Справа № 826/17656/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лук'яненко М.О.
02 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, як відповідача, щодо відмови у наданні публічної інформації по забезпеченню конституційних прав і свобод громадянина в України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" через надання розрахунків за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості (в межах наявних бюджетних коштів, за статтями бюджетної класифікації, за відповідними напрямками, за бюджетною класифікацією) на 2019 рік за заявою ОСОБА_1 від 25.09.2018 року, а також бездіяльність Міністерства фінансів України у відсутності нормативно-правового акту - Наказу по розрахункам фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на 2019 рік, враховуючи вимоги законодавства України щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, як основи конституційних прав і свобод громадян України;
- зобов'язати Міністерство фінансів України видати Наказ "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), враховуючи ідентифікацію громадянина України фізичної особи, учасника бюджетної системи України та отримувача бюджетних асигнувань по видаткам бюджету, платника податків і зборів в Україні, в Державному бюджеті України на 2019 рік на виконання вимог ст.ст. 21 - 68, 95 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Законами України "Про громадянство в Україні" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, "Про державний реєстр фізичних осіб" від 22.12.1994 року №320/94-ВР, "Про відкритість використання публічних коштів" від 11.02.2015 року № 183-VIII, ст.ст. 1, 3, 7-16, 20-23, 24-26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 43, 87, 94, 97 Бюджетного Кодексу України, ст.ст. 6 та 14 Податкового Кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №375 "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України", ст.ст. 8, 22, 25, 26 Загальної Декларації прав людини ООН від 10.12.1948 року;
- зобов'язати Міністерство фінансів України представити позивачу - громадянину України, фізичній особі ОСОБА_1 в термін до 30.12.2018 року публічну інформацію: - розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості в Державному бюджеті України на 2019 рік та наступних планових бюджетах, враховуючи державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації, відповідно до його ідентифікації, як фізичної особи, учасника бюджетної системи та платника податків в Україні.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ супровідним листом від 27.01.2023 №03-19/6928/23 справу №/320/412/20 передано Харківському окружному адміністративному суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, яка полягає у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) у неповному обсязі; зобов'язано Міністерство фінансів України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" по кожному поставленому питанню, з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства фінансів України із заявою від 25.09.2018 року (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".
У поданій заяві позивач просив: 1) надати письмові розрахунки бюджетних коштів, які передбачені для нього, як громадянина України та учасника бюджетної системи: дані про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, які гарантують його конституційні права і свободи, передбачені Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші, де вказати їх визначення за статтями бюджетної класифікації для бюджетних асигнувань, які мають бети передбачені в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; 2) в термін до 01.11.2018 року Міністерству фінансів України підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України", який забезпечить виконання вимог частини 1 статті 95 Конституції України; 3) про результати розгляду заяви повідомити позивача письмово у встановлені законодавством терміни.
Міністерство фінансів України листами від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 надало позивачу відповідь на його заяву про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав та свобод громадянина України в проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
Так, вищезазначеними листами-відповідями позивача повідомлено про наступне:
Перелік видатків Державного бюджету України на 2019 рік (за програмною та функціональною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету з розподілом коштів за фондами (загальний та спеціальний) встановлено у додатку № 3 до закону про Державний бюджет України на 2019 рік.
Поряд з цим згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються розміри основних державних соціальних гарантій, у тому числі пенсії, соціальні допомоги, мінімальної заробітної плати тощо.
У проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлюється прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Також, повідомлено, що відповідно до Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 Кодексу. Відповідно до статті 87 Кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України відносяться видатки на: державне управління, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення, оплату послуг з підготовки наукових кадрів у наукових установах на умовах державного замовлення, національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення), правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій, забезпечення функціонування установ та закладів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, органів цивільного захисту, які перебувають у державній власності, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт, державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного значення, державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики, державні інвестиційні програми (проекти) тощо.
Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю на заяву від 25.09.2018 року (вх.№ПА-8559588), звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з положеннями статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Разом з цим положеннями статті 20 Закону № 2657-XII, інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що доступ до публічної інформації відповідно до Закону № 2939-VI є відкритим, крім обмежень, встановлених законом.
Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 статті 22 Закону № 2939-VI).
Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
У спірних правовідносинах, у своєму запиті до Міністерства фінансів України позивач просив: 1) надати письмові розрахунки бюджетних коштів, які передбачені для нього, як громадянина України та учасника бюджетної системи: дані про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, які гарантують його конституційні права і свободи, передбачені Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші, де вказати їх визначення за статтями бюджетної класифікації для бюджетних асигнувань, які мають бети передбачені в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; 2) в термін до 01.11.2018 року Міністерству фінансів України підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України", який забезпечить виконання вимог частини 1 статті 95 Конституції України.
За наслідками розгляду запиту позивача відповідачем надано відповіді від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647, якими повідомлено про те, що перелік видатків Державного бюджету України на 2019 рік (за програмною та функціональною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету з розподілом коштів за фондами (загальний та спеціальний) встановлено у додатку № 3 до закону про Державний бюджет України на 2019 рік, а також повідомлено про установлений у проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Також, повідомлено, що відповідно до Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 Кодексу.
Окрім того, у відповіді від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 повідомлено про порядок розподілу обсягу освітньої та медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетом та зазначено, що відповідно до розрахунків обсягів освітньої та медичної субвенції до проекту Державного бюджету України на 2019 рік, обсяг фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня складає 6996,1 гривень, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості медичної субвенції для обласного бюджету - 564,8 гривень, зведеного бюджету міста обласного значення, району та об'єднаної територіальної громади - 8 16,8 гривень.
Розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості в Державному бюджеті України на 2019 рік, враховуючи державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації, та Наказу "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), позивачу надано не було.
При цьому, відповідачем у листах від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 не надано жодних пояснень щодо неможливості надання запитуваних позивачем письмових розрахунків бюджетних коштів, даних про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші; а також щодо неможливості підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України".
Крім того, відповідачем не зазначено, що запитувана інформація віднесена до конфіденційної, таємної або службової.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про надання відповідачем на запит позивача неповної відповіді на поставлені питання.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також Європейський суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у наданні позивачу публічної інформації на запит від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) у неповному обсязі та зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" по кожному поставленому питанню, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача видати Наказ "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), враховуючи ідентифікацію громадянина України фізичної особи, учасника бюджетної системи України та отримувача бюджетних асигнувань по видаткам бюджету, платника податків і зборів в Україні, в Державному бюджеті України на 2019 рік на виконання вимог ст.ст. 21 - 68, 95 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Законами України "Про громадянство в Україні" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, "Про державний реєстр фізичних осіб" від 22.12.1994 року №320/94-ВР, "Про відкритість використання публічних коштів" від 11.02.2015 року № 183-VIII, ст.ст. 1, 3, 7-16, 20-23, 24-26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 43, 87, 94, 97 Бюджетного Кодексу України, ст.ст. 6 та 14 Податкового Кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №375 "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України", ст.ст. 8, 22, 25, 26 Загальної Декларації прав людини ООН від 10.12.1948 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, питання видачі Наказу "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями відносяться до виключної компетенції відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк