Справа № 320/46699/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
27 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , щорічної разової грошової допомоги (виплати) за 2023 та 2024 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023 та за 2024 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги (виплати), як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2023-й та 2024-й роки відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум такої допомоги.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи.
Апелянт наголосив, що виплата щорічної разової грошової допомоги має здійснюватися у розмірах визначених у Порядку затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення від 16 січня 2019 року серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
Відповідно до позовної заяви позивачу у 2023-2024 роках виплачена щорічна разова грошова допомога до дня Незалежності у розмірі 2900,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року №754.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою від 19 вересня 2024 року, якою просив здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2023-2024 роки відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплачених сум.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській листом від 25 вересня 2024 року №6748-28383/М-02/8-1000/24 відмови позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги за 2023-2024 роки у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Законом №2983-IX, яким ч. 5 ст. 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України, водночас, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні ст. 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX ст. 22 Конституції України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян, врегульовані приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).
За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі №440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, серед іншого, таких висновків:
"тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
З огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком .
Аналізуючи наведені вище норми законів № 3551-ХІІ й № 2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
Суд першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п'яту статті 13 Закону № 355-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною."
Отже застосовуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для виплати позивачу (як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи) у 2023-2024 роках щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2025 року по справі №580/11827/24
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 31, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити повністю.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку