Справа № 640/32279/21 Суддя (судді) першої інстанції: Сіпака Андрій Васильович
27 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 року у справі № 826/17598/14 про поновлення на роботі у розмірі 333 397,06 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі №640/32279/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 по справі № 826/17598/14 за період з 30.09.2020 по 11.10.2021 у сумі 206 234,88 грн (двісті шість тисяч двісті тридцять чотири гривні 88 коп.). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2062,35 грн. (дві тисячі шістдесят дві гривні 35 копійок).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 по справі № 826/17598/14 за період з 30.09.2020 року по 11.10.2021 року у сумі 283 932,67 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також з апеляційною скаргою звернувся Офіс Генерального прокурора, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 року по справі № 826/17598/14 був задоволений позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1457к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 186 250, 24 грн. (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят гривень 24 копійки); допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15 987, 20 грн (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім гривень 20 копійок).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 року по справі № 826/17598/14 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без змін.
Наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 року № 356к наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 року № 1457к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області з 24.10.2014 року.
Наказом Генерального прокурора від 03.11.2021 року № 400к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області та органів прокуратури з 03.11.2021 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).
У зв'язку із невиконанням рішення суду щодо поновлення на роботі у встановлений законом строк, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо підстав виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду
Статтею 14 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 371 КАС України передбачено перелік судових рішень, які виконуються негайно. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно до ч. 2 ст. 272 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Аналогічні положення закріплено статтею 235 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання таким законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.
Механізм поновлення позивача на посаді судами не визначається - це безпосередній обов'язок роботодавця (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19.
Таким чином рішення про поновлення позивача на посаді фактично виконано відповідачем 12.10.2021 року у день видачі наказу про поновлення на посаді.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування органів прокуратури України.
Так, частину першу статті 7 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції: слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора», слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно словами «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини та статті стосовно військових прокуратур у системі органів прокуратури виключено.
Статтею 15 Закону № 1697-VII (в редакції Закону № 113-ІХ) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.
При цьому згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова № 505).
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року.
Відповідно до статей 1, 7 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Офісом Генерального прокурора, за умови отримання ним заробітної плати у Прокуратурі Кіровоградської області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Згідно ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України слід встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що затримка виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 у справі № 826/17598/14 допущена Офісом Генерального прокурора, отже Офіс Генерального прокурора є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, за період з 30.09.2020 (наступний день після прийняття рішення про негайне поновлення позивача) по 12.10.2021 (дата прийняття наказу про поновлення).
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 30.09.2020 року по 11.10.2021 року, становить 258 день.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, усталеною є правова позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі; добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 11.06.2020 у справі №816/1895/18 та від 10.05.2019 у справі №816/1791/17).
Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції правильно відхилив посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення його на посаді, як на підставу невиконання рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи в цій частині неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Вирішуючи питання щодо загального розміру середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до обставин, встановлених судом при розгляді справи № 826/17598/14 та не заперечується сторонами, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за день складає 799, 36 грн.
Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, становить 206 234,88 грн (799,36 грн х 258 робочих днів).
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, позивач послався на те, що при визначені суми середнього заробітку за час затримки суд помилкового не застосував коефіцієнт підвищення його посадового окладу.
На думку позивача, з урахуванням коефіцієнту підвищення його посадового окладу, загальний розмір його середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має складати 283 932,67 грн, яка і підлягає стягненню.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку № 100 (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку (Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до абзацу 1 пункту 10 Порядку № 100 (у редакції до 09.12.2020 року) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Водночас, пункт 10 Порядку № 100 виключено постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100" від 09.12.2020 року № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) відбулося підвищення розміру посадового окладу за посадою позивача з коефіцієнтом 1,25 з 01 грудня 2015 року. Посадовий оклад становив 3 937,50 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року №505 схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року.
Згідно зі схемою підвищення посадового окладу за посадою позивача відбулося з коефіцієнтом 2,85, оклад становив 8 970,00 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1155 від 11.12.2019 року, яка набула чинності з 16.01.2020 року, коефіцієнт підвищення склав 4,04.
Розміри посадових окладів працівників органів прокуратури встановлені відповідними постановами Кабінету Міністрів України, які є частиною законодавчої бази України, тому розмір цих окладів не потребує доказуванню додатковими доказами.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачу було встановлено оклад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505, який був чинним і на момент звільнення останнього, саме зазначений оклад було використано при розрахунку його середньоденної заробітної плати.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року за № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» який набрав чинності 16.01.2020 року, посадовий оклад прокурора Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур було підвищено.
Згідно норм законодавства, яке регулює ці правовідносини, прокурори, які не були переведені на посаду прокурора в новостворені органи прокуратури, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505.
Посилаючись на те, що за період з 30.09.2020 року по 11.12.2020 року (тобто до моменту виключення пункт 10 Порядку № 100) збільшення посадового окладу у позивача не відбулося, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідно його середній заробіток не повинен коригуватися на коефіцієнт підвищення.
Водночас судом першої інстанції вказано на те, що пункт 10 Порядку №100 був скасований з 12.12.2020 року, відповідно з цього періоду відсутні правові підстави для його застосування.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Згідно до частин 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відсутності підстав для коригування середнього заробітку позивача за період з 30.09.2020 року по 11.12.2020 року зазначеним критеріям не відповідає з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 826/17709/14 наведені такі правові висновки щодо застосування приписів п. 10 Порядку № 100:
« 32. Пунктом 10 Порядку №100 передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком №100, зокрема, і за час вимушеного прогулу.
33. Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.
36. 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10. Разом із тим, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 25 січня 2022 року в справі №826/17708/14, від 18 квітня 2022 року в справі №802/4032/14-а, від 28 квітня 2022 року в справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року в справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року в справі №826/17616/14, від 20 грудня 2022 року в справі №826/17201/14, від 27 грудня 2022 року в справі №826/18270/14, від 25 січня 2023 року в справі №826/17614/14, від 31 січня 2023 року в справі №826/18038/14, від 02 лютого 2023 року в справі №826/17491/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11 грудня 2020 року пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню.
45. Відповідно до довідки Одеської обласної прокуратури від 22 лютого 2021 року №21-64 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням складала 16290,75 грн, а середньоденна - 775,75 грн. Отже, з урахуванням указаних вище норм, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року становить 2492135,67 грн, що складається по періодах таким чином: з 25 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 775,75 грн х 275 робочих днів = 213331,25 грн; з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 775,75 грн х 441 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення (відповідно до Постанови №1013 (з урахуванням Постанови №505)) = 427632,19 грн; з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року: 775,75 грн х 818 робочих днів х 2,85 коефіцієнт підвищення (відповідно до Постанови №657) = 1808505,98 грн; з 12 грудня 2020 року по 03 березня 2021 року період вимушеного прогулу розраховується за загальним правилом без коефіцієнта підвищення, а саме: 775,75 грн х 55 робочих днів = 42666,25 грн.
46. Виходячи із застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові підходу слідує, що при обчисленні ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року суд апеляційної інстанції правильно визначив нормативно-правові акти, які регулюють оплату праці прокурорів у спірному періоді, й змінюючи рішення суду першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а тому його положення стосовно обчислення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення посадового окладу підлягають застосуванню у площині спірних правовідносин до11 грудня 2020 року.
Правові підстави для застосування відповідних коефіцієнтів підвищення відсутні з 12 грудня 2020 року.
47. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду врахував висновки та мотиви Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2022 року в цій справі №826/17709/14, і позиція суду апеляційної інстанції щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100 стосовно обчислення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення посадового окладу в площині спірних правовідносин до11 грудня 2020 року відповідає судовій практиці Верховного Суду».
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 826/20158/14 наведено такий правовий висновок:
« 10. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року, позов задовольнив в повному обсязі.
10.1. Визнав протиправним і скасував наказ Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року № 2728-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України.
10.2. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.
10.3. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 753 017,79 грн (два мільйони сімсот п'ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят чотири гривні 67 копійок).
10.4. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
61. Водночас спірним питанням під час розгляду цієї справи судом касаційної інстанції є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням положень пункту 10 Порядку № 100.
62. Автор касаційної скарги, посилаючись на необхідність зміни рішень попередніх інстанцій в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказує на застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні положень пункту 10 Порядку № 100, частини другої статті 235 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14.
63. Так, у цій справі розрахунковий період - це період з 01 грудня 2014 року (дата звільнення) до 25 серпня 2022 року (ухвалення рішення судом першої інстанції про поновлення на посаді).
70. У справі ж, що розглядається, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за спірний період розрахований судами першої та апеляційної інстанцій із урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення на підставі Постанов № 1013, № 505, № 657.
71. Висновки Верховного Суду стосовно застосування відповідних норм права, викладені у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, на яку посилається автор касаційної скарги, стосуються інших правовідносин та іншого періоду в часі, аніж у цій справі № 826/20158/14; такі не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цих касаційних провадженнях, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.
72. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що при визначенні редакції Порядку № 100, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суду необхідно враховувати період, коли виникли такі правовідносини та чи діяв пункт 10 Порядку № 100 на той момент.
Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування положень пункту 10 Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
На момент ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 25 серпня 2022 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді пункт 10 Порядку № 100 втратив чинність. Проте така норма законодавства діяла у розрахунковому періоді, а тому суди першої та апеляційної інстанцій при розрахунку позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу правомірно застосували положення пункту 10 Порядку № 100, а саме обчислили середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення по дату 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування відповідних коефіцієнтів підвищення відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою № 1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100.
Аналогічні за змістом висновки висловлено Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 22 лютого 2023 року та від 14 вересня 2023 року у справах № 826/17709/14 та № 813/7874/14 відповідно».
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст.236 КЗпП України), тому правові висновки Верховного Суду у вказаних справах є релевантними до правовідносин у даній справі.
Судом першої інстанції вказані висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. 10 Порядку № 100 не були враховані, що призвело до помилкового не застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу позивача при визначені суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Умови оплати праці працівників органів прокуратури встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» {Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 506 від 06.10.2014 року № 763 від 30.09.2015 року № 657 від 30.08.2017 року } (далі - Постанова № 505)
Згідно Додатку 2 до Постанови № 505 «Схема посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур» місячний посадовий оклад прокурора області на момент звільнення позивача складав 3 150 грн
Отже, з урахуванням вказаних правових висновків, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, яку належить стягнути з відповідача, необхідно урахувати, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» розмір посадового окладу за посадою позивача збільшено до 8 970,00 грн; у зв'язку з цим, розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 2,85 (8 970,00 грн : 3 150 грн = 2,85) і становить 2 278,17 грн (799, 36 грн х 2,85).
З урахуванням наведеного, сума середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 30.09.2020 року року по 12.10.2021 року складається по періодах наступним чином:
з 30 вересня 2020 року по 11 грудня 2020 року: 2 278,17 грн х 52 робочих днів = 118 465,15 грн, з 12 грудня 2020 року по 12 жовтня 2021 року: 799, 36 грн. х 207 робочих днів = 165 467,52 грн, всього сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі становить: 283 932,67 грн (118 465,15 грн + 165 467,52 грн).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи в частині розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 року по справі № 826/17598/14, а тому рішення суду першої підлягає зміні в цій частині.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року (абзац другий) змінити та викласти другий абзац резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 року по справі № 826/17598/14 за період з 30.09.2020 року по 11.10.2021 року у сумі 283 932,67 грн (двісті вісімдесят три тисячі дев'ятсот тридцять дві гривні 67 коп.)».
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.