійшов висновку, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, яким боржника зобов'язано вчинити певні дії, є формою юридичної відповідальності за невиконання покладеного на нього обов'язку щодо виконання такого рішення.
Відповідальність може наставати лише за умови невиконання судового рішення без поважних причин та у строк, визначений державним виконавцем. Відтак, вирішуючи питання правомірності накладення штрафу за невиконання або повторне невиконання судового рішення, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник мав виконати відповідні дії згідно з виконавчим документом, а також з'ясувати причини невиконання рішення у встановлений строк.
У цьому зв'язку сам по собі факт невиконання судового рішення у визначений строк, без дослідження та оцінки причин такого невиконання, не може бути достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності відповідно до статті 75 Закону України №1404-VIII.
При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався окрім Закону України "Про виконавче провадження" положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
Проте нормами статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду.
В той же час, приписи статті 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 фактично змінюють положення статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", дозволяючи при цьому державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.
Відповідно до чч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Колегія суддів зазначає, що у вказаних правовідносинах слід застосовувати положення статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції №512/5.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №520/6943/19 та від 08.07.2021 у справі №640/11833/19.
Предметом спору у цій справі є законність винесення постанови державного виконавця від 15.10.2025 року у виконавчому провадженні №77110815 винесеної Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В., за якою накладено на боржника ОСОБА_1 штраф в розмірі 1700 гривень за невиконання рішення суду.
Згідно матеріалів справи 12.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1 проведено виконавчу дію щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За результатами виконавчої дії, державним виконавцем Гурильовим О. складено Акт державного виконавця, а 15.10.2025 - постанову.
Оскаржуючи такі дії державного виконавця Минзак І.І, вказує про те, що у зазначену дату, 12.10.2025 вона забезпечила готовність дітей до зустрічі з батьком, одягнула їх по сезону та вивела їх у двір будинку та ніяким чином не перешкоджала проведенню побачення. Однак діти побачивши батька, почали плакати, кричати та висловлювати чітке небажання з ним зустрічатися, що зафіксовано на відеозаписі, який долучено нею до позову.
Також позивач вказує про те, що незважаючи на це, державний виконавець проігнорував думку дітей та зазначив, що рішення суду має бути виконане.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що під час примусового виконання судового рішення, яким визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, державний виконавець зобов'язаний діяти не формально, а з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Зокрема, при вчиненні виконавчих дій підлягають оцінці поведінка обох батьків, їхні дії або бездіяльність, спрямовані на виконання чи перешкоджання виконанню судового рішення, а також психоемоційний стан дітей, їхній вік, рівень прив'язаності та фактичне сприйняття спілкування з кожним із батьків.
Колегія суддів зазначає, що категорія справ, пов'язаних із виконанням рішень щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, є особливою, оскільки безпосередньо стосується реалізації та захисту прав і свобод дітей. У зв'язку з цим під час виконання таких судових рішень першочергового значення набуває принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, який має превалювати над формальним застосуванням заходів примусового виконання.
Суд зазначає, що позивачем долучено до позову психологічні характеристики на дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.10.2025 в яких зроблено висновки про наявність сформованого стійкого страху батька та чоловічих постатей як наслідок травматичного досвіду домашнього насильства, у поведінці проявляються ознаки посттравматичного стресового розладу. Матері рекомендовано не допускати неконтрольованих контактів із батьком до стабілізації емоційного стану дитини.
Суд звертає увагу на те, що такі висновки сформовані 27.10.2025, тобто після зустрічі батька з дітьми, проте висвітлюють події, які сталися 12.10.2025 під час зустрічі. Психоемоційний (стресовий) стан дітей, який мав місце 12.10.2025 під час зустрічі з дітьми батька, підтверджується наданим позивачем відеозаписом. Проте вказані обставини державним виконавцем не враховано як при винесенні постанови про накладення штрафу від 15.10.2025 так і не надано їм оцінки в акті від 12.10.2025.
Крім того відповідно до постанови Садгірського районного суду м.Чернівці від 14.10.2025, яка залишена без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 01.12.2025 (справа №726/3414/25) стягувач - батько ОСОБА_2 притягувався до відповідальності у вигляді адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020 гривень за ст.173-2 ч.2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства до малолітньої особи - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке мало місце 28.09.2025 року.
Апеляційний суд зазначає, що позивачем надано суду компакт-диск із відеозаписами, якими зафіксовано зустрічі батька з дітьми 28.09.2025 та 12.10.2025.
Відеозаписом 12.10.25.1 зафіксовано приїзд стягувача (батька) та державного виконавця. Мати вивела дітей на подвір'я для зустрічі з батьком, діти знаходилися біля матері, їх поведінка свідчила про сильне емоційне збудження (плакали). При цьому, як слідує з відеозапису, боржник не вчиняла жодних дій, які б перешкоджали такій зустрічі. У подальшому діти зайшли до будинку, а ОСОБА_1 спілкувалася виключно з державним виконавцем.
На відеозаписі також зафіксовано, що держаний виконавець при складанні Акту вказує боржнику на те, що через небажання дітей батько не зміг їх забрати як то визначено судовим рішенням, проте державним виконавцем не вказується які ж саме дії боржника були перешкодою при виконанні судового рішення стягувачем щодо можливості забрати дітей для проведення з ними спільного часу. Державним виконавцем зазначеного не вказано ні в Акті, ні в оскаржуваній постанові.
Тому відсутність встановленого державним виконавцем факту перешкоджання боржником у виконанні рішення та проведенні спільного часу з дітьми дає підстави для висновку про протиправність постанови державного виконавця про накладення штрафу.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виснував, що батьку дітей ОСОБА_2 згідно рішення суду надано право на побачення з дітьми за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхньої проживання та повернути назад до місця їх проживання, а тому виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024, можливе лише за участі боржника, а саме позивача по даній справі, а тому державний виконавець не вживає жодних заходів примусового виконання рішення, а лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням.
Проте колегією суддів встановлено, що державним виконавцем при винесенні оскарженої постанови не було враховано стану здоров'я дітей, не надано оцінки їх реакції на дії дорослих, при тому що в оскарженій постанові не було зазначено жодного факту який би міг свідчити про протиправність дій боржника, на підтвердження перешкод у виконанні рішення суду.
За вказаних обставин, проведена державним виконавцем перевірка є формальною та здійснена без урахування всіх обставин справи.
Враховуючи, що судове рішення першочергово стосується інтересів дітей, державний виконавець повинен був би врахувати їхній психоемоційний стан та, за вказаних обставин, 12.10.2025 не вимагати виконання рішення суду. Більше того, за вказаних обставин не ставити в вину стягувачу його невиконання.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» №2402-ІІІ від 26.04.2001 передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а дійшов висновку про те, що небажання дитини, на виконання рішення суду, спілкуватися зі стягувачем фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а.
При цьому суд приймає пояснення позивача про те, що нею було вчинено всі дії направлені на виконання рішення суду в частині здійснення побачення дітей із батьком. А саме, 12.10.2025 нею було забезпечено готовність дітей до зустрічі із батьком, вдягнено їх по сезону та виведено у двір будинку, що свідчить про відсутність перешкод з її боку для проведенню побачення дітей з батьком. Такі дії позивача підтверджуються матеріалами справи.
Крім того, враховуючи положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, які не суперечать нормам Закону України "Про виконавче провадження" суд зазначає, що пунктами 6 та 7 розділу IX "Виконання рішень немайнового характеру" встановлено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.
У разі якщо боржник не виконує рішення у зв'язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу має бути обґрунтованою, вмотивованою та містити чіткі посилання на норми закону. Необґрунтоване накладення штрафу за невиконання рішення, без доведення вини боржника та умислу ухилення, є підставою для його скасування в судовому порядку, оскільки виконавець зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.
Разом з тим, в цій справі державним виконавцем не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду боржником. В акті державного виконавця не міститься жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дітьми.
Таким чином за встановлених обставин справи відповідачем не доведено правомірності постанови про накладення штрафу від 15.10.2025 у зв'язку з чим, така є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови - про задоволення позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Положеннями ч. 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 3028 грн. судового збору сплаченого згідно платіжної інструкції від 27.10.2025 на суму 1211,20 грн. та платіжної інструкції від 26.11.2025 на суму 1817 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, третьої особи, на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 15.10.2025 року у виконавчому провадженні №77110815 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700,00 грн., як за невиконання рішення суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. судових витрат понесених на сплату судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 березня 2026 року
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.